Діяльність Єлисаветградського комітету РСДРП серед селян повіту
(Кореспонденція з газети «Пролетарий» від 15 червня 1905 р.)
Єлисаветград. Цими днями я прочитав в одному з останніх №№ «Революционной России» кореспонденцію Єлисаветградського повіту, де, між іншим, кореспондент запевняє, нібито селяни заявили йому, що через бездіяльність соціал-демократів вони не хочуть більш мати з ними справи.
Ці сміливі твердження спонукають мене як активного члена організації, що недавно тільки залишив Єлисаветград, дати коротке уявлення про нашу організаційну роботу в повіті, яка може бути наочним спростуванням даних, наведених соціалістами-революціонерами.Кілька останніх років соціал-демократичної роботи в місті супроводжувались великим піднесенням революційного настрою села. Крім масових аукціонів, що їх влаштовували царські ставленики по продажу останньої худобини і майна селян, які заборгували, ці настрої живилися і поглиблювалися ще поміщицьким гнітом. Найбільші сусідні поміщики, з одного боку, все більше підвищували орендну плату за землю, а частіше зовсім не віддавали її селянам, з другого — маючи на меті послабити одностайні дії селян, які часто бойкотували поміщиків, виписували для літніх польових робіт батраків, з навколишніх губерній (Київської, Харківської), чим ще міцніше затягували петлю нужди на зубожілих селянах, що заборгували і голодують. Все це ще більше загострювало відносини між ворогуючими таборами, революційний настрій все зростав і виливався на перших порах виключно в стихійні форми. Щовесни, щоліта полум’я пожеж все ширше і грізніше займалося над поміщицькими садибами всього Єлисаветградського повіту. Поміщики поспішали застрахуватися, а жандармська повітова влада в гонитві за крамолою, яка почувалася за цими виявами селянського невдоволення, об’їжджали з кінця в кінець повіт, шукаючи паліїв, але все даремно. За першими проявами стихійного невдоволення неминуче повинен настати період протвережування.
Селян саме життя переконало в безплідності їх засобів боротьби, і вони почали серйозніше і глибше замислюватися над своїм знедоленим становищем.До цього треба додати, шо Єлисаветградський соціал-демократич- ний комітет ще в перший період своєї організаційної роботи в міру можливості проникав у села і постачав їм літературу і листівки. Проте все це мало тоді випадковий, епізодичний характер, і через недостатність сил і зв’язку комітету не вдалося взяти на себе постійне керівництво організацією селянського руху. А грунт для роботи на селі став настільки багатим, що і перші насінини, які випадково на нього потрапили, швидко дали рясні паростки.
Найсвідоміші селяни влаштовували легальні бібліотеки з народної літератури, посилювали зв’язки з комітетом, який охоче пішов назустріч благотворним спробам самої селянської маси пробитися до світла. Характерно, що минулого літа в різних кінцях повіту до представників сільської інтелігенції з’явились цілими групами селяни і радились, як бути, що робити, скаржились на те, що їх власні шляхи і засоби ні до чого не приводять. Завдяки таким зверненням дедалі все більше посилювались зв’язки з міським комітетом, що постачав селянам літературу, листівки, а селяни, що час від часу забиралися на таємні сходки, запрошували агітаторів з комітету, який став для них авторитетною установою. Боротьба за допомогою підпалів і насильств змінилася тісною організацією на грунті загальнополітичних і загальноросійських потреб селянства і пролетаріату. В інших селах рідко які селяни не входили в ці конспіративні організації ї то лише тому, що їх не вважали ненадійними. Листівки і брошури ходили по руках мало не під носом старшин, урядників і іншого начальства. До різдва 1904 року комітет передбачав скликати з’їзд делегатів організованих сіл, що мав на меті утворити селянську спілку для об’єднання і закріплення під її керівництвом роз’єднаної роботи розкиданих по повіту сіл.
В міру відновлення роботи в місті, відновлювались і посилювались зв’язки з селом, і за останній час комітет зв’язався і поширював свій вплив агітацією і пропагандою на більшість сіл, розкиданих в повіті, які з конспіративних міркувань вважав зайвим перераховувати.
З метою найбільшої продуктивності і об’єднання роз’єднаних дій серед сільського пролетаріату, товаришам, що ведуть роботу в цій галузі, доведеться поставити в тісний взаємозв’язок рух міста і села, привчити останнє підтримувати міський пролетаріат і реагувати на його лозунги і тактику.Гадаю, що викладене може бути досить красномовною відповіддю на скороспілі твердження соціалістів-революціонерів про бездіяльність соціал-демократії на селі і злорадне торжество за селян, які наче відмовилися мати справу з нашими товаришами. Свіжо- спеченій групі соціалістів-революціонерів, шо об’явилася в Єлиса- ветграді лише 2 місяці тому, не заважає пам'ятати, що селяни і народні вчителі-соціал-демократи, які тепер мучаться у в’язницях, і що вони перші понесли світ і знання у темне селянське царство.
В одному лише можу погодитись з кореспондентом, що потреби і духовні запити села великі, а людей і літератури для селян дуже мало. Будемо сподіватися, що ці прогалини будуть можливо швидко заповнені РСДРП. Колишній член Єлисаветградської організації РСДРП.
Підпис. «Вперед» і «Пролетарий», № 5, 15 червня 1905 р.