Скапдинавщина въ давній Руси.

Въ „Новомъ Проломѣ" помѣстивъ II. Ф. И. Свистунъ розправу подъ титуломъ „Споръ о Варяго-Руссахъ“, нѣбы въ одвѣтъ на деякй уваги въ моѣй торбчнбй полемицѣ зъ о.

I.

Зачиу одъ того, на чбмъ п. Свистунъ окбнчивъ свою розправу — бдъ лѣтописи Несторовой; она для пбзнаня первопочи- нбвъ рускои исторіи головне и найббльше достовѣрне жерело. Несторъ живъ ВЪ КІ6- вопечерскбмъ монастыри, въ тбмъ осеред­ку давнои рускои просвѣты и науки; въ монастырь заходили часто князѣ на ученй розмовы зъ черцями, туды приходили зъ всѣхъ сторонъ Руси люде: ученй, вельмо­жѣ, воеводы, купцѣ, старцѣ — було у ко­го дбзнатись про старину рбднои землѣ. Самъ Несторъ повѣдае, що неодно зъ рус­кои исторіи росказавъ ему 90-лѣтный ста­рець, воевода Янъ (Боянъ), що самъ на своѣмъ вѣку богато проживъ и бачивъ, а походивъ зъ свѣтлого роду, котрый бравъ участь въ справахъ державныхъ и зай­мався вже зъ давна письменствомъ (отець Бояна, Вышата, бувъ воеводою, а дѣдъ, Остромиръ, посадникомъ новгородскимъ).

Просторъ часу мѣжь основаньемъ рускои державы въ Кіевѣ (р. 882) а вступ­леньемъ Нестора въ монастырь (около ро­ку 1073) не выносивъ и 200 лѣтъ, не об­нимавъ навѣть цѣлыхъ пять поколінь кня- зѣвъ, — чи-жь можливо, щобы въ традиціи Русиновъ затерлись такъ скоро всяки слѣды про родовбеть першихъ князѣвъ и бояръ? Ѳще и въ часахъ Ярослава, отже безпосе­реднє передъ Несторомъ, були части зно­шена межи нашими Руссами и Скандинав­цями ; на дворѣ Ярослава Мудрого прожи­вали многи скандинавски королѣ, якъ Га- кунъ, Симеонъ сынъ Африкана, Еймундъ зъ Упляндіи, Гаральдъ зъ Норвегіи; за Нестора жило безъ числа людей, що за­хожихъ Скандинавцѣвъ бачили на власнії очи, а навѣтъ вразъ зъ ними воювали на бойвищахъ, — отже годѣ казати, що Не­сторъ пе мавъ доброго поняти о Сканди- навцяхъ и тому хибно представивъ почат­ки рускои исторіи.

Розгляньмось близше.

Несторъ, згбдно зъ дослѣдами ны­нѣшней нау каже, що вже передъ при­ходомъ Рурика панували Скандинавцѣ въ земли новгородской и въ примежныхъ финьскихъ земляхъ, побираючи данину бдъ покореныхъ народовъ. Около р. 859 заво­рушились Новгородцѣ и Финны супротивъ тыхъ Скандинавцѣвъ, прогнали ихъ бдъ себе п „почаійа сами въ собѣ володѣти". Та не було довго того пановагія. „Роста родъ на родъ — пише Несторъ — биша въ нихъ усобицѣ и воевати почаша сами на ся“. Отъ и урадили они пошукати собѣ князя, котрый бы „володѣлъ нами и су­дилъ по праву*. Посольство удалось за Балтицке море до племени, що звалось Русь.

Свие, друзии же Нурмане (Норвезцѣ), Анъгляне, друзии Готе.“

Несторовй Свие — то Шведы, званй въ латиньскихъ хроникахъ Sueones. Сами они называли себе Sviar або Svithiod (thiod = народъ), а свой край Svealand або Sviariki (riki = нѣм. Reich, держава).

Оденъ зъ давн'ййпіихж тйтописцѣвъ Франконьскихъ згадує про ^андинавске племя Руссовъ, мешкаюче въ Швеціи. Въ Annales Prudehtii Trecensis сказано' подъ р. 839, що до цѣсаря грецкого Тєофиля при­були послы, qui se, id est gentem suam, Rhos vocari dicebant; они привезли листъ одъ короля свого Хакана и старались о заключенье прйязни зъ Греками. Теофиль бдославъ пословъ на ихъ просьбы до Фран- коньского императора Людовика Побож­ного, котрый по довшихъ допытахъ розвѣ- дався, що они суть „gentis Sueonum".

Послы зъ племени,,Rhos" говорили такожь, що дорога, котрою прибули до Царгороду, лежить „inter barbaras et ni­miae feritatis gentes immanissimas" ; они бо­ялися тою дорогою (черезъ Кіевъ и Нов- городъ) вертати назадъ до Швеціи и тому просили Людовика, щобы позволивъ имъ черезъ край Франкбвъ вернути до дому. (Згаданий король Хаканъ не есть нѣхто ин- шій, якъ Гакунъ — улюблена назва чи­сленныхъ скандинавскихъ королѣвъ; въ скандинавскомъ языцѣ слово ha 4^ kun означає „высокого роду'').

Треба-жь знати, що часть Швеціи справдѣ звалася Русею, особливо часть на упляндскбмъ побережи. I. Grimm (Geschieh- te der deutschen Sprache, 520) повѣдае: „Die Finnen nennen einen Schweden noeh den heutigen Tag Ruots-ph'√aen, das Land Schwe- den heisst finniseh>LLαotsi^u. Тай Миклосичь въ.своѣмъ Словари згадує про шведску Русь:,,Iiriniseh Ruotsi = Schweden, ur- Spriinglich Vielleicht der Name eines schwe- dischen Stammes, mit welchem die Finnen besonders in Beriihrung kamen^u.

∏. Свистунъ хотѣвъ-бы назву Русь зробити словяиьскою и тому коментує за­писку въ Annales Prudentii за помочею я- зыковои штучки.

Але хто-жь були ти Варяги-Русь у Нестора? Онъ ихъ вычисляе окремо бдъ Шведовъ, значить шукати ихъ треба деинде. Мимохбть насуваєсь пытанье, для чого Не­сторъ номѣжь племенами скандинавскими не вычисляй Датчанъ (Дуньчикбвъ) ? Въ 9-бмъ и въ пбзнѣйшихъ вѣкахъ Датчане зъ-помѣжь Варягбвъ найбблыпе прослави­лись своими военными походами, займаючи въ посѣданье Англію, пбвнбчнй части Фран­ціи, Нѣмеччииы, вот 'чи на Поморю, въ Финляндіи, Курляндіи, _стоніи и т. д. Вы- ходило-бъ зъ Нестора, що его Русь не що инше, лишь Дуньчики, що отже въ Даніи шукати-бы треба першихъ Руссбвъ, воло- дарѣвъ нашои землѣ. Догадку тоту сильно пбддержуё оденъ зъ лучшихъ хронистбвъ Давныхъ, Дитмаръ, котрый кіевскихъ Рус­совъ, называв Датчанами: veloces Dani.

Пбсля Нестора сказали Словѣне (Нов­городцѣ), Кривичи и Чуди до заморскихъ Варяго-Руссбвъ: „Вся земля наша велика и обильна, а наряда въ ней нѣтъ, да пой- дѣте княжити и володѣти пами". И ввібра­лися три братя зъ родомъ своимъ, „пояша по собѣ всю Русь", и прийшли. Старшій Рурикъ осѣвъ въ Новгородѣ, другій Синеусъ въ Бѣломъ Озерѣ посередъ финЬского пле­мени, а третій Труворъ въ Изборску неда­леко Пскова. По двохъ рокахъ умерли Си­неусъ и Труворъ, и вже Рурикъ запану- вавъ самъ надъ Словѣнами и Финнами. Зъ лѣтописи видно, іцо Варяго-Руссбвъ. найшло до Новгорода и до иншихъ мѣстъ дуже богато: „людье Новугородьци суть отъ рода варяжьска, преже бѣша Словѣни ; и по инѣмъ городомъ суть находьници Ba- рязи“. Знаменитшимъ своимъ мужамъ ставъ Рурикъ роздавати важнѣйшй городы, якъ Полоцкъ, Ростовъ, Бѣло Озеро, Муро­ма — а двохъ мужѣвъ, Асколда и Дира, вразъ зъ ихъ родомъ, пославъ на Царго­родъ. По дорозѣ, плывучи Днѣпромъ, за­мѣтили Асколдъ и Диръ якійсь „ грядокъ¹' на горѣ — бувъ се Кіёвъ.

’ Зъ наведеного уступу познакомлюё- мось зъ именами першихъ нашихъ Pyc- сбвъ: Рурикъ, Синеусъ, Труворъ, Асколдъ и Диръ.

Назва Рурикъ не есть словяньска; єн не можь выводити бдъ слбвъ, якъ „рура“ або „рурка“ — разъ, що насмѣшливй сло­ва не надаються для княжой назвы, а бд- такъ тому, що они переняти зъ нѣмецкого языка и Русинами не уживаються (мѣсто,_jpypa^l1 говориться правильно: труба, труб­ка, дутка). О етимологичнбмъ выводѣ на­звы Рурикъ бдъ „рурки“ навѣть бесѣды не може бути.

Роздивѣмся въ языцѣ скандинавскбмъ. Рурикбвъ, особливо въ Даніи, було ббльше, и всѣ они були зъ роду королевского. Ихъ имена, якъ пбсля околицѣ и нарѣчія, пи­сались и вымовлялись рбзно : Rorik, Hrorik, Hrodrik, або пбсля найстаршои вымовы Hrodhrikr. Послѣдна назва зложена зъ двохъ скандинавскихъ слбвъ: hrodh (слава) и rikr (могучій, богатый). Таке значенье надавалось добре для имени князя.

бели вже сама назва Рурикъ вказуй на датчаньске походженье, то тымъ больше бще вымова того слова. Въ языцѣ дунь- скбмъ (Tode, Dtinische Grammatik; Шайно- ха, Lechicki pocz⅞tek Polski, 234) вымовля- есь о часто якъ у, подббно якъ въ языцѣ англо-норманьскбмъ, котрый стоявъ довгій часъ подъ вплывомъ датчаньскои вымовы[*]).

Пбзнѣйше, при обговореню договорбвъ Олега и Игоря зъ Греками, выкажу, що въ замѣщеныхъ тамъ скандинавскихъ сло­вахъ кождѳ акцентоване (довге) о выразивъ писецъ пбсля дуньскои вымовы черезъ у. Ce буде и причина, для чого дуньскій Rd- rik називався у насъ Рурикомъ (наши пред­ки виговорювали скандинавски слова пбсля внмовы пануючихъ Руссбвъ).

Про одного Hrorik-a згадує и п. Сви­стунъ въ своѣй розправѣ. Опираючись на,,Eneyklopedyi Orgelbranda" (нышне жерело историчне!) бнъ такъ пише: „Когда въ Да­ній предъ 645 годомъ вспыхнула междоу­собица между Иваремъ и его двоюроднымъ братомъ Грорикомъ, дочь послѣдного послѣ умерщвленія отца искала прибѣжища ра­зомъ зъ сыномъ своимъ Гаральдомъ у кня­зя Руси Радбярта."

Той „Русинъ¹¹ Радбяртъ, видно, заимпо- нувавъ мому противникови, тблько-жь зновъ клопбтъ, де бы Русь Радбярта бдшукати.

Поки-що, а Радбярта я не назву Сло- вяниномъ. Саме имя есть скандинавске, зложене зъ двохъ слбвъ: rad (рада) и biart (свѣтлый); перше слово (rad) переняте Словянами зъ языкбвъ германьскихъ, дру­ге (biart) є,сть виключною власностей» язы­ка скандинавского.

Варшавского книгаря Оргельбранда здайся хтось „надувъ", представляючи и­сторію Русина Радбярта инакше, якъ го­вориться въ добрыхъ жерелахъ. Иваръ не бувъ королемъ дуньскимъ, лише шведскимъ, и бувъ тестемъ дуньского короля Гро- рика, зъ котрымъ подруживъ доньку свою Авду; по смерти Грорика оддалась Авда за Радбярта. Сынъ Радбярта, Рандверъ, бувъ королемъ въ Успали и въ захбднбй Готляндіи. Русь Радбярта пбсля той реля­ціи не могла-бы бути иншою, якъ лишь Русь шведска (прибережна часть Швеціи, звана,,Ruotsi^u).

Про Рорика зъ 9-ого вѣку згадуйся колька разбвъ въ давныхъ хроникахъ. Онъ бувъ братомъ Геріольда, короля датчань- ского, и займався морскимъ розбипхацтвомъ, особливо-жь нападами на пбвнбчнй краѣ Франконьскои державы. Щобъ освободим­ся одъ неустаючихъ розбоѣвъ морского опрыщка, бддавъ ему Людовикъ Побожный край Фризію въ леиниче посѣданье. Якійсь часъ провадився Рорикъ чемно, але годѣ було ему вмѣнити свою варяжу' природу. Рорикъ ставъ дальше непокоити Франко­нію, — его року 850 выгнали зъ краю. Въ Даніи зббравъ онъ новії войска и зновъ прийшовъ въ посѣданье Фризіи. Року 855 его въ другій разъ выгнали. Рорикъ при­нявъ теперь вѣру христіяньску, але не за- лишивъ нападбвъ на христіяньскй землѣ. Около року 862 писавъ до него архиепис­копъ ремскій: „Ты, брате, охрестився, але наїсладаешь зъ поганцями, явно и потай­номъ, проти христіанъ. Царства небесного само крещенье тобѣ не приспорить." (Гл. Dahlmann, Gescbiehte von Diinemark, I., стор.,43—49).

Въ тбмъ-же часѣ, року- 862, запапу- вавъ, посла Нестора, якійсь Рурикъ въ иа- шбмъ Новгородѣ. Чи-жь се не той самъ Рорикъ дуньскій?,Коли не ошибаюсь, то Kruse въ Chronicon Nortmannorum першій высказавъ догадку, що Рорикъ и Рурикъ буде одна и та сама особа. Вже самъ Фактъ, що Варяго-Руссы узнали Рурика своимъ княземъ въ Новгородѣ, ЄСТЬ для такой догадки важный, бо посла сканди­навского права лишь члены королевской родины могли засѣдати на престолѣ (Ac- колда и Дира, котрй володѣли въ Кіевѣ, Олегъ убивъ пбдступомъ яко князѣвъ-са- мозванцѣвъ). Тай другій Фактъ, що въ Кі­евѣ вже року 866, отже чотыри ¹poκH по приходѣ Варягбвъ, стала розширятись хри- стіяньска вѣра, що тамъ бувъ вже епис­копъ и священпкъ, нромавляе за походже- ньемъ нашихъ Руссовъ зъ Даніи або Фри­зіи. Новгородскій Рурикъ могъ повернути назадъ до поганьскои вѣры своихъ пред- кбвъ, однакъ въ его дружинѣ мусѣли на­ходитися многй, що вызнавали непохитно хрпстіяньство, лишь вже ибсля обряду грецкого *).

Симеонъ Магистеръ (около р. 1140) пише о нашихъ Руссахъ, що они ипакше зовуться ∆poμιτ∞ П ПОХОДЯТЬ ε∙∕. γivoυς τωv Φpscγ∙zωv. Свѣдоцтво те для мене немалой ваги, бо Фризія, въ котрой передже пану-

^%) Грецки писателѣ, нѣжь ними и Констан­тинъ Багрянородный, повѣдають, що Асколдъ и Диръ по нещасливбй своѣй выправѣ на Грецію пбслали пословъ до цѣсаря Михаила IIL зъ прось­бою, щобы приславъ пмъ якого хрпстіяньского учителя, що цѣсарь и вчинивъ. Патріархъ тог- дѣшній Фотій въ письмѣ до всѣхъ вехбдныхъ патріарховъ приписує собѣ заслугу наверненя Руси въ хрпстіяньство и згадує про епископа, котрого пбславъ въ Русь (гл. Dr. Jul. Pelcsz, Ge- schichte der Union).

вавъ Рурикъ зъ своими Дуньчиками, за­числялась истинно до складу Франконь- скои державы.

Выраженье ∆poμιται (бѣгуны) пригадує замѣтку Дитмара о „швидкихъ Дуньчикахъ“ (veloces Dani), котрії за его часовъ мешка­ли въ Кіевѣ. Въ скандинавской исторіи згадуються часомъ имена королѣвъ зъ при­даткомъ „ швидкій “: Рорикъ Швидкій, ФинлейФЪ Швидкій — бувъ то улюбленый придомокъ деякихъ людей высшого роду. Головно-жь Дуньчики надавали собѣ назву людей швидкихъ, зъ-бдти въ жерелахъ давныхъ читаемо часто: veloces Dani, velo­cissimi Danorum и т. д. Такимъ чиномъ мешкаючи въ нашбй Руси ∆ρoμtτα> iz γεvouς τωv Φραγz.ωv будуть потомками тыхъ Дунь- чикбвъ, що подъ проводомъ Рорика Швид­кого довшій часъ перебували въ Франко­ніи, а бдтакъ перенеслись въ словяньску землю, до Новгорода, Кіева и иншихъ на­шихъ мѣстъ.,

Лбсля Kruse Chronicon Nortmannorum розлипались два роды Дуньчикбвъ: duo ge­nera Danorum, albi et nigri. Тотй бѣли. З (albi) Дуньчики мимохбть пригадуються, коли бесіда о Білбй Руси. Колишнії жи­телі Білоруси звалися Кривичами, а зна­ймо зъ Нестора, що Кривичі належали до посольства, котре вразь зъ Словінами и Чудами спровадило зъ по-за моря Варяго- руссбвъ Рурика, Синеуса и Трувора. „Бі- лоруссы" въ первістнбмъ пониманю озна­чати могли те саме, що біли Дуньчики.

Згадка Магистра о томъ, що Руссы нашого краю були є-х. γevouς τωv Φpdγ½ωv, дає намъ ключъ до зрозуміня одного для насъ дуже важного пытаня. Франки въ пись­менномъ языці Нестора зовуться Фря- гами; въ народнбй бесіді, де несло- вяньского звука Ф не було, назва Фр я ги конечно замінитись мусіла на повного­лосну Форму Варяги. А що наши предки пбзнали Рурика и бго дружину яко Фря- гбвъ (Франкбвъ), то нічого дивного, що назва Варягъ сталася зъ часомъ загальною для означеня всіхъ скандинавскихъ пле­менъ, де они лишь находились въ Европі. Появъ той навіть зовсімъ. природный и находить аналогію въ иншихъ краяхъ. Коли Нормане здобули полудневу Италію, ихъ тамъ не называли инакше, якъ лишь Гал­лями, бо головно походили они зъ Нор­мандіи, котра становила складову часть колишнёи Галліи. Писателѣ италіяньскй, пбзнавши разъ въ Норманахъ Галлѣвъ, стали бдтакъ и всѣхъ иншихъ Скандинав- цѣвъ називати тымъ именемъ.

II. Свистунъ навѣтъ слово Варягъ ува­жає словяньскимъ и такъ пише: „Слово Варягъ Єсть чисто славянское. Оно про­исходитъ отъ в ар я ти (сторожити, hftten, bewahren); у польскихъ Флисаковъ, по сло­варю Линде, в а р у г а означаетъ стражу на суднѣ, варунекъ гарнизонъ крѣпости. Варяги затѣмъ означали тоже, що нынѣш­ній г в ар дейц^!ы“.

Я вже неразъ замѣчавъ, що п. Свис­тунъ при поясйеню словъ, котра хоче ма­ти рускими, покликуёсь выключив на сло­варѣ польски. Та кобы еще наведенй слова були бодай на правду польски, а то якъ-бы нарокомъ повыбирае и. Свистунъ таки, що переняти зъ языка нѣмецкого, и

* ну-жь на тыхъ нѣмецкихъ словахъ буду­вати теоріи словяньскй!

Звѣстный языкословъ Миклосичь, об­говорюючи слова, утворенй зъ кореня вар такъ нише : „Der Stamm var ist germanisch: gotisch vars behutsam, vardja Warter; althochdeutsch w a r a Acht, Aufmerksamkeit. Es ist das Verbreitetste deutsche Wort^u. Въ скандинавскбмъ языцѣ приходять слова: varhugi, vara (bewahren, huten), verja (weh- ren, vertheidigen) и τ. д.

Спытавъ-бы я еще, чи слово flisak 6 та- кожь словяньске, чи може переняте зъ гер- маньского ? Легко собѣ представити, яка то бесѣда у тыхъ на половину знѣмченыхъ flisak-бвъ!

Про Руссовъ Асколда и Дира знаемо мало; тблько зъ грецкихъ писателѣвъ до- вѣдуемось, що они по нещасливбй выправѣ на Царгородъ приняли христіяньску вѣру пбсля обряду исходного. Такъ выправа са­ма, якъ и принятье христіяньскои вѣры впадають на рбкъ 866; змѣна вѣры бдбу- лась безъ довшихъ попередныхъ пригото-

вдень, що есть только потвердженьемъ вы- сказанои догадки, що Асколдъ и Диръ вже давнѣйше, за примѣромъ Рурика, вызнава­ли христіяньство пбсля обряду латиньского. За полученьемъ зъ грецкою церквою оба князѣ заперестали дальшихъ походбвъ на Царгородъ..

Панованье Асколда и Дира було мир­не, не такъ, якъ панованье Рурика, що ло­мавъ права Новгородцѣвъ и убивавъ стар­шинъ словяньскихъ. Въ никоновскомъ списку Несторовой лѣтописи сказано, що въ два роки по приходѣ Рурика зворуши­лись противъ него Новгородцѣ, кажучи : не бути намъ рабами и не страдати дальше одъ Рурика и его роду „многа зла всяче­ская Тогдѣ Рурикъ убивъ Вадима Хоро­брого а заразомъ и иншихъ многихъ Новго­родцѣвъ,Вадима дорадцѣвъ. Богато новгород­скихъ жителѣвъ утѣкало передъ Рурикомъ въ державу Асколда и Дира. Привязаннбсть Кіевлянъ до обохъ сихъ князѣвъ заявилась „плачемъ великимъ" за ихъ поворотомъ зъ царгородскои выправы. ■

Асколдъ и Диръ освободили кіевску зем- лю зъ подъ кормиги Козаръ и предприни­мали походы ажь по саму Волгу. Въ од- нбй въ тыхъ выправъ мавъ згинути сынъ Асколда.

Арабскій писатель Массуди, сучасникъ Вел. князя Олега, згадує за короля Дира, до котрого заходили магометаньскй купцѣ, зове Єго найславнѣйшимъ зъ помежи сло- вяньскихъ королѣвъ и каже, що Диръ має пбдъ собою велики мѣста, численый войска и поля добре управлена. Бѣльовскій (въ дѣлѣ,,Wstζp krytyczny do dziejδw Polski, 184“) догадуєся, що Массуди мавъ ту на думцѣ кієвского князя Дира.

Языково назвы Асколдъ и Диръ да­ються добре вывести лишь зъ языка скан­динавского. Асколдъ бдповѣдае скандинав- скбй назвѣ Askvald и повстає зъ двохъ слбвъ: ask (у поетбвъ „корабель") и valdi (володарь). Таке значенье бдповѣдае навѣть початковому занятю сего князя, божь зна­ємо, що бнъ бддѣлившись бдъ Рурика пред­принявъ зъ двома стами кораблѣвъ свою выправу на Царгородъ. (Мѣсто Askvald пи- сали въ скандинавскбмъ Hoskuld, ровно якъ въ рускомъ писалось такожь Осколдъ.) Диръ уживалось въ Скандинавіи ду­же часто яко имя власне. Въ словаряхъ скандинавского языка находжу таке тол­кованье сего слова : dyr=theuer, Viichtig: dyrd=Herrlichkeit, Ruhm.

Синеуса и Трувора называй Несторъ братьми Рурика, не подаючи близшихъ звѣстокъ про ихъ житье и панованье. Зда­йсь, що нѣ въ запискахъ монастырскихъ нѣ въ традиціи князѣвъ не доховались бу­ли нѣякй даты зъ житя тыхъ двохъ братей.

Дуньска исторія згадує лишь про од­ного брата Рурика, Геріольда. По моѣй гадцѣ Синеусъ и Труворъ стояли до Ру­рика въ тбмъ Одношеню, що. Асколдъ и Диръ, значить були заслужеными боярами, котрыхъ — якъ вже було въ звычаю Py- риковичѣвъ — надѣлено значнѣйшими го­родами.

Въ переказахъ Словянъ часто высту­паютъ три братя яко родоначальники. И такъ у Чеховъ и Поляковъ довго жила тра­диція про трехъ братей Леха, Чеха и Py- са; они зразу мешкали „in antiqua Croatia" (на пбвнбчь одъ нашихъ Карпатъ), однакъ мусѣли изъ спбльнои отчины уступити въ теперѣшнй свои сѣдпща. Новѣйшй слѣдже- ня доказують, що назви Чехъ, Лехъ и Ручъ не суть словяньскими и означали не трехъ братей, але три окремй воёвничй дружины скандинавскй, котрй пбдбитымъ народамъ словяньскимъ накинули свои назви.

У Хорватбвъ (Кроатбвъ) живе въ у­стахъ народу традиція, що колись-то въ Крапинѣ (пять миль бдъ Загребу) володѣли разомъ три братя Чехъ, Лехъ и Мехъ. Бу­ло то ще тогдѣ, якъ Хорвація належала до Римлянъ. Нарбдъ терпѣвъ страшнй кривды, всѣ три братя мусѣли утѣкати за Дунай. Одъ Чеха пбшла земля ческа, бдъ Леха земля ляцка, бдъ Меха московска. Сестра тыхъ братей звалась Вилина[†]).

Згадка про Римлянъ, передъ котрими утѣкали тй три братя, пригадує слова He- стора:,,Волохомъ нашедшимъ на Словѣни на дунайскыя, сѣдшемъ въ нихъ и наси- л я щ и м ъ имъ, Словѣни же ови пришедше сѣдоша на Вислѣ и прозвашася Ляхове; такожѳ и ти Словѣни пришедше и сѣдоша по Днѣпру..."

Легенда хорватска сходиться що до именъ трехъ братей зъ легендою ческо- польскою, тблько-жь назва Русъ заступле­на Мехомъ, котрий мавъ бути родоначаль­никомъ чи тамъ княземъ Москалѣвъ. Язи­ково назва Мехъ не бдстоить далеко бдъ назви Месехъ або Мосохъ, котрий пбсля неясной традиціи уважався первородцемъ народу россійского. Въ давнбй книжцѣ „Ядро россійской исторіи" зъ р. 1764 князь Хилковъ писавъ такъ: „Мосохъ або Месехъ бувъ патріархомъ и первородцемъ народовъ московскихъ и иншихъ. Русски народи перше не називалися „русскими", але бдъ первородця свого — Мосхи, Месохи. Слово Мосохъ по жидбвски толкубся дериграбъ, розширювань межей, що и на самбмъ дѣлѣ сталося.".

Чи бувъ. коли окремий нарбдъ Moc- кбвъ и чи на правду заходила звязь мѣжь Москами а жидами („мошками"), рѣшити годѣ. Въ давнѣйшихъ по латинѣ писаныхъ памятникахъ говорилось часто про народъ Moschi або Mosci; одъ кореня того слова „Москъ“ утворилось зовсѣмъ правильно наше’ Москаль п назва Москва”¹).

Несторъ наводить еще легенду о трехъ братяхъ въ Кіевѣ: Кію, Щеку и Xo- ривѣ; сестра ихъ звалась Лыбедь. Кій живъ на горѣ, де бувъ вывозъ Боричевый, Щекъ на горѣ, що звалась Щековиця, Xo- ривъ на горѣ, що звесь Хоревиця. Городъ заложили они на имя найстаршого брата. Довкбль Кіева бувъ лѣсъ и великій боръ — тамъ они ловили собѣ дикого звѣря. Найстаршій Кій „не бувъ“ перевбзникомъ, якъ зъ видимымъ гнѣвомъ виражавсь Не­сторъ, а бувъ княземъ и ходивъ въ Цар­городъ до цѣсаря, де бувъ дуже ласкаво принятый. Вертаючи зъ Царгороду домбвь,

*} Назва Москва есть властиво зббрною (якъ назвы Литва, Татарва) я означає,народъ Москбвъ" або „городъ Москбвъ'. поставивъ Кій надъ Дунаемъ мѣсто Kie- вець, въ котрбмъ хотѣвъ навѣтъ осѣсти зъ своимъ родомъ, але, „не дата ему близь живущи". Кій мусѣвъ 'вертати до дому, въ свбй Кіевъ, и ту „ скониа животъ свой/ Въ той легендѣ впадає въ очи назва Щекъ, утворена якъ найправильнѣйше одъ скандинавского skoegh — вигнанець зъ краю. Таки выгнанцѣ ишли звичайно въ свѣтъ, опрышкуючи та роздобуваючи собѣ лучшои долѣ, або ишли въ лѣсы, крию­чись передъ людскимъ окомъ (и Несторъ каже: „бяше около града Киева лѣсъ и боръ великъ"). Думаю, що внраженье Щекъ буде те-жь саме, що въ иншихъ ле­гендахъ Чехъ, о котрбмъ говорить ческе поданье, що бувъ „вигнаний зъ старой Хорваціи". Очевидно есть такожь звязь межи тою Хорваціею а назвою Щекового брата, X о р и в ъ. Додаймо-жь еще, що Кій випра­вився до Царгороду и що зъ честею бувъ Принятый цѣсаремъ, а признати мусимо скандинавскій початокъ и сѣй рускбй ле­гендѣ.

Єсть еще одна стародавна легенда про поселенье нынѣшнихъ Хорватбвъ (Kpoa- тбвъ) за Дунаемъ. Пбсля Константина Ба­грянородного теперѣшнй Хорваты задунай­ски выйшли зъ краю на пбвнбчь бдъ Кар­патъ и то пбдъ проводомъ пятёхъ братей: Kλouκdς, Λsβελoς, Koσε⅛τζης, Moυχλδ, Xρωβατoς, и двохъ сестеръ : Toυγα и Boυγa. И въ тбмъ поданю есть дещо спбльного зъ поперед- ными. „Хроватъ" пригадує кіевского Xo- рива, Мухло знаного вже Меха, родона­чальника Москалѣвъ; иншй назвы пригаду­ють чашу Галичину: Boυγa рѣку Бугъ, Toυγa нашу Тухлю або Дуклю (обѣ назви мають бути румуньского походженя H O- значали шляхъ — порбвн. латиньске duco, ducere — що провадивъ на Угорщину), Koσεvτζης нашь давний Сатечь (Санчь). Зда­всь, що въ неяснбмъ сѣмъ поданю озна­ченії мѣсця, зъ котрыхъ выйшли Хорваты, поселенії опбсля въ задунайскихъ сторонахъ.

• Навѣвъ я ту рбзнѳроднй легенды сло- вяньскй то о трехъ то о пяти братяхъ, щобъ оправдати Несторову легенду о мни­мыхъ братяхъ Рурика. Оно и справдѣ див­не диво: о Рурику, Асколдѣ, Дирѣ, о Кію, Щеку, Хоривѣ, подаё Несторъ бодай деяка даты, лишь про братей першого князя, на­чальника пануючои династіи, не знаё доне­сти нѣчого. Стою при тбмъ, що Синеусъ и Труворъ були не зъ родины Рурика, а лишь знаменитыми боярами въ ёго дружинѣ и що вже до нихъ бднести треба слова лѣтопи­си: „Рурикъ раздал мужемъ своимъ грады: овому Полтескъ, овому Ростовъ, другому Бѣло Озеро. “

Назва Синеусъ зъ диваннымъ своимъ окбнченьемъ не дайся вывести зъ языка словяньского („князь зъ сиными вусами" — правдивый безмыслъ 1) — я выводжу те имя одъ скандинавского sinni, що означу­вало „товаришь дороги" (Gefahrle, Reisege- fahrte). Прибувши зъ Рурикомъ зъ-за моря Синеусъ бувъ справдѣ товарищемъ Рурика, а мабуть товаришивъ ему и.давнѣйше при частыхъ нападахъ на землѣ Франконьски. За вѣрну службу надѣливъ ёго князь зе­млею чудскою.

До скандинавского языка належить такожь слово Труворъ. Миклосичь порбв- нуе зб скандинавскою назвою Throwardh — зовсѣмъ слушно, бо акцентоване (довге) O словъ скандинавскихъ виговорювалось на Руси якъ у. Язиково Tbrdvardh означало „сторожъ Перуна". Якъ видно зъ дохова- ннхъ договорбвъ Игоря и Святослава зъ Греками, богъ Перунъ за першихъ Рури- ковичѣвъ становивъ головний предметъ вѣ- рованя Руссбвъ.

II.

Хочь лишь,скупи вѣсти подав Несторъ про першихъ двохъ князѣвъ рускихъ, Рури- ка и его наслѣдника Олега, все-жь и въ тыхъ звѣсткахъ видно вже реминисценціи скандинавски. Пбсля Нестора говорили по­слы новгородски до скандинавскихъ Рус­сбвъ: „Вся земля наша велика и обильна, а наряда въ ней нѣтъ, да пойдѣте княжи­ти и воло дѣти нами." Тй сами слова гово­рили вже передъ тымъ Бретоньцѣ, коли Сасбвъ запрошували въ свой край на па- нованье. Пбсля Витекинда казали они:,,Bretoni terram latam et spatiosam et omnium rerum copia refertam vestrae Inandant ditioni parere". Зъбдки-жь по­встала тота Несторомъ записана легенда о мнимбмъ посольствѣ Новгородцѣвъ ? Ce очевидна выдумка Русс б въ, — они край наіпь завоювали силою, а щобы найти нрав­ный титулъ до посѣданя власти, перенесли традицію Сасбвъ до нашого краю.

Нѣчимъ иншимъ, якъ реминисценціею скандинавскою, єсть описана Несторомъ смерть Олега. Несторъ такъ оповѣдаб: „На кблька лѣтъ передъ смертію пытавъ Олегъ ворожбйтбвъ, якъ ему судилось умерти. Ворожбиты бдповѣли, що умре бдъ коня, котрого найббльше любить. Тогдѣ Олегъ приказавъ не приводити передъ себе того коня, а держати окремо въ стайни на ла- скавбмъ хлѣбѣ. Року 812 довѣдався Олегъ, що кбнь вже бдъ кблькохъ лѣтъ неживый, и велѣвъ себе запровадити въ мѣсце, де трупъ коня лежавъ загребаный. Тутъ ста- нувъ ногою на кбньску чашку, кажучи: то бдъ сего лоба я мавъ умерти? За тыми словами змія высунулась зъ-пбдъ головы и ужалила князя въ ногу. Одъ смерто­носной раны Олегъ небавкомъ умеръ."

У мене подъ рукою скандинавска Oervarodds saga, котра въ подобный спо- сббъ описує смерть норвеского героя Ep- вара. Зъ всей душѣ радъ бы я цѣкаве те оповѣданье навести дословно пбсля ориги­налу, тблькожь одно лихо: нѣ п. Свистунъ, нѣ россійскій историкъ Иловайскій, на ко­трого бнъ покликуєся, не завдали собѣ труду, приучитися скандинавского языка на стблько, щобъ якъ-такъ его розумѣти. У насъ вбйшло въ моду, що супроти скан- динавщины найббльше промовляють тй, що по скандинавски сами не учились, а може нѣ граматики нѣ словаря скандинавского на своѣмъ вѣку не бачили.

Скажу лишь коротко: Ерваръ, сынъ Грима, бравъ 8-ого вѣку непослѣдну участь въ такъ званбй Бравальскбй вбйнѣ. За-мо- лоду бувъ бнъ _j,атеистъ" и лишь для жар­ту пытавъ у одной ворожки, якою смертію нрийдесь ему згинути. „Твоя смерть бдъ кбньскои головы!“,—бдповѣла ворожка. Але Ерваръ уповавъ на свою силу и чародѣйку одѣжь и справдѣ удалось ему довгій часъ уйти небезпеченьства. Вкбнци по многихъ славныхъ подвигахъ вернувъ бнъ до дому и найшовши мѣсце, де закопаный бувъ лобъ коня, хотѣвъ его выдобути на верхъ, ажь ось зъ-пбдъ головы высунулась нена- дѣйно змія и ужалила безбожника смерто­носною ѣдею. Ерваръ бдъ раны заразъ умеръ.

И спосббъ, въ якій воювавъ Олегъ, пригадує намъ Скандинавцѣвъ. Несторъ першу его выправу на ЦаргороДъ такъ о- писуе: „И прийшовъ Олегъ къ Царгороду, а Греки замкнули Судъ и затворили мѣ­сто. И высѣвъ Олегъ на берегъ, а войнамъ казавъ выволочити кораблѣ на сушу, — поробити колеса и вставити кораблѣ -на нихъ разомъ зъ вѣтрилами. Бувъ тогдѣ догбдный вѣтеръ — кораблѣ рушили зъ мѣсця и дбйшли ажь до самого Царгороду. Греки убоялись на таке диво кажучи; Ce не Олегъ, а св. Димитрій, пбсланый на насъ Богомъ. И велѣвъ Олегъ дань пла­тити на 2.000 кораблѣвъ, а въ корабли по сорокъ человѣка. “

Про Скандинавцѣвъ знаемо, що они бу-* ли народомъ дуже пбдступнымъ и лишь хи¹, 3

трощами перемагали своихъ неприятелівъ. Про способы ихъ воёваня пише К. Шай- ноха въ своій розправі,,Lechicki poczatek Polski^a (стор. 85 и дальше): „Майже кожда выправа Скандинавцѣвъ бдзначувалася до- тепнымъ якимсь а щасливымъ пбдступомъ, и. пр, выдуманои смерти и похорону вож- да, розсіяныхъ по земли цвяхбвъ, ослоне- ныхъ галузьми кораблівъ, пбдверченыхъ скрыто лодей, уставленыхъ рядами тру- пбвъ, розносячихъ пожогу воробцѣвъ, покрытыхъ муравою ямъ и т. д. O- денъ пбдступъ повторювали Норманцѣ зухвало кблька разбвъ, въ бддаленыхъ бдъ себе краяхъ... Про дуньского ко­роля Фрота и его проворность, пбдступы, хитрощі говориться въ кблькохъ книгахъ Саксона Граматика. Найголоснійшій по ныні князь норманьскій, увіковічненый геніемъ Шекспира, Гамлетъ, кблька літъ удававъ божевбльного и все щастилось ему тысячными штучками перемочи хитри пла­ны свого стрыя и тестя. Звістный въ іро- никахъ Францускихъ начальникъ нормань­скій ГастинГсъ славиться загально чолові- комъ пбдступнымъ: per omnia fraudulentis­simus. Славный князь Норманцѣвъ въ по- лудневбй Италіи Робертъ, прозваный Gvis- kard, зовесь симъ именемъ изъ-за безпри­мѣрной своей хитрости: versutus Ulysses non fuit tantae calliditatis. Другій вождъ италіяньскихъ Норманцѣвъ, РоГеръ, бувъ чоловѣкъ зарбвно хитрый: consilio cal­lidus"...

Въ горѣшнбмъ описѣ Олеговой вы- правы приходить назва Судъ для означеня проливу межи Чорнымъ моремъ а Царго­родомъ. Въ Несторѣ часто подыбуесь те слово; оно удомашнилось въ нашбмъ язы- цѣ за вплывомъ першихъ Руссбвъ, котрй кождый проливъ морскій (Meerenge) звали по скандинавски: Sund. (Зъ того слова му- сѣвъ звукъ н выпасти, бо носового у, якъ звѣстно, бесѣда наша не мае.)

Въ Нестора лѣтописи описаный еще хитрый способъ Олега при завоёваню Кіе­ва. Олегъ, приплывши до гбръ кіевскихъ, одныхъ войнбвъ укрывъ въ лодяхъ, иншихъ позадъ корабля, щобъ ихъ не було видно, и пбславъ до Асколда та Дира кажучи:

*

,я купець, ѣду въ Грецію, прийдѣть поба­читись зъ нами, зъ родомъ своимъ/ Ac- колдъ и Диръ, не прочуваючи лиха, прий­шли, а тогдѣ заразъ выскочили укрыти войны и убили обохъ кіевскихъ князѣвъ. Надъ Асколдомъ и Диромъ, по звычаю скандинавскому, усыпано высоки могилы.

Саму назву Олегъ якбы мы и не накручували на словяньске, а не выйде зъ ней нѣчого. Инакше, коли звернемось до языка скандинавского.

На першій поглядъ слову Олегъ зда- есь одповѣдати скандинавске δlag въ зна­ченіе „голосный, высокій." Однакъ зъ фи- лологичного становища заходять при та­комъ выводѣ двѣ трудности: разъ що ак­центоване о мусѣлобы въ нашбмъ языцѣ перейти на у, а бдтакъ що въ словѣ Олегъ самогласна ѳ есть вставною (давнѣйше въ другбмъ падежи писали часто Ольга або Олга). Властива Форма для першого паде­жа есть Ольгъ.

При етимо логичномъ выводѣ слова Ольгъ мусимо все мати въ памяти, що Греки княгиню Ольгу заёдно называли Ельїою, одвѣтно до ей скандинавского и­мени Helga, Назвы Ольга и Ольгъ що до свого звука суть вже пбзнѣйшй, на нашь ладъ збсловященй. Якъ говорилось О л е­н а м. Гелена, Осколдъ м. Hoskuld — такъ въ дусѣ языка повстало Ольгъ мѣ­сто давнѣйшого Helg.

Про рбзныхъ ГельГбвъ часто згадуёся въ письменныхъ памятникахъ скандинавскихъ. Була Helga, донька ОляФа, котру выкравъ Рериръ; бувь IIelgi, сынъ Hiδrvard-a, що родився нѣмый, а бдтакъ заходами одной богинѣ бдзыскавъ бесѣду и подружився зъ богинею; бувъ Helgi, мужь Торы, финь- скои принцизны. Богато ГельГбвъ стрѣчаё- мо и мѣжь письменниками скандинавски­ми, н. пр. Helgi, отець славного поета Ei- narr-a, поетъ Helgi Thordharson и т. д.

Несторъ повѣдай, що коли Олегъ по­вернувъ щасливо зъ царгородскои выпра­ви, „людие погани" прозвали его „вѣ­щимъ". Тымчасомъ „вѣщій" есть только простымъ перетолкованьемъ скандинавской назвы Helg, котра въ христіяньскбмъ по- нятю означай „святый" (der Heilige), а въ поганьскбмъ означала человѣка вѣщого.

Зъ часбвъ Олега доховався важный историчный документъ, такъ званый дого­воръ (трактатъ) зъ Греками зъ року 911. Въ нѣмъ на вступѣ такъ сказано: „Мы отъ рода р у с к а г о Карлы, Инъгелдъ, ФарлоФЪ, Верьмудъ, Рулавъ, Гуды, Py- алдъ, Карнъ, Фрелавъ, Руаръ, Актеву, Труанъ, Лидъ, Ульфостъ, Стемиръ, иже послани отъ Олга, великаго князя рускаго и отъ всѣхъ, иже суть подъ рукою его, свѣтлыхъ бояръ... похотѣньемъ нашихъ князь и по повелѣнію, и отъ всѣхъ, иже суть подъ рукою его сущихъ Руси".

П. Свистунъ выраженя Карлы и Гу­ды не уважає именами власными, лишь идучи за Арцибышева ипотезою бачить въ рускихъ карлахъ и гудахъ окремый станъ людей.

Щожь суть тоти карлы? П. Свис­тунъ, якъ звычайно, выводить рускй слова зъ польского. „Слово карлъ — пише бнъ — находиться въ польскбмъ языцѣ яко karzel, которое то слово прежде у IIo- лякбвъ означало то же що хлопъ."

Але п. Свистунъ міркуй, що весь той вывбдъ не придайся до нічого, божь годі, щобы князь Олегъ посылавъ простыхъ хлопбвъ до грецкихъ ціеарівъ зъ препо­рученьемъ уложеня письменного трактату. Онъ длятого такъ дальше пише: „Поляки называли прежде карликовъ Iokietek, nizio- Iek, и только позднійше для означенія ихъ шуточнымъ образомъ приняли названіе, ко­торое собственно прислужило якимъ-то дворскимъ сановникамъ."

Мені головно розходиться о слово „прежде", о вікъ десятый, въ котрбмъ спи­сан ый бу въ договоръ зъ Греками, бели тоді въ Польщи не було карликбвъ, то' вся аргу­ментація зновъ до нічого.

П. Свистунъ удайсь въ помочь до^по- лабскихъ Словянъ, жінки котрыхъ назы­вали своихъ чоловікбвъ „каріоль" або „цярль". Зновъ скажу, що не о каріолівъ, ні о цярлівъ намъ ходить, але о правиль­не выраженье карль. Въ скандинавскомъ языцѣ „карль" означало,,Ehegatte¹', якъ разъ те, що хоче мати п. Свистунъ.

По довгихъ блуканкахъ звертайсь и. Свистунъ на едино властиву дорогу, до н ѣ- м е ц к о г о словаря Аделюнга, котрий о нѣмецкбмъ словѣ Kerl такъ нише: „ ein sehr altes Wort, welches ehedem eine jede Person miinnlichen Geschlechtes, in engerer Beziehung aber theils einen tapferen starken Mann, theils einen Ehemann be- deutete. Daniseh, schwediseh Karl."

Додатокъ Аделюнга „daniseh, schwe­diseh Karl" єсть дуже важный, и мбгъ и. Свистуна завести до «ластив ои бтчины „карлбвъ", ко-бъ тблько не тота нѣчимъ неоправдана боязнь его передъ „скандина­воманами."

Думавъ-бы хто, що скбнчилось вже на Аделюнгу, такъ нѣ: — karl ибсля п. Свистуна есть таки выраженье словяньске 1 Отъ доказъ: въ Галичинѣ Єсть село Кар­лбвъ, въ Чехахъ Карловй Вары (Karlsbad) и, Карлинъ, въ Хорватіи Карловъ Багъ, въ Славощи Карловацъ дольный, дальше живуть въ Польщи Карлиньскй а въ Че­хахъ и Хорватіи Карловичѣ.

Я доси думавъ, що въ договорѣ князя Олега розходиться о старинныхъ, поганьскихъ ёще карлбвъ, що то означали „еіпеп tapferen, starken Mann^u, а п. Сви­стунъ зъ всѣхъ тыхъ карлбвъ робить хри- стіяньского лат. обряду Кагі-а, и на нѣмъ основує свои русски теорій! Въ самбмъ Львовѣ знаю я близько 100 рбжного рода польскихъ Karol-ѣвъ и нѣмецкихъ Кагі-ѣвъ, такъ чи буде се доказъ въ справѣ Олего- вого договору? Вже бодай о Карловыхъ Варахъ (Karlsbad) въ Чехіи можна бы зна­ти, що назва тота бдноситься до пбзнѣй- шихъ часовъ, до особы цѣеаря Кароля IV. Якбы той цѣсарь звався н. пр. Макси­миліанъ, то и були-бъ Максимиліяновй Ва­ры, а не Карловй..

„Когда у Нѣмцевъ то слово зъ вре­менемъ приняло презрительное значеніе, у Словянъ осталось оно почетнымъ именемъ, ибо отъ него произошло слово krai, krol (король), що все на славянское происхож­деніе того слова указывати должно."

Миклосичь повѣдаё въ своѣмъ слова­ри, що слово король утворилось,,au^ιs Karl, dem Namen des gewaltigen Karls des Gros- sen, wie schon Dobrovsky richtig erkannt hat“ — значить въ словѣ король нема нѣ- чого словяньского.

Пбсля правилъ староруского и старо- словяньского языка, якъ знаё кождый фи­лологъ, не могло говоритись карлъ, лишь або наступити мусѣла переставка звукбвъ „кралъ", або (въ рускбмъ языцѣ) вигово­рюватись мусѣло повноголосно „королъ".

Запитаюсь такожь, до чого мала-бы робитись въ X вѣцѣ рбжниця межи словами князь а король? Назва князь, звѣстно, пе­ренята одъ Германбвъ; она, якъ вже вка­зує давна Форма того слова кън^, означало зовсѣмъ те саме, що нѣмецке Konig (скан­дии. konung).

Дальше еще одна недогбднбсть: Олегъ бувъ княземъ, а Ого послы — королями 1 Чи-жь можна щось подббного хочь-бы по­думати ?

Чувъ и п. Свистунъ, що ёго филоло­гія веде за далеко, тому на заключенье пите: „Карлы затѣмъ (!) означаетъ най- высшихъ сановниковъ по великомъ князѣ, вѣроятно вождей поодинокихъ русскихъ отрядовъ."

Тота дефиниція не була-бы въ кбнци Хибною, лишь выплывай она не зъ аргу­ментаціи и. Свистуна, а перенята нимъ зъ аргументаціи „скандинавомановъ". Въ Да­ніи, а одтакъ въ пбдбитбй Кнутомъ (Капу­томъ) Англіи находились въ окруженю ко­ролѣвъ такъ званй „huskarle" (домашни, надворий карлы), сами доббрнй воины, знаменито узброёнй. Въ ихъ рядахъ нахо­дились навѣть высокогб роду люде, якъ княжескій сынъ Готшалькъ, столько опосля прославленый, и Шведъ Ульфъ, котрого предки були королями и котрый самъ давъ початокъ довгому рядови дуньскихъ коро­лѣвъ. Всѣ тотй карлы були въ великбмъ поважаню у королѣвъ и лучались выпадки, якъ н. пр. въ Ворчестеръ, що за убійство карла спалено цѣле мѣсто.

Догадка п. Свистуна, що вычисленй въ договорѣ послы могли бути „вождями поодинокихъ русскихъ отрядовъ", опирайсь такожь на теоріи „скандинавомановъ^{посолъ Груалдъ.}

Наше у повставало зъ скандинавского 6, отже Hr6ald. Въ скандинавскихъ пѣс­няхъ славився стрілець Hroald; бнъ стрі- лявъ зъ лука, якъ мало хто другій, и бд- значнвся въ Бравальскбй вбйні.

Скандинавске Hroald выводятъ етимо­логи зъ двохъ слбвъ: hrod (слава)+ѵа!й

*) Toe „St;erblut“ пригадує дуже бога-Во­лоса, про котрого двѣчи пише Несторъ при об­говорена) договорбвъ. Здавсь, ЩО ЗЪ крови ПО; священого вола зроблено собѣ — бога-Волоса!

■ *

(власть; valda—володіти). Такимъ чиномъ Груалдъ означає дословно „Володиславъ".

Рускій посолъ Кары.

Въ договорѣ Олега стоить Карнъ, въ пбзнѣйшбмъ договорѣ Игоря приходить на­зва Кары. (Давнѣйше ы писалось часто че­резъ ъи; переписовачь могъ послѣдну бу­кву перечитати якъ н, тому и поставивъ бѣ передъ ъ.)

Въ митологіи и пѣсняхъ скандинав­скихъ часто згадуеся Kari. Оденъ Kari₁ зъ родины свѣтовыхъ великановъ, бувъ пра­отцемъ окремого роду; другій Kari, воинъ, згибъ въ Бравальскбй войнѣ. Про Кагг-а згадуєсь и пбзнѣйше, н. пр. въ Heimskringla зъ 13. вѣку.

Скандинавске Kari означало Вѣтеръ, Вихоръ. '

Рускій посолъ Фрелавъ.

Въ скандинавскбмъ языцѣ приходить имя власне Fridlof, пбсля дуньскои вымо- вы Fredlov, Назва зложена зъ двохъ словъ: fred (Friede, миръ)4-1о£ (слава).

Наше Мирославъ єсть только дослов­нымъ перетолкованьемъ скандинавской на- звы Fredlov.

Рускій посолъ Груаръ.

, Самогласна у бдповѣдае скандинавско­му 6, отже Hrdar — пбсля Миклосича те саме, що скандинавске имя власне Hrod- harr. Назва зложена зъ двохъ слбвъ: hrdd (слава)-∣-har_z (войско). Означає дословно „Воеславъ“ або „Войславъ".

Рускій посолъ Актеву.

Миклосичь порбвнує зъ назвою нор- маньского вожда Agatevu,або Angandeo. Назва Актевъ означати могла зразу мешканця норвескои, найдальше на полуд­не положеной областр Agdha.

Рускій посолъ Труанъ.

Самогласна у бдповѣдае скандинав­скому 6⅛ отже Троанъ. Въ Скандинавіи зна­не було имя власне Throand; оно означало: „въ успѣхахъ щасливый®.

Рускій посолъ Лидъ.

Назва чисто скандинавска: Iid = по­мочь, дружина.

Рускій посолъ Ульфостъ.

Назва чисто скандинадска : ulf (вовкъ) + fast (сильный). Вовки уважались въ Скандинавіи святыми, зъ-бдти такъ богато УльфѲвъ и Вольфовъ яко именъ власныхъ по всѣй Германіи.

Зъ Уль-Фоста черезъ хибне толкова­нье, а може для жарту, утворилась на Ру­си назва Вовчій Хвостъ (знане имя руско- го воеводы зъ часбвъ Володимира Великого).

Увага. Обѣ назвы Лидъ и Ульфостъ читають деякй разомъ : ЛидульФостъ, иншй (якъ Миклосичь) дѣлятъ на Лидуль и Фостъ. Пбсля Миклосича жиють въ Скандинавія Leidul-Ѣ до нынѣ; языково Ieidul = вовчій шляхъ.

Рускій посолъ Стемиръ.

Въ однихъ спискахъ лѣтописи стоить Стемидъ, въ иншихъ Стемиръ. Миклосичь порбвнув зъ скандинавскою назвою Stein- finnr, однакъ толкованю такому супроти- вляються назвы именъ власныхъ въ дого­ворѣ Игоря, де богато скандинавскихъ Stei- п-бвъ зовсѣмъ правильно выражёнй по сло- вяньски черезъ Стѣнъ.

По моѣй гадцѣ до назвы Стемиръ под­ходить скандинавске имя власне Stemnin (Въ литературнбмъ языцѣ скандинавскомъ писалось Stefnir, але въ звычайнбй бесѣ­дѣ такъ не говорилось. Дитрихъ повѣдай въ своѣй граматнцѣ скандинавского языка: „ѵог dem Nasal geht f sehr gewohnlich in m uber; so wird hrafni, stefna' zu Jiramni, stemna^it.)

Въ Скандинавіи stemnir-ами звались люде, що вызначали речинцѣ судовй. Мы- жь знаємо вже, що поганьскй Ґудьі були и священиками и судіями.

Читателѣ зъ поданого розбору именъ доводѣ пересвѣдчились, що послы Олега, хочь и зовуть себе „отъ рода pycκaro^it, були найчистѣйшои крови Скандинавцями. Нема и одного имени, котре далось бы выяснити зъ языка словяньского, а зновъ зъ другой стороны нема и одного, що не стрѣчалось- бы въ Скандинавіи. Легко теперь оцѣнити, яку вартість мають слова п. Свистуна: „ти имена у Германцевъ никогда не встрѣча­лись и не встрѣчаютъ ся."

Цѣкавй еще отсй филологичнй выводы п. Свистуна: „Имена Карнъ, Актеву, Tpy- анъ, Лидуль, Фостъ, Стемидъ имѣютъ сла­вянскій звукъ. Карнъ весьма припомина­етъ корутанъ, Актеву можетъ быти испор­ченнымъ Акстибой (старопольске акста означало топоръ), Труанъ есть вѣроятно Троянъ".

Вже що якъ що, а „старопольске" акста удалось п. Свистунови. Я те слово уважавъ доси нѣмецкимъ (Axt), ажь бачу, що бувъ въ блудѣ — оно пбсля п. Свисту­на словяньске, чисто-польске!

„Труанъ есть вѣроятно Троянъ". Ска­жу на те, що въ устахъ люду, якъ и въ давныхъ письменныхъ памятникахъ, часто лучаесь, що незрозумѣлй слова, н. пр. Тру­анъ, перемѣняються на зрозумѣлй (Тро­янъ); противца процедура, перемѣна слбвъ врозумѣлыхъ на незрозумѣлй, не мала-бы ніякого змыслу.

Про „корутанця“ въ договорѣ Олега говорити не буду, а що до назвы „фостъ“ скажу, що за часовъ Олега небезпечно на­вѣтъ було, називати когось згбрдною на­звою. Скандинавски карлы богато клали на величнбсть свого имени — окреме пра­во зборонювало всякой насмѣшки на тбмъ поли. Иншй часы, п. Свистунъ! За прозву „фостъ“ такій посолъ Олега въ одной хви- ли перетявъ-бы мечемъ на двѣ части!

Замѣчу такожь, що назвы ФарлоФЪ, Фрелавъ, Фостъ вже хочь-бы для самого звука Ф нѣякъ не могли бути словяньскй. Ф приходить лишь въ словахъ чужихъ, а якъ звѣстно, на Украинѣ людъ и нынѣ еще звука Ф не умѣе вымовити.

„Имя Лидуль имѣетъ славянскій звукъ.” Такимъ самымъ правомъ можна бы въ тбй назвѣ бдкрыти румуньскй звуки, нѣмецкй, латиньскй, грецкй, перскй, араб- скй, санскритски — бо у всѣхъ тыхъ бе­сѣдахъ приходять звуки ль, і, Д, у. Але- намъ не о самії звуки ходить, а о слова H о значенье тыхъ словъ!

ⁱⁱⁱ∙

Наслѣдникомъ Олега бувъ сынъ Py- рика, Игорь. Лютостею въ обходѣ зъ пбд- даными рбвнався бнъ свому отцеви, якъ видно зъ кблькохъ характеристичныхъ датъ зъ его экитя, переданыхъ Несторомъ. Зъ часовъ Игоря посѣдаемо перши лѣтописнй звѣстки про неволю въ нашей земли — въ знакъ приязни зъ Греками пбелавъ Игорь цѣсарю Романова въ подарунокъ: шхбру, воскъ и челядь.

Бувъ звычай за першихъ Рурнкови- чѣвъ, що князѣ споломъ зъ дружиною объ- ѣзджали пбдвластнй землѣ и сами выби­рали въ нихъ данину. Оеенею р. 945 объ- ѣзджавъ Игорь въ тбй цѣли землю Дере- влянъ. Але не вдоволився бнъ умовленою даниною, а ставъ грабити людей до послѣд- ного. Деревляньскій князь Малъ кинувся зъ розлюченымъ народомъ на свого гра­бежника и поймавши Игоря велѣвъ его по­вѣсити на деревѣ. Деревляне стиснули до себе двѣ галузи дерева, привязали до нихъ Игоря, а бдтакъ пустили галузи зъ рукъ. Тѣло¹ Игоря роздерлось на двѣ половины. Опосля говорили Деревляне до Игоревой жены Ольги: „Мужа твоего убихомъ, бяше бо мужь твой акы волкъ восхищая и грабя, а наши князи добри суть".

Лютость Игоря заявилася особливо въ войнѣ зъ Греками. По свѣдоцтву Нестора Руссы спбйманыхъ Грековъ: „овѣхъ рас­т и наху, другыя акы странъ поставляюще стрѣляху въ ня, и изламаху, опакы руцѣ связывахуть, гвозди желѣзни по средѣ главы вбивахуть имъ, много святыхъ церквий о г н е в и и р е д а ш а, мо­настыря и села и о ж г о іи а“...

Року 945 станувъ письменный дого­воръ межи Русею и Греками. Зъ тексту договору довѣдуемось, що въ нашбй Руси находилось тогдѣ 24 князѣвъ, именно Вел. князь Иїорь, сынъ его Святославъ, княги­ня Ольга, другій Иіорь (своякъ Вел. кня­зя), Володиславъ, Предславъ, княгиня Сфян- дра, Турдъ, ГарФастъ, Сфирькъ, Гакунъ (своякъ Игоря), Тудькъ, Турдъ, Ерлискъ, Икъ, Гамундъ, Бернъ, Гунаръ, Галданъ, Клекъ, Етонъ, Гудъ, Туадъ, Устинъ.

Зъ именъ тыхъ князѣвъ лишь три на- звы: Святославъ, Володиславъ и Предславъ суть безсомнѣнно словяньскй, всѣ иншй пригадують еще Скандинавію. Перейду тй имена за порядкомъ.

Рускій князь Игорь.

Греки писали "Iγγωp, въ латиньскихъ жерелахъ зовеся Inger. Назва часто въ Скандинавіи уживана — пбсля Миклобича повстає зъ двохъ скандинавскихъ словъ: ing+har (войско).

Вуска княгиня Сфандра.

Куникъ и Миклосичь порйвнують зъ назвою скандинавскою Sfanda. Языково svannr (нѣм. БсЬ.ѵѵап)==лебедь.

Рускій князь Турдъ.

Самогласиа у бдповѣдае скандинав­скому 6, отже Thord. Зъ 10. вѣку знаний намъ Thδrd, поетъ норвескій. Языково thor=ΠepyH‰

Рускій князь Ерлискъ.

Наростокъ искъ ёсть приложнико- вый; властива назва Ерль, скандинавске iarl або eri (въ значеню Gaugraf у Нѣм- Цѣвъ).

Межи Ерль а Ерлискъ есть та сама аналогія, що въ нашей бесѣдѣ межи дѣ- д и ч ь а Дѣдицкій, Романъ а Романь- скій и т. д.,

Мѣсто Ерлискъ въ деякихъ спискахъ лѣтописи стоить Евлискъ.

Рускій князь ГарФастъ.

Назва чисто скандпнавска, зложена зъ двохъ словъ: bar (войско) 4- fast (сильный).

Рускій князь Сфиркъ.

Назва улюблена особливо въ Швеція. Мѣжь давными королями шведскими по- дыбуються назвы Sverki и Svarki. Въ Гер­маніи и доси тота назва въ уживаню (зна­не имя вѣденьского лѣкаря д-ра Сверке).

Рускій князь Гакунъ.

Назва скандинавска улюблена, особли- во въ Норвегіи. Такъ звались многй нор- вескй и шведски королѣ. Назва Hakun або Hakon означайⁱ въ скандинавской бесѣдѣ человѣка высокого роду.

Рус.кій князь Тудькъ.

Миклосичь читає Студысъ и порбвнув зъ назвою скандинавскою Standing (оба н задля легшои вымовы бдиадають).

НазваТудькъ пригадуй скандинавско­го Thud-a (була то одна зъ численныхъ назвъ найвысшого бога Одина).

Скандинавске thioding означало „ко­роль люду".

Рускій князь Икъ.

Сканинавске yg означало „страшный, личный¹¹, а часто мало значенье,.король".

Миклосичь поровнуй зъ скандинавски­ми назвами Ing. Ingo, Ingi.

Рускій князь Гамундъ. ¹

Назва чисто скандинавска, зложена зъ двохъ словъ: ha (высокій)-∣-round (даръ).

Назва Amund приходить въ дуньекбй грамотѣ уніи зъ року 1397; въ иншихъ письмахъ часто стрѣчайсь Форма Hamund.

Pycкій князь Бернъ.

Назва чисто скандинавска: Bern або Bjorn; язиково те саме, що нѣмецке Ваг (медвѣдь). Бернъ уживалось часто и въ зложеныхъ словахъ: Asbern, Thorbern, Styr- bern и т. д.

Рускій князь Ґ у н а р ъ.

Назва чисто скандинавска. Въ скан­динавской литературѣ зъ 12 вѣка згадуєся славный свого часу поетъ Gunnar.

Gunnar або Gunhar слово зложене: gunn (вбйна) + har (войско).

Рускій князь Галданъ.

Въ Скандинавіи писалось HaIdan або Halfdan (по нѣм. Halbdiine). Язиково озна­чає „на половину Датчанинъ". '

Рускій князь Клекъ.

Скандинавске klukka = дзвбнъ. Ми- клосичь поревнуй зъ назвою скандинавскою Klaeng (согласна н выпала).

Рускій князь Etohъ.

Скандинавске jotun = великанъ, etja = вбйна. Въ Скандинавіи уживалось часто имя власне Hedin.

Рускій князь Гудъ.

Назва знана вже зъ договору Олега. Имя власне Гудъ стрѣчаёсь часто у Скан- динавцѣвъ, н. пр. Gud въ заіахъ про святого Маґнуса; приходило и въ зложеныхъ сло­вахъ: Gudhrek, Gudmund.

Языково выводити треба не бдъ gudi, лишь бдъ gudh = вбйна.

Рускій князь Туадъ.

Въ однихъ спискахъ лѣтописи Туадъ, въ иншпхъ Тульбъ; послѣдна назва схо­диться языково зъ скандинавскимъ словомъ tolf = дванайцять.

Миклосичь читай Труадъ и порбвнуе зъ скандинавскою назвою Throand.

Князѣвъ и княгинь рускихъ було за Игоря часбвъ разомъ 24; стблькожь було и послбвъ при заключеню договору зъ Гре­ками. Имена послбвъ безъ выему самй скандинавски:

1) И воръ, посолъ Вел. князя. —На Дворѣ норвескихъ королѣвъ зъ 12 столѣтія живъ славный поетъ Ivar. Про двохъ иц- Шихъ Иваровъ згадують заґи скандинавски: оденъ, сынъ Гальдана, здобувши Швецію и богато иншихъ краѣвъ, вайшовъ смерть въ Мори; другій, сынъ Раїнара, славився бо­гатыремъ и вѣщуномъ.

2) ВубФастъ., посолъ Святослава (Игоревого сына). — Миклосичь велить чи ∙ тати БубФастъ (грецкимъ β выражалось и наше б и наше в); языково Ьні=сусѣдъ, fast=CHjbHbifi. Перша часть той назвы стрѣ- чалась въ Скандинавіи такожь яко имя власне (н. пр. Bui, противникъ Ракуна, славный оборонець Jomsburg-a).

,3) Искусеви, посолъ княгинѣ Оль­ги. — Читати треба Гискусевн (Словяневъ Перекладахъ не выражали грецкого spiritus asper). Назва зложена зъ двохъ скандинав­скихъ слбвъ: hyski (родина, сѳмія) + sevi (приятель),

4) Слуды. Въ Скандинавіи уживалось имя Власне Slid Скандинавскѳ sl6d=Zug, Schleppe.

5) У л ь б ъ (властиво Ульвъ). — Улю­блена назва скандинавска; язиково uIf= вовкъ.

6) Шихбернъ. — Одповідае сканди­навской назві Sigbern (порбвн. Жигмонтъ місто Sifl'mund).

7) Праст'інъ. — Скандинавскій fl- зыкъ не любить на початку слова буквы п; властива назва буде Фрастінъ. Въ Сканди­навіи приходили слова: fraustein, Freystein, bratstein и т. д. И до нині повно Stein-бвъ по всій Германій.

8) Л и б и. — За часовъ Игоря назва Лнбь означала чудскихъ мешканцівъ Ли­воніи (ИнфлянТовъ). Скандинавске Iif (нім. ЬеЬеп)=±=житье. Пбсля скандинавской ми- тологіи бувъ Lif праотцемъ нынішныхъ лю­дей (давнійшй люде згоріли були въ часі пожару світа).

9) Гримъ. — Скандинавске Grimm₁ и доси въ Германіи часто уживана назва; языково grimm (нім. grimmig) = грбзный, grima == шеломъ.

10) Кары. — Скандинавске Kari = Вѣтеръ, Вихоръ. Сынъ одного Kari, име-

немъ Frosti₁ ііанувавъ надъ цѣлою Скан­динавією.

11) Каршевъ. СкандинавскеKar + sevi (приятель Кара.)

12) Еґри. — Скандинавске egghrid = Sehwertsturm₁ Kampf.

13) Истръ. — Скандинавске Styr = война.

14) ЯвтяГъ, у Татищева Астіягъ, въ деякихъ спискахъ лѣтописи Ятвягъ. — По­слѣдня назва хибна (она була надто зна­ною въ Руси — годѣ припустити, щобъ пе- реписовачѣ лѣтописи еѣ змѣнювали на рбж- нй лады).

Миклосичь читає Астяіъ и порбвнує зъ назвою скандинавскою hasting. По моѣй гадцѣ єдино правильною назвою буде Яв- тяГъ (або зъ придыхомъ: ГавтяГъ), одвѣтно до скандинавской назвы havding (Hauptling) = ватажко, вождъ, начальникъ. Сканди­навске aftak = оборона, бдпбръ.

15) Шибридъ м. Шихбридъ. — Од- повйдаЄ скандинавскбй назвѣ Sigfrid (по- рбвн. Ж и гм о нтъ и Sigmund). Сканди-

* навске sig бралось часто въ значеню „вбй- на, рать“, отже Sigfrid == Ратьмиръ.

16) ' К о л ъ. — Скандинавске имя влас­не Koll (н. пр. въ Halfssaga зъ 13 вѣку), Kolli (кобзарь зъ 12 вѣку). Въ скандинав- скбмъ языцѣ kollr = голова, koi = уголь. Въ Германіи до нынѣ множество людей зъ прозвищемъ Kohl.

17) Стеїґи. — Два ґ переняти вѣ­дай зъ грецкого первотвору; читати треба Стенґи. Одповѣдае скандинавской назвѣ Stenkil (знане имя власне шведского коро­ля). Миклосичь порбвнуе зъ скандинавскимъ словомъ skeggi == бородачъ.

18) Сфирка. — Въ,Скандинавіи Sverki (король шведскій), Svarki, Svark.

19) А л в а д ъ (зъ придыхомъ: Гал- вадъ). Въ Скандинавіи уживалось имя власне Hallvard (н. пр. въ Snorra edda).

20) Фурди. Скандинавске furda =? чудо, чары. Миклосичь читай Фр уди бдъ скандинавского frod = розумний, бувалый. Зъ исторіи знаный намъ дуньскій король Frodi, славный вождъ, оспѣваный многими

69 поетами. Бувъ такожь король шведскій Frddi, и HHinifiFrodi, король Нордляндіи.

21) Муторъ. — Скандинавске modr = духъ, гнѣвъ. Те слово приходило часто въ зложеню : Armodr, Hermodr и т. д.

Окромъ именъ князѣвъ и ихъ пословъ, вычисляв договоръ ёще до 30 послбвъ-куп- цѣвъ, мѣжь котрими (на послѣдкомъ мѣс- ци) находиться¹ одно имя словяньске; всѣ иншй купцѣ мають назви скандинавски. Имена послбвъ-купцѣвъ таки:

1) Адунъ. — Скандинавске Audun

(audh = богатство, un = радуватися, лю­бити). Майже рбвночасно зъ рускимъ куп­чемъ Адуномъ живъ скандинавскій поетъ Audun на дворѣ норвеского короля Гароль­да Красноволосого (863—936). Про иншихъ Audun-бвъ згадуеся часто, навѣть въ пбз- нѣйшихъ часахъ, н. пр. въ Aslak Jons Te­stament зъ р. 1284. '

2) А д у л б ъ, въ иншихъ спискахъ Адолбъ (порбвн. нѣмецке Adolf). — Въ Скандинавіи Audulf_br дуже часто уживане

имя власне; оно зложене зъ двохъ слбвъ: audh (богатство) + ulf (вовкъ).

3) Иїїивладк — Два ґ очевидно зъ грецкого первотвору; читати треба Ин- Гивладъ. Скандинавске Ingivald зложене зъ двохъ слбвъ: Ingi + vald (власть, сила).

Ingi Єсть властиво назва божества, ко­трому покланялось одно племя скандинавске; було такожь почестною назвою многихъ королѣвъ норвескихъ и шведскихъ. Ужи­валось часто въ зложеню: Ingiberg, Ing­var, Ingemundson, Ingiald; на Руси И- іоръ (^,Iγγωp), ИнГваръ, ИнГелдъ, ИнГивладъ.

4) Улѣбъ (властиво Улѣвъ; грецке

β читалось якъ в), въ иншихъ спискахъ лѣтописи Олѣбъ або Ульбъ. — Єсть то на­зва скандийавска Oleif (∂ вымовляли на Руси якъ у). Про Ульба була вже бесѣда на иніпомъ мѣсци. ^

5) Фру танъ. — Въ заГахъ сканди­

навскихъ згадуйся про старинного короля Froton-a, що пбдступомъ (уданою смертею) побѣдивъ своихъ неприятелѣвъ. Знанй та­кожь въ Скандинавіи имена Frothi, Frodi и т. д..

6) Гомолъ. — Скандинавске Gamall, надзвичайно часто уживане имя власне; язиково gamall = старый.

7) Куди. — Назва темна. Може изъ скандинавского Gudsyn = Боговидъ, боже лице.

8) E м и ї ъ (зъ придыхомъ: ГемиГъ). — Въ Скандинавіи часто стрѣчаесь назва Heming. При заключеніе мира зъ Каролемъ Вел. були два вожди норманьскй того-жь имени.

9) T у р б и д ъ. — Те саме, що скан­динавске Thorfidh (н. пр. въ Egilssaga зъ XII вѣку). Thor = Перунъ.

10) Фурстѣнъ. — Назва скандинав­ски, зложена зъ двохъ слбвъ: fur (нѣм. Feuer) + stein. Въ Германіи и теперь жи­вуть рожни Feuerstein-ы.

11) Б ру н ы. — Въ Скандинавіи Brunn₁ Bruni (и доси часта у Нѣмцѣвъ назва). Я- зыково b г и п п = чорнявый, bruni = по­жога.

12) Poaлдъ (зъ придыхомъ: Гро- алдъ). — Въ Скандинавіи такожь писалось. Hrδald.

13) Тунастръ. — Скандинавске gun- fastr == въ вбйнѣ сильный.

14) Фрастѣнъ. — Въ Скандинавіи Freystein, fraustβin, frannstein (лискучій камѣнь),

15) ИнГелдъ. — О той назві була вже бесіда ври омовленю договору Оле- гового:

16) Турбернъ. — Назва чисто скан- динавска Thdrbern. Въ литературѣ знаний скандинавскій поетъ Thorbern, що складавъ пѣсни въ честь короля Гарольда.

17) T у р б е н ъ мѣсто Турбернъ (р задля лекшои вимови випало); нннѣшнй Дуньчики вимовляють Торбенъ.

18) Мон ы. — Скандинавске Mani бу­ло именемъ власнымъ осббъ. Въ литерату­рѣ знаний поетъ Мйлі зъ XII вѣку, зъ ча- сбвъ короля Sverrer-a. Часто уживались въ Скандинавіи назви Mann и Mon.

19) Руалдъ (зъ придыхомъ: Гру- алдъ). — Скандинавска назва Hroald.

20) Cвѣнъ. — Въ Скандинавіи було въ уживаню имя власне Sv6n або Sveinn; такъ назывались и деякй королѣ. Языково Sven = молодець.

21) Стиръ. — Имя власне Styr зна­не въ Скандинавіи зъ давна; въ X вѣку живъ Styr, авторъ историчной,,Vigastyrs saga“. Styr приходило и въ назвахъ зложе- ныхъ, н. пр. Styrbern. Языково Styr=Bofina.

22) Алданъ (зъ придыхомъ: Гал- данъ). — Въ Скандинавіи згадуеся Haldan, король дуньскій. Частѣйше писалося Half­dan — назва многихъ королѣвъ.

23ι Тилей. — Приходить въ мѣсци збпсо- ванбмъ. Миклосичь читає Тирей бдъ скандинав­ского tin=c.τaBa.

24) Auy б ка ръ, вь иншихъ спискахъ Пубьксаръ. — Ту безперечно двѣ назви стягне- нй въ одну: Апубъ и Каръ. Въ словѣ Апубъ про­пущений придыхъ (spiritus aspeι); назва бдповѣдав скандинавскому Bapiipp=Gliick auf! Для купця така назва зовсѣмъ на мѣсци.

25) Byзлѣ бъ (властиво Вузлѣвъ), въ ин­шихъ спискахъ Вузелевъ. — Мѣсце збпсоване. Миклосичь порбвнуе зъ скандинавскимъ Visleif. Писалось такожь въ скандинавскихъ нарѣчіяхъ Vizlef и Vizlaf; здаесь, що сюди бдноситься и имя княжескѳ у Полякбвъ Wislaw. •

26) Синко робичь. — Мѣсце збпсоване. Въ рбжныхъ спискахъ лѣтописи рбжно-. Боричь, Биричь (Миклосичь читає Сипъ коробичь). Назва Синко умѣщена въ списѣ купцѣвъ на самбмъ кбнци; здаесь бдносилася до чоловѣка, котрого низько цѣнено.

Додатокъ „робичь¹' вказувавъ-бы на Сло- вянина, або хочь на сына невольницѣ. Въ поня­тіе Скандинавцѣвъ сыны бдъ невольниць-Сло- вянокъ уважалися чимсь дуже згбрднымъ. (Рог­нѣда, донька князя Рогволода, не хотѣла навѣть выйти за Володимира Вел., едино для того, що бнъ бувъ _гробичичемъ“ — сыномъ бдъ матери- Словянки.)

Обговоривъ я доси до 90 именъ влас­ныхъ, котрй згадуються въ лѣтописнбмъ оповѣданю про першихъ рускихъ князѣвъ. Назви сами скандинавски, вынявши три въ договорѣ Игоря: Святославъ, Володи- славъ, Предславъ. Тай тй три назвы не прина- лежать Словянамъзъ роду, а лишь збеловян- щенымъ Руссамъ. Святославъ бувъ сыномъ Скандинавця Игоря, назва Володиславъ есть дословнымъ перетолкованьемъ скан­динавской назвы Hroald, Предславъ такимъ- же перетолкованьемъ скандинавской назвы Farlof. Самъ договоръ списаный въ лѣтъ 83 по приходѣ Руссбвъ въ нашь край — не дивота, що за той часъ Руссы поволи вы- народовлювались и принимати стали сло- вяньску бесѣду въ зношеняхъ зъ собою и зъ пбдвластиымъ народомъ.

На одно бще зверну увагу. Коли въ лѣтописяхъ наткнемося на имена рускихъ князѣвъ, бояръ, вобводбвъ[**]), купцѣвъ — заразъ стрѣчаемо назву скандинавску; ко- ли-жь добѣгне зъ давныхъ часбвъ яка звѣст- ка про коренныхъ мешканцѣвъ нашого краю, вже чуються выраженя словяньскй. Рурикъ убивав въ Новгородѣ Вадима — чи може Вадимъ не есть имя -словяньске ? Досыть розглянутись въ Миклосича слова­ри, а найдемо ажь 6 родбвъ рбжныхъ словъ, утвореныхъ бдъ кореня вад. Игорь убиває деревляньского князя Мала, чи тамъ Малка — може с е имя несловяньске ? Дѣ­ти Малка зовуться Малуша и Добрыня — очевидно и се назвы словяньскй. Ту якъ- бы мы не хотѣли порбвнати Малка або Добрыню зъ такимъ ФарлоФомъ або Сфир- комъ — не можь! Нѣ Иніелдъ, нѣ Бр­янскъ, нѣ Груалдъ, нѣ цѣли десятки об- говореныхъ мною словъ не мають нѣ най- меншои звязи зъ нашою бесѣдою.

Такъ званй „антинорманисты" пома­гають собѣ въ той способъ, що наведенй назвы уважають зо псованими, але передъ лицемъ науки ихъ теорія „акы дымъ исче­заетъ". Назвы въ загалѣ добрй, правильнй, тблько-жь неправильне отъ-що: 1) антинор­манисты не умѣють по скандинавски; 2) они не знають правилъ староруского язы­ка, не знають, посли якихъ засадъ чужй слова пересловянщувались.

IV.

Филологія Иловайского.

„Найбблыпій ударъ скандинавоманамъ нанѣсъ историкъ Иловайскій, — бнъ якъ на долони выказавъ нѣякбсть ихъ теорія, въ пухъ розбивъ и Карамзина и ШаФарика и Миклосича", — такъ на всѣ лады оспѣ- вують Иловайского славу поборники теоріи о словяньскбмъ походженю першихъ Руссбйъ.

Думавъ-бы хто, що Иловайскій дѣй­ство написавъ якесь знамените дѣло о Руссахъ, що розббравъ критично працѣ своихъ противникбвъ, що бдкрывъ якйсь нови дороги для науковыхъ слѣджень на поли филологіи. Тымчасомъ що бачимо? Зъ великого числа именъ скандинавскихъ (надъ 80), Яки приходять въ договорахъ Олега и Игоря, выбирае Иловайскій „надъ 20“ и вже при томъ самовбльнбмъ збста- вленю силуесь выказати, що згаданй имена приналежать чистой крови Словянамъ.

А якй еще Филологичнй выводы Ило­вайского?! Розборови тыхъ „надъ 20“ и­менъ посвящае бнъ дѣлу одну сторону въ своѣй розправѣ, а й на тбй сторонѣ на­творивъ филологичныхъ ересей стблько, що Дѣйстно ажь бдраза бере, читати всѣ его Фантазійпй выскоки. Перейду за рядомъ Hro аргументацію.[††])

1) „Возьмѳмо имя Карлы. На першій по- глядъ здаеся, нѣбы оно нѣмецке; алежь и Сло­ваке вживали его — зъ-бдкижь бы инакіпе взя­лось русске карло, карликъ?"

Иловайскому здайся, що кожде слово россійске мусить бути заразъ словяньске. О межинародныхъ зношеняхъ и взаимномъ вплывѣ языковъ бнъ, хочь историкъ, на­вѣтъ знати не хоче. Въ мысль его выводбвъ можна таку сентенцію вывести: „На пер­шій поглядъ здаеся, нѣбы Butterbrod слово нѣмецке; але-жь и Словяне вживали его — зъ-бдки-жь бы инакше взялось россійске бутьербродъ?"

Аргументація очевидно смѣшна, але она выплывав зовсѣмъ логично зъ филоло­гичныхъ засадъ Иловайского.

2) „Слово Карлы можна найти и въ ин- шбй Формѣ Кары; значить л ту не коренна буква, а вставна (вѣдомо, що она одна зъ звы* чайныхъ буквъ вставныхъ), а корѣнь кар; по- слѣднй буквы змѣнялись, якъ се буває и зъ ин- іпими именами: Карлы, Каранъ (?) або Карнъ, Оттокаръ и иншй “

Щобъ не повторювати того, що вже сказано въ П уступѣ моей розправы, од- повѣдаю коротко: Кождый ученикъ, хочь- бы вже зъ третои клясы школъ людовыхъ, знай, що л не есть „одною зъ звычайныхъ буквъ вставныхъ", а противно вставляйся въ нашбмъ языцѣ лишь въ однбмъ вы­падку, именно коли согласна губна мягчи- тись мае на кбнци пня: земля мѣсто зе- м я, роблю мѣсто р о б ю и т. д. Те саме правило було въ языкахъ старословянь- скбмъ и старорускбмъ, и есть до нынѣ въ языцѣ россійскомъ. Тымчасомъ въ словѣ Кары, якъ кождый бачить, нема нѣ од­ной согласной губной, анѣ не заходить по­треба мягченя,, — значить имя Кары не можна змѣшувати зъ словомъ Карлы.

Въ дусѣ староруского языка мѣсто Карлъ говоритись бы повинно Кралъ або Kopoлъ. Пневй окбнченя на рл суть без­перечною властивостію языкбвъ германь- скихъ, котрії любуються въ полученіе со­гласныхъ плавныхъ.

Про „сло'вяньску" назву Оттокаръ и сперечатись нема що — кождому исто- рикови вѣдомо, що первѣстною краиною Оттоновъ не була земля словяньска.

3) „Єсть Карлы и Кары, такъ вотъ Ингелдъ и Ингивладъ — се лишь двѣ Формы одного ело ва. Владъ въ словяиьскихъ именахъ було ко­лись одною зъ найлюбѣйшихъ частокъ скдадо- выхъ “

У Иловайского справы языковй роз­мотуються незвычайно скоро: Ингелдъ и Ингивалдъ — то двѣ Формы одного слова! Про скандинавски назвы Ingeld и Ingivald, котрй предсѣ ажь впрошуються до порбв- наня, бнъ не згадує. Про почестну коро- левску назву скандинавскихъ Ing-бвъ Ило­вайскій такоясь не говорить — бнъ хопився обѣручь слова „владъ“, котре головного кореня Инг зовсѣмъ не пояснює, а до того не надався добре до языковыхъ выводбвъ, бо не єсть словомъ виключно словянь- скимъ, а приходить и въ иншихъ индоев­ропейскихъ языкахъ, а навѣть въ языцѣ Финьскбмъ (порбвн. въ словари Миклосича корень в е л д).

4) „Бермудъ бддае зовсѣмъ по словянь- ски, якъ и Стемидъ, Улѣбъ, Олѣбъ, Прастѣнъ, Фрастѣнъ, Фурстѣнъ, Войко.“

Ту 8 назвъ збувъ Иловайскій кор от-, кою замѣткою, що они „бддають по ело- вяньски“. Треба дѣйстно не мати и най­меншого змыслу для словяньскихъ бесѣдъ, щобъ въ Вермудѣ (Vermund, Wermuth), У- лѣбѣ, въ Фрастѣнѣ и Фурстѣнѣ (Furstein, Feuerstein) дослухатися зрозумѣлыхъ назвъ словяньскихъ. Послѣднй два слова вже бо­дай для звука Ф не можуть бути словянь- ски, нѣщо вже говорити про недорѣчнй выражена Фра и Фур. Лишь скандинав­ом бесѣда, якъ мы бачили, вияснює якъ- слѣдъ и тй назвы давныхъ Руссбвъ.

Не богато словяньского и въ назвѣ Стемидъ. Шукаймо въ словаряхъ, кблько схочемо, а не найдемъ кореня до той назвы.

Назва Войко приходить въ мѣсци най- ббльше збпсованбмъ— въ рбжныхъ спискахъ лѣтописи рбжно читайся. Найлучшій текстъ Мѣсто Войко выказуе назву Икъ.

5) „Возьмѣмъ назву Сфиркъ — чи може не словяньска? Згадаймо рѣчку Свирь. Друга Фор­ма чи не була Сирко або Сѣрко, ще и Горясѣръ.“ Пбсля сеи филологіи все можна вы­вести: Сфиркъ, Сирко, Горясѣръ, сѣрникъ, с.ирватка, сирота, сверщокъ, Сербъ, серна, Сероичковскій, Сарницкій, Сарматы и т. д, 6 Нынѣ языкословна наука- станула вже на твердыхъ, ясно означеныхъ подставахъ, а Иловайскій робить собѣ зъ ней просту играшку, котра пригадуй давно вже мину­ли часы. Ѳще-жь бы оправдати можна, як- бы лѣтописецъ незрозумѣлого Сфирка пе­ремѣнивъ на Сѣрка, але якій змыслъ, Сѣрка робити Сфиркомъ?

И до чого въ тыхъ порбвнаняхъ рѣч­ка Свиръ? Сели назва тота славяньска, повиненъ Иловайскій выяснити, що она о­значає. То крайне ложна гадка, нѣбы-то кожда рѣчка, або кожде село па Руси ма­ти мусить словяпьскій початокъ. Заложивъ н. и. подъ Львовомъ. Нѣмецъ Sommerstein осаду за першихъ чаебвъ пановаия Поль- щи — пбеля теоріи Иловайского Замар- стинбвъ назва словяньска! C у наст, въ горахъ числений села зъ назвою румунь- скою — пбеля Иловайского мусять и то бути назвы словяньски 1 Цѣла его филоло­гія обмежуйсь на знанье россійского, такъ ваного правительственного языка. Сму байдуже, що въ томъ языцѣ, а властиво якбмсь жаргонѣ, множество нѣмецкихъ, Францускихъ и иншихъ словъ — у него все то выражена словяньскй.

6) „Слуды та Моны копцемъ своимъ на ы ббльше бдновѣд.тють духови словяньскои мовы, якъ скандинавской; въ лѣтописи можна стрѣти- тися ЗЪ' такимжѳ скопленьемъ Тукы.“

Доси думали всѣ филологи и лин­гвисты, що при порбвнаню бесѣдъ ходить головно о корень або пень словъ, ажь Иловайскій першій пбдносить засаду, що словяньскбсть або нѣмецкбсть бесѣды по­звався по о к б н пеню. Ѳму невѣдома за­сада, іцо всѣмъ словамъ, хочбы турецкимъ або хиньскимъ, мусить наша бесѣда дава­ти окончена рускй, бдмѣняти ихъ пбсля засадъ граматики рускои. Для примѣру возьмѣмъ назву турецкого султана: Аб­дуль Гамидъ. Якъ-же скажемо въ числѣ мпогбмъ? Очевидно АбдулЬ Гамиды. Пб­сля Иловайского будуть се назвы словянь­скй, бо въ ихъ окбнченяхъ приходять бук­вы ѣ и ь'. Отъ до якихъ нѣсенѣтниць до­вести може незнанье самыхъ елементар- ныхъ засадъ филологичнои науки!

Памятати и на те треба, що договоры

* толковали були зъ языка грецкого на сло- няньскій, а звѣстно, грецке і служило для означена не лишь нашого и, але такожь нашого ы. Скандинавске Moni писалось по грецки Mcvt, а зъ того въ переводѣ сло- вяньскбмъ выйшло Моны — щожь ту такъ дуже дивного? И нынѣ Русинъ не напи- савъ-бы инакше.

7) „Турбидъ мабуть те саме, що Тур­видъ або (І) Туровитъ; копець видъ або в итъ больше всего словяньскій — се наше в и ч ь. На­вѣтъ зоставляючи б идъ, то и сей конецъ мяв словяньскій характеръ: бѣда або (t) бида; е та­кожь прозвище Турбинъ."

Зновъ цѣлый довгій рядъ нѣсенѣт- ниць. Турбидъ = Турвидъ — Туровитъ = Туровичь; або Турбидъ = Турбѣдъ = Турбинъ. (Замѣчаю мимоходомъ, що въ договорѣ приходить Турбенъ, не Турбинъ. Иловайскій перекручує назвы пбсля влас­ной уподобы — вже така его метода: мѣ­сто Карнъ написавъ онъ въ ипшбмъ мѣс- ци Каранъ.)

Пригляньмося тымъ выводамъ близше.

„Видъ або витъ — се наше в ичь.“ Возьму для примѣру назву Федоровича Посла Иловайского значить то: Федоръ 4- видъ. Тымчасомъ кождый ученикъ гимна- зіяльный знає, що исторія слова така: сынъ Федора звався Федор 4- овъ, а сынъ Федорова звався Федоров 4- ичь. Въ тбй назвѣ окремого слова видъ або витъ зо- всѣмъ нема и нѣколи не було.

Поотцевй назвы творились за помочію наростка ич, котрый зновъ бдповѣдае стар­шому наросткови ик (порбвн. прутъ и прутикъ, король и короликъ). Оба наростки означали предметъ здрббнѣлый: прутикъ == малый прутъ, Федоровичь = малый Федоровъ и т. д.

Менѣ въ житю лучалось читати вже богато языковыхъ дивацтвъ, але Иловай­скій зъ своими выводами стоить незрбвна- ный по всѣ вѣки. „Турбидъ = Туровичь“ се щось такъ пышного въ области филоло­гіи, що дѣйстно подобай якбы на осьме чудо свѣта

Щобъ ратувати свою теорію, Иловай­скій схлѣбляе навѣтъ Фонстпкамъ, кажучи, що слово Турбидъ могло бути написане зъ украиньска мѣсто Турбѣдъ, Зъ всего бала- мутства выходить, що читати можешь всѣ- ляко: Турбидъ, Турбѣдъ, Турбинъ, Турбенъ, Турвидъ, Туровитъ, Туровичь!

8) „Перша половина слова Турбинъ въ словяньскбй мовѣ рбжно ’прикладався. Треба тблько згадати Буйтура Всеволода. Старѣйша его Форма булаТыръ або(1)Тиръ. Туръ стрѣчае- ся ще въ другбй Формѣ Турбернъ. Тыръ е та- кожь въ имени Стыръ (!) або Стиръ. Въ умовѣ Игоря єсть ще и варіянтъ село имени Истыръ (!) або Истръ. Тежь саме есть и имя Гунастръ".

Нова скаля филологичныхъ плетениць, зъ,котрыхъ выходить, що Турбинъ и Гу- настръ повстали зъ одного спбльного ко­реня. Пбсля Иловайского Турбин ъ= Тыръ = Стиръ = Истръ = Турбернъ = Гу- настръ. Про скандинавски имена власнії Styr. Thorbern, gunfastr, котрй едино нада­ються до порбвнаня, онъ не знає нѣчого.

Филологичнй правила не позволя­ютъ на те, щобы змішувати зъ собою сло­ва, якъ Туръ и Стиръ. Самогласнй у и И належали до двохъ зовсѣмъ собѣ против­ныхъ таборбвъ, они не обмінювались ні­коли и малися до себе якъ огонь до воды. Въ цѣломъ богатбщъ матеріалѣ нашои бе­сѣды ледви чи иайдеся одно слово, де бы у стояло мѣсто и, або на оборотъ.

Въ назвалъ рѣкъ словяньскихъ, якъ Стиръ, Днѣстеръ (Dana-stris), Истеръ, Стри- віонъ, Сереть, согласна с була коренною, рбвпо якъ въ нѣмецкбмъ словѣ Strom. Вы- кидувати початкове с и творити нове вы­раженье тур, не уходить; и значенье сло­ва и филологія супротивляються такому змѣшуваню двохъ рбжнородныхъ словъ.

Въ якбй цѣли выкомпонувавъ собѣ Иловайскій незнану въ Руси назву T ы р ъ и для чого еще уважає еѣ старшою одъ назвы Туръ — сказати не умѣю.

9) „Єсть имя Гуиаетръ, а Гунъ находимо щс въ имени Гунаревъ. Имя Гумя стрѣчаемо на Украинѣ ще въ XIII вѣцѣ. Гримъ то украинь- ске грімъ“. '

Напередъ замѣчу, що въ договорѣ И­горя нема имени Гунаревъ, лишь ест Г у н а р ъ (въ Скандинавіи писали Gunnar). Чи єсть яка звязь мѣжь тымъ Гунаромъ а пбзнѣйшимъ Гунею, рѣшити годѣ, хочь зновъ припустити можна, що родина Гу- нарбвъ не вымерла на Руси, а лишь по просту зъ часомъ збсловянщилась. Скан- динавцѣ, що завоювали нашу землю въ 9. вѣцѣ, не могли задержати своёи національ­ности черезъ чотыри столѣтя.

Гримъ (скандинавске Grim) есть у Иловайского лишь Фонетичною Формою для украиньского „грімъ“. Все-бъ то хорошо, та заходить лишь та дрббниця, шо пере­ходъ зъ о на і (б) бдбувався зовсѣмъ ин- шими дорогами, а въ 10 вѣцѣ ледви чи вже бувъ розпочався. Филологичнй пра- цѣ Головацкого, Житецкого и Дра Огонов- ского вже доволѣ розъяснили той пред­метъ — нѣчимъ иншимъ, якъ игноранціею, назвати треба недорѣчнй твердженя Ило­вайского.

10) „Гомолъ ще и доси є прозвище укра- иньске. Въ имени ВуеФастъ мы добачаємо ело- вяньеке Буй або (I) Бой; Форма же «вотъ намъ не чужа, зъ придыхомъ се хвастъ, зъ бдси хвастунъ‘^!.

Зновъ нова филологія: хвастунъ (хвалько) походить одъ хвастъ, якъ ко- ли-бъ въ хвастѣ почивало понятье чогось зъ хвалою спбльного. ЯзыкословъМиклосичь виразно дѣлить оба слова: хвастъ и хвастунъ, бдносячи ихъ одвѣтно до зна­чена до зовсѣмъ иншпхъ коренѣвъ.

Що на Украинѣ живе родина Гомо­лѣвъ, що-жь то доводить? У нашого селянь- ства безъ числа именъ татарскихъ, турец­кихъ, румуньскихъ, нѣмецкихъ — всѣля- кихъ. Ce лише живи, для насъ похвальнй докази, іцо чужй роды неустанно въ на­шей земли словянщились, перерущувались. Такоижь долѣ зазнала и скандинавска ро­дина Гомолѣвъ. Зъ пашою бесѣдою назва тота не має и найменшои звязи.

V.

Константинъ Багрянородный о ' Руссахъ.

Послы Игоря заключили були дого­воръ зъ цѣсарями грецкими Романомъ, Константиномъ и Стефаномъ. Романъ бувъ тестемъ Константина, звѣстного въ исторіи пбдъ назвою Багрянородного (Порфироге- нита). Самъ договбръ заключений головно въ цѣляхъ торговельныхъ, въ користь тыхѣ Руссовъ, що яко купцѣ проживали въ Греціи.

Константинъ Багрянородный въ дѣлѣ „О управленіе державы* подай деякії важнії вѣсти про сучасныхъ собѣ Руссбвъ. Ихъ онъ добре знавъ, зъ ними укладавъ дого­воръ, Руссы въ ЦаргородЬ па велики роз- мЬры вели торговлю — значпѣйшіі похиб­ки въ розправѣ Константина суть про-те неможливії. Навѣть о дальшихъ одноше- няхъ Руссбвъ подає Константинъ досыть детайлични даты, а его описъ днѣпровыхъ порогбвъ такъ вѣрный и подробный, пе- мовь-бы онъ самъ переплывавъ па байдаку камѣнпй стѣны Днѣпра.

Майже при кождомъ порозѣ зазпачуе Константинъ, якъ зовеся по „руски“ а якъ по „с л о вянь ски“. Онъ выразио дѣ­лить одну назву одъ другой, не узнає Рус­совъ, зъ Игоря часовъ Словяиами. Перейду уступами его оповѣданье.

„Треба знати, — нише Константинъ, — що люде, прибуваючи зъ дальшои Руси (човнами) до Царгороду, походять частію зъ Новгороду, въкотрбмъ мешкавъ Свято­славъ, сынъ руского князя, частію бдъ го­рода Смоленьска, и бдъ Телючи (Любеча?) и бдъ Чернигова п бдъ Вышеграду. Они приплываютъ рѣкою Днѣпромъ и грома­дяться пбдъ городомъ Кіевомъ (Ktαβ≈), зва- нбмъ Сам б а та съ.“

Въ иншбмъ мѣсци описує Констан­тинъ спосббъ житя Руссбвъ и такъ каже:. „Коли наспѣё падолистъ, заразъ князѣ вы­ходятъ зъ всѣма Руссами зъ Кіева и уда­ються до своихъ городбвъ або въдѣльницѣ Словянъ: Тиверцѣвъ и Дреговичѣвъ и Кри- вичѣвъ и Сервянъ[‡‡]) и ирочихъ Словянъ, котрй суть данниками Руссбвъ. Тамъ ве­лятъ себе живити черезъ всю зиму, а въ мѣсяци цвѣтни, коли стае лѣдъ, бдплыва- ють Днѣпромъ до Кіева.",

Пбсля сеи звѣстки бувъ Кіевъ збор- нымъ мѣсцемъ нашихъ Варягъ-Руссбвъ и зъ-бдси предприймали они свои выправы на Грецію (а, здаёсь, и на иншй краѣ). Савіа. назва Самбатасъ, котра пбсля Константина була те савіе, що Кіёвъ, Єсть чирто скандинавскою и означала „зббрне віѣсце для човенъ“: sam (нѣм. sammt, ра­зомъ) 4- Ъаі (нѣві. Boot, човно). Здаёсь, що и доси уживана на Украинѣ назва б ай да къ утворилась зъ давнѣйіпои назви бат-акъ, есть отже походженя скандинавского.

Дальше пише Константинъ: „Словяне, данники Руссбвъ, котрй називаються Криви- чанами, и прочй Словяне рубають зимовою порою на своихъ горахъ тй човна и зла­дивши якъ-слѣдъ впускають ихъ до no- близкихъ озеръ въ часѣ, коли лѣдъ стаявъ. Одтакъ спустивши ихъ на рѣку Днѣперъ, они самй пливуть до Кіева и ту витягають човна на виставу и продають Руссамъ. Русси-жь, котрй окупують такй човна, роз­бивають лодки старй, забирають зъ нихъ весла и весловй поворозы до новихъ и за- осмотрюють ихъ у всѣ иншй потреби. O- пбсля въ мѣсяци червня пускаються Днѣ­промъ въ Дорогу и доѣзджають до Вяти- чева, свого данничого города. Въ Вятичевѣ ждуть еще два або три дни, доки не збе­руться всѣ човна, и тогдѣ вже Днѣпромъ въ дальшу дорогу/¹

Скандинавски човна зъ девятого и де­сятого вѣку, якихъ уживали и наши Руссы, були звичайно зъ дубового дерева, 23 ме­тровъ довгй а 5 метровъ широки; въ нихъ мѣстилось 40 и ббльше людей. Човна були такъ устроенй, що порушатись могли за помочію вѣтрилъ, а при вѣтрѣ противнбмъ за помочію веселъ. Оба концѣ човна були однаково кбнчастй, такъ, що можь було плысти то напередъ то назадъ, бдповѣдно до потребы, не обертаючи лодки. Хочь зпачнои довготы були човна, Руссы зъ неимо­вѣрною легкостію умѣли ними орудувати, все одно чи на отвертбмъ мори, чи на рѣ­кахъ. Спбдный у дна бальокъ не бувъ острокбнчастый, лишь зовсѣмъ рбвный, пло­скій, — се длятого, щобъ лекше було въ разѣ потребы тягнути човно по сухой зем­ли (Руссы часто перетягали або перено-' сили свои лодки сухою землею зъ одной

рѣки на другу). При остромъ днѣ лод­ка надто бы врѣзувалась въ землю, а еще и недогода була-бъ тогдѣ для людей, що тягнули човпо — лодка бы неустанно перехитувалась то въ одну то въ другу сторону. (Гл. Russland von Dr. Schiemann, I ст. 49. Тамъ-же на стор. 47 иоданй илю- страціи двоякого рода скандинавскихъ чо- венъ; одно зъ 9 столѣтя найдене року 1863 въ однбмъ болотнбмъ трясавищи въ Шлес- вику, друге найшлось въ давнбмъ гро- бовищи.),

„Днѣпромъ, пише Константинъ, при­бувають Руссы.до першого порога, звано­го ^,Eσσouπη, ЩО значить и по руски И ПО словяньски: не спати. По серединѣ порога выстають зъ воды высоки скалы, котрй выдаються якбы островы. Вода, ударяючи объ нихъ, взбирае до горы, а бдтакъ опа­даючи въ низъ, справляє великій шумъ и страхъ. Ce причина, що Руссы не, важать­ся перепливати черезъ порбгъ, лишь вы- сѣдають вразъ зъ своими людьми; прибо­ры и припасы лишають въ човнахъ, а са- ми бродять босо, ногами осторожно до- певняючись, щоби не наткнутися на яку скалу. Такъ чинячи попыхають човно вес­лами — одни зъ переду, другй серединою, иншй зъ заду. И зъ такою то осторожно­стію переходять першій порогъ, межи округомъ воды а берегомъ; перейшовши забирають назадъ людей, що высѣли були на сушь, и плывутъ дальше."

Славии днѣпровй пороги зачинаються понизше мѣста Катеринослава и устя Самары; ихъ назва йде одъ гранитовыхъ лавъ, що якби сходы тягнуться въ попе­рекъ рѣки одъ одного берега до другого. Черезъ тй лавы спадай вода зъ оголомша- ючимъ тукомъ, летячи, якъ до похилости, 18 и больше стопъ па секунду. Посередъ воды здвигаються декуды скалы на 200 стопъ за-высокй, о котрй быоть розпѣпенй воды, зббльшаючи тымъ дужше великій шумъ та ревъ довкола.

Оппсаный Константиномъ порогъ зо- веся нынѣ Кодацкимъ, одъ твердынѣ Ко­дакъ, збудовапои въ тбмъ мѣсцп Бопля- номъ р. 1635. Порогъ для байдакбвъ и до- си страшный, хочь одъ часовъ Константи­на уплыло вже 900 лѣтъ. Вода за весь той довгій часъ лишь маленько промыла тверди зъ гр’аниту скалы — на выпадокъ довшои посухи не спосббъ перепливати туды човнами.

Чужбиньскій такъ описує ѣзду по Кодацкбмъ порозѣ:

„Пороги починаються бѣля села Ka- мянки, де живуть стерники, и тягнуться на 9 миль далеко до нѣмецкой осады Кич- касъ. Деякй пороги, примѣромъ Ненаси­тець, мають 12 лавъ, де вода, мовь по 12 схбдцяхъ, ревучи рине та клекотить. Коли байдакъ попаде на порбгъ, несеся бнъ по лавахъ, зъ одной на другу, мовь стрѣла, гнеся, стогне, умывайся днѣпровою вбдою. А Днѣпро цѣниться, реве ;• не чутно, якъ и стер- никъ дай приказы, только видно, якъ водить руками. Окрбмъ 9 ббльшихъ порогбвъ й ще помѣжь ними и меншй; мѣсцями днѣпро- ве дно завалене камѣнями, часомъ ажь до половины; ту то тамъ розкиненії острови, кручѣ. Треба всѣ тй перепоны перемочи, побороти, поки выйдешь на тиху воду. На веснѣ, якъ почне таяти снѣгъ и Днѣпро розливає широко, всѣ пороги ховаються пбдъ воду, тблько Ненаситець выринаё зъ воды.

Черезъ пороги ходять байдаки двома шляхами: стародавнымъ або козачимъ, якъ то колись украиньскй козаки плыли на своихъ чайкахъ, або каналомъ, що недавно прокопали. Зъ давного вже часу бѣля пороговъ жили скрбзь по берегахъ стерники, а за царицѣ Катерины склалася цѣла громада стерницка и заселила Ka- мянку.

Помѣжь порогами Є таки мѣсця, де байдакъ може пройти своббдно; они и до сего часу називаються козачими. Туды хо­дять байдаки тблько въ велики воды, а якъ опаде Днѣпро, лѣтомъ, страшно сюды кер­мувати, тогдѣ правлять по каналахъ.

Хто хоче переправитися черезъ поро­ги, становиться бѣля Камянки; властитель байдака показує письмо, що за люде ѣдуть на човнѣ, и просить нарядити доброго стерника. Отаманъ дивиться, чи богато грузу (рухла) на байдаку, чи мбцный

якоръ, чи выдержать весла та стерно. Опосля наражають стерника, котрому приставляють молодшого на науку, „щобъ звычаю набирався".

Збйшовъ стерникъ на байдакъ и за­чинає, мовь господарь, держати порядокъ; по звычаю украиньскому всѣ сѣдають на хвилиночку, а бдтакъ моляться Богу и въ дорогу. Кождый щиро засылав молитвы и мае крѣпку надѣю, щб Богъ допоможе пе­реѣхати и вызволить зъ бѣды.

Отъ вже и рушили козачимъ шля­хомъ; весла рѣжуть воду. Стерникъ крик­нувъ : шабашь! — весла затихли, сама во­да несе байдакъ напередъ. Стерникъ сто­ить на чердацѣ, дивиться вперёдъ та поу­чає свого товариша-новака.

■— Въ полувбдье, туды треба держа­ти ! — або : На оттой камѣнь держи!

Зновъ загукавъ стерникъ: До, веселъ I гребѣть! И зновъ зашумѣли весла, байдакъ летить, и вже чутно, якъ Кодацкій порогъ реве, бьеся пѣною. •

— Шабашь! — до стерна!

Гребцѣ кидають весла, становляться бѣля стерна. Серце такъ и завмирає, мо­торошно стане, а дальше и страхъ минесь- пройде, якъ побачить, що чердакъ уже панує помѣжь пѣною и рѣже воду, ажь луна йде. С'терникъ пильно придивлявся напередъ.

— Придави ще! ще разъ! ставъ!

Реве вода, не чутно и голосу. Стер- никъ порозумѣваеся тодѣ знаками, махає рукою, и самъ кидайся до стерна.

— Держи!

Силяться всѣ, скблько можуть, и бай­дакъ перебѣгае чотири лавы, мовь по стру­нѣ. Хочь лавы не высоки, такъ цѣла маса днѣировои воды падай по нихъ, реве, страш­ными хвилями несеся пѣна помѣжь камѣ- ня зъ одной до другой лавы и зъ великою быстротою падай, то зновъ несеся, шум­лячи та ревучи.

Перейшли порбгъ, стихшала вода, стерникъ стай на колѣна, а зъ нимъ вся громада, и дякують Богу, що щасливо пе­реправилися. Стерникъ поздоровляє ■ влас­тителя байдака: Дай Боже оттакъ и до мѣсця!

*

На водѣ тихо, гребцѣ поклали весла, лагодять снѣданье. Лишь стерникъ не ки­дає стерна, стоить и розпбзнае, де мѣль або камѣня та кручѣ, або, якъ тамъ ка­жуть, пекло. Ѳ таки пекла, що якъ не у­мѣешь оббйти, чайку сейчасъ потрощить. Бѣля Ненасытця є пекла, що не даромъ кажутъ: „попавсь у пекло, буде холодной тепло¹¹.

Стблько Чужбиньскій.

Жаль, що не знаемо, якъ въ ста­рину звавсь по словяньски першій днѣ- провый порогъ (назва Кодацкій утворилась що-лишь въ 17-бмъ вѣцѣ). Пбсля Констан­тина и Руссы и Словяне звали той порбгъ ^,Eσσoυπη, що нѣбы значити мало „не спати".

Константинъ умѣвъ добре по словянь­ски и въ своихъ письмахъ неразъ силиться на етимологичнй выводы. Форма ^,Eσσoυπ⅛ коли вѣрно перепишемо на старослосло- вяньске, вымовлялась ес-съпи (η читали тодѣ Греки якъ наше и); тутъ дѣйстно друга часть слова могла навести на дум­ку, що назва порога утворена бдъ глагола спати. Скандинавскій языкъ навѣтъ йде подъ ладъ такому толкованіе, — въ нѣмъ словяньске съпи выражалось черезъ sof або sob, котре пбеля языкословнои науки мало той самъ корѣнь, що и слово сло­вяньске[§§]).

За те етимологичному выводови Кон­стантина рѣшучо противиться перша часть слова ^,Eσ-σoυπη, бо такъ наше якъ и с к а н- динавске „не“, о сколько сягають па­мятники, нѣколи не вымовлялось якъ грец- ке ες.

Похибка Константина повстала бдъ того, що бнъ съпи взявъ за imperat, бдъ глагола спати, а тымчасомъ есть то якъ найправильнѣйшій pluralis бдъ давного и- менника съпъ (нынѣшне насыпъ, нас­па, в ы с п а), стоить отже въ звязи зъ гла­голомъ сыпати.

Константинове ^,Eσσouπij треба читати: Иссъпы, або пбеля теперѣшнёи вымовы в ы с п ы. Цѣсареви грецкому навѣтъ въ сей спосббъ вияснювано юту назву, божь пбсля одержаныхъ информацій нише онъ въ своѣй розправѣ, що зъ гіосередъ порога выстають высоки скалы, похожи на В И C п ы : μεσov δε αυτoυ πετpaι εiσ't υψηλat ѵ η- σiωv δiκηv aπoφsstvδμεvat.

Руссы задержали назву словяньску порога, и зовсѣмъ природно. Ce бувъ голов­ный порогъ и важный для днѣпровои плав- бы — языковй перекручувана могли-бъ тблько справити баламутство для тыхъ зъ дружины Руссовъ, що скандинавской бе­сѣды добре вже не знали. Що до иншихъ порогбвъ, назвы скандинавски поббчь сло- вяньскихъ не могли помѣшати дѣлу.

Константинъ пише дальше : „Зъ ^,Eσσo∪- π∙¾ ѣдеся до уругого порога, що зовеся п о P у C К И Oυλβopσ'ι, ПО словяньски ^,Oστpo- βoυv⅛ρaχ — се толкуеея: островный порбгъ. И сей, ровно якъ першій порогъ, прикрый и трудный до переплыву. Тому Руссы, вы саджаючи людей, переправляють черезъ цего човна, якъ на попереднбмъ порозѣ".

Выраженье ^,oστpoβouv(πpaχ легке,до зро-^

зумѣня; читати треба: островъны-пр а х (β=B, OU==Ti, 1=ы).. _s

Прах стоить мѣсто п р а г (инрогъ); наконечне X есть важнымъ доказомъ, що наши предки г читали пбсля нынѣшнои вымовы, а не якъ ґ (звукъ г вымовляеся на кбнци словъ якъ X, звукъ ґ якъ к).

Наведенні! Константиномъ порбгъ зо- веся нынѣ Лоханьскимъ; посередъ него на­ходяться три островы.

Але що значить давна „руска“ на­зва сего порога Oυλβopσ! (читай: ульворсі) ? П. Свистунъ каже, що „при близшомъ вни­маніи можно убѣдитись, що оно нѣякимъ Другимъ языкомъ, ни германскимъ, ни ли­товскимъ, ни финскимъ, кромѣ славянско­го, объяснити не дасться".

Розгляньмося близкіе. Руске (сканди- навске) слово Oυλβupσ't означало пбсля Кон­стантина „островный" порбгъ. Островъ по скандинавски зовеся holm, — правиль­на назва булабы hδlmfors.

Звертаю увагу, що пбсля вымовы,на­шихъ предкбвъ придыхъ чужихъ слбвъ бд- падавъ: Ольга м. Гельїа, Осколдъ м..

Hoskuld, Pypи къ м. Грурикъ, Емигъ м. Heming и т. д. Колижь дальше зважи­мо, ∏tbⁱ' скандинавске б вимовлялось на Руси всюди якъ у — то вже легко прийде зрозуміти, що holmfors перемінитись му- сіло на ulmfors. Въ переданбй Константи­номъ назві есть лишь та неправильнбсть, що онъ въ слові ульворсі пропустивъ букву м, очевидно задля лекшои вымовы.

„Въ такійже спосббъ, пише Констан­тинъ, перепливають човна и черезъ третій порогъ, котрый зовеся Γελαvδpl, що значить по словяньски: шумъ порога (∑*λaβtvtστl εpμηvε6ετaι ηχoς φρaγμoυ).^li

Константинъ не подає самой назви словяньскои, лишь перетолковуб би значе­нье на языкъ грецкій. Γελavδρ'ι пбсля его терминологіи то слово р у с к е, посла на­шого способу мовленя скандинавеке. Оно и справді такъ. Скандинавске gellandi есть partic. praesentis бдъ глагола gella и значить те, що німецке gellend: звенячій, гомонячій, шумячій. Толкованье Констан­тина есть отже цілкомъ докладне. •

Нынѣ порогъ той зовеся „Звонецкимъ" або просто „Звонецъ" — старинна назва Доховалась вѣрно и доси.

Легко вже зрозумѣти, для чого Кон­стантинъ не наводить словяньскои назвы, а лишь перетолковуе би значенье на языкъ грецкій. Наше „звенячій" мусѣвъ-бы бнъ написати σβηvdτζη, що зновъ, читаючи β якъ в, дало-бы зовсѣмъ инше слово, навѣть до- сыть неестетичне.

Придивѣмся-жь теперь, ' якъ п. Свис­тунъ коментуё Константина. Онъ ΓελαvδpJ уважаё выразомъ словяньскимъ и пбсля звѣстнои методы выводить его одъ „гулъ, по польски (!) giθ!ch, giefg, gielk, отъ чого дальше происходитъ клекотъ, glekot, He- kot (Gurgeln)". Чиста забавочка Языкова!

Константинъ пише дальше: „Четвер­тый великій порбгъ зовеся по руски "Aειφdρ, ПО словяньски Nεaσητ — се бдъ ТОГО, що въ скалахъ сего порога гнѣздяться пе­ликаны (неясыты). При сѣмъ порозѣ всѣ човна прибивають до берега. Одни люде, що призначенй для сторожи, бдходять и розставляються на чатахъ изъ-за Печенѣ- гбвъ. Иніпй забирають рѣчи, котрй мають на човнахъ, а невбльнвки волочать ланцу- хами човна по суши на 600 крокбвъ, ажь обминуть порогъ. Одтакъ то волѣкучи, то на плечахъ свои човна двигаючи, спуска­ють,ихъ до рѣки, вкидають зновъ грузъ (ладунокъ) и плывуть дальше."

Нынѣшна назва порога — Ненаситець. Про него такъ каже Чужбиньскій: „Не­наситець або Дѣдъ зъ-мѣжь пороговъ найстращнѣйшій. Вже бѣля Звонця чути, якъ бнъ реве, а бѣля Козлова видно, якъ кидає хвилями и бьбся помѣжь камѣнье, ажь пѣна тече. Тутъ оба береги дуже крутй.

— До стерна! гукай керманичь.

Человѣка два хопились за стерно и вижидають, що скаже отаманъ. А Нена­ситець-Дѣдъ хвилює близше и близше. Вже и P а к б в ъ камѣнь минули — отъ и пе­редъ нами порбгъ. Дає приказы стерникъ и байдакъ кинувся зъ перщои лавы; реве Днѣпро, бьЄся объ камѣнь, не чути и го­лосу керманича. '

Зъ лавы на лаву несеся човно, про- лѣтаё всѣ 12 лавъ, просторовъ, ббльшь од­ной версты, за три хвилинки. Байдакъ гнеся^ рипить, иногдѣ мовь стогне сердеч­ный. А Днѣпро хвилює, буркоче, хвилями мне лодку. Небавкомъ всѣ, що въ лодцѣ, выбравшись на тихшу воду становляться на колѣна и дякують Богу."

Въ „Зори" зъ року 1880 поданый бувъ описъ ѣзды по днѣпровыхъ порогахъ пбсля записокъ Я. Новицкого. О Ненасыт- ци такъ тамъ сказано:

„Весь Ненасытець засѣяный величез- ными камѣнями и подводными скалами, щр на одну версту выступаютъ вершками по-надъ рѣку. По правбмъ боцѣ,,саме при березѣ, видно каналъ, звѣстный пбдъ име­немъ Фалѣевского, а при нѣмъ будку-ста­цію, де живуть „спасителѣ¹¹, що ратують людей, якъ часами розббье Ненасытець плбтъ (дарабу) або байдакъ..

Я зайшовъ до будки. На помостѣ си­дѣло пять стерникбвъ середныхъ лѣтъ, о- Дягненыхъ въ бѣли сорочки та широки сини шаравары; они заѣдали рыбу. По бо- кахъ будки висѣли приряды ратунковй; ихъ було богато, а всѣ новй, бо се перша спасаюча стація побудована недавно. На кблкахъ висѣли сукнянй шапочки, при­крашенії мѣдяными хрестами. Спасителѣ одержують по 25 рублѣвъ въ лѣтнй мѣсяцѣ.

На Ненасытецкбмъ порозѣ дуже ча­сто розбиваються байдаки.

Сегорбчнои весны выратували спа­сителѣ кблька десятокъ людей — они въ часѣ переплыву байдакбвъ все на по- готовѣ, слѣдячи пильно за кождымъ ру- хомъ на водахъ.

За мого побыту переплывали порбгъ плоты. Отаманъ кождои дарабы передъ ѣз­дою звертався до всходу сонця, за нимъ ставали стерники — и всѣ почали щиро молитись. На плотахъ стало тихо. Всѣ мо­лились горячо, всѣ зъ покорою били по­клоны. Пбсля молитвы все зновъ ожило, загомонѣло, застукотѣло. Заскрипѣла „ба- байка“ (стерно) на першбмъ плотѣ и бнъ рушивъ; за нимъ въ слѣдъ поплывъ дру­гій, третій, четвертый, десятый по черзѣ. Коли наближались до Ненасытця, дубы (мали човна) зъ кождого плота поплыли Для безпечнѣйшого переѣзду въ каналъ; на нихъ посѣдали жиды, властителѣ плотовъ. Рѣка плыве ту дуже быстро; филѢ шумятъ, ревутъ, зб всѣхъ сторбнъ чутно, якъ вода розбиваєсь объ камѣня. Пбдплывъ першій плбтъ — воды пбрвали его зъ незвичайною іпвидкостію. Плбтъ скрипѣвъ и отогнавъ; Филѣ середъ страшного шуму-грому то за­ливали его водою, то зновъ швидко щезали, даючи приступъ новымъ водамъ. Образъ страшный!... Пбсля переѣзду стерники бд- мовляли зновъ молитвы, щиро дякуючи Богу за щасливу дорогу."

Поданый ту описъ Ненасытецкого по­рога не есть безъ звязи зъ предметомъ; бнъ важный для рѣшена пытаня, котра назва старша: чи нынѣ уживана Нена­ситець, чи Константинова Неясытъ (пеликанъ)? Я читавъ рожни описи; днѣпро- выхъ порогбвъ — украиньскй, россійскій, польски, — переглядавъ рбжнй географички словарѣ и енциклопедій, а нѣгде не най­товъ и найменшои згадки о якихъ небудь пеликанахъ въ тыхъ мѣсцяхъ. Тай де-жь бы имъ, еще посередъ Ненасытця, закла­дати свои гнѣзда, коли не тблько птиця, а й звѣрь держиться осторонь бдъ того гро­мового гуку и шуму розбѣшеныхъ водъ Днѣпра? Константинъ мбгъ чути про, пе­ликаны на побережю кримскбмъ або у вливу Дунаю, може пеликаны и справдѣ появлялись де при устю Днѣпра, але по­роги були для нихъ надто бддаленй бдъ моря и вже для своихъ властивостей не надавались имъ на постбйне мешканье.

Подана Константиномъ руска (скан­динавски) назва αεtφαp не маё такожь нѣ- чого спбльного зъ пеликанами, а противно пбдходить близько до нынѣіпнои назвы He- насытъ. Скандинавске eyfar мало значе­нье „все небезпечный“; оно складалось зъ двохъ слбвъ: е у (все) + f а г (нѣм. Gefahr, небезпеченьство). Всѣ описы порогбвъ го­дяться въ тбмъ, що Ненасытець найнебез- печнѣйшій для дарабъ и байдакбвъ; рбкъ- рбчно найбблыпе розбивавсь тамъ лодей и найббльше гине людей. Выстаючихъ скалъ въ нѣмъ такъ богато, що навѣть въ часѣ найбблыпихъ повеней легко на нихъ роз­битися може байдакъ.

Перейду теперь до выводбвъ п. Сви­стуна. Онъ каже, що слово αεtφdp „трудно произвести отъ которого-нибудь изъ гер­манскихъ языковъ". Думаю, що горѣшній мбй вывбдъ есть найлучшимъ одвѣтомъ на, такъ неправдиве твердженье. Додамь еще, що пбсля Lehrberg-a и Zeuss-a (Die Deutschen und die Nachbarstamme, ст. 558) бувъ въ старогбрнонѣмецкбмъязыцѣ выразъ eifar, котрий означавъ „лакомый, gierig" — май­же те саме, що „ненасытный".

Константинове αεiφdp хоче п. Свистунъ конче вывести зъ языка словяньского. Пер­шу часть αεt порбвнуе бнъ зъ украинь- екимъ аеръ (очеретъ, шуваръ), другу ажь по довшихъ пошуку- ваняхъ дознався, що росеійске стряпунъ означає „кухаря". Зъ бдки те слово взя­лось въ россійскбмъ, не мбгъ самъ Ми- клосичь дослѣдити — у другихъ Словянъ его нема. Ббльшою еще загадкою позоста­ло для мене, для чого дяѣпровый порбгъ Мавъ-бы мати назву кухаря...

Посередъ тыхъ суперечностей найлуч- Ше буде взяти за подставу до языкового слѣдженя нынѣшну назву порога. Посла Чужбиньского зовеся послѣдній порогъ днѣпровый „Вільний" або „Гадючій", пб- сля Новицкого „Вольный"; въ геограФвч- ныхъ словаряхъ находжу ёще назву „Биль­ний."

„Гадючимъ" зовесь порбгъ для того, що вода плыве по нѣмъ дуже круто, знкзако- вато. Назва „Вольный" не буде властивого, бо порбгъ не е легкій до переплыву—ѣзда все ще получена зъ небезпсченьствами. До назвы „Гадючій" скорше надаеся давнѣйша назва „Вилыіый" — одъ глагола вилйти == викручуватися, бокувати, зъ простои до­роги сходити, виминати, сюди и туды бѣ- Ии; зъ бдеи в и л го г а = кривизна, загибъ, за крутъ. ■

Понятье „крутый" находиться и въ яорѣшныэіъ. иазвахъ Константина, тблько-жъ, думаю, Константинъ переставивъ назви; онъ скандинавске vαπp?ζη назвавъ выразомѣ словяньскимъ изъ-за того, що выдалось ему догбднѣйшимъ для етимологичныхъ дедук- кій. Въ vαπρεζη дослухався Константинѣ слова „прагъ", тому и поясняє черезъ „ма­лый порбгъ".

Nαιtρεζη виводжу одъ скандинавского neppr, котре въ словаряхъ толкуєся: „krumm, verdreht" — отже мало-бы те саме значенье, що и „вильный, гадючій".

∑τpouβυuv переписане на старословянь- ске дае струбън и вътбй Формѣ подобаб зовсѣмъ на приложникъ. Корень бувъ бы с тру б. Миклосичь пбдъ коренемъ strup такъ замѣчае: _nrussisch Stropota hat die Bedeutung kriwizna; es wird ais altslaviseh angesehen". Такимъ чиномъ Константинове στpoυβouv яко приложникъ справдѣ означало- бы „кривый’¹.,

Константинъ пише дальше: „Минув­ши семый порбгъ Руссы переѣзджають коло такъ званого перевозу Крарійского> куды переправляються Херсониты (мешкан­ці Криму) зъ Руси, а Печенѣги до Херсо­ну. Для того приходять въ се мѣсце Пече­нѣги и спотикаються зъ Руссами. Пере­плывши те місце, прибувають Руссы до острова св. Григорія и ту чинять свои о­бѣты, бо єсть тамъ дубъ незвичайно высо­кій. И обѣтують птахи живи. Затикають такожь стрѣлы въ околь дуба, а иншй заты­каютъ хлѣбы и мяса, и що хто має, якъ єсть у нихъ звичай. Кидають такожь жре­бій о птахи: чи ихъ мають забити, чи спо­жити, чи живи выпустити. Зъ острова св* Григорія пливуть дальше, ажь доѣдутъ до лиману при устю рѣки, де лежить островъ св. Етерія".

Островъ св. Григорія Єсть, здаЄся, Хортиця, положена недалеко мѣсця, де по­чинався цнѣпровый лиманъ. Островъ той, рбвно якъ Великій Лугъ, бувавъ неразъ головнымъ сѣдищемъ украиньского ко­зацтва..

Задивовують назви островбвъ: св. Григорій и св. Етерій; се бы вказувало, що за Игоря часовъ приморска Украина нспо- вѣдувала вѣру христіяньску.

Въ договорѣ Игоря мѣститьея доказъ, що приморска Украина вразъ зъ Крамомъ була подвластна не Руси, а Греціи; Руссы вымовили собѣ лишь вбльный переѣздъ здовжь лиману. Тамъ такъ сказано: „О Корсуньстѣй странѣ, елико же Єсть горо­довъ на той части, данеимать воло­сти (власти) князь рускцй и та страна не покарябться вамъ. Аще Русь обрящеть въ д у сть и днѣпрь- скомъ Корсуняны — рыбы ловяща, да не творять имъ зла. И да не имѣютъ власти Русь зимоват ц въ вустьи Днѣпра, Бѣлъбережи, ни у святаго Еферья, но ёгда придеть осень, да и- дуть въ до мы своявъРусь". Послѣд- нй слова „да йдуть въ Русь" ясно выска- зують, що цѣле Бѣлобережье, бдъ ли­ману Днѣпра ажь по. Кримъ, Русію не на­зывалось анѣ не належало до Руси. Въ тыхъ сторонахъ, пбдвластныхъ Греціи, му- сѣла конечно розвиватись вѣра Христова пбсля обряду грецкого.

Пбсля Константина Руссы, перебувши Щасливо пороги, бдправляли на островѣ св. Григорія свои поганьскй молебнѣ и прино­сили божкамъ жертвы. Тамъ бувъ дубъ высокій и на него затыкали Руссы стрѣлы, Хлѣбы, мяса, и що хто мавъ. Коротка тота звѣстка про религійнй обряды Руссбвъ- Скандинавцѣвъ пригадує подобий обряды тыхъ Руссбвъ, що надъ Волгою займались торговлею. Арабскій писатель Ибнъ-Фадланъ такъ пише про тыхъ Руссбвъ-купцѣвъ: „Я бачивъ. Руссбвъ, коли они прибули зъ сво­ими товарами надъ Волгу и тамъ на бе­резѣ. рѣки розтаборились въ великихъ де- ревяныхъ домахъ. Заразъ за приѣздомъ иде кождый до высокой Фигуры зъ лицемъ людскимъ, навкругъ котрои мали Фигуры, и приносить зъ собою хлѣбъ, мясо, моло­ко, лукъ и горячій напитокъ. Передъ вы­сокою Фигурою кладе Русъ принесенії жертвы и такъ молиться:. Принѣсъ я то- бѣ, пане, сесь подарокъ и прошу тебе: дай Менѣ купця зъ монетами, грецкими и а­рабскими, нехай бы купивъ у мене все, що е на цродажь, и по. добрбй цѣнѣ. Якъ не поможе высока Фигура и зъ продажею иде плохо, Русъ удаеся зъ молитвами и жертвами до малыхъ Фигуръ и зновъ про­сить кланяючись покорно. А якъ продажъ пошла добре, выбирае Русъ певне число худобы и овець, убиває ихъ, часть мяса роздає бѣднымъ, а проче приносить и ки­дай передъ великою Фигурою и передъ малыми и вѣшае головы зарѣзанои худобы и овець на стовпы, що позадъ тыхъ Фи­гуръ вставленй въ землю. Въ ночи прихо­дять собаки и зъѣдають мясо розкинене передъ Фигурами. Тогдѣ Русъ, побачивши рано, що мяса нема, каже: Мбй панъ на мене ласкавий, поѣвъ мои даруночки."

VI.

Княгиня Ольга.

Ольга була женщиною рѣдкой красы. Пбзнанье єи зъ Игоремъ наступити мало на поромѣ, коли Игорь переправлявся на другій берегъ рѣки. Въ часѣ переѣзду за­мѣтивъ князь, що перевбзникомъ була я­кась дѣвчина, перебрана за хлопця. Игорь такъ влюбився въ ней, що небавкомъ стала Ольга его женою.

IIo смерти мужа мала Ольга вже надъ 50 лѣтъ, а краса єн все ще чарувала охочихъ жениховъ. Князь деревляньскій, Малъ, убивши Игоря, вырядивъ бувъ въ Кіевъ посольство до Ольги зъ предложе­ньемъ женитьбы.. Освѣдчины Мала були зовсѣмъ щирй, хочь зъ другой стороны вы- кликапй боязнею, щобъ Ольга не метилась на Деревлянахъ за убійство свого мужа.

Въ 12 лѣтъ пбзнѣйше охрестилась Ольга — она мала тогдѣ що-найменше 64 лѣтъ. Пбсля оповѣданя Несторового цѣсарь грецкій Константинъ Багрянородный влю­бився въ охрещену княгиню, призвавъ Єй до своей палаты и такъ сказавъ: „Хощю тя пояти собѣ женѣ". Ольга, хочь и люба ѣй була бесѣда цѣсаря, бдказалась рѣшучо. „Ты теперь моимъ хрестнымъ отцемъ, — сказала она до Константина, — самъ знаешь, що у христіанъ зборонена така женитьба". Тогдѣ Константинъ засумувався кажуча: „Ой хитра-жь ты, Ольго, хитра! Ѳще вче­ра) будучи поганкою, обѣцяла ты.выйти за мене и царювати зб мною, а теперь отъ якъ обманула мене: я вже не мужь тобі, а отець!“

Въ характерѣ Скандинавцѣвъ замѣча­лись головно два свойства: бдвага и хи­трость ; у Ольги перемагало у всѣмъ свой­ство послѣдне. Навѣтъ само перебиранье за хлопця, въ часѣ, коли Игорь перепра­влявся черезъ рѣку, не есть нѣчимъ ин- шимъ, якъ хитрымъ, зъ горы обдуманымъ планомъ Ольги, звернути на себе увагу князя.

О першихъ рокахъ папованя Ольги такъ оповѣдаб Несторъ:

Коли Деревляне убили Игоря, Ольга находилась въ Кіевѣ зъ трилѣтнымъ сы­номъ своимъ Святославомъ. Ольга панувала больше въ имени тблько сына — головный вплывъ на дѣла державші мавъ Варягъ зъ роду, воевода Свѣналдъ; выхованьемъ. Свя­тослава занимався иншій Варягъ, бояринъ Асмудъ. Деревляне, боячись мести Ольги; урадили мѣжь собою, оженити свого князя Мала зъ кіевскою княгинею. Отъ и высла­ли они заразъ 12. знаменитыхъ мудсѣвъ въ, лодцѣ до Кіева. Послы прибули до Олычц кажучи : „Насъ прислала сюды деревлянь- ска земля и велѣла такъ тобѣ повѣсти: человѣка твого мы убили, бо бувъ бнъ якъ той вовкъ хижій та грабежливый; напій-жь князѣ добрй, подъ ними розжилась въ га- раздѣ земля Деревлянъ — будь теперь же­ною нашого Мала". И сказала тогдѣ Ольга: „Менѣ до вподобы ваша бесѣда, и такъ вже не воскресити менѣ Игоря! Я хочу пови­тати васъ завтра зъ великою честію пе­редъ своими людьми, тому идѣть назадъ до лодки, а коли пришлю до васъ рано, ска- жѣть моимъ людямъ: „Не хочемо ѣхати на копяхъ, анѣ пѣшо йти, несѣть насъ въ лодцѣ до княжого терему". Деревляньскй послы бдбйшли, а тымчасомъ велѣла Оль­га выкопати на своѣмъ дворѣ велику и глубоку яму. На другій день люде княгинѣ удались до пословъ зъ просьбою, щобъ прийшли до замку. Деревляне бдиовѣли: „Не хочемо ѣхати на коняхъ, нѣ на возахъ, нѣ йти пѣшо; понесѣть насъ въ лодцѣ". Люде княгинѣ взяли лодку па плечѣ и по­несли. Коли-жь прибули на дворъ Ольги, вкинули лодку разомъ зъ Послами въ ви­копану яму. „Ну, ии добра вамъ теперь честь?" пытала Ольга у Деревлянъ. „По­гана була смерть твого мужа, але наша ще поганѣйша", одвѣтили послы. Ольга ка­зала засыпати послбвъ живцемъ въ ямѣ, бдтакъ вырядила людей своихъ зновъ въ деревляньску землю. „Пришліть, перека­зувала она, найзнаменитшихъ мужѣвъ до Кіева, бо хочу зъ великою честію прийти до вашого князя, инакше не пустять мене зъ-бдси Кіевляне". И прийшли дб Кіева нови послы деревляньскй, сами найзиаме- нитшй мужѣ. Тогдѣ Ольга 'велѣла завести ихъ до банѣ (йазнѣ). Затоплено въ бани и Деревляне стали купатися. Та не довго було той'купели. На приказъ Ольги запа­лено баню и всѣ послы въ нѣй згорѣли. Ольга зновъ послала до Деревляиъ кажу­чи: „Ось вже йду до васъ, приладьте бо­гато меду на мѣсци, де убитый мой чело­вѣкъ ; хочу поплакати надъ его гробомъ и створити тризну мужеви свому". Деревляне зрадѣли и навезли богато меду. Ольга справді прибула. Люде княгинѣ усыпали велику могилу надъ тѣломъ Игоря, бдтакъ почалась тризна — игрища въ честь Игоря, наконецъ засѣли всѣ до приладженого пиру. Коли-жь Деревляне захмѣлились медомъ, Кинулась дружина Ольги на нихъ и убила 5.000 на мѣсци. Опбсля вернула Ольга до Кіева и стала збирати войско супроти Де- ревлянъ.

Въ наведенбй исторіи мѣстяться чи­слений реминисценціи-скандинавски. Въ 9 и 10 вѣцѣ богато скандинавскихъ королѣвъ въ той лишь способъ дбйшли до самовлад­ства, що на величный бенкетъ спрощували Другихъ королѣвъ,и ихъ або захмѣленыхъ убивали або угощували затройнымъ напит­комъ. Для примѣру згадаю шведского ко­роля Ингіяльда, котрий придумавъ похо­ронный пиръ въ честь свого отця, а въ Касѣ пиру велѣвъ убити богато сучасныхъ Королѣвъ, не виймаючи и найблизшихъ своихъ родичѣвъ (кревныхъ).

. Приладжена для Деревлянъ баня (лазня) не має нѣчого спбльного зъ зви­чаями Словянъ. Вже о найдавнѣйшихъ Норманахъ згадуйсь часто въ исторіи, що они щоденно купалися въ честь своихъ богбвъ. „Де лишь Нормане — пише оденъ историкъ — заложили свои державы, въ котрыхъ поганьскй обряды змѣшалися пбз- нѣйше зъ обрядами христіяньскои религіи и христіяньского рицарства, всюды тамъ стрічаймо обрядъ лазнѣ. Такії купелі ри- царскй згадуються и въ норманьскбй Си­циліи, и въ Нормандіи, и въ Англіи, а въ послѣдкомъ краю — въ той земли час­тыхъ нападбвъ и пбдбоѣвъ норманьскихъ — основано пбзнѣйше навіть окремый ордеръ лазничій. Изъ Скандинавіи обрядъ лазнѣ перейшовъ и въ пбдбитй краѣ Словяпъ,"

О численныхъ баняхъ першихъ на­шихъ Руссбвъ пише арабскій йисатель Ибнъ-Даста: „Зимно въ краю Руссбвъ такъ велике, що кождый выкопуё собѣ въ зе­мли ПИВНИЦЮ) приставляє до ней деревяну крышу, и переселюеся на зиму до пивни­цѣ зъ всею родиною. Взявши дещо дровъ и камѣня, зажигаютъ Руссы огонь и роз­палюють камѣнье, ажь стане червоне. Тогдѣ поливають камѣнье водою, бдъ чого вытворюеся пара такъ сильна, що всѣ роз-

бираються до нага. Въ такихъ мешканяхъ пробувають всю зиму ажь до весны."

Въ новгородскбй области, де зразу ВаЙбблыпе находилось Руссовъ,, було и Иайбблыпе баней. Несторъ записавъ таку легенду про новгородски лазнѣ: „Св. апо­столъ Андрей прийшовъ къ устю Днѣпра, а бдти Днѣпромъ дбйпіовъ до горъ, де встановився кажучи до своихъ учениковъ: Гляньте на ей горы! на нихъ засіяй божа благодать и стане ту городъ великій, и Церкви стануть ту многй. И вийшовши на горы, де нынѣ Кіёвъ, поблагословивъ ихъ, в поставивъ хрестъ, и помолився Богу, а бдтакъ пбйшовъ дальше горѣ Днѣпромъ. И прийшовъ въ землю Словѣнъ, де теперь Новгородъ, и бачивъ тамъ людей и ихъ обычаѣ, якъ Словѣне мыються и прутьемъ бьють себе. Апостолъ чудувався дуже та­кому обычаёви. Одъ Словѣнъ удався Ан­дрей въ землю Варяговъ, а бдтакъ въ Римъ, и такъ тамъ оповѣдавъ: Диво ба­чивъ я въ земли Словѣнъ; бачивъ деревя- ий банѣ, котрй тамъ сильно напалюють, а Люде розбираються въ нихъ до нага и об-.

ливаються лугомъ, а потомъ беруть моло­де прутье до руки и бьються нимъ самй такъ довго, ажь ледви вылѣзутъ живи. Тогдѣ обливаються водою студеною и зновъ оживають. И такъ творять кождого дня, не мученй нѣкимъ, лишь самй себе мучать, и называютъ то купелю, а не му­ченьемъ. Всѣ чудувалися въ Римѣ, — до- даё Несторъ — слухаючи того оповѣданя апостольского.

Доси не выяснила исторія, для чого Ольга напередъ пбдступомъ старалась справити похоронъ Игореви, и ажь пбзнѣй- ше выступила зъ войскомъ супроти Дере- влянъ. Поступокъ той находить оправданье въ стародавнбмъ звычаю Скандинавцѣвъ. Шайноха (Lech, pocz. Polski, ст. 196) такъ пише: „Пбсля одвѣчного звычаю не мбгъ въ Даніи новый король обняти панованя, доки не справивъ урочистого,похорону змерлому свому попередникови. Такій-же обрядъ мавъ мѣсце при кождбмъ новбмъ наслѣдствѣ у всѣхъ безъ выему державахъ скандинавскихъ, бнъ зачислявся до голов­ныхъ торжествъ краевыхъ и бувъ часто

описуваний (порбвн. Snorro Sturlonides Heimskringla 40, Dalin Olafs Geschiehte des Reiches Schweden I. 169, Lappenherg Ge- Sehichte von England I. 532).“ Ясно зъ то­го, що Ольга, закимъ могла обняти пано- Ванье и выступити зъ силою збройною, Мусѣла напередъ всѣлякими штучками вы­мочи у Деревлянъ призволеня на ’похо­ронъ свого мужа. Убійство 5.000 Дере­влянъ, закопанье деревляньскихъ послбвъ Въ землю и спаленье иншихъ деревлянь­скихъ послбвъ въ лазни— страшна тота Месть такожь не мае нѣчого спбльного зъ лагоднымъ характеромъ Словянъ, а есть тблько наслѣдствомъ звычаю и права скан­динавского, дозволяючого кровавой пбмсты За убійство члена родины.

Ольга велѣла своимъ людямъ нести Деревляньскихъ послбвъ въ лодцѣ до свого Замку, а то задля ббльшои почести. Звы- Чай той пригадує зновъ Скандинавію, Де Такъ звани королѣ морскй, корсарѣ, здо­бувши якій край одбували урочистый въѣздъ свбй въ лодкахъ, несеныхъ до мѣ­ста. Для такого короля-о прышка лодка. ⅛ була всѣмъ: мешканьемъ, трономъ, столи­цею. А треба знати, що и першій князь рускій, Рурикъ, зразу бувъ лишь пиратою морскимъ — не дивно, що звычаѣ сканди­навскихъ моряковъ за вплывомъ першихъ Руссовъ такъ часто подыбуються въ исто­ріи поганьскихъ князѣвъ рускихъ. ^x

И звычай твореня тризны чисто скан­динавскій. То лишь у насъ хибно говорить­ся, що нѣбы-то тризна означає похорон­ный' (поминальный) пиръ; значеня такого те слово нѣколи не мало, а вже найменше на Руси. Несторъ, описуючи обрядъ при похоронѣ Игоря, выразно бдрбжняе скан- динавску тризну бдъ словяньск'бго посмерт­ного пиру. „Ольга плакася по мужи сво­емъ и повелѣ людемъ своимъ ссути (сы­пати) могылу велику. И повелѣ тризну тво­рити, по семъ сѣдоша Деревляне пити". Пбсля лѣтописи тризну творили не Дере­вляне, а „люде" Ольги; Деревляне ажь „по семъ", т. е. по окбнченю тризны, за­сѣли до меду[†††]).

Тризною звались на Руси игрища во­єннії ври могилѣ покойника; би початку шукати треба у народовъ заправленыхъ до военного дѣла, а не у Словянъ, що були Народомъ мирнымъ и, якъ выражались самії, „не умѣли меча припоясати". Звы- Чай тризны перенесений въ Русь зо Скан­динавіи, де игрища воински въ честь по- Кбйника полученій були зъ кбнными здо- тонами въ той способъ, що позостале май­но короля розвѣшене було здовжь дороги на рбжныхъ мѣсцяхъ и дбставалось бд- такъ на власнбсть тымъ зъ дружины, що Най перши на кони добѣгали до якой меты. (Пбсля Миклосича старословяньске триз­на = pugna, certamen. Скандинавске thrδ- sun буде безперечно тогожь кореня; оно толкуеся въ словаряхъ : Streit, Tosen, То- ben.) ’.

О дальшихъ дѣлахъ Ольги Несторъ такъ пише : •

Зббравши богато войска выступила Ольга въ похбдъ на Деревлянъ. Зъ собою взяла она 4-лѣтного сына Святослава и сво­ихъ головныхъ дорадцѣвъ, воеводу Свѣ- налда и боярина Асмуда. Деревляне ввій­шли насупротивъ Руссбвъ. Передъ по­чиномъ вбйны посаджено Святослава на коня и дано ему въ руки копіе, іцобы роз- почавъ вбйну. Дитинѣ йшла робота неспбр- но, копіе пересунене помѣжь кбньскй уха не полетѣло далеко, лишь,удари въ ногЫ коневи“. Тогдѣ сказали Свѣпалдъи Асмудъ: „Ось вже. князь почавъ, потягнѣмъ за нимъ“. Руссы кинулись на Деревлянъ, побѣдили U осадили Искоростѣнь — мѣсто, де убитый бувъ Игорь. Коростенцѣ добре знали, яка ихъ жде доля, если побѣдить Ольга, том/ мужно видержували осаду цѣле лѣто. Оль­га придумала нову хитрбсть. „Чого вы ду­маете досидѣтись? переказувала она горо­жанамъ : — всѣ ваши мѣста вже переда­лись менѣ, и платять данину, и справля­ють нивы свои, а вы хочете хиба померт? голодомъ ?! Я вже метилась за смерть му­жа разъ, другій и третій, теперь' бажаю Мира зъ вами и дань лишь невеличку: бдъ кождого двора по три голубы и три во- робцѣ". Деревляне повѣрили княгини и пб- слали данину. Тогдѣ Ольга роздала голу­бы и воробцѣ мѣжь воинбвъ и казала при­вязати кождому голубови и воробцеви на ниточцѣ чиръ, обвитый малымъ платкомъ. Коли вже смеркало, воины зажегли чиръ и пустили птицѣ на волю. Голубы и во­робцѣ полетѣли до своихъ гнѣздъ. Небав- комъ стали всѣ домы въ огни. Деревляне рахувались утечею зъ мѣста, але надармо. Руссы одныхъ убивали, другихъ забирали Въ неволю, а на позбсталыхъ живыхъ на­ложили дуже тяжку данину. Одъ сего ча­су вже не подвиглась бблыпе деревлянь- ска земля, на мѣсце словяньскихъ звыча- ѣвъ станули права скандинавски.

Покоривши Деревлянъ Ольга на де­сять лѣтъ якбы вмѣнилась — правленье ей- було тихе, мирне, не чути вже бблыпе о лютыхъ ей дѣлахъ. Здаесь, що Ольга за весь той часъ стояла пбдъ вплывомъ хрис- тіяньскои колоніи въ Кіевѣ и лишь ждала догбднои поры, щобы охреститися. Року 957 удалась она въ супроводѣ великои сви­ты до Царгороду. Си провожали 22 по­словъ*), 44 купцѣвъ, оденъ родичь ен, 16 боярскихъ женъ, 18 знатнѣйшихъ служа­нокъ, два товмачѣ и „папа" (здаесь кіев­скій епископъ) Григорій.

Про звычай Скандинавцѣвъ запалю­вати мѣста при помочи воробцѣвъ, згаду- вавъ я вже въ однбмъ зъ попередныхъ ар­тикуловъ. _t Въ Скандинавіи окремымъ пра­вомъ навѣтъ приказувалось, не держати воробцѣвъ въ осадженбмъ мѣстѣ..

Имена головныхъ дорадникбвъ княгинѣ такожь чисто скандинавски. Про Свѣналда була вже бесѣда — въ Скандинавіи зна- нй були имена власнй Svenald, Svonehild, Svonehilda. Назва Асмудъ утворилась якъ найправильнѣйше изъ скандинавского име­ни власного Asmund, котре языково зна­чило те саме, що Божидаръ (As = богъ,

Въ договорѣ Игоря згадуеся 24 пословъ бдъ 24 рускихъ князѣвъ. Теперь, коли Игоря не стало а Ольга сама удалась до Царгороду, число пословъ очевидно стало менше.

!Hund = даръ). Зъ исторіи знане намъ имя Асмунда, короля норвеского.

VII.

Князь Святославъ.

Сынъ Игоря и Ольги звався Свято­славъ. Вже сама назва есть для насъ важ­нымъ свѣдоцтвомъ, якъ то Руссы въ нашбмъ краю поволи словяньщились, закидали въ Другбмъ и третбмъ поколѣню бесѣду сво­ихъ предкбвъ. Такій-же появъ находимо и въ иншихъ краяхъ, подбитыхъ Скандинав­цями, н. пр. въ Англіи, Нормандіи, Сици­ліи. Инакше и не могло бути. Дружины военнй, що зб Скандинавіи выбирались въ свѣтъ, шукати щастя та новой бтчины, складались майже выключно зъ самыхъ Шолодцѣвъ, людей безженныхъ, бо нѣкуды имъ було возитися зъ жѣнками посередъ военныхъ авантуръ. Ажь пбзнѣйше, въ здо- бутыхъ краяхъ, велика часть Скандинав- Цѣвъ стала заводити семейне житье, доби­раючи собѣ жѣнокъ зъ-посередъ краевой людности. Такимъ чиномъ черезъ женитьбу и неустаннії зношеня зъ краевою людно­стію сыны та внуки першихъ¹ Руссбвъ все ббльше переймати мусѣли бесѣду сло- вяньску.

Але словянизмъ Руссбвъ обмежився на саму лишь бесѣду; думками cbohm0∣ поглядами,, звычаями, религіею они еще цѣлкомъ приналежали до свѣта скандинав­ского, любови до пбдбитого краю и народу у нихъ не було. Святославъ хочь панував^ въ Руси, але ей не любивъ, — бнъ бблыпу часть свого панованя перебувъ въ задунай- скбй Болгаріи. „Нелюбо ми есть въ Києві быти, — говоривъ бувало Святославъ, —- хочю жити въ Переяславци на Дунай, яко то Єсть середа земли моей, яко ту вся бла­гая сходяться: отъ Грекъ злато, паволоки, вина, овощеве разнолични; изъ Чехъ же₍ изъ Угоръ сребро и комони; изъ Руси же скора и воскъ, медъ и челядь". Недаром^ и говорили Кіяне до Святослава: „Ты> княже, чужой землѣ шукаешь и стере­жешь, а своей бдцурався... Чи тобѣ не жаль бтчины своей, нѣ матери старой, ні дѣтій своихъ?" Ольга насмертнбй постеля

заклинала сына, щобы не покидавъ би, не ишовъ въ Болгарію, доки не похоронить матери: — „Видиши мя больиу сущю, ка- Mo хощеши отъ мене ити? Погребъ мя иди, аможе хощеши¹¹. _ξ

Святославъ вже змалку заправлявся до воєнного дѣла; его опѣкуны, Свѣиалдъ и Асмудъ, будучи сами Варягами, выхо- вали и молодого князя въ скандинавскимъ дусѣ. Житье Святослава у всѣмъ пригадує скандинавскихъ „конун1бвъ“ (королѣвъ); кбньске мясо — то его найббльша ласощь, торговля невольниками — головный его до­ходъ. Зъ дружиною бнъ разомъ бенкетує, веселиться, дѣлиться добычею — уважай себе рбвнымъ зъ прочими боярами. Въ его таборѣ не було наметбвъ нѣ кухонныхъ знарядбвъ; въ часѣ обѣду князь и дружина зъ зарѣзаного коня краяли по куснику, припѣкали мясо на розжаренбмъ вуглю,.и такъ ѣли; дерга зъ коня служила постелю, сѣдло подушкою. Ъдучи въ лодцѣ, князь самъ кермувавъ весломъ, якъ и кождый зъ дружины. Одѣжь Святослава була поё- динча — якась полотнянка, въ усѣ носивъ золоту сережку. Въ однимъ лишь рбжнився бнъ бдъ Скандинавцѣвъ, що не плекав® довгого, кучерявого волося (льокъ), анѣ бо­роды; мабуть до такой „забавки" не ста­вало часу — Святославъ не лишь бороду голивъ, але и всю голову.

За Святослава бдбувалась на велики розмѣры торговля невольниками зъ нашо­го краю. Руссы-купцѣ („гостѣ") пбдыбу- вались тогдѣ всюды: въ Болгаріи, Греціи, надъ Волгою и надъ Каспійскимъ озеромъ — всюды розпродували они нашихъ пред- кбвъ, найбблыпе въ магометаньскбмъ свѣ­тѣ, де дорого платили за словяньскихъ евнухбвъ. Вже Игорь торгувавъ нашими предками; больше еще невольниковъ було за Ольги, котра по свѣдоцтву Нестора подби­тыхъ Словянъ „овыхъ изби, а другыя работѣ предастъ мужемъ своимъ, а прокъ (оста­нокъ) ихъ остави платити дань." Неволь- никбвъ роблено въ дуже поёдинчій спо- сббъ. Напавъ князь землю другого князя, то всѣ люде, що не утекли въ пору, ста- вались невольниками; добре еще, якъ за- браныхъ людей поселено на якихъ пустыхъ Мѣсцяхъ, а то велика часть йшла заразъ Ba продажъ. Кары грошевй за проступства були иосля „Правды Рускои" (права скан­динавского) дуже высоки — рѣдко хто Мбгъ оплатитися о власныхъ силахъ. Хто не заплативъ — ставався невольникомъ. Дбйшло було до того, що въ часѣ голоду або якого нещастя люде самыхъ себе про­давали, або родителѣ продавали дѣтей, Дѣти родителѣвъ и т. д. Охочихъ купцѣвъ, Руссовъ, все було подостаткомъ, а Свято­славъ и нарокомъ осѣвъ за Дунаемъ, въ Болгаріи, бо тамъ дорожше можна було продати „челядь изъ Руси“.

Христіяньство злагодило въ пбзнѣй- Шихъ часахъ долю невольникбвъ, однакъ продажъ людей еще довго не уставала въ Нашбй земли. Въ Словѣ Даніила Заточни­ка сказано такъ: „Нѣкоему умре жена Эла, онъ же, по смерти Єя, начатъ дѣти продавати, людие же рѣша ему: чему про­даешь дѣти ? онъ же рече имъ: ащели бу­дуть родилися въ матерь, и они возрасть- Ши мене продадуть." Зъ тыхъ слбвъ вид­но, що продажею людей трудились у насъ еще въ 13 вѣцѣ — легко вже собѣ пред­ставити,. въ якихъ розмѣрахъ ведено тор­говлю невольниками за поганьскихъ ча- сбвъ Святослава. Одношеня въ нашбмъ краю були найменше такйжь сами, якъ и въ иншихъ краяхъ, пбдвластныхъ Нормай- цямъ Ляппенберйь повѣдай въ своѣй исто­ріи Англіи (I, 447): „Торговля людьми въ здобутбй Норманцями Англіи становила головный заробокъ для побѣдникбвъ. Що ледви у найплюгавѣйшихъ народбвъ, у Негрбвъ, стрѣчалось, те въ 10 и Il вѣцѣ бачимо въ Англіи. Братъ продававъ брата, отець сына, сынъ матерь рбдну.“ Не и- накше дѣялось въ'Нѣмеччинѣ, въ Италіи, и всюды тамъ, де осадовились були Сканди- навцѣ. Можна смѣло повѣсти, що бблыпе якъ половина людности нашого краю бу­ла за першихъ Руриковичѣвъ предметомъ торговельнои розпродажи.

О послѣднихъ рокахъ панованя Свя­тослава жерела не згоджуються зъ собою. Грецкй историки оповѣдають, що Свято­славъ неустанно побиваний Греками, вкбн- ци мусѣвъ просити мира и уступити зъ Болгаріи. Посли Нестора Святославъ вправ- Дѣ уступивъ зъ Болгаріи, але ажь по мно­гихъ славныхъ побѣдахъ надъ Греками. Пытанье, хто властиво побѣдивъ? осталось- бы нерѣшене, якбы не автентичный доку­ментъ, письменный договоръ Святослава Зъ Греками, умѣщеный въ лѣтописи Не­стора перекладомъ на языкъ словяньскій. Нѣкуды правды дѣти — договоръ у всѣмъ Потверджуй оповѣданье историковъ грец­кихъ. Гордый рускій князь, для котрого Болгарія була недавно „серединою" пбд- властныхъ рбжныхъ земель, заключай зъ Греками угоду пбдъ дуже соромными вы- Мѣнками, щобъ лишь рятувати себе и Останки розбитои дружины бдъ. неминущои Заглады. Въ умовѣ и словомъ не згадуйсь про яку небудь данину для Руси; Свято­славъ обѣцюе уступити зъ Болгаріи и мовь Денникъ грецкихъ цѣсарѣвъ обовязуйся Дѣлбсть Греціи обороняти своими полками супроти кождого неприятеля. Въ соромнбй тбй умовѣ проситься Святославъ: „Я вже йѣколи не полакомлюсь на землю вашу, нѣ самъ войска не буду на васъ збирати, нѣ иншого народу на васъ не покличу. Не буду воювати и на тй землѣ, що васъ слухають, нѣ на землю корсуньску (Кримъ), нѣ на землю болгарску. А якъ хто пбйдѳ на край вашь, то и я стану проти него, и боротися' буду зъ такимъ. Коли-жь не до­держу сеи обѣтницѣ, нехай паде на мене клятва одъ бога, въ котрого вѣрую, бдъ Перуна, и нехай потятый буду власнымъ оружіемъ."

Сумно 'скбнчився и поворотъ Свято­слава на Русь. „Съ маломъ дружины" при- бувъ онъ до пороговъ Днѣпра, та перепра­витись нѣякъ було, бо дорогу заступили Печенѣги. Доля незавидна: — въ Болгарію вернутися не можь, а въ Русь дорога за­перта. Святославъ цѣлу зиму середъ най- ббльшихъ недостаткбвъ перебути мусѣвъ на бѣлоберескбмъ степѣ. Тутъ нѣ хлѣба нѣ мяса — голодъ великій, а въ слѣдъ за голодомъ поморъ. Про улюблене коньске мясо нѣ гадати — голова кбньска, якъ ка­же Несторъ, стояла пбвъ гривны грошей. И зъ весною не поправилась доля князя. Рбднй сыны бдцурались батька, въ помочь

не прийшовъ ему нѣхто. Святославъ ще разъ попробувавъ щастя, пробираючись че­резъ пороги на Русь. Надармо! Князь пе- Ченѣскій обступивъ пороги — Святослава убили... Зъ лоба князя зробили Печенѣги чашу и пили зъ ней, собѣ въ честь и хва­лу. Зъ шумной выправи на Болгаръ и Грековъ лишь воевода Свѣналдъ зъ дрбб- Ными останками Руссбвъ, голодный и го­лый, повернувъ до Кіева.

Въ религійныхъ своихъ поглядахъ Святославъ бувъ байдужный. Онъ бувъ-бы и самъ принявъ вѣру христову, але его грызло, що,дружина смѣятися буде", бму ходило передовсѣмъ о „злато и челядь", вѣру лишавъ каждому до вподобы. На по­хоронахъ матери онъ ишовъ поббчь хри- стіяньского „презвутера¹¹ —и радъ бувъ зъ того. Воюючи въ Греціи бнъ забравъ въ неволю якусь Грекиню-черницю и „красо­ты ради лиця¹¹ подруживъ зъ нею сына Ярополка. Въ загалѣ зъ лѣтописи видно, Що число христіанъ все ббльше змагалось на Руси, хочь зновъ христіанами, якъ ка­же Несторъ, були сами лишь Варяги,

VIII.

Володимирі Великій.

Святославі лишиві трехі сынбві: Ярополка, Олега и Володимира. Які довго живі отець, выхованьемі дѣтей занима­лась ихі бабка, княгиня Ольга. Зі кбль- • кохі мѣсць лѣтописи видно, що выхованье було дуже старанне, клопотливе; нема сомнѣня, що и ведене було Bl дусѣ хри- стіяньскбмі. '

Старшй братя, Ярополкі и Олегі, у­мерли поганами, але ихі поганьство було лишь масковане до якогось часу; Заслугуб на увагу, що наді тѣломі Ярополка не сыпано высокой могилы[‡‡‡]), які то було Bl звычаю при похоронѣ иншихі князѣві ру- скихі, н. пр. Асколда, Дпра, Олега, Игоря. Недаромі ві 70 лѣті пбзнѣйше велѣві Ярославі Мудрый выкопати зі гробу обохі

князѣвъ, охрестити ихъ кости и зложити въ церквѣ св. Богородицѣ. Годѣ припусти­ти, щобъ те охрещенье було простымъ вы­битомъ Ярослава або чиномъ невѣдомости зб стороны тогдѣшного священьства.

Володимиръ бувъ сыномъ Словянки, Малуши, ключницѣ Ольжинои. При смерти Ольги бувъ Онъ еще надто молодымъ, хри- стіяньство лишь мало проникло его душу. До того-жь стоявъ бнъ подъ опѣкою свого вуя, Добрынѣ, котрий бувъ Словяниномъ и яко такій тѣломъ и душею бдданый по- ганьству.

Мѣжь Ярополкомъ а Володимиромъ не було згоды. Не лишь особистії цѣли, але н важни Державин принципы роздѣляли обохъ братей бдъ себе. Володимиръ пбдъ проводомъ Добрынѣ репрезентує словянь- скй и заразомъ поганьскй начала, Яро- Полкъ начала скандинавски и хриетіяньскй. Остаточно закбнчйлась борба пбдступнымъ Убійствомъ Ярополка. ■

Першимъ дѣломъ Володимира було скрѣпити поганьетво. На одной кіевской горѣ, недалеко свого двбрця, велѣвъ бнъ * уставити кумиры, статуѣ боговъ, мѣжь ко­трими — въ первый разъ за Рурикови- чѣвъ — удостоився повсенароднои честй и нашь словяньскій Хорсъ-Дажбогъ. Для скрѣпленя поганьства не погордивъ Воло- димиръ скандинавскими и финьскими бо­гами. Поббчь Дажбога станувъ Перунъ зъ срѣбною головою и золотыми вусами, дальше Стрибогъ (Stridgod, богъ вбйны), ЕрГ ель (Oergelmir — богъ, зъ котрого повставъ свѣтъ) и финьско-московскій Mo ко шь.

Зъ христіанами обходився Володи- миръ дуже люто. Онъ велѣвъ кидати же- ребъ, кого зарѣзати въ честь боговъ, и вы­ходило такъ, що жере бъ падавъ на яко­гось христіянина. Тота хитрбсть вымѣрена була головно проти Варягбвъ, бо лишь они вызнавали на Руси вѣру христіяньску.

Якъ Володимиръ въ Кіевѣ, такъ,вуй его, Добрыня, порядкувавъ въ Новгородѣ. И ту ставлено кумиры, высоко пбдносячи хоруговь поганьску супроти христіанъ.

Въ загалѣ Володимиръ не любивъ Ва­рягбвъ. Доки живъ Ярополкъ, бнъ зб Скан- динавіи спроваджувань ихъ супроти брата въ великбмъ числѣ, однакъ заплаты имъ не дававъ. „Идѣть въ Грецію, тамъ васъ приймуть въ службу", говоривъ бувало Володимиръ, а коли Варяги справдѣ пб- шли въ Грецію, князь высылавъ заразъ тайкомъ своихъ послбвъ до цѣсаря, осте- рѣгаючи передъ нелюбима гбстьми:. „рас­точи ихъ, а въ Русь не пущай ни единого".

бще за часбвъ Святослава прийшли були два скандинавски князѣ въ Русь и ту запанували: Рогволдъ въ Полоцку и Туръ въ Туровѣ. Володимиръ хотѣвъ бувъ же­нитися зъ донькою Рогволда, Рогнѣдою, але та бдказалась. „Онъ сынъ рабинѣ, го­ворила Рогнѣда, не рбвня менѣ“. Одказъ гордой Норманки тронувъ Володимира до Живого; бнъ пбшовъ на Полоцкъ, занявъ мѣсто, РогволДа и двохъ его сыновъ у­бивъ, а Рогнѣду взявъ зъ собою.

Въ нарядахъ Володимира Великого < беруть участь не лишь бояре, якъ було въ звычаю за давнѣйшихъ князѣвъ, але вже и словяньскй „старцѣ" (старѣйшины). Ихъ голосъ має вже теперь велику вагу. Коли въ Кіевѣ кидано жеребъ, кого зарѣ­зати въ честь богбвъ, старцѣ умѣли повес­ти дѣло такъ, що зарѣзано Варяга. Старцѣ при нарадѣ зъ Володимиромъ ухваляють выслати въ свѣтъ послбвъ, щобы розгля­нулися, котра вѣра иайлучша. Передъ бо­ярами и старцями здають послы справу зъ того, щб де бачили. Старцѣ и бояре у- хваляють вкбнци приняти вѣру хри- стіяньску.

Хотя словяньскій елементъ входивъ въ свой права, та не мавъ бнъ на стблько си­лы, перестроити организмъ державный. Бо­гато въ устрою суспбльности вже утверди­лось було на Руси и вбйшло въ звычай; тогдѣший уладженя войсковй якъ на свой часъ не були злй, а права скандинавскй, хочь и були пбдставою тогдѣшного зако­нодавства, але вже приноровлялись одвѣт- нѣйше до потребъ краевой людности. Самъ Володимири при всѣй прихильности для Словянъ не мбгъ позбутись скандинавскихъ вплывбвъ, якй збвсюды его окружали. До того-жь понимавъ бнъ справы часто зб становиска особистыхъ выгбдъ, тому ста- равно плекавъ такії звычаѣ скандинавски, що були ему на руку. Ce причина, що и зъ часбвъ Володимира Великого доходять насъ все ёще деякй реминисценціи скан­динавски.

Отъ хочь-бы многоженьство. Оно въ Скандинавіи зъ давенъ-давна було въ мо­дѣ и очевидно було головною причиною незмѣрного перелюдненя краю. Маючи не- вольникбвъ и невольницъ подостаткомъ, Скандинавці одныхъ розпродували на го­ловныхъ торгахъ свѣта, а позбсталыхъ ли­шали для себе. Вблодимирови, що пбсля Нестора бувъ великій „женолюбецъ", звы- чай такій припавъ до вподобы. У него, якъ довго бувъ поганиномъ, ажь роилось бдъ множества жѣнокъ. Одъ Норманки Рогнѣды були чотыри _l сыны, мѣжь ними Ярославъ, и двѣ доньки ; бдъ Грекинѣ-чер- ницѣ, котру бдобравъ у брата, бувъ Свя- тополкъ; бдъ Чехинѣ Вышеславъ, а бдъ Другой Святославъ и Станиславъ; бдъ Бол­гаринѣ Борисъ и Глѣбъ. Окрбмъ того Мавъ онъ 300 неправыхъ женъ въ Выше- городѣ, ЗОО въ Бѣлгородѣ, а 200 въ Бе­рестовѣ пбдъ Кіевомъ.

Коли Болгаре зъ надъ Волги довѣда­лись, що Володимиръ хоче змѣнити вѣру поганьску, прислали до него своихъ уче­ныхъ. „Яка Є вѣра ваша?" спытавъ у нихъ князь. Болгаре бдповѣли, що вѣруютъ въ единого Бога, а Бохмитъ (Магометъ) есть его пророкомъ; що Бохмитъ дозволяє мно- гоженьство и дасть кождому въ раю 70 красныхъ жѣнокъ. Володимиръ дуже радъ слухавъ тыхъ „сладкихъ" оповѣдань, бо „любивъ жены и блуждение много" — але якъ сказали послы, що пбсля вѣры Маго­мета не вбльно ѣсти свинины и пити не вбльно, тогдѣ Володимиръ геть прогнавъ Болгаръ, и чути не хотѣвъ про ихъ вѣру.

Другою позбстальщиною скандинав­скою суть тй числений пиры, що кождои недѣлѣ бдбувалась въ княжбмъ двбрци для дружины и иншихъ знаменитыхъ лю­дей. Величий пиры! Кблько то не мина­лось на нихъ всѣлякого мяса — волового, кбньского и дичины — и всѣлякихъ на- питкбвъ! Дружина любила князя, була зъ нимъ за одно. Разъ, пбдхмѣлившись, ви­крикували бояре: „Ой лихо нашимъ го­ловамъ ! давъ намъ ѣсти деревляными Ложками, а не срѣбными!" И заразъ ве­лѣвъ Володимиръ викувати срѣбнй ложки, Щобъ не вчинилось зновъ яке лихо бояр­скимъ головамъ.

Въ пирахъ Володимира брали участь Не лишь збсловяньщенй потомки першихъ Руссбвъ, але и корений Словяне, старѣй­шины городскй. Мѣсце давнѣйшого ко­билячого молока заняли вже при пирахъ словяньскій мѣдъ и квасъ. Имя Воло­димира стало бдтеперь въ чести у народу, славилось скрбзь, и въ Кіевѣ и по иншихъ Мѣстахъ, и перейшло въ численныхъ пѣс­няхъ и казнахъ въ память потомства. (Ны­нѣ пѣсни про Володимира жиють вже Лишь въ устахъ народу московского; они занесенй на пбвнбчь Кіевлянами, котрыхъ Князѣ московски, зруйнувавши Кіевъ, по­селили въ своѣй земли.).

Пиры Володимира пригадують такйжь Пиры у Канута Великого, майже сучас­ного короля Даніи, Норвегіи и Англіи. Не- ' ма сомнѣня, що и пиры на дворѣ польско­го короля Болеслава Хороброго бдбувались на такійже ладъ, тымъ больше, що Боле­славъ бувъ вуемъ Канута и послѣдній не- разъ гостивъ на дворѣ польскимъ. ВсюдЫ — въ Англіи, Норвегіи, Даніи, въ Польща и на Руси — устрой дружины почивавъ на давныхъ, традиціею освященыхъ пбд- ставахъ, мавъ спбльный початокъ.

При пирахъ на дворѣ Канута була така установа:

Кождый зъ дружины сидѣвъ у стола пбсля лѣтъ службы; хто припбзнився изъ- за важной причины, сѣдавъ на приналеж- не собѣ мѣсце, а молодшй посувались о одно мѣсце дальше. Коли молодшій вѣ­комъ не вставъ передъ старшимъ або за­нявъ его мѣсце, скликувала дружина судъ и выключала виновника зъ свого това­риства. Канутъ лагодивъ часто засудъ въ той спосббъ, що виновникови за кару на­значавъ одно мѣсце низше. Коли хто час- тѣйше провинився и мимо того приходивъ сѣдати до стола, товарищѣ обкидали его обгрызеными костьми въ знакъ найббльшои зневаги. Колижь хто порвався на свого товариша и ударивъ его оружіемъ, пясту- комъ або■ патыкомъ, вже для такого не було номилованя, онъ мусѣъ на всѣ часы Покидати край и кождый мавъ право уби­ти его, якбы де стрѣнувъ на дорозѣ.

Зъ часовъ Володимира Великого дбй-. Шли насъ деякй имена скандинавски тог- дѣшныхъ князѣвъ. Сама назва Владимиръ[§§§]) Єсть тблько пересловяньщеньемъ сканди­навской назвы Valdemar (панъ моря). Су­часнії Володимирови князѣ, Рогволдъ въ ПолоДку и Туръ въ Туровѣ, були посля Нестора Варягами; ихъ назвы бдповѣда- Ють скандинавскимъ именамъ власнымъ: Rognvald (або Ragnvald) и Thorr (Перунъ).

Имя Володимировои жены, Рогнѣды, та- кожь скандинавске: Ragnheid.

Хотяй князѣ вже були збсловянщи- лись, все таки любили они давати дѣтямъ назвы скандинавски. Внучка н. пр. Воло­димира звалась МалФридъ; навѣтъ жень- ского окончена а не додано, щобъ слово въ нѣчбмъ не рбжнилось одъ скандинав­ского имени власного Malfridh.

При обговореню часовъ Володимира Вел. насуваються мимохбть два пытаня:

1) Де дѣлись поменшй, дрббнй князѣ, про котрыхъ згадуесь въ исторіи Олега, Игоря и Ольги?

2) Яка була доля невольниковъ по за­веденіе христіяньства на Руси?

Договоръ Олега зъ Греками згадуё про больше князѣвъ, котрй рбвночасно па­нували на Руси. Въ договорѣ Игоря вы- численй имена 24 сучасныхъ князѣвъ, а за Ольги жило такихъ князѣвъ 22. Що-жь сталося зъ тыми князями за панованя Во­лодимира Великого и длячого пбзнѣйша исторія вычисляв лишь князѣвъ зъ роду Рурика а не говорить и словомъ про кня- зѣвъ иншихъ?

Володимиръ не терпѣвъ поббчь себе нашого володаря и навѣть брата родного бнъ не щадивъ, щобъ лишь статись само- владнымъ княземъ на Руси. Рогволда, кня­зя полоцкого, Скандинавця зъ роду, бнъ убивъ, а вразъ зъ нимъ и двохъ бго сы- нбвъ. Рбвнои долѣ зазнати мусѣвъ и князь Туръ, такожь Скандинавець зъ роду, бо на турбвскбмъ княжествѣ засѣвъ небавкомъ сынъ Володимира, Святополкъ. Нема со- мнѣня, що и инпхй дрббнй князѣ, вразъ зъ родомъ своимъ, погинули зъ руки Володи­мира ; для пбднесеня словяньскои идеѣ жертвою конечно паети мусѣли головнй репрезентанты скандинавщины.

Що неволя була на Руси и по заве- деню христіяньства, заперечити не можна — вѣстки лѣтописнй, якъ и иншй письменнії памятники старорускй, а передовсѣмъ Яро­славова „Правда Руска“ голосно говорять Про неволю. Тблько-жь не чути вже про розпродажь нашихъ предковъ на торгахъ заграничныхъ, а и дома доля „челяди" стала очевидно левшою, праводаветво —- о скблько на, тотй часы було можна — о­горнуло опѣкою и той станъ нещасливый. За зменшеньемъ числа невбльникбвъ пбд- носиться и ихъ цѣна; вартбсть челяди да- єсь въ приближеню оцѣнити пбсля того, що н. пр. оденъ сынъ Володимира за свою жену титуломъ вѣна одержує 800 невбль­никбвъ.

IX.

Погляды Иловайского.

Щобъ не перерывати оповѣданя про звычаѣ першихъ нашихъ Руссбвъ, лишивъ я полемичну часть на боцѣ, и ажь теперь подаю що-важнѣйше въ окрембмъ збста- вленю.

Иловайскій при обговореню порогбвъ Днѣпра такъ пише : „ Богато надѣѣ покла­дали норманисты на назвы порогбвъ Днѣ' пра, яки подай Константинъ Багрянород­ный разъ по руски разъ по словянь- ски... Ось напримѣръ руска назва У л ь в о р с и, що пбсля Константина зна­чить по словяньски: островный порогъ. Норманисты кажуть, що треба читати Ульмворси, а властиво Холыцворси; пбсля ихъ думки початкове хо перемѣни­лось на у, а м въ серединѣ выпало, бо въ грецкомъ язьщѣ можна его выкинути пе­редъ слѣдуючимъ в. Розумѣесь, теперь вже Не буде нѣякои трудности. Хольмъ и по англійски, и по шведски, и по нижно- саксоньски и по дуньски значить островъ. Друга частина в орс и нагадує англо-сак- соньске Worth (горбокъ, берегъ); можна такожь выводити одъ fors= порогъ. Пбсля Такой процедуры выйде очевидно такъ, що Ульворси буде слово германьске и що зна­чить по словяньски: островный порбгъ.

Иловайскій, якъ въ иншихъ мѣсцяхъ, такъ и ту вырывав поодинокй слова, яки ёму на руку, и зъ поодинокихъ выпадкбвъ выдав судъ о цѣлости. Такою методою ду­же легко спровадити можна всю филоло- гичну науку ad absurdum, и то єсть его очевидною цѣлею...

При близщбмъ розглядѣ показуйсь, що Цѣле розумованье Иловайского до нѣчого. Рѣчь такъ стоить:

1) Въ скандинавскомъ языцѣ не го­ворилося Хольмъ але Holm, — зъ по­гляду звукословного єсть то рбжницею дуже важною.

3) Придихове г иншихъ языкбвъ не вимовлялось на Руси анѣ не выражалось знакомъ окремымъ. Богато доказбвъ на те подавъ я при обговореню именъ власныхъ, mбнъ вступивъ зъ Иго­ремъ въ умову, приймавъ у себе жѣнку Игореву — Ольгу. Константинъ дрббязко- во описує сей праймъ Ольги и нѣ слова не каже про першихъ варяскихъ князівъ. Рурикъ бувъ свекромъ Ользѣ, и якъ не она, то вже-бъ хто небудь, що були зъ нею, безпремінно-бъ росказавъ цікавому нмператорови подробицю про Рурика та Олега. Окрбмъ нихъ мавъ Константинъ спроможнбсть довідатись про се бдъ рус- кихъ купцівъ и послбвъ въ Царгороді.... Въ другбй своій праци (De administrando imperio) Константинъ богато подає звістокъ про сусѣднй и навѣтъ далекй народы, од- накъ нѣчого не споминає про переселенье Руссбвъ въ наши стороны... Онъ н. пр. росказуе про початокъ династіи Арпада въ Угорщинѣ и про ихъ бдносины до Хаза- ровъ, а Арпадъ бувъ, здаєся, сучасникомъ Рурика. Въ біографіи свого дѣда, Василя Македонця, Константинъ оповѣдае, якъ хрестилася въ першій разъ Русь, и тутъ нѣчого не каже про би норманьство. Вид­но зъ всего, що Константинъ уважай Русь за тубольцѣвъ..."

Иловайскій гнѣвайся, для чого Кон­стантинъ не написавъ окремого трактату о походженю Руссовъ. Ну, припустѣмъ, що Константинъ написавъ таку розправу — Иловайскій поступивъ-бы тогдѣ такъ, якъ зъ Константиновыми назвами пороговъ. Якъ виджу его аргументацію: „Констан­тинъ писавъ пбсля хибнои информаціи... Константинъ помѣшавъ безъ ладу геогра- Фичнй назвы... Константинъ попсувавъ рус- кй назвы князѣвъ и дружины... Констан­тинъ нѣчого не розумѣе.“> Такой аргумен­таціи уживає Иловайскій и супроти иншихъ грецкихъ писателѣвъ, чому-жь бы не у- ікити би супроти Константина?

Ѳще-жь бы не дивота, якбы Сканди­навці, що запанували въ нашихъ земляхъ, першій разъ воювали въ Греціи за пано- ваня Константина. Але наши Руссы були Давными знакомыми Грекбвъ — про нихъ знали докладно въ цѣломъ Царгородѣ по Пасти зъ ихъ военныхъ нападовъ, по части зъ торговельныхъ зносинъ. Що-жь мавъ Цѣсарь оповѣдати ? Описувати може те, що знала вже и мала дитина въ Греціи?

Перше знакомство Грекбвъ зъ Pycca- »ги впадай на бблыпе якъ 100 лѣтъ передъ Константиномъ. То було року 839. Тогдѣ франконьскій императоръ Людовикъ, по вы- разному свѣдоцтву исторіи, розпытувавъ Руссбівъ про ихъ рбдъ и довѣдався, що они Прибули зб Скандинавіи, именно зъ Шве­ціи:,,Rhos gentis est Sueonum^κ. Другій разъ выправились Руссы на Царгородъ Пбдъ проводомъ Асколда и Дира. За кня- зѣвъ Олега и Игоря були зновъ и войны И договоры зъ Греками и неустаючй зно- Піеня торговельнй. Годѣ припустити, щобъ

Iβ8

навѣть въ IOO лѣтъ по першихъ борбахъ зъ Руссами, Греки не знали про нихъ нѣчого и ажь бдъ Константина довѣдували- ся о ихъ первѣстнбмъ походженю?

Иловайскій нише дальше: „Згадаймо одно мѣсце въ лѣтописи про 12 вѣкъ: И стбяша на мѣстѣ нарицаемомъ Ерелъ, бго- же Русь зоветь Уголъ. Тутъ поручь сто­ять двѣ назвы: Ерелъ и Уголъ, и обыдвѣ словяньскй. Якбы се впало въ руки Кон­стантина Порфирогенита, бнъ бы заразъ написавъ по слав'яньски Ерелъ, а по рускй (скандинавски) Уголъ; може-бъ ще що и збпсувавъ переписуючи по грецки, отъ бы намъ и довелося шукати; що значить Уголъ въ пбвночно-германьскихъ діалектахъ

Зъ лѣтописи видко, що вже зъ кбнцемъ 10 вѣку назва Русь перестала бути сканди­навскою, тымъ менше була она такою въ вѣкахъ 11-бмъ и 12-бмъ. Руссы вже тогдѣ були збсловянщились, Несторъ выразно каже, що за его часбвъ „рускый и словѣнь- скый языкъ Єдино суть". Якъ бы Констан­тинъ живъ въ 12 вѣцѣ, Русь очевидно бу' ла-бы для него народомъ словяньскимъ и словяньскою назвавъ-бы бнъ,,pycκy^α на­зву Уголъ.

Що инше Ерелъ. При рѣцѣ Ерелъ жили Половцѣ, мѣжь ними а Русинами бували тамъ части борбы, въ котрыхъ то одна то друга сторона перемогала. Маючи те на увазѣ, легко вже прийде намъ зро- зумѣти олова лѣтописи; мысль въ нѣй о- чевндно така: Ерелъ — назва несловяньска, Уголъ — назва словяньска. Зовсѣмъ не го­дилось пбдсувати Константинови таку не- дорѣчнбсть, якъ то чинить Иловайскій. У всѣмъ, що писавъ цѣсарь грецкій про Сло- вянъ, бачимо информаціи дуже докладнй и совѣстнй; ёго становиско яко монарха було того рода, що мбгъ бнъ кождои хви- лѣ засягнути вѣдомости якъ найлучшй и зъ першои руки.

Грецкій патріярхъ Фотій бувъ свѣд- комъ першого наѣзду Руссбвъ на Грецію. То бувъ похбдъ Асколда и Дира. Фотій въ мовахъ своихъ и листахъ згадує про сей доси въ Греціи незваный нарбдъ Руссбвъ и такъ Ого характеризує: „Руссы рушилися зъ п б в н о ч и, маючи замѣръ дбйти до дру­гого Єрусалима; то нарбдъ з ъ к б н ц я землѣ, несучій зъ собою стрѣлы и списы, нарбдъ грбзный, не знаючій помилованя. Рус­сы живуть далеко бдъ насъ, они варвар­скій нарбдъ, неосѣлый, а хочь малый числомъ, а'ѣже досягъ великости и зро­бився богатымъ. “

Перше всего замѣчу, що и Фотій мбгъ мати докладну вѣдомбсть про Руссбвъ, бнъ ихъ, якъ самъ величайся въ письмѣ до о- рібнтальныхъ патріярхбвъ, навернувъ на вѣру христіяньску [††††]) — чейже знавъ, хто и якого роду були тй нови христіане. Пб- сля Фотія „Руссы нарбдъ неосѣлый “—зо- всѣмъ слушно; Асколдъ и Диръ, бдлучив- Пійсь одъ Рурика, заняли Кіевъ и заразъ выправились на Царгородъ — сталого сѣ- Дища они еще не мали. „Руссы выйшли зъ кбнця землѣ" — такожь слушно, бо прийшли зб скандинавскихъ сторонъ. „Рус­сы народъ числомъ маленькій" — и се слушно, бо наши Скандинавцѣ становили лишь дружину, котра разомъ репрезенту­вати могла значну силу воєнну, але нѣ- чимъ була въ порбвнаню до великого чи­сла подбитыхъ Словянъ.

Супроти такъ важного свѣдоцтва, якъ патріярха Фотія, не легка справа Иловай­скому. Але вкбнци насунулась ему щасли­ва гадка: „Тажь се реторичнй звороты, грецкій поглядъ на рухливыхъ Руссбвъ! И не треба забувати, що за часбвъ Фотія не лишь Кіевъ, але навѣть пбвнбчнй береги Чорного моря Грекови зъ Царгорода зда­ватись мусѣли дуже далекими на пбвночи, майже на краю свѣта."

Оповѣданье Фотія сходиться зъ опо- вѣданьемъ Нестора, пбсля котрого Асісолдъ и Диръ належали до дружины Рурика, прийшли разомъ зъ Рурикомъ до Новгоро- ду зъ норманьскихъ краѣвъ, але скоро бд- лучились бдъ него, заняли Кіёвъ и выпра­вились на Царгородъ. Слова Фотія „Руссы зъ кбнця землѣ" годяться зъ лѣтописнымъ оповѣданьемъ, отже не суть простымъ тблько зворотомъ реторичнымъ.

Задивляв такожь аргументація Ило­вайского, що „Грекови зъ Царгорода пбв- нбчнй береги Чорного моря видаватись мусѣли майже на кбнци свѣта". Знаємо зъ договору Игоря, що пбвнбчнй береги Чор­ного моря (цѣле,Бѣлоберже и Кримъ ажь по море Азовске) находились пбдъ властію Грекбвъ — якъ же-жь могли Греки не зна­ти тыхъ сторонъ и Єще думати, що ихъ посѣлости лежать на кбнци свѣта? Таку недорѣчнбСть мбгъ-бы написати якійсь не- образованый чоловѣкъ, а не Фотій. Лите­ратура грецка посѣдала, бдъ Геродота по­чавши, досыть геограФичныхъ розправъ про наши стороны — письменнй люде, та єще въ Царгородѣ, не могли бути такими не­вѣжами, якъ ихъ представляє Иловайскій.

Въ другбй половинѣ 9-ого вѣку бувъ посломъ италіяньскимъ въ Царгородѣ кре- Моньскій епископъ Ліютпрандъ; бнъ бувъ свѣдкомъ Игоревой выправи на Грецію и писавъ о тогдѣшныхъ Руссахъ, що они „alio nomine- Nordmanni appellantur". Ило­вайскій и ту має готову бдповѣдь: „слово Nordnlanni розумѣти треба яко загальну назву всѣхъ пбвнбчныхъ народовъ". Коли такъ, то чому Ліютрандъ не називає волжскихъ Болгаръ Бірманцями, а лишь найблизшими сусѣдами Руссбвъ? И Угры, и Печенѣги, и Хазары — все то для Ліют- пранда повиннй бути народы пбвнбчнй, а тымчасомъ бнъ ихъ не вчисляб до Hop- манцѣвъ. Въ Италіи добре знали Варягбвъ изъ-за частыхъ наѣздбвъ на сей край, тому назва Nordmanni въ устахъ италіяньского посла нѣякъ не може означати народу словяньского.

’ Грецкій писатель Симеонъ Магистеръ Руссбвъ не називає Словянами, а выводить ихъ зъ Франконіи (де зразу пробувавъ Py- рикъ зъ своєю дружиноір). Иловайскій ка­же, що норманисты хопились обѣручь за тоту Франконію и зъ-бдси выводятъ, що Русь и Варяги одно, що они германьского роду — тымчасомъ (додай Иловайскій) слово Франки „треба розумѣти широко, яко народы пбвнбчно и захбдно-европейскй". бсть ще оденъ писатель грецкій, Ге­оргій Амартоль. Онъ Русь выводить зб скан­динавского племени: „Приилу Русь на Ко­стянтини градъ лодіями тысящь 10, отъ ро­да Варяжска сущимъ". Иловайскій на такъ аподиктичне твѳрдженье грецкого хроно­графа не находить бдповіди; якъ-бы и не бравъ хто наведенй слова, широко чи вуз- ко, все лишиться одна и та-жь сама мысль: „Русь отъ рода Варяжска".

Оглядъ свой на историкбвъ грецкихъ такъ закбнчуе Иловайскій: „Византійскй жерела ні въ однбмъ мѣсци не змішу­ють Руси зъ Варягами, а всюды бдрбжня- ють ихъ. Про Русь споминають они напе­редъ,, ажь пбзнійше про Варягбвъ... Ще разъ кажу, що Византійці разъ-вразъ, мавши у себе передъ очима и Варягбвъ и Русь, ні разу не змішують ихъ и ні ра­зу не зовуть ихъ одноплеменцями⁴.

Твердженье Иловайского не у всѣмъ правдиве, бо наведенй повысше писателѣ Греции, Симеонъ Магистеръ и Амартоль, таки на правду „змѣшують" Русь зъ Ва­рягами. Коли-жь въ цѣлости роблено рбж- ницю мѣжь назвами Русь и Варягъ, то Причина тому инша. Назва Варягъ (Bαpαγγoc) Повстала въ Греціи ажь въ XI вѣцѣ, зна­чить тогдѣ, якъ вже напій Руссы цѣлкомъ були пословянщились; тогдѣ очевидно не Можь було змѣшувати словяньскихъ Pyc- сбвъ зъ тыми Скандинавцями, що служили въ Греціи и звались тамъ Варантами. Въ XI вѣцѣ роблено и у насъ рбжниціо межи обома народами; Варягами звано лишь тй Войсковй дружины, що ихъ за Володимира И Ярослава часбвъ спроваджувано яко на­вине войско въ разѣ якой войны. Яросла­вова „Правда Pycκa^u такожь,' и зовсѣмъ слушно, розрбжняё Русинбвъ бдъ Варягбвъ. Гѣкъ XI не може бути мѣродайнымъ для означеня родовости першихъ Руссовъ.

Деякй писателѣ, особливо-жь арабскй, Повѣдаютъ, що Руссы зъ 9 и 10 вѣку уви- хались часто то по Волзѣ то по Каспій­скомъ мори, займаючись торговлею и про­дажею невбльникбвъ. Ce навело деякихъ нынѣшнихъ историкбвъ на гадку розрбж- няти кблька Русей: кіевску, чорноморску, азовску, волоку, Каспійску и т. д. Бала­мутство зъ тыми Русями пбйшло бдъ того, що мало звернено уваги на звычаѣ Pyc- сбвъ, якъ ихъ описавъ цѣсарь Константинъ- Онъ выразно каже, що кождого року, колй надбйде весна, зъѣзджаються Руссы до Кіева и зъ-бдси на лодяхъ предприймають свои выправы. Ну, чейже що року не хо­дили они на Грецію! Доставшись Днѣпромъ до Чорного а бдтакъ до Азовского моря, они пробирались часто на Донъ, а въ мѣс- ци, де Донъ зближений до Волги, они пб- сля давного звычаю перетягали або пере­носили (при помочи невбльникбвъ) СВОЯ легки байдаки и пускали на Волгу. Тутъ вже була’ имъ повна' свобода — нѣ ня Волзѣ нѣ на Каспійскбмъ мори не було такихъ флотъ, що могли-бы дорбвнатЯ Руссамъ. Коли-жь Руссы продали якъ- слѣдъ свои товары и невбльникбвъ, онЯ

знакомою дорогою вертали назадъ до дому. О якбмсь осѣломъ народѣ рускбмъ, чи Надъ Волгою чи при Каспійскомъ мори, и говорити нема що..

„Нѣчого скандинавского, каже Ило­вайскій, нема въ устрою рускои суспбль- ности, нѣ въ чбмъ не можна вбачати чу- Жосторонного хочь-бы слѣдочка, нѣ въ мовѣ Нѣ въ якихъ-небудь памятникахъ. Не вже-жь тй слѣды остались только въ по- Даныхъ Константиномъ назвахъ пяти по­роговъ?"

Охъ, тй назвы порогбвъ! они все на Думцѣ Иловайскому... Онъ вже и высмѣ- Вавъ ихъ и на словяньске перекручувавъ, їа мимо того що-хвиля згадує про нихъ Зъ укрытымъ якимсь жалемъ. Та кобы то Дишь тыхъ о (а властиво 7) назвъ! А то Въ договорахъ першихъ князѣвъ есть τa-∣ ісихъ-же скандинавскихъ назвъ що-наймен- ⅛β 80, а и въ лѣтописи Нестора, якъ мы бачили, збересь ихъ до 40 — цѣлый сло- ^Ьарець! Суть еще назвы скандинавскй въ «Правдѣ Py скбй“, и цѣла основа той „Прав- ди“ всюды вказує на скандинавскій початокъ. Тай митологія староруска, о скблько намъ знана зъ лѣтописи и зб Слова о полку И- горевбмъ, не въ однбмъ такожь перенята бдъ Скандинавцѣвъ. Коли-жь єще згадаємо на тй числений объяви скандинавскихъ звы- чаѣвъ, подыбуванй въ исторіи першихъ князѣвъ (Олега, Ольги, Святослава, Воло­димира), признати мусимо, що такой буле „слѣдочки" скандинавщйны въ устрою дав­ней суспбльности рускои.

Теорія Иловайского противорѣчить Фактамъ. Згадаймо лишь отсе: нашй пред­ки стогнуть вѣками въ неволи, платять дань Хазарамъ — а въ однбй хвили, мовь deus ex machina, повстає середъ нихъ' ор­ганизація державна, они о власныхъ си­лахъ розвивають незвичайну силу воєнну, витворюють Флоту зъ тисячами кораблѣвъ, обзнакомлюються зъ торговлею, купчать въ Греціи, Болгаріи, надъ берегами Волги, I Каспійского моря, всюды.„ Чи єсть же та-1 кій появъ можливий ? Якъ-бн то и не схлѣбляло чувству кождого Словянина, и таки увѣрити въ подобие диво не можна-1

Воюючи зъ цѣлымъ свѣтомъ въ обо­ронѣ словяньскости першихъ Руссовъ, Ило­вайскій выступити мусѣвъ и проти Несто­ровой лѣтописи. „Всего оденъ тблько разъ лѣтопись наша мѣшае Русь зъ Варягами — се въ легендѣ про закликанье Варягбвъ; у всѣхъ иншихъ мѣсцяхъ она разъ-вразъ бдрбжняе Русь бдъ Варягбвъ, говорячи про нихъ, якъ про два рбжнй народы®.

Иловайскій въ своѣй розправѣ коль­ка разбвъ подносить зъ натискомъ, що Несторъ лишь оденъ разъ говорить про норманьске походженье Руссовъ и зъ того высновуб догадку, що то якійсь переписо- вачь, а не самъ Несторъ, вложивъ тотй слова въ лѣтопись. Але ту заходить той выпадокъ, що Иловайскій въ числахъ по- Шылився; не оденъ,' але три разы, и то на, рбжныхъ мѣсцяхъ, зазначу6 Несторъ скан­динавскій (варяскій) початокъ Руси. И такъ:

1) Въ легендѣ про закликанье Варя­гбвъ каже Несторъ: „Сице бо ся зваху ти Варязи: Русь, яко се друзи и зовуться Свиб

' *

(Шведы), друзии же Нурмане[‡‡‡‡]), Агляне, друзин Готы, тако и си.“

2) Афєтово бо и то колѣно: Варязи, Свиб, Нурмане, Готы, Русь, Агляне" (Русь вычислена посередь племенъ скандинав­скихъ).

3) Несторъ говорячи про труды свя­тыхъ апостоловъ словяньскихъ и про пере­кладъ св. письма, замѣчае, що за его часовъ „рускый и словѣньскый языкъ едино суть", але заразъ додає, що давнѣйшй Руссы по­ходили бдъ Скандинавцѣвъ: „отъ Варягъ бо прозвашася Русию".

Думка Иловайского, що ту якійсь пе- реписовачь попсувавъ Несторову лѣтопись, не мае имовѣрности за собою. Въ пбзнѣй- шихъ часахъ все ббльше затрачувалася память про першихъ Руссовъ — зъ-бдки бы перенисовачамъ впало на гадку, выво­дити князѣвъ и ихъ дружину зб Сканди­навіи? Ту якъ разъ противна процедура могла мати мѣсце: переписовачь, доправ­ляючи, замѣнивъ-бы Русь-Варягбвъ на Русь-Словѣнъ. Всѣ правила логики промо­вляють лише за такою ѳвентуальностію.

^x∙

„Правда Руска.“

Де-бъ не осѣли Норманцѣ, всюды по свѣдоцтву исторіи организуютъ они держа­ву на свбй ладъ, закладають гброды, на­дають уставы, управильняють бдносины свои до людности краевой. Такими були Рольо въ Нормандіи, Гвискардъ и Гун- фредъ въ Италіи, Канутъ Великій и Виль­гельмъ въ Англіи. И не простый то слу­чай, що перши Руриковичѣ головно зани­мались такожь заведеньемъ новыхъ правъ въ земляхъ здобутыхъ. Несторъ таки по­дав вѣсти:

. 1) Передъ приходомъ Рурика- не бу­ло ладу мѣжь новгородскими Словѣнами и иншими племенами: „не бѣ въ нихъ правды и въста родъ на родъ.“ По дов- Шихъ бор бахъ рѣшили спорячи партіи по~ шукати собѣ князя, „иже бы воло дѣлъ и судилъ по праву" — и прикликали до се­бе Варяга Рурика.

Годѣ припустити, щобы право, пбсля котрого судивъ Рурикъ, було въ Новгоро­дѣ словяньске, а въ чудскихъ земляхъ Финьске; Норманцѣ такихъ уступокъ пбд- битымъ народамъ нѣколи не чинили. До­ля Вадима, убитого Рурикомъ, вказує на те, що словяньскй права подоптано ногами.

2) Наслѣдникомъ Рурика бувъ Олегъ. Въ договорѣ зъ Греками послы Олега ча­сто ссылаються на „законъ рускый". Имена пословъ Сами скандинавски, мимо того послы зовуть себе „отъ рода рускаго"; очевидно скандинавскимъ бувъ и той ихъ „законъ".

3) По смерти Олега наслѣдивъ Игорь. Въ договорѣ зъ Греками зновъ згадуйся про „уставъ и законъ рускый", хочь по­слы Игоревй, що судились пбсля того за­кону, всѣ єще носять назвы скандинавски.*)

Права зъ часбвъ Игоря були въ дечбмФ лекшй, якъ за его попередника. Такъ н. пр. въ договорѣ Одета визначено на крадѣжь потрбйну

. 4) По Олезѣ панувала Ольга. Под­бивши Деревлянъ она, по свѣдоцтву Несто­ра, обходила зъ сыномъ своимъ и зъ дру­жиною ново-пбдбитый край „уставляючи уставы и урокы.“ Якй-жь могли бути тй уставы? Деревляне мали передъ тымъ сво­ихъ, словяньскихъ князѣвъ — новй уставы були вже иншй, скандинавскй.

5) Святославъ, сынъ Игоря, мало ¹ дбавъ про Русь, бувъ ббльше княземъ болгарскимъ якъ рускимъ. Правами яки- ми-небудь онъ мало интересувався, лиша­ючи те дѣло своѣй матери Ользѣ. Слова лѣтописи „Володимеръ живяше по устрое­нию отьню“ остблько бдноситися можуть до Святослава, о скблько Ольга вплывала на устрбй державы въ имени свого сына.

6) Зъ Володимиромъ Великимъ пра­во скандинавске пбдлягло бблыпбй рефор­мѣ. Несторъ каже: „бѣ Володимеръ'любя дружину, съ ними думая о строи земель- цѣну вартости; пбсля договору Игоря платилось Подвбйну цѣну скрадженои рѣчи. Догадуватись можна, що кождый новый князь робивъ змѣны въ законахъ на користь своихъ пбдданыхъ. - нѣмъ и о уставѣ земельнѣмъ.¹¹ Часто змѣ- нювано права пбсля хвилевои потребы. Принявши вѣру христіяньску Володимиръ знѣсъ кару смерти, однакъ коли розбоѣ стали ширитись на Руси, бнъ назадъ за- нровадивъ кару смерти; „нача казнити разбойнпкы".

7) Наслѣдникъ Володимира, Ярославъ Мудрый, зъ вдячности для Новгор.одцѣвъ даб имъ „Правду Руску" — очевидно не ту „Правду", пбсля котрои судивъ колись Рурикъ, але права зреформована въ ко­ристь новгородскихъ Словянъ. Зъ дрббны- ми змѣнами Ярославова „Правда" заведена була и въ иншихъ княжествахъ рускихъ.

. Не знаю, чи занимався коли Иловай­скій подробнымъ розборомъ „Правды Рус- кои", єи правничихъ уставовъ и правни- чои терминологіи. Въ его розправѣ не на­ходжу нѣ найменшои згадки о правныхъ звычаяхъ и бдпошеняхъ давнои Руси; ди- вуё се тымъ ббльше, що въ договорахъ и въ „Правдѣ Рускбй" міститься богатый, живый матеріалъ для кождого историка, містяться достовірнії и. автентичнії даты, котрыхъ не годйлось-бы лишати на боці.

ВОзьмімъ н. πp_i той уступъ зъ дого­вору Игоря (р. 945), де Руссы пбсля зако­ну свого присягають додержати умовш: „Некрещеная Русь полагаютъ щиты своя и мечі своі нагы, обручі своі и прочая о­ружья, да кленуться о всемъ, яже суть на­писана на хартии сей... Аще кто преступить се, еже писано, будеть достоинъ своимъ о­ружьемъ умрети и да будетъ клятъ отъ Бога и отъ Перуна".

Про, обручі (перстені), на котрії при­сягали Руссы, говоривъ я вже на иншбмъ місци. Звычай то чисто норманьскій, не маючій нічого енольного зб Словянами. Въ Скандинавіи той, хто присягавъ, дотыкався перстеня умоченого въ крови посвященого вола.

Звычай присягати на Перуна перенятый безперечно такожь бдъ германьскйхъ пле­менъ (Словяне присягали-бъ на свого Xop- са-Дажбога). Въ Даніи и Германіи клялись на Перуна и найвысшого бога Одина; зна­на въ латиньскбмъ толкованю Формула дуньскои присяги; juro per deos meos po­tentes Thor (Перуна) et Othan.

Зъ давенъ-давна присягали Сканди­наві^ на свои оружія. Въ Еддѣ згадуються Присяги на бстро меча „at maekis egg^β, у Лонгобардбвъ були оружія посвящёніі „arma sacrata". Мечь уважався святымъ, на нѣмъ рунами вырѣзане було имя бога — хто не додержавъ присяги, на такбмъ мстився той богъ.

Якъ бачимо, цѣлый обрядъ присяги, доконаный послами Игоря „по закону рус- кому“, у всѣхъ подробицяхъ чисто сканди­навскій.

Правда Руска розрбжняе два головнй степенѣ людей своббдныхъ; до першого' зачислялись мужѣ або бояре, другій сте­пень становили: Русинъ, Словенинъ, ку­пець, гридь, боярскій тивунъ, мечникъ и изгой. Продѣлъ межи обома степенями бувъ дуже значный; за убійство мужа платилось кары 80 гривенъ, за иншого сво­бодного человѣка 40 гривенъ.

. У германьскихъ народбвъ находимо таку-жь клясификацію людей свободныхъ, означену латиньскими терминами: nobi­lis и liber. Nobiles (шляхта) становили дружину князя, справували высшй уряды державнй, двбрскй и войсковй, брали удѣлъ въ важныхъ нарядахъ — зовсѣмъ якъ на­цій бояре. За голову такого nobilis поста­влялись кары рбжнй, якъ пбсля краю; звичайно платилось два, а навіть три разы ббльше, якъ за голову иншого своббдного чоловіка (liberi).

Назва мужь въ значеню бояринъ есть тблько вѣрнымъ перетолкованьемъ скандинавского kari, котре не лишь озна­чало мужа жены, але такожь (якъ въ Да­ніи) королевского дворянина. Въ договорѣ Олега зовуть себе послы рускй еще давною назвою „карлы“.

Слово гридь выводить бдъ сканди­навского Iiirdh = дружина при боку князя (польске orszak); есть такожь въ сканди- навскбмъ слово gridh въ значеню „миръ, безпеченьство“. Въ Лаврентіевскбй'Літопи­си говориться пбдъ рокомъ 1014)'що Hp∂-^f славъ новгородскимъ гриднямъ' плативъ- рбчно 1000 гривенъ; бувъ то родъ миро­вой стражи (стражь безпеченьства).

Тивунами або тиунами звано выспіу службу двбрску або боярску, завѣ- дателѣвъ дому. Слово те у иншихъ Сло- вянъ не приходить (польскс tywun пере- няте зъ руского); звичайно виводять бдъ скандинавского th іона =⅛ служити, зъ-бдти старошведске thiun = слуга. Въ справахъ свого пана були тивуны заразомъ и судіями.

Кара грошева, плачена за убійство своббдного человѣка, выносила 40 гривенъ и звалась вирою; за мужа (боярина) плачено двѣ виры.,

Язиково вира слово германьске. Пи­салось рбжно: ѵегі, ѵёгі, viri; звичайно въ зложеню: wirgelt, wirigelt, werigeld, wiri- gildus; въ англо-саксоньскбмъ virgeld, ver­gel d. Скандинавске verr означало мужа, отже vergeld = цѣна мужа, цѣна за убій­ство мужа.

Такъ въ Правдѣ Рускбй, якъ и въ германьскихъ правахъ, нема визначеної! кары за убійство пануючого: можемо лишь зб способу, въ якій Ольга метилась за свого мужа, догадуватись про высокость кары. На край Деревлянъ наложила Оль­га[§§§§]) тяжку дань, зъ котрои третя часть йшла на долю княгинѣ; 5000 Деревлянъ убито пбдступомъ, а крбмъ того богато людей пбшло въ _npa6oτy^β, τ_k е. стались невбльниками.

За убійство жѣнки визначала Правда Руска пбвъ виры (20 гривенъ); бдповѣдаё то пониманю Германбвъ, котрй руководи­лись звѣстною правничою засадою:,,Die Buss (грошева кара) gegen einem Weibsbil- de soil halb soviel sein, als gegen einem Maansbilde".

Округъ судовый звався no староруски вервь. Деякй интерпреты выводятъ бдъ вер въ =≈ шнуръ, догадуючись,,що границѣ давныхъ округбвъ вымѣрюванн були шну­рами ; иншй порбвнують зб скандинавскимъ hvarf = крыѣвка. Думаю, що оба выясне- ня надто далеки бдъ властивого значеня. Опираючись на поданбй вже догадці, що Рурикъ прийшовъ до насъ зъ краю Фри­зовъ, я звернувся до старофриского языка и найшовъ въ нѣмъ дѣйстно едино добре толкованье слова. Фриске werf значило судище, мѣстце суду (Gerichtsstatte). • Въ Правдѣ Рускбй есть така устано­ва: „Коли злодѣя убито, а найдуться ноги его въ подвбрю, то за убійство нема вины; коли-ж'ь ноги за дворомъ, то платити за убійство". Право выходило зъ засады, що голова „туды падає, де стояли ноги", а се власне засада, яка повторится и въ зако­нахъ скандинавскихъ (Grimm, D. В. 628).

Вира пбсля Правды Рускои належа­лась князеви, у Германбвъ въ части роди- тамъ (кревнымъ) убитого, въ части пану­ючому. Як. Гримъ каже при словѣ Weri- geldf „Da.ein Theil der Busse,fiir den Er- Schlagenen dem Richter oder, dem Oberherrn zufiel, begreift es sich, warum werigeld auch fur fiscus (державна каса) genommen wurde^u.

Розгляньмося теперь, якъ Правда Руска понимала образу чести и якъ кара­ла за ней. Ударъ батогомъ, чашею, ро­гомъ або тыльцемъ меча уважався вели­кою зневагою, рбвно якъ вымыканье кому бороды; виновникъ плативъ за зневагу 12 гривенъ. Коли-жь хто вынявъ мечь и бд- тявъ другому палець, плативъ лишь 3 гривны..

Таке-жь пониманье чести подыбуемо и у Скандинавцѣвъ. Пбсля правъ Канута (jus castrense) ударенье кіемъ, пястукомъ або оружіемъ було найббльшою зневагою для члена королевской дружины, винов­никъ не смѣвъ являтися бблыпе на дворѣ короля..

Волосье, особливожь бороды, уважа­лось бдъ споконвѣку якбы щось святого.

Звичай той, безперечно оріентальный, роз­ширився всюди по Европѣ и стрѣчався та- кожь у германьскихъ народбвъ. Присяга „на бороду“ уважалась дуже великою й головно була въ уживаню у Фризбвъ, ко- трй любувались въ довгбмъ ростѣ волося. Богатй Скандинавцѣ держали нарокомъ невбльниць, щобы. имъ плекали бороду и волосье головы.,

Коли справа яка не була ясною, ко­ли не можь було доказати свѣдками про­вины, тогдѣ пбсля Правды Рускои рѣшати мавъ судъ божій. Такій судъ бувъ троя­кого рода: проба зелѣзна, проба водна и присяга. Пбсля тогдѣшного вѣрованя вы- казувавъ самъ Богъ чіюсь вину при та­кихъ судахъ.

Проба зелѣзна була найтяжша и до­пускалась въ справахъ до новъ гривны зо­лота; въ справахъ меншои ваги уживано пробы водной; въ процесахъ о дрббну рѣчь допускалась присяга.

Суды божй не суть вын^ходомъ анѣ сдовяньскимъ анѣ германьскимъ; они зна- ни зъ найдалыпои старины и подыбувались въ рбжныхъ Формахъ скрбзь по свѣтѣ. Обѣ пробы, зелѣзна и водна, були того ро­да, що майже нѣхто не бувъ въ силѣ ихъ выдержати; а еще заходила и та неспра- ведливбсть, що лишь обвиненый пбддатись мусѣвъ тбй пробѣ, отже зайти могла са­моволя зб стороны обвинителя.

Якъ бдбувалась проба зелѣзна, до­кладно не знаемо. — Правда говорить лишь про зелѣзо розжарене. У германьскихъ народбвъ були два роды пробы зелѣзнои: або треба було розжарене зелѣзо голыми руками якійсь часъ держати, або ити по нѣмъ босыми ногами. Хто не спаливъ со­бѣ руки або ноги, уважався невиннымъ.

Проба водна була у Германбвъ та- кожь двояка: горяча и зимна. Звычайно въ кбтлѣ уварено воду, щобъ ажь кипѣла, и кидано въ ней перстень або камѣнь. Ко­ли обвиненый вытягнувъ той перстень безъ ушкоды тѣла, уважався невиннымъ. При пробѣ зимнбй кидано обвиненого, добре звязаного шнурами, въ глубѣнь воды; ко­' 13

ди не потопавъ, бувъ свободнымъ бдъ дадьщои кары.

бсть въ Правдѣ Рускбй богато спбльного зъ законами германьскими. При доказахъ выступаютъ видоки (Augenzeugeii) и послухи (Ohrenzeugen), за деякй провины засуджува­но на выгнанье зъ. краю, кары йдуть то въ користь обвинителя то въ касу князя, для чужинцѣвъ (особливо купцѣвъ) установле­но- правнй улекшеня при тяжбахъ и т. д. Зъ дечбмъ права рускй людянѣйшй, нѣжь було за першихъ Руриковичѣвъ, далеко лю­дянѣйшй дкъ права гермацьскй, Та всежь таки основа, цѣлой Правды, ёи дудъ, погляды правничй — нагадують живо початокъ скандинавскій.

На закбнченье наведу ще одно мѣсце зъ лѣтописи, котре це стоить може въ безцосереднбй звязи зъ Правдою Руекою, ИДО кидав свѣтло на одецъ звычай на дво­рака першихъ, рускихъ князѣвъ. Несторъ цовѣдцв, що коли Нолодимиръ. Вел. заду­мавъ женитися зъ Рогнѣдою, донькою Рог-

⅛9δ волда[*****]), она ему велѣла бдповѣсти: „Не хочу роззути робичича (сына невбльницѣ)“. Въ деякихъ сторонахъ Руси доховався и до нынѣ звычай „роззуваня" жениха, але се не рѣшай еще нѣчого. Рогнѣда була родомъ Скандинавка, годѣ братй слова ей въ пониманю словяньскбмъ.

Як. Гримъ пише въ,,Deutsche Reehts-

alterthumer^u cτop. 155 такъ: „Черевикъ (сандалъ) мавъ велике значенье у Герма- нбвъ. Женихъ приносивъ ёго своѣй бог- данцѣ, а скоро она взула ёго, уважалась вже въ власти мужа. Въ пбзнѣйшихъ ча­сахъ женихъ приносивъ своѣй княгини о­крему пару черевикбвъ; она роззувалась, а женихъ назувавъ ѣй принесенії нови. Въ Скандинавіи бувъ черевикъ важнымъ об­рядомъ символичнымъ при адоптаціи. Бать­ко справлявъ пиръ, велѣвъ зарѣзати три- лѣтного вола и зб пікбры правой ноги вола зробити черевикъ. Якъ вже все було го­тове, батько першій взувавъ черевикъ на ногу, по нѣмъ сынъ-приймакъ, опбсля прия- телѣ и наслѣдники спадщини. Называлось то: въ черевикъ ступити". Забобоннії дѣв­чата старались часто пбдбйти свого судже­ного и взували черевикъ не на праву ногу, а на лѣву; се нѣбы значило, що мужь бу­де „пбдъ черевикомъ" жѣнки..

XI.

Митологія стар ору ска. '

Промовляє до насъ скандинайщина зъ кождои картки старорускои исторіи: свідоцтвами лѣтописи, именами князѣвъ и бояръ, давными звичаями гі цѣлымъ зако- нодавствомъ — конечно лишитись мусѣли би слѣды и въ вѣрованю давнри Руси. Намъ трудно нынѣ розбзнати докладно, що въ cτapopycκ6⅛_ι митологіи припадає на долю словяньскои религіи, а скблько перенято бдъ Скандинавцѣвъ-Руссбвъ. Лѣтописцѣ- монахи такого розділу не робили, и въ зага­лі нерадо пишуть они про религію колит­ныхъ поганъ. Одно лишь Слово о полку Игоревбмъ, написане свѣтскимъ человѣ­комъ, згадує дещо обширнѣйше про давни божества и повѣрки, розділяючи досыть выразно митолбгію скандинавску бдъ сло­вяньскои.

Слоѣяньска митологія, о скблько роз­вилась була въ нашбй земли, не бдзнача- лась системами богбвъ; бувъ.богъ сонця (Дажбогъ, Хорсъ), а проче все лишь пбд- ряднй пбвъ-божества и духи, котрими засе­ленії були лѣсы, воды, воздухъ. Дохованй скрбзь на Руси повѣрки суть живымъ свѣ- доцтвомъ, що въ нихъ, въ тыхъ повѣркахъ, а не въ культѣ богбвъ, шукати треба го­ловныхъ елементбвъ поганьскои вѣры на­шихъ предковъ.

Въ двохъ книжкахъ „Слово о полку Игоревомъ^и и „Темнй мѣстця въ Словѣ", а такожь въ кблькохъ дрббныхъ статяхъ въ „Зори“, выказавъ я могущй скандинавски вплывы на религійнй погляди дивныхъ Русинбвъ; до тыхъ розиравъ бдсылаю чи­тателя, наводячи теперь лишь коротко ре­зультаты дивнѣйшихъ слѣджень.

. Въ давнбй Руси згадуються боги:

1) Троянъ, — те саме що Одинъ, представитель скандинавской тройнѣ божои.

2) Дивъ або Дый, богъ вбйны. Де­якії Скандинавії, н. пр. Готы, называли бго Tiv або Tius.

3) Дѣвы зъ лебедиными кры­ла ми. Такъ собѣ представляли Сканди­навії свои Валькиріи; у Нѣмцѣ въ знанй они пбдъ назвою Schwanenmaclchen.

4) Бусъ — въ германьскбй митоло- гіи Bous, сынъ Одина.

5) Стрибогъ, назва бога вбйны,(германьске Stridgod, Streitgott). _i.

6) Карь и Жля. Въ скандинавской митологіи Kari и Hler — свѣтовй велика­ны, володарѣ воздуха и моря.

7) Бѣлка (въ значеню „мѣсяцъ" у Да­ніила Заточника). Пбсля вѣрованя Сканди- навцѣвъ дѣвиця Bil сидить на мѣсяци; она зачислялась до родины боговъ.

• 8) E р ї е л ь. У Скандинавцѣвъ Oer- gelmir — богъ, зъ котрого повставъ свѣтъ. Про культъ Перуна (вѣ дусѣ Сканди­навцѣвъ) згадувавъ я на инпібмъ мѣсци, ровно и про святи перстенѣ та присяги на оружія. Ту додамь еще, що и скандинав- ска Вальгаля мала своихъ исповѣдниковъ на Руси; въ „Словѣ о полку ИгоревОмъ “ росказаный сонъ Святослава, що нѣбы-то князь умеръ и его одѣто въ чорне покры­вало, що дано ему выпити цѣлющого зъ „трудомъ"[†††††]) змѣшаного вина, а бдтакъ (ко­ли Онъ воскресъ) Дѣвы его пестили и забав- ляли-жемчугами. Посмертный свой рай Скандинавці представляли собѣ на той самый ладъ.

XII.

Зъ-бдки взялась назва Русь?

Рурикъ зъ своими Руссами запану- вавъ въ Новгороді и въ прилягаючихъ земляхъ, (чудскихъ и словяньскихъ) около року 862. Зъ поданои Нес.торомъ вѣсти о- казуесь, що назва Русь була вже и передъ згаданымъ рокомъ, тблько-жь шукати ей треба въ нор манье к ихъ, а не въ на­шихъ земляхъ.

Бертиньскй лѣтописи згадують про Русь вже подъ рокомъ 839 — була то Pybb шве дска. Арабски писателѣ пишуть о походахъ на Испанію, яки предприйма- ли Руссы на 100 и больше лѣтъ передъ приходомъ Рурика до Новгороду. Якй-жь то були Руссы? Арабскй писателѣ, навіть зъ пбзнѣйшихъ чаебвъ, майже всѣ уважа­ють Русь и Словянъ окремыми наро­дами, тымъ менше испаньскихъ Руссбвъ могли-бъ они выводити зъ нашои землѣ. Тай куды и якъ ѣхати було нашимъ пред­камъ до Испаніи, що бъ тамъ битися — зъ Маврами?! Чи може выѣзджати мали зъ Азовского моря, зъ Тьмутороканя, зъ-бдки Иловайскій выводить першихъ Руссбвъ? Досыть глянути на карту Европы, щобъ зрозумѣти цѣлый великаньскій безмыслъ подббнои ипотезы.

Руссы, що вже передъ 9-ымъ вѣкомъ воюють въ Испаніи, выйти могли лишь зъ краѣвъ, де панували Дуньчики (Франконія, Англія, Данія). То бувъ часъ найвысшого розвою дуньскои силы, часъ славного кор­сарства морского, въ котрбмъ майже кож- дый мешканець Даніи носивъ строй моря­ка.'Въ тогдѣшнй часы кождый Дуньчикъ бувъ морякомъ, бувъ пбсля давного спо­собу мовленя Руссомъ.

У насъ говорили и писали Русь, Греки вымовляли ^tPως (довге о) — рбжни- ця бдъ того, що старша Форма Ruos справ- Дѣ допускала и одну и другу вымову.

Щожь значило Ruos у Скандинав- цѣвъ?

Якбы мы жили въ Даніи або ≥⅛ Ан- гліи, намъ бы и на гадку не приходило, завдавати собѣ таке пытанье. Тамъ писа­ли Ruoth, але звукѣ th вымовляли (якъ и нынѣ вымовляють) зъ выразнымъ по- Звукомъ с. Така вымова (пбсля I. Grimm-a,,Geschichte der deutsehen Spraehe^a, 472) буДа и въ языцѣ давныхъ Фризовъ.

Скандинавске ruoth-ar значить те, що и нѣмецке Riiderer (веслярѣ, корабельни­ки, моряки).

Латиньска Форма Ruthenus и нѣмец- ка Ruthene зовсѣмъ не таки хибнй, якъ може на першій поглядъ выдаеся. Рбжни- ця межи Ruthen а Русинъ едино въ тбмъ, що Римляне и Нѣмцѣ писали по етимоло- гичному, а мы те саме слово пишемо и вымовляёмо пбсля засадъ Фонетики. Ruthen виговорювалося у Скандинавцѣвъ, якъ пб­сля нарѣчій: Русенъ, Рутсенъ, РуФсенъ, Рудсенъ, Родсенъ, Россенъ и т. д.

Де лишь воювали Норманы и де лишь осѣли, всюды (особливо на морскихъ побе- режахъ) находимо заразъ назву Русь — все одно, чи тамъ мешкали Франки, чи Нѣмцѣ, чи ‘Слщ'яие, чи Корений Скандинаівцѣ. Въ полудневбй Галіи здавна була provincia Ru­thenorum и головни въ нѣй мѣста: Segedu- num Ruthenorum або Rodez (Русь) и Au­gusta Ruthenorum; въ пбвнбчнбй Нѣмеччи- нѣ есть до нынѣ княжество Reuss; краѣ на полудневбмъ березѣ Балтицкого моря звались еще въ И вѣцѣ Ruthenia, рбвно якъ и мешканцѣвъ Нормандіи називано довгій часъ Ruothr-er (Ruderer) т. є, Русь. Жителѣ всходной Готляндіи и Упляндіи звались давнѣйше Rods-karlar (Ruder-man- ∏er);, норвескй рыбаки и нынѣ еще но­сять назву Rods-Folk або Ross-Folk, а фивь- скй племена зовуть своихъ сусѣдбвъ, Шве- дбвъ, Ruotsi. Навѣть въ загахъ скандинав- вскихъ згадуеся про Riithen-бвъ, надъ ко­трими панувати мавъ Бусъ, сынъ найвыс- шого бога Одина. '

Въ 7, 8 и 9 вѣцѣ першою державою, що вславилась на моряхъ, була Данія — головный край морякбвъ, зъ-бдки выходи­ли всѣлякй Руссы. Несторъ, вычисляючи краѣ скандинавскй, не наводить Даніи, лишь на ей мѣсце кладе назву Русь — от­же въ тбй PycHj а не деинде, шукати тре- ба отчины нашого Рурика и его дружины. Якъ вже згадано въ !.уступѣ сеирозправы, 'въ половинѣ 9-ого’ вѣку живъ дѣйстно въ Даніи Рурикъ, звѣстный морскій пирата и опбсля володарь Фризіи. Прогнаный зъ Фризіи бнъ шукати мусѣвъ нового мѣсця — бго имя появлявсь наразъ въ земли новгородскихъ Словянъ.

Наши Руссы зразу були головно мо­ряками. Асколдъ и Диръ, Олегъ, Игорь, Святославъ—всѣ они воюють въ Греціи, въ деякихъ выправахъ зъ множествомъ (10.000) кораблѣвъ; Руссы увиваються по всѣхъ рѣкахъ, навѣть на Волзѣ, ихъ кораблѣ хма­рами покрывають моря Чорне, Азовске и Каспійске. Недаромъ и въ Греціи роблено довго рбжницю межи властивыми Варяга­ми а нашими Руссами — Варяги служили у Грекбвъ въ пѣшбмъ 'войску, а Руссы при фльотѢ [‡‡‡‡‡]).

Увага. Въ Правдѣ Рускбй до людей свободныхъ зачисляються: Русинъ, гридь, купець, тивунъ, мечникъ, изгой, Словенинъ. Яке-жь значенье мае ту назва Русинъ? Чи вже Русинъ не мОгъ бути купцемъ, тивуномъ, мечникомъ, або навѣть бояри­номъ (мужемъ)? Пбсля Нестора Русію звалась головно кіевска земля, край По­лянъ, але и въ такбмъ понятю горѣшна назва Русинъ не мае змыслу, божь кібвске княжество не складалось зъ самыхъ лишь людей своббдныхъ. По моѣй гадцѣ „Руси- нбвъ“ новгородскихъ треба брати въ зна­ченіе первѣстнбмъ: корабельники, моряки.