Завоювання Римом Італії

Уся Італія, крім рівнини Падуе, була завойована Римом до 270 р. до н.е. в результаті численних війн, які почалися одразу ж після виникнення римської патриціанської общини. Боротьба із сусід­німи з Римом народами велася не заради захоплення рабів, а лише заради землі та її багатств.

Унаслідок трьох війн проти етруського міста Вейи до римських володінь було приєднано територію на правому березі Тібру. На­прикінці V ст. до н.е. галли захопили Північну Італію, а одне з пле­мен на чолі з Бренном вдерлося до Лацію та взяло в облогу місто Клузій. Клузяни звернулися до римського сенату з проханням ста­ти посередником в переговорах з гальським вождем. Для цієї місії до галлів було відряджено трьох знатних римлян з роду Фабіїв, проте вони зірвали переговори. Через суперечку, яка там спалах­нула, було вбито гальського військового начальника. Галли заба­жали від римлян видачі порушників переговорів, проте римляни відмовили їм. Тоді Бренн рушив із військами на Рим.

У 390 р. до н.е. римляни зазнали цілковитої поразки від галлів під час битви на березі Аллію. Військо римлян під час панічної втечі впустило ворога до свого міста. Лише кількасот римлян змогли закріпитися на Капітолії, тоді як Рим було захоплено галлами. Місто було піддано повному пограбуванню. Капітолій було взято в облогу, проте оволодіти ним виявилося важко. Усі спроби штурму укріпленого пагорбу зазнавали невдач. Тоді галли зробили спробу нічного штурму. Приховані темрявою, однієї ночі галли потайки пішли на стіни. Ця підступна спроба захопити укріплення майже вдалася б галлам, якби на їх нещастя у храмі Юнони на Капітолії римляни не тримали жертовних гусей у клітках. Відчувши легкий шурхіт, птахи здійняли зляканий галас. Переполохані римляни похапали зброю та кинулися на відсіч ворогам.

Невдовзі після цієї події галли дізналися, що ворожі племена грабують їхні землі на півночі Італії. Довелося швидко згортати облогу і вирушати на порятунок власних домівок. Відступати з по­рожніми руками їм не хотілося, тому галли милостиво погодили­ся прийняти відкуп від римлян. Оборонцям Капітолію довелося віддати все золото. Та навіть коли останні гроші було покладено на терези, вождь галлів Бренн витяг з піхов свого меча та поклав на протилежну шальку. Римляни обурено загомоніли, але Бренн припинив їх невдоволення досить коротким поясненням “vae victis!” (горе переможеним!).

Галли отримали загальним числом 1000 фунтів золота та зали­шили римлян у спокої. Але тим після такої жахливої поразки до­велося починати майже спочатку завоювання Італії, бо підкорені народи одразу ж після катастрофи відпали від Риму, оголосивши себе вільними. Римляни зробили висновки з досвіду своєї невдачі й провели воєнну реформу. Усю важку піхоту було об’єднано в ле­гіони по 5 тис. важкоозброєних воїнів, зброю та обладунки яких було уніфіковано. Легіон поділявся на ЗО маніпулів по 200 воїнів у кожному. Було налагоджено масове виробництво облогових та метальних машин та пристроїв, створено систему облаштування укріпленого військового табору. Римляни виробили свою тактику для армії, озброєної холодною зброєю, яка залишилася неперевер- шеною аж до появи вогнепальної зброї.

Унаслідок fcjtMH⅛cbKMX- війн^Рим став господарем усієї Італії, окрім земель галлів та венетів"на півночі та грецьких колоній на півдні. Наприкінці III ст. до н.е. південне плем’я луканів напало на грецьке місто Фурії. Народні збори Фурій проголосували за пере­хід під владу Рима, який тепер втрутився у війну з луканами. Рим­ський консул завдав луканам поразки і поставив у Фуріях свій гар­нізон. Та римські солдати поводилися з місцевим населенням на­стільки зухвало, що це викликало загальне обурення. Демос про­голосував за війну проти Рима та звернувся до Таренту, також грецького міста, за допомогою.

Навесні 280 р. до н.е. Пірр висадився в Італії зі своєю невели­кою, але добре навченою та озброєною армією. Невдовзі біля м. Гераклея сталася битва, в якій римляни зазнали поразки. При­гнічені новою невдачею, римляни отримали від Пірра ультиматум із вимогою надати незалежність грецьким колоніям на півдні Іта­лії. Страх перед Пірром був такий нездоланний, що сенатори були готові прийняти умови ганебної угоди. І тоді знатні римські пат­риції привели до Сенату сліпого, немічного, славетного колись цен­зора Аппія Клавдія Цека (“цек” з лат. - сліпий). Він присоромив сенаторів, закликав їх до мужності та звитяги при захисті інтере­сів і гідності батьківщини та переконав сенаторів продовжити вій­ну. Навесні 279 р. до н.е. в битві при Аускулі Пірр знову переміг римську армію, проте перемога далася йому ціною таких великих втрат, що оглянувши поле битви, вкрите численними тілами загиб­лих ворожих та своїх воїнів, Пірр начебто зітхнув: “Іще одна така перемога, і ми остаточно загинемо”. З того часу й склався крила­тий вираз “піррова перемога”, який означає перемогу, що коштує надто дорого.

Невдовзі після цього, завдяки зусиллям римської дипломатії на боці Риму у війну втрутився Карфаген, і Пірр був змушений переключити всю увагу на боротьбу з ним. Разом з тим виявилося незадоволення тарентійців тривалою та виснажливою війною і вони відмовилися від допомоги Пірра. Той повернувся додому до свого царства Enip, де втягнувся у випадкову для нього, непотріб­ну та незначущу війну між місцевими грецькими полісами та при штурмі Аргосу був випадково вбитий у вуличній сутичці. Так без­славно загинув один з видатних полководців свого часу Можна припустити, що він не мав на той час рівних собі полководців.

По відношенню до підкорених народів та своїх ворогів Рим уживав політичний принцип “divide et impera” (“розділяй та воло­дарюй”). Окрім римських громадян - правлячої та привілейова­ної категорії, жителі Лація та підкорених районів Італії поділялися на 5 категорій:

- жителі муніціпій, або громади з правом голосування. Вони мали всі права римських громадян, мали органи самоврядування, але се­нат у них називався міською радою і займався місцевими справами;

- жителі муніціпій без права голосування. Вони не могли брати участь у коміціях та обиратися на римські державні посади;

- населення латинських колоній з правом автономії, але без гро­мадянства. Вони ставали повноправними громадянами, якщо пе­реселялися до Риму;

- союзники, які мали державну незалежність, власну мову, пра­вові звичаї, проте не мали права на незалежну зовнішню політику. Союзники не сплачували податків та постачали до армії лише до­поміжні війська;

- піддані, або ті, хто “здався на милість переможця” без будь- яких обумовлених юридичних умов. Вони не мали жодних прав, не могли носити зброю. їхня територія управлялася римськими магістратами - преторами. Як правило, підданими ставали племе­на й міста, які свого часу надавали підтримку воєнним противни­кам Риму (Піррові, Ганібалу, Спартакові).

Таким чином, протягом ПІ ст. до н.е. Рим остаточно підкорив собі племена, народи та країни, які населяли Італію, та перетворився на міцну, єдину державу, яка могла посперечатися силою із могут­німи ворогами. Такий ворог незабаром з’явився - це була сильна та впливова на Середземному морі торгова держава - Карфаген.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аппиан. Гражданские войны. - M., 1993.

2. Гребенюк А. В. Цивилизации античного мира и средневековой Европы. - M., 1994.

3. История Древнего Рима. / Под ред. В. И. Кузищина. -M., 1981.

4. Моммзен Т. История Рима. - С-Пб., 1993.

5. Ковалев С. И. История Рима. - M., 1984.

6. Трухина Н. И. Политика и политики “золотого века” Римской республики. - M., 1986.

7. Tum Ливий. Война с Ганнибалом. - Брянск, 1993.

8. Утченко С. Л. Цицерон и его время. - M., 1973.

(J) ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Як довго тривав у Римі „царський період”? Чому він так нази­вався?

2. Розкрийте зміст слова „республіка ” у латинській мові.

3. Який сучасний зміст поняття „республіка”?

4. У якому році встановилася республіка в Римі?

5. Розкрийте зміст реформи Сервія Тулія.

6. Які вам відомі основні стани в римському суспільстві?

7. Які вимоги висували плебеї у своїй боротьбі?

8. Чим завершилася боротьба між станами в Римі?

9. На які категорії поділялися території, завойовані римлянами?