Азовське Козацьке військо
Організація козацтва на півдні України, а зокрема можливість позбутися паншизняно-кріпацької залежності, притягала багато підданих селян, які втікали від своїх поміщиків. По смерті Потьомкі-на поміщики з центральних губерній повели настирливі розшуки своїх кріпаків у Південній Україні.
Знайдених утікачів деякі поміщики жорстоко карали і навіть піддавали тортурам. У 1795 р. була проведена "ревізія", тобто перепис населення, що стала підставою царського указу від 12 грудня 1796 p., який заборонив селянам Південної України, яку офіційно названо — Новоросією, переходити з місця на місце. Цим законом обмежувалася свобода не тільки поміщицьких підданих, але також і всіх інших категорій селянства. Прикріплення селян до землі було вигідне поміщикам Південної України, бо позбавляло поміщиків центральних губерній права вимагати повороту своїх кріпаків, якщо вони не зуміли віднайти їх до ревізії в 1795 р. Цей указ ще не вводив кріпацтва в повному значенню, але на ділі був першим важливим кроком у тому напрямку, бо селянам заборонялося покидати поміщицькі маєтки, у котрих вони перебували на час ревізії1. А тому що адміністрація й суди були в руках шляхти-дворян, то селяни, навіть і вільні, не могли розраховувати на справедливість. Щоб не попасти знову у повне кріпацтво, селяни почали втікати з Південної України на Дін, на Кубань і на Кавказ2.У міжчасі російські емісари продовжували агітацію по всій Ба-сарабії й Новоросії, щоб охочі записувалися до Азовських козаків. Багато послухали тих закликів, втікаючи від панщини, але як побачили, що то вже не є жодне козацтво, але звичайне московське військо, втікали назад3. Проте присутність Азовського козацтва на колишніх запорозьких землях не була бажана для російського уряду й тому в 1846 р. частину Азовських козаків переведено на Кавказ, де вони заснували станиці — Азовську, Латиську та Дер-бентську 4.
У 1862 р. почалося переселення їх на Кавказ, на східне побережжя Чорного моря. Перші азовські переселенці числом 206 родин прибули на Кавказ весною 1862 p., морем до Константи-нівського укріплення, де мала постати Константинівська станиця, пізніше названа Новоросійською. Але Азовці, висадившись на берег, не хотіли йти там, куди їх направляли місцеві урядники, бо там грунт був каменистий, однак вибору вже не було, У 1837 р. для охорони східного побережжя з Азовських козаків сформовано1 Дружинина Е.И, Вказ. праця.- С. 84.
2 Там же.
3 Кондратович Ф. Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и рассказам) // Киевская старина.- 1883.- Т. 5.- С.292.
4 Полонська-Василенко Н. Історія України.- Т. 2.- С. 296.
24
військову флотилію з десятьма командами. За виконування військової служби азовські козаки були звільнені від різних повинностей і податків. У 1863 р. на Кавказ добровільно переїхало 504 родини азовських козаків, що налічували 2 540 осіб обох статей, не враховуючи відслужених козаків та вдів, які були приписані до своїх кревних у військовій службі. За Кубань у 1864 р. переселилося ще 339 родин, цим разом цілими станицями. Азовське військо згідно з декретом 11 жовтня 1865 р. перестало формально існувати1, рядових козаків перетворено на селян, а старшин — у дворянство. Регалії і зброю перебрало Кубанське Козацьке військо.