Берестейська церковна унія

Принцип свободи віросповідання мав особли- I І ве значення для Речі Посполитої — і не ли­ж І шез огляду на приєднання населених „схиз­матиками" українських земель, а й через бурхливе поширення тут протестантизму Цей принцип прокла­мували наступники Сипзмунда-Августа — Генріх Валуа, Стефан Баторій, Сипзмунд III Проте водно­час у країні розгорталася діяльність ордену єзуїтів, котрі спрямовували зусилля на боротьбу з Рефор­мацією Паралельно вони активно обстоювали ідею церковної унії їй, зокрема, було присвячено працю єзуїтського проповідника Петра Скарги „Про єдність церкви Божої" (1577), адресовану князю Василю- Костянтину Острозькому * На нього, як і на ін-

* Острозький Василь (1526 1608) — молодший син князя Костянтина Івановича Острозького (на честь якого його також звано Костянтином) найвпливовіший з поміж тогочасних українських магнатів загальновизнаний “начальник у православ Г меценат засновник слов яно греко латинської школи вищого типу в Острозі ших сучасників, цей твір справив помітне враження

Успіху католицької пропаганди сприяло безлад­дя, яке на той час панувало в житті православної церкви За умов існування практики „подання”, цер­ковні уряди нерідко розглядалися лише як джерело прибутків Ті ж, хто обіймав їх у гонитві за „достат­ком мирським' та „властительством", часто не тільки не являли собою взірець християнських чеснот, а й по­рушували найелементарніші моральні норми — були, за висловом сучасника, не святителями, а „скверни­телями"

За цих обставин на захист авторитету право­слав’я виступили міщанські організації — братства, які створювалися при парафіяльних церквах Пріори­тет у цій справі належав львівському Успенському братству, що за cτaτyτgM, ухваленим!586 р антюхійським патріархом Иоакимом, узяло на себе функції контролю за діяльністю духовенства Це призвело до конфлікту між братством і місцевою єпархіальною владою в особі владики Гедеона Бала­бана В боротьбі з ним братчики сперлися на підтримку Константинопольського патріарха Ієремп Останній під час свого перебування у Речі Посполитій зробив низку рішучих, але не досить продуманих кроків, то суворо додержуючись канонічної практи­ки, то йдучи за існуючою традицією — передусім, позбавив сану митрополита Онисифора, призначив­ши на його місце Михайла Рогозу, і запровадив уряд патріаршого намісника з титулом екзарха, надавши йо­го луцькому єпископу Кирилові Терлецькому (1589)

Енерпйне втручання патріархи у справи місцевої церкви та виразне протегування Константинополем братського руху викликали невдоволення серед ви­щого духовенства, яке стало замислюватися „над способом утечі від того всього галасу й неспокою, який підняли домашні реформатори й грецькі ієрархи" (М Грушевський) Унія гарантувала їм повне визво­лення з „неволі константинопольських патріархів", і саме тому ідея переходу під супрематію римського папи почала поступово оволодівати умами право­славних владик

Ініціатива в цій справі належала Гедеонові Бала­бану, якого на з'їзді у Белзі підтримали луцький, турово пінський 1 холмський єпископи, письмово засвідчивши свою прихильність до унії (1590) Ix наміри були схвалені Сипзмундом III До змовників приєдналися нововисвячені єпископи перемишльсь­кий (Михайло Копистенський) та володимирський (Іпатій Потій), а згодом — і митрополит Михайло Рогоза У середині 1595 р умови укладення унії бу­ли погоджені з папським нунцієм і королем Водночас позначилася протидія об’єднавчим задумам у ви­гляді протестів української шляхти й віденського духовенства Унійна авантюра була різко засуджена у посланні Василя-Костянтина Острозького, який за­кликав до рішучого опору діям владик, котрі ігнорували волю православного загалу Серйозність власних намірів він підтвердив заявою про готовність виставити в разі необхідності 15—20 тис чоловік на захист „благочестя" За таких обставин навіть Геде­он Балабан почав заперечувати свою причетність до унійного заміру

Однак поди вже набрали необоротного характе­ру король своїм універсалом підтримав унію, а Потій і Терлецький відбули до Рима, де 23 грудня 1595 р були прийняті папою й склали йому присягу Заключ­ний акт укладення унії мав відбутися на соборі в Бересті (нині м Брест), призначеному на 6 жовтня 1596 р Але прибулі на собор одразу розділилися на два ворожих табори Перший, офіційний, репрезен­тували митрополит, п’ять владик-уніапв і католицьке духовенство їм протистояли захисники ортодоксії— представники патріархату, єпископи Балабан і Копистенський, більшість православного кліру, князь Острозький із сином, шляхта, міщанські депутації Після невдалих спроб порозумітися обидві сторони прокляли одна одну Так унія глибоко розколола то­гочасне суспільство замість того, щоб, за словами Сипзмундового універсалу, „зберегти й укріпити" єдність Речі Посполитої