<<
>>

Азовське Козацьке військо

Організація козацтва на півдні України, а зокрема можливість позбутися паншизняно-кріпацької залежності, притягала багато під­даних селян, які втікали від своїх поміщиків. По смерті Потьомкі-на поміщики з центральних губерній повели настирливі розшуки своїх кріпаків у Південній Україні.

Знайдених утікачів деякі помі­щики жорстоко карали і навіть піддавали тортурам. У 1795 р. була проведена "ревізія", тобто перепис населення, що стала підставою царського указу від 12 грудня 1796 p., який заборонив селянам Пів­денної України, яку офіційно названо — Новоросією, переходити з місця на місце. Цим законом обмежувалася свобода не тільки по­міщицьких підданих, але також і всіх інших категорій селянства. Прикріплення селян до землі було вигідне поміщикам Південної України, бо позбавляло поміщиків центральних губерній права ви­магати повороту своїх кріпаків, якщо вони не зуміли віднайти їх до ревізії в 1795 р. Цей указ ще не вводив кріпацтва в повному значенню, але на ділі був першим важливим кроком у тому на­прямку, бо селянам заборонялося покидати поміщицькі маєтки, у котрих вони перебували на час ревізії1. А тому що адміністрація й суди були в руках шляхти-дворян, то селяни, навіть і вільні, не мог­ли розраховувати на справедливість. Щоб не попасти знову у по­вне кріпацтво, селяни почали втікати з Південної України на Дін, на Кубань і на Кавказ2.

У міжчасі російські емісари продовжували агітацію по всій Ба-сарабії й Новоросії, щоб охочі записувалися до Азовських козаків. Багато послухали тих закликів, втікаючи від панщини, але як по­бачили, що то вже не є жодне козацтво, але звичайне московське військо, втікали назад3. Проте присутність Азовського козацтва на колишніх запорозьких землях не була бажана для російського уря­ду й тому в 1846 р. частину Азовських козаків переведено на Кав­каз, де вони заснували станиці — Азовську, Латиську та Дер-бентську 4.

У 1862 р. почалося переселення їх на Кавказ, на східне побережжя Чорного моря. Перші азовські переселенці числом 206 родин прибули на Кавказ весною 1862 p., морем до Константи-нівського укріплення, де мала постати Константинівська станиця, пізніше названа Новоросійською. Але Азовці, висадившись на бе­рег, не хотіли йти там, куди їх направляли місцеві урядники, бо там грунт був каменистий, однак вибору вже не було, У 1837 р. для охорони східного побережжя з Азовських козаків сформовано

1 Дружинина Е.И, Вказ. праця.- С. 84.

2 Там же.

3 Кондратович Ф. Задунайская Сечь (по местным воспоминаниям и рассказам) // Киевская старина.- 1883.- Т. 5.- С.292.

4 Полонська-Василенко Н. Історія України.- Т. 2.- С. 296.

24

військову флотилію з десятьма командами. За виконування військо­вої служби азовські козаки були звільнені від різних повинностей і податків. У 1863 р. на Кавказ добровільно переїхало 504 родини азовських козаків, що налічували 2 540 осіб обох статей, не врахо­вуючи відслужених козаків та вдів, які були приписані до своїх крев­них у військовій службі. За Кубань у 1864 р. переселилося ще 339 родин, цим разом цілими станицями. Азовське військо згідно з декретом 11 жовтня 1865 р. перестало формально існувати1, рядо­вих козаків перетворено на селян, а старшин — у дворянство. Ре­галії і зброю перебрало Кубанське Козацьке військо.

<< | >>
Источник: Василь ВЕРИГА. НАРИСИ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ (кінець XVIII — початок XX ст.). ЛЬВІВ ВИДАВНИЦТВО "СВІТ" 1996. 1996

Еще по теме Азовське Козацьке військо: