Епоха міді — бронзи. Трипільська культура

Ранні форми відтворюючого господарювання, що зародились у цю епоху, набули подальшого розвитку в перехідний період від кам’яного віку до епохи бронзи — в так званому мідному віці, або ж енеоліті (IV-III тис до н е ) В цей час люд­ство оволоділо першим металом — міддю, знайом­ство з яким відбулося ще раніше в близькосхідному регіоні (V-IV тис ДО H е )

Важливим досягненням тих часів було зростання продуктивності праці, виникнення передумов для ре­гулярного обміну і появи майнового розшарування суспільства, тобто початку розкладу первіснообщин­ного ладу Тоді ж намічається перехід від мотичного до ранніх форм орного землеробства Із збільшенням кількості тварин у стаді коня пристосовують для вер­хової їзди А зміни у виробничій діяльності і розвиток ідеологічних уявлень зумовили зміни й у комплексі вірувань Це знайшло відображення у монумен­тальній скульптурі, у орнаменті та поховальному обряді

Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були зем­леробсько-скотарські племена трипільської культури та культури Гумельниця Обидві вони сформували­ся на основі культури Боян і, можливо інших неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського регіону Пізніше з’являється ще ряд культур земле­робсько-скотарського напряму, пам ятки яких відомі також і на захід від сучасних кордонів України (ку­лястих амфор, воронковидних посудин тощо)

Але все ж таки найяскравішою серед них була трипільська (за назвою поселення поблизу с Трипілля на Київщині, дослідженого В Хвойкою) Поширена на території від південно-східного Прикарпаття до Дніпра ця культура розвивалася протягом IV-III тис до н е Вона є однією з основних давньоземлеробсь- ких культур мідного віку Трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукутенсь- KOi спільноти, що займала переважно територію лісостепової смуги Правобережної України та Мол­дови

Особливості трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, на думку І Чернікова, по-перше, величезною територією поши­рення (близько 190 тис км² ) Вражають швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових те­риторій — на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис км², на середньому — 150 тис км² Жодна з європейських розвинених зем­леробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення

По-друге, вони характеризуються довготрива­лим періодом поступового розвитку — протягом 1500 — 2000 років — без значних змін в основних рисах культури

По-третє, за своїм походженням трипільська культура хоч і була пов’язана з Балкано-Нижньоду- найським регіоном, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних куль­тур При цьому вплив південно-західного населення Оув неодноразовий, а розвиток білйш-менш відокрем­лених общин приводив до виділення своєрідних локальних груп, що мали різну долю

По-четверте, трипільська культура відзначається розташуванням поселень певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями Навряд чи можна назвати Трипілля „культурою ко­* чуючих землеробів", та деякою мірою до неї підходить

поняття „культура пересувних землеробів" Цим пле­менам доводилося в умовах українського лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані по- _l селения через виснаження грунту внаслідок

* екстенсивного ведення господарства, переселятися

та освоювати нові землі Цим, зокрема, можна пояс­нити і утворення найбільших у Європі за доби енеоліту поселень-пгантів на Уманщині до 450 га, в яких бу­ло сконцентровано по кілька великих общин ∣^ι землеробів

По-п'яте, ця культура була крайньою північно- східною ланкою землеробських культур „балкано- західноукраінського” регіону європейського енеоліту, що безпосередньо межувала та підтримувала зв яз- t∣ ки з найбільшим у Стародавньому світі ареалом

скотарських культур євразійських степів та неолітич­них культур лісостепової й поліської зон Східної Європи

Однією з причин зникнення багатьох культур, _l зокрема трипільської, стала навала скотарських пле­

мен з Північного Причорномор’я Носив курганних культур українських степів, котрі зруйнували багато осередків осілого населення, іноді навіть називають „вікінгами” IV-III тис доне А руйнація цих куль­тур пов’язується з „курганізацією” Європи та Малої Ази, що позначається терміном „індоєвропеїзація”, або „розселення індоєвропейців з прабатьківщини”

Як уже зазначалось, основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство, а також скотарство Надзвичайно високий рівень мали до­машні виробництва й общинні ремесла, особливо юнчарство (розписний посуд) та металообробка Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі, а також найрозвинутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції Через ці землі проходив шлях, по якому торгували мета юм Про взаємозв’язки трипільців з іншими і рунами стародавнього населення свідчать і різні

антропологічні типи, відмічені серед носіїв цієї куль­тури Отже, Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом

Основним економічним осередком тогочасного суспільства була велика сім’я, котра складалась із кількох парних сімей Місцями проживання вели­косімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім’я мог­ла проживати і в окремій будівлі)

Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках ба­гатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу У верхній частині горщи­ка горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині — сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині — дерева, людей, тварин Є припу­щення, що ці три горизонтальних яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (се­редній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце і через яке на землю (третій ярус) падає дощ, окро­плюючи рослини

Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (ба­сейн Південного Бугу) являла собою будинок з коридором У віддаленій від входу частині приміщен­ня знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одно­му з горщиків виявлені кістки бика)

Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, в кутку, — масивне глиняне крісло, спинка якого закінчувалась двома роговидними вис­тупами, — так званий „рогатий трон” На вівтарі виявлено 16 глиняних сидячих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріслець з „рогами” на кінцях спи­нок, пофарбованими в червоний чи білий кольори Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображен­ням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, призначався для води Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ри­туальний хліб

Сприятливі природні умови і розвиток різних га­лузей натурального господарства зумовлювали значне збільшення населення Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення ста­новило близько 30 тис чоловік, то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис Далі спо­стерігається певний спад 330 тис у середині і близько

100-120 тис.

Найголовнішим елементом у плануванні таких „протоміст“ було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км, з двоповерховими чи од­ноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших з них (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічувалось від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових досліджені також споруди, що мог­ли використовуватися для громадських потреб.

Розвиток відтворюючих форм господарювання викликав корінні зміни й у мисленні людини, ставленні її до природи. Поступово давні символи та обряди значно змінилися, трансформувалися у нові, передусім у символи добробуту. Зокрема, з культом родючості пов’язано багато жіночих статуеток, в яких насампе­ред підкреслюються ознаки жіночої статі. Пізніше їх змінюють зображення молодих дівчат з плавними лініями тіла. Такі статуетки передають образ жіночо­го божества, широко відомого в усіх ранньо- землеробських племен і тісно пов’язаного з уявлен­нями про велику богиню-матір, про матір-землю, від якої й залежить родючість. З цим культом пов’язані також скульптурні зображення домашніх тварин — бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Ліпні голови їх нерідко прикрашають глиняні горщики, що використовувалися для зберігання їжі.

Але у всякої культури є початок і кінець. Були во­ни і у Трипілля. З приводу її поступового зникнення висловлюється кілька гіпотез: це і порушення еко­логічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства; й певне похолодання кліма­ту; і спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську; і внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин західного та східно­го ареалів; і експансія степовиків (носіів ямної культури) на північний захід і племен культури куля­стих амфор із заходу на схід (тобто на зайняті трипільцями території). Вірогідно, що була не одна, а кілька причин зникнення трипільської культури

Розвиток населення трипільської культури відбу­вався своїм, суто європейським, неурбаністичним шляхом.

Тоді ж причорноморські степи і Крим займали уг­руповання з переважанням скотарського способу ведення господарства — носії середньостогівської, ям­ної та інших археологічних культур. Перші з названих вже приручили коня. Вони, як і їх наступники, маю­чи специфічний уклад життя, були досить войовничими, про що свідчить багато знахідок бой­ових молотів, кинджалів, наконечників для стріл. Можливо, побоюючись нападів з півдня, загроза яких постійно нависала над трипільцями, вони й ста­ли будувати поселення-гіганти. Ix концентрація і щільна забудова зовнішніх кварталів дають підстави говорити про оборонні функції ЦИХ 3OH-,,Cy∏ep- центрів". Але водночас взаємовплив південних сусідів та трипільців-землеробів зумовив зміну способу іх гос­подарювання — на пізньому етапі існування цієї культури стало переважати скотарство.

Племена ямної культури, що селилися на широ­ких степових просторах від Приуралля до Дунаю в III тис. до н.е., також швидко пересувалися на без­межних просторах і були дуже войовничі.

У цю ж добу, наприкінці IV тис. до н.е., в степах України з’являються кургани, що на віки стають невід’ємним елементом ландшафту цієї зони. Ці кур­гани являють собою округлі насипи різної висоти. Під ними знаходяться поховання. Та це не просто на­сипи з грунту, бо довкола них збереглися залишки складних архітектурних споруд із землі, дернових вальків, каміння і дерева. Появу курганів з викладе­ним довкола камінням чи вертикально поставленими плитами дослідники пов’язують з культом сонця. Степовий курган— це ніби трохи підняте над поверх­нею землі повторення в меншому масштабі того, що бачить людина навколо себе, це ніби своєрідна модель видимого світу.

В ці часи переважає обряд поховання померлого В скорченому вигляді й посиланого червоною вохрою. Характерно, що поховальну конструкцію робили у формі воза. При цьому справжні дерев’яні дискові ко­леса від воза знімались і клались по кутах могильної ями. Померлий начебто вирушав у подорож з ре­ального світу в інший. Рештки возів у похованнях є найдавнішими свідченнями використання колісного транспорту на нашій території.

Крім того, в ці часи з’являються перші похо­вальні кам’яні скрині та монументальна скульптура у вигляді різноманітних стел — кам’яних плит прямо­кутних, трикутних, трапецієвидних контурів. Поряд з простими стелами зустрічаються й антропоморфні, на яких вигравірувані окремі частини тіла та різні предмети. Всі вони, безсумнівно, є культовими пам’ят­ками, пов язаними з вшануванням предків, сонця, родючості.

Загалом перші скотарі українських степів різко змінили характер міжплемінних відносин.

Далі на шляху прогресу стародавнього населен­ня України був історичний період, що тривав близько тисячі років (II тис. до н.е.). Він дістав назву доби бронзи за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше — свинець або миш’як). Цей штуч­ний метал був твердіший, ніж мідь, температура його плавлення була також значно нижчою: мідь плавить­ся за температури 1056 градусів, а бронза — близько 700-900. Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба.

Вважається, що відкриттю цього сплаву могла сприяти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкраща бронза — 9 частин міді і 1 части­на олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Донбасу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.

Розвиток металургії бронзи і поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, взаємов­пливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізаію. Якраз на початку епохи бронзи в сте­пах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменува­ло початок нагромадження багатства (насамперед худоби та товарів від землеробів) у руках окремих сімейств. Патріархальні родинні відносини остаточ­но утвердились у тогочасному суспільстві — головна роль переходить до чоловіків.

Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20): шнурової та багатоваликової кераміки, тшенецько-комарівської, катакомбної, зрубної тощо, котрі належали до різних груп племен Це свідчить про зростання певної відо­собленості господарського і культурного розвитку окремих людських колективів Проте помітна і пев­на спільність окремих культур на досить значних просторах України та сусідніх територіях, що свідчить про постійні контакти між ними та розселення носив окремих культур у різних напрямках Порівняно з іншими стародавніми народами Східної Європи пле­мена, котрі населяли територію України, досить рано вступили в епоху бронзи Але ця територія вже ЧІТКО розподілялася на три складові „св;ти“ — Степ, Лісо­степ і Полісся Ky ibTypHl й етноісторичні процеси в кожній із цих зон відбувалися різними темпами і в різних руслах

У цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, ділився на землеробський і скотарський У північних районах протягом усього згаданого періоду добуван­ня каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце, адже крихка бронза не могла повною мірою витісни­ти традиційну виробничу сировину

На відносно легких грунтах того ж Полісся по­чало розвиватись і землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев’яних рал у Токарях на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині Ще більшо­го розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні — найсприятливішій для цього заняття Тут значно розширюється асортимент культурних рослин зафіксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці, розвивають­ся садівництво й городництво (виявлені кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку)

Зображення плуга на плитах навісу Tain-Aip у Криму та наскельні малюнки биків у ярмі в Кам’яній Могилі в Приазов’ї свідчать про те, що в II тис до н е вже було відоме орне землеробство В степо­вих же регіонах основним було скотарство Тут знали всі види домашніх тварин, передусім велику рогату худобу, поступово збільшувалися отари овець та кіз Але степнякам було відоме вирощування злаків Роз­вивалось, як і на північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямів, передусім професіоналів-металурпв (При­чорномор’я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь)

Розвиваються й ідеологічні уявлення Так, з ши­роким використанням у господарстві коня поширюється його культ Особливе місце він посідає у міфологи індоіранських племен (уподібнюється сонцю) В поховальному ритуалі кінь є посередником між світом живих і царством мертвих

Самі захоронения дедалі частіше робилися під курганними насипами не тільки в степових районах, айв інших місцевостях (хоч тут зберігаються й грун­тові могильники) Під час здійснення цього ритуалу значну роль починають відводити вогню Здійсню­вали обряд кремації чи інгумацп, але незалежно від способу захоронения культ предків продовжу­вав існувати Активно вплинути на людське тіло як за життя, так і після смерті намагалися племена катакомбної культури півдня України — най­більш войовниче населення серед племен епохи енеоліту — бронзи

На початку І тис до н е з переходом до вироб­ництва заліза епоха міді — бронзи на території України завершилася Широке поширення нового металу сприяло подальшому прогресу тогочасного суспільства