10 РОКІВ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗОЛОТООРДИНСЬКОІ ПАМ’ЯТКИ БІЛЯ С. ТОРГОВИЦІ НА КІРОВОГРАДЩИІІІ

Археологічна експедиція Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка з 1997 року здійснює археологічні дослідження біля с.Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області.

Археологическая экспедиция Кировоградского государственного педагогического университета имени Владимира Винниченка с 1997 года осуществляет археологические исследования около с.Торговица Новоархангельского района Кировоградской области. Изучаемый золотоордынский комплекс состоит из могильника и «города». В статье, которая является своеобразным итогом 10-летних раскопок, обобщается полученный материал, осмысливается место торговицкого памятника в системе золотоордынских древностей Северного Причерноморья.

Історією Східного Поділля доби середньовіччя дослідники цікавляться давно. Розмежовуючи лісостепові і степові землі України, а з другої половини XIII-XIV ст. - володіння Литви і Золотої Орди (згодом - Кримського ханства), цей край здавна приваблював сусідів (і близьких і дальших) як зручністю геополітичного розташування, так і природними можливостями.

Одна з подібних ситуацій, зокрема, зафіксована подіями Синьоводської битви 1362 року. Битва, хоча і не дуже виразно, але згадується в писемних джерелах [1,228-229]. А на матеріальні залишки її досі натрапити не вдається. В 1997 році з ініціативи тодішнього керівника Центру наукових досліджень історії Центральної України при Кіровоградському державному педагогічному університеті О.Д. Брайченка було створено комплексну археолого-етнографічну експедицію з метою пошуку матеріальних свідчень битви на Синіх Водах.

Серед жителів с. Торговиці Новоархангельського району вже давно ходили легенди про «монетний двір» та інші знахідки. Весною 1980р. під час повені біля мосту через Синюху була розмита велика ділянка правого берега ріки, і на поверхню проступили залишки кам’яної вимостки і цегляної кладки, де, за словами очевидців, було знайдено велику кількість «татарських» монет.

Поряд у дворі одного з будинків під час господарських робіт було виявлено значний відтинок водогону з керамічних труб, а на крутому схилі берега р.Синюхи траплялися уламки людських кісток.

Пошуки археологічних свідчень Синьоводської битви привели кіровоградських науковців до несподіваного відкриття - комплексу золотоординського часу біля с. Торговиці на р. Синюсі Новоархангельського району Кіровоградської області (Табл. І). Протягом 1997 - 2005 рр. археологічною експедицією досліджено більшу частину могильника і кілька об’єктів середньовічного міста, в тому числі розпочато розкопки бані [2,41- 84].

Могильник розташований на північно-східній околиці с.Торговиця за 1,3 км від центру села на північний схід, на схилі високого правого берега р.Синюхи. Обстеження пам’ятки засвідчило її щорічне руйнування ярами, що пролягли впоперек схилу, дощовими і талими водами. Контури і площа могильника остаточно не визначені ( близько 5 тис. м²). За дев’ять польових сезонів досліджено 234 поховання. Здобуто цікавий антропологічний' і археологічний матеріал [3,73-75].

Могильник досить насичений, про що свідчить щільність поховань, які розташовуються одне від одного на відстані 0,2-1,5 м, іноді навіть перекривають більш ранні поховання. Простежена певна система в плануванні могильника: кістяки, в основному, розміщені рядами в напрямку на південний захід-північний схід, а в рядах могли залягати настільки близько, що подекуди руйнували одна одну.

Контури і розміри могильних ям простежуються лише приблизно. Поховальні споруди - прості ґрунтові ями без перекриття і без підстилки, а також без гробовищ. В декількох випадках зафіксовані сліди зотлілого дерева.

’ Вивчення антропологічного матеріалу здійснене науковим співробітником Інституту археології HAH України Л.В.Литвиновою. дерева були менш помітні. Гомілкові кістки ніг були перехрещені і на них було розкладене багаття, інтенсивні залишки якого (вугілля) простежені найбільше на ступнях ніг. Кінці гомілкових кісток і ступні ніг перегоріли, земля під ними пропеклася до червоного кольору.

Поховальний обряд чітко визначений - трупопокладення на спині з орієнтацією на південний захід. Винятком є лише поховання 61, де кістяк дорослого лежав у скорченому стані на правому боці (орієнтація - та ж). Ноги були зігнуті в колінах і щільно притиснуті до таза. 1? засипці ями знайдено мідну монету*.

Поховальний інвентар винятково бідний. Як вже зазначалося, це - в більшості залізні цвяхи, чотиригранні в перетині з великою округлою шляпкою. Є декілька залізних ножів, прикраси і предмети туалету: залізні кільця, намисто і каплеподібні підвіски, бронзові і срібні сережки, бронзова шпилька для сколювання зачіски, точильний брусок (Табл.П, 1-9).

Особливої уваги заслуговує факт знахідки на могильнику предметів культового призначення. Один з них - натільний бронзовий хрестик звичайних розмірів і конфігурації (Табл.11,11). Найближчі аналогії йому ( як виробу християнської символіки) відомі в пам'ятці, близькій за багатьма параметрами і часом до торговицької - в могильнику Мамай-Сурка в Подніпров’ї [4,93,99]. Інший, залізний втульчастий хрест (Табл.П,14), очевидно, слід розглядати як атрибут богослужіння, можливо, верхівку корогви (?).Аналогії знахідці не виявлені. Варто наголосити, що обидві речі знайдені на могильнику, але не в похованнях.

Навколо хрестів були виявлені кілька оброблених і припасованих один до одного каменів невеликих розмірів. Наступні прирізки до цієї ями дали велику кількість залізних цвяхів, уламки кераміки і скляних виробів, залізні і бронзові не дуже поки що зрозумілі вироби, мідні монети.

Водночас на значній глибині (від 0,8 до 2,5м) на цьому ж місці було виявлено великі кам’яні плити і залишки цегляної кладки. Можна простежити певну систему у їх розташуванні. Частина плит - гранітні, частина - вапнякові. Три вапнякові плити виявилися орнаментованими. Одна з них має лише кант по краю. Дві плити мають орнамент у вигляді стилізованих розеток (Табл.ІѴ,5,6).

Варто зазначити ще одну деталь: навколо цегляної кладки і під нею також виявлені поховання. Це суттєво в плані можливої інтерпретації всієї системи знайдених плит. На думку наукового керівника Кримського філіалу

’ Визначення монет тут і далі здійснене науковим співробітником Інституту археології HAH України Козубовським Г.А.

Інституту археології Національної академії наук України Айбабіної О.Я., це могли бути залишки мавзолею чи навіть мечеті (?).

Подібне сполучення грунтових могильників золотоординського часу з мавзолеями і невеличкими культовими спорудами відоме від Вірменії до Поволжжя (а, мабуть, і далі на схід). Найближча до нас аналогія знаходиться на Полтавщині, в Кобиляцькому районі, в урочищі яке, що цікаво, так і називається - «Мечеть».

Серед супровідного інвентарю практично відсутня кераміка. В цілому на площі могильника, в т.ч. в засипці поховань досить часто зустрічаються уламки кераміки, знесені з плато талими водами і дощами. Понад берегом яру, що з південного боку обмежує могильник, було виявлено значне, невідомого походження скупчення уламків гончарного посуду. Але цілі форми в похованнях відсутні. Тим більший інтерес являють дві знахідки. В засипці поховання 149 в дерновому шарі знайдено горло глечика рожевого кольору з відбитим зливом і пошкодженою плоскою в перетині ручкою. Інша знахідка (поза похованням) - це фрагментований гончарний виріб специфічної форми і призначення, так званий сфероконус (Табл.ІІ, 12). В Подніпров’ї подібні вироби поки що не трапилися, але вони достатньо відомі в пам’ятках Волзької Болгарії, Подністров’я, Прикубання, меншою мірою - серед салтово-маяцьких старожитностей [5,62; 6,342; 7,280-281].

Найважливішими знахідками, безумовно, є джучидські монети - срібні і мідні (Табл.ІП, 1-10). Срібні монети належать до правління ханів Узбека (1312-1342 рр.) та Джанібека (1342-1357 рр.) [8,95-101].

На думку Г.А. Козубовського[*] мідні монети наслідують поширений тип мідного джучидського пула з квітковою розеткою і легендою «Карбування Сарая-ал-Джедід». Подібні наслідування могли карбуватися в багатьох золотоординських центрах, в тому числі і в Торговиці. Поява таких монет може пояснюватися припиненням притоку монет регулярного карбування в другій половині 50-60-х pp.. XIV cτ., - саме на цей час припадає внутрішня криза в Золотій Орді. Криваві міжусобиці призвели до втрати державою значних територій, занепаду чи загибелі більшості міст.

Сукупністю матеріалів, аналогіями, а, особливо, монетами, час функціонування могильника можна визначити серединою XlV ст.

Антропологічні матеріали могильника досліджувалися Л.В. Литвиновою [9,85-94]. Збереженість їх погана - адже могильник розташований на схилі берега ріки, впродовж століть грунт змивався дощами, і глибина залягання багатьох могил невелика. Більшість черепів, особливо, з центральної і верхньої частини могильника пошкоджені і майже не придатні для наукового опрацювання. Тим не менше, наведені дослідницею висновки становлять значний інтерес. Зокрема, за статевим розподілом: чоловіки - 28,3%, жінки - 39,1%, діти і підлітки - близько 30%. Як видно, жінки та діти складають на могильнику майже 70%. Невеликий відсоток поховань чоловіків Л.В.Литвинова пов’язує з тим, що чоловіки могли гинути під час воєнних дій, а, отже, і поховані були віддалік від місць проживання.

Населення міста було багатоетнічним, що також цілком пояснюється загальною демографічною ситуацією на порубіжжі. Значними є монголоїдні домішки, і у жінок - більшою мірою, ніж у чоловіків. Відчутними є впливи салтово-маяцькі (аланські), болгарські, кочівницькі X-XlI ст. на загальному фоні слов’янського населення.

Попередній аналіз результатів розкопок дозволяє ширше подивитися на місце торговицької пам’ятки в системі середньовічних старожитностей Правобережної України. Досліджуваний могильник є частиною складного археологічного комплексу, що підтверджується кількома важливими спостереженнями. В засипці могил, окрім уламків кераміки, постійно зустрічаються фрагменти обмазки та невелике каміння, що скотилося з плато, де, можливо, знаходяться залишки поселення.

На місці, що вказувалося місцевими жителями як «монетний двір» за 400 м від мосту було зроблено шурф, глибиною 1,6 м. Його заповнення складалося з суцільного чорнозему, змішаного з залишками каміння, перепаленого ґрунту, дерева та сажі, що являли собою виразний шар згарища. Серед знахідок - фрагменти середньовічної червоноглиняної та полив’яної кераміки, цегли, керамічних труб, кістки тварин тощо.

Поряд, на одній із садиб місцевих жителів в господарській ямі було виявлено значний відтинок водогону з окремих секцій керамічних груб довжиною 0,5-1 м (Табл.ІѴ, 1).

На іншій садибі за 250 м на південний захід від могильника під час земляних робіт були виявлені залишки глиняної споруди. Культурний шар (глибиною 2м) являв собою потужне залягання чорнозему, нанесеного з крутого схилу берега, в якому на різній глибині знайдені уламки глиняного посуду: кружального червоноглиняного та сіроглиняного; зеленого полив’яного, орнаментованого лініями, завитками, колами; сіро глиняного з штампованим рослинним орнаментом, а також кістки тварин, каміння, уламки плоскої цегли.

Зрідка траплялися поодинокі знахідки: невеличка неорнаментована мідна бляшка під квадратної форми, мідна монета з майже стертими поверхнями, залізні цвяхи з округлою голівкою, залізна заклепка від взуття, а також залізний наконечник стріли - черешковий, плоский, ромбічної форми з уступчастими у верхній частині гранями, з відламаним кінцем вістря; довжина наконечника - 7,6 см, ширина - 2,2.

В розкопі на глибині близько 2,05 м виявлено залишки грьох глиняних тандирів (Табл.ІѴ, 3).

Тандир-1, верхня частина якого зруйнована, круглий у плані, циліндричної форми з незначним розширенням стінок у нижній частині. Верхній діаметр - 0,77 м, нижній - 0,88 м. Тандир був споруджений у материковій ямі; стінки, товщиною 5 - 6 см сформовані з трьох смуг глиняної обмазки. Подова частина розміщена на глибині 2,65 м від сучасної поверхні, вона не має додаткової обмазки, а являє собою щільний шар материкової глини, пропеченої на глибину 10-12 см. З північного боку тандира у його придонній частині є отвір розмірами 0,35 х 0,25 м. Тут споруджено піддувало у вигляді ряду каміння і поставлених на ребро двох великих фрагментів цегли.

Заповнення тандира являло собою чорнозем, в якому траплялися дрібні фрагменти червоноглиняної кераміки, а на глибині 2,4 м залягав щільний шар попелу товщиною 20-25 см. В ньому знайдено глиняну ллячку у вигляді невеличкої циліндричної форми посудинки з оббитим краєм, стінки якої вкриті окалиною; верхній діаметр - 6 см, нижній - 8 см. Тандир погано зберігся, стінки слоїсті, просякнуті вологою.

Тандир - 2 гарної збереженості, стінки міцні, добре видно трирядну будову споруди із смуг глиняної обмазки. Він мав аналогічну до попереднього форму; верхній діаметр - 0,6 м, нижній - 0,68 м. Тандир був споруджений на місці більш раннього, але зруйнованого тандира (№ 3). Тому діамегр тандира № 2 менший і внаслідок цього проміжок між ним та залишками стінки тандира № 3 і стінками материкової ями заповнений фрагментами печини, уламками цегли. Подова частина розміщена на глибині 2,71м від сучасної поверхні, вона також не має додаткової обмазки. З північного боку тандира у його придонній частині є отвір розмірами 12 х 18 см. Тут споруджено піддувало у вигляді глиняної труби довжиною 36 см, діаметром 12 см, вставленої в отвір у стінці тандира і закріпленої уламками цегли. Заповнення тандира - чорнозем; на глибині 2,62 м. виявлено щільний шар попелу товщиною понад 10 см.

Тандир - 3, зберігся лише фрагмент південної стінки товщиною 6 см., виявлений на глибині 2,5 м. з південного боку тандира № 2.

Будова тандирів дозволяє визначити їх як побутові печі, хоча поблизу залишки житла не зафіксовані. А наявність серед знахідок біля тандирів ллячки дозволяє припускати і можливе виробниче використання пристроїв.

Тандири характерні для багатьох золотоординських міст у Поволжі, в Молдові, в Криму (с. Костешти, Судак, Бахчисарай, Феодосія, Старий Орхей). На території України і Молдови вони з’явилися саме в «золотоординських містах», тобто були явищем принесеним ззовні, не притаманним місцевій культурі.

Одним із найцікавіших об’єктів Торговиці як міста є залишки цегляної бані. Дослідження її триватимуть ще не один сезон, але частково реконструювати елементи її облаштування можна вже сьогодні.

Споруда була цегляна, без фундаменту. В кількох місцях (близько 20% площі) природним фундаментом слугували потужні виходи скелі. Для вирівнювання поверхні під час будівництва було здійснено забутовку окремих ділянок шаром битої цегли та іншого будівельного сміття. Стіни товщиною 0,8 м були викладені із цегли квадратної форми розмірами 0,22 X 0,22 м., товщиною 5 см., яка скріплювалася вапняковим розчином. Подекуди були використані невеликі кам’яні блоки з вапняку. Збереглася ділянка південно-західної стіни висотою 0,36 - 0,48м., в якій виявлено дверний отвір шириною 0,7 м. Тут та з внутрішнього боку стіни знаходився шар вапнякової штукатурки рожевого кольору, в якій були добре помітні дрібні шматочки товченої цегли. Підлога будівлі знаходилася на глибині 0,65 - 0,8 м і являла собою щільний шар глиняної обмазки, основою якого слугували плоско викладені невеличкі уламки вапняку. В одному місці неподалік від дверей під підлогою для захисту її від вологи був насипаний додатковий шар попелу товщиною 5-6см. Підлога також була вкрита тією ж рожевою штукатуркою.

Простежено цікаву деталь будівлі, призначену для захисту її від вологи. Із зовнішнього боку стіни, в місці, де не було виходу скелі (отже відсутній природній фундамент), було споруджено спеціальній жолоб шириною до 0,5 м для відведення дощових вод, що стікали з даху. Він являв собою два ряди каміння, між якими було покладено дерев’яні дошки, скріплені на кінці спеціальним розчином. (Знайдені вуглинки від спаленого дерева та фрагменти вапнякового розчину з відбитками дошки на зворотному боці).

На розкопаній площі споруди простежено цікаві опалювальні пристрої. Це були радіально чи паралельно розташовані цегляні канали, так звані канни, шириною 0,16 -0,24 м., які знаходилися під підлогою і були перекриті випаленою або сирцевою цеглою. В їх заповненні зустрічалися дрібні вуглинки. Долівка (плоско оброблені камені, вкриті товстим шаром вапнякової штукатурки) лежала безпосередньо на верхньому перекритті цих каналів. На поверхні долівки знайдено велику кількість фрагментів керамічних труб, у тому числі - труба-заглушка. Отже, виявлено два види глиняних труб - з діаметром 0,14 - 0,15 м. та 0,10 - 0,12 м. Останні мали також і значно тонші стінки. Можливо, труби більшого діаметру з масивнішими стінками використовувалися безпосередньо для водогону за межами приміщення, а труби з меншим діаметром могли бути прокладені в самому приміщенні. На перекритті одного з каналів знайдено великий товстостінний горщик з отвором в дні діаметром 8см, всередині якого знаходився товстий порошковидний шар сіруватої речовини, можливо, залишки речовини, спалені з метою ароматизації повітря (Табл.ІѴ,2).

Під час розкопок на площі будівлі виявлені уламки червоноглиняної та сіроглиняної кружальної кераміки, фрагменти посудин, вкритих поливою (зеленою, бірюзовою, жовтою) (Табл.Ѵ), а також уламки червоноглиняних посудин з ангобованою поверхнею. Інші знахідки - невеликий уламок

скляної тарілочки, залізні цвяхи, кістки тварин, багато фрагментів глиняних труб від водогону.

Досліджувана споруда є дуже цікавим об’єктом. Судячи з особливостей розташування (на березі річки за 40м від води), внутрішнього планування, потужної опалювальної системи, а також величезної кількості фрагментів керамічних труб можна припустити, що ця будівля була банею.

До останнього часу на території сучасної України баня була досліджена лише на території татарського міста в районі Великих кучугур за ЗО км на південь від Запоріжжя [10,184-187]. Торговицька баня мала таку ж систему обігрівальних каналів, розміщених під підлогою. Такі опалювальні пристрої - кани класичного східного типу влаштовувалися по периметру житла, утворюючи П-подібну, Г-подібну, інколи - прямокутну форму [11; 12, 173, 185]. Як вже зазначалося, в Торговиці поки що не виявлено самого опалювального пристрою. Ним міг слугувати і тандир, як це було в Старому Орхеї [13,155]. А в бані на Кучугурському городищі складна система кан опалювалася досить великою цегляною піччю на кам’яному фундаменті [10,184].

Бані подібного типу, так само, як і сама система опалення (канни), є елементами східного походження, притаманними для золотоординської міської культури.

Таким же привнесеним елементом в системі функціонування населеного пункту в Торговиці були лінії водогону, виявлені на різних, досить віддалених ділянках по селу. Вони складалися із секцій керамічних труб, які вставлялися одна в одну і скріплювалися вапняковим розчином. На Правобережжі Дніпра та на території Молдови залишки таких глиняних труб відомі лише на пам’ятках золотоординського часу: на Кучугурському городищі [10,187], в Старому Орхеї [14,10], в Костештах [15,122].

Таким чином археологічні розкопки засвідчили існування комплексної пам’ятки періоду Золотої Орди на березі р. Синюхи - поселення з характерними рисами міської золотоординської культури та могильника. Якщо додати знахідки джучидських монет з могильника та бані, численні монети, знайдені місцевими жителями на власних садибах, монети з музейних та приватних колекцій, що походять з цієї місцевості, то складається враження про Торговицю як один із економічно і політично важливих центрів XIV ст. на Правобережжі Дніпра в золотоординський час. Традиційно в історичній науці склалася думка про запустіння Середнього та Нижнього Подніпров’я в результаті монголо-татарської навали. Але життя на городищах і селищах не припинялося. Тут продовжувало мешкати місцеве населення, зберігалися риси давньоруської культури [16,77; 17,42-51].

Природно, що на території України, підвладній Золотій Орді, мали створюватися і ординські адміністративні осередки. У межиріччі Дніпра і Дністра відомо сім золотоординських центрів [2,79; 18,90-93]. Жодне з них не

досліджувалося археологічно. На Лівобережжі Дніпра виявлено три таких міста, з яких досліджувалося лише згадане Кучугурське городище поблизу м. Запоріжжя [10,175-193].

Торговицький комплекс - цікавий і перспективний об’єкт дослідження. Торговиця є найбільш північним населеним пунктом, що має риси золотоординської міської культури. Датування монет підтверджує факт існування міста в один з найбільш драматичних і переломних моментів нашої історії. Наявність могильника, результати антропологічних досліджень дозволяють ставити питання про співвідношення місцевого і прийшлого компонентів серед населення даного регіону, простежити етнічні процеси на території Правобережної України в золотоординський час.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Stryjkowski М. Kronika Polska, Litewska, Zmodzka і wszystkej Rusi-Warszawa. 1846.-Т.2.

2. Бокій H., Козир І. Комплекс золотоординського часу біля с.Торговиця на Кіровоградщині (попередня публікація)// Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії XIVcτ. - K., 2003.

3. Позивай Т. Могильник золотоординського періоду на Кіровоградщині // Середньовічні старожитності Південної Русі - України. - Чернігів, 2003.

4. Ельников М.В. Середневековый могильник Мамай-Сурка. - Запорожье, 2001.

5. Кравченко А.А. Средневековый Бєлгород на Днестре (конец XIII - ХІѴв.) - К. 1986.

6. Хованская О С. Гончарное дело города Болгара // МИА, 42,1954.

7. Ртвеладзе С.В. Сфероконические сосуды из Маджар И CA. 1974. - №4.

8 Козубовський Г Синьоводська битва 1362р. і зміни у грошовому обігу Південної Русі - України // Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії XIVcr. - К, 2003.

9. Литвинова Л. Антропологічний склад населення Центральної України доби середньовіччя (за матеріалами грунтового могильника Торговиця) // Центральна Україна за доби класичного середньовіччя: студії з історії XlVer. - K., 2003.

10. Довженок В.Й. Татарське місто на Нижньому Дніпрі часів пізнього середньовіччя//АП. - K., 1961.-Т.Х.

11. Воронина В.Л. Бани-хаммам у народов Советского Союза и стран зарубежного Востока И Архитектурное наследство. - M., 1983. - №31.

12. Егоров В.Л. Жилища Нового Сарая (по материалам исследований 1959 - 1965r.r.) И МИА. - M., 1970. - №64.

13. Абызова Е.Н. Комплекс сооружений усадьбы ХІѴв. в Старом Opxee // Археологические иследования средневековых памятников в Днестровско- Прутском междуречье. - Кишинев, 1985.

14. Абызова Е.Н., Бырня П.П., Нудельман A A. Древности Старого Орхея (Золотоордынский период). - Кишинев, 1981.

15. Полевой Л.Л. Поселения ХІѴв. ус. Костешты //ЗОАО. - 1967. - Т.П. (35).

16. Довженок В О. Среднее Поднепровье после татаро-монгольского нашествия // Древняя Русь и славяне. - M., 1978.

17. Козловський А О., Ільїнський В С. Козацькі старожитності пониззя Дніпра И Археологія - 1991 - №4

18. Бокій Н.М. Козир І.А. Середньовічна пам’ятка біля с. Торговиця на Кіровоградщині // АВУ. - K., 2003.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Бокій Нінель Михайлівна - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Козир Ірина Анатоліївна - кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Позивай Тетяна Дмитрівна - магістрантка історичного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Таблиця І

Таблиця II

Знахідки з могильника біля (!.Торговиці

1.2.4.8.9,11-бронза, 3.7-паста, 5-скло, 6-турецький фаянс та люльки, а у 1912 р. - кладки стін, побудованих в османські часи (XVI - ХѴШ cτ.). Е. Штерн заклав дві траншеї між водяними воротами і узбережжям лиману. За висновками дослідника, шари були порушені і йшли у глибину до скельної породи [3, 92- 101]. Руйнація античних шарів відбулась в турецькі часи, тобто після 1484 р. і була пов’язана з будівельною діяльністю османів, що знайшло своє підтвердження і в ході проведених нами досліджень.

З 1919 до 1937 р. (за часів перебування Аккерману у складі PyMyHii) з певними перервами на території фортеці та навколо неї проводили розкопки румунські вчені, але цільових досліджень залишків османського періоду не було.

У 1940—1941рр. поновлені археологічні розкопки в Аккермані під керівництвом директора Аккерманського музею В. Шахназарова. Він помилково відніс до турецького часу побудову фортеці, яка насправді має декілька будівельних періодів, і османський зокрема, а також кам’яні сходи з фортеці в бік лиману. За знахідками окремих поховань В.Шахназаров визначив місцезнаходження турецького цвинтаря [4, 8].

Що стосується іншої османської фортеці Північного Причорномор'я - Очакова (Озі), то перші випадкові знахідки з Очакова та його околиць надійшли у музейні збірки Ермітажу, Херсонського музею у XlX - на початку XX ст. Це насамперед скарб з 494 монет у мідному глечику, серед яких були і турецькі монети ХѴШ ст. Крім того, дослідженні поховання із золотими та срібними монетами також ХѴШ ст. Знайдено унікальну срібну чашу [5, 63-64], керамічний посуд, люльки, татарську та турецьку зброю, лапідарні пам’ятки, надмогильні стели та інші предмети матеріальної культури.

На початку XX століття здійснені і перші археологічні обстеження поселень навколо Очакова В.1. Гошкевичем [6, 11,12]. В 1914 р. ним також були проведені дослідження фортеці Тягин на Херсонщині.

За часів Української держави Г.П. Скоропадського) з відкриттям Української Академії Наук у 1918 р. завдяки невтомній праці видатного тюрколога та мовознавця академіка А. Кримського склалися позитивні передумови розвитку тюркології. В 1924 році була видана його фундаментальна робота «Історія Туреччини». Одна з основних тем книги - слов’янський фактор в межах Османської імперії. Саме А. Кримським було поставлене надзвичайно важливе питання про вплив слов'янської культури, мови - на Османську імперію [7, С.И]. Він вважав, що подібне стало можливим завдяки політичній та релігійній толерантності Османської імперії. Така думка в Радянському Союзі вважалася не лише небезпечною, а і крамольною.

В 1925 році Управління науковими установами України підготувало проект постанови щодо охорони пам'яток та ухвалило рішення про утворення спеціальних органів для виконання цього проекту. В 1925 - 1926 роках були створені крайові комісії в губерніях, які займалися реєстром і охороною пам’яток історії та культури на місцях. Так, у 1926 році почала роботу Одеська крайова комісія, яка опікувалася величезною територією Півдня України (Херсонська, Миколаївська, Зінов’ївська, Криворізька, Мелітопольська, Маріупольська землі за тогочасним адміністративним поділом). В реєстр комісії увійшли також пам’ятки часів турецької присутності. Вони були взяті під охорону та поділені на категорії. Перед комісією було також поставлене завдання планової охорони пам'яток історії та архітектури. Створена і спеціальна підкомісія у складі О. Дерібаса, Ц.С. Ємського, В.І. Смирнова для обстеження одеських цвинтарів християнських, єврейських, турецьких з метою виявлення цінних історичних та архітектурних пам’яток [8]. Але з 1929 р. розвиток тюркологічних досліджень в Україні практично припиняється, вчені опинилися під пресом сталінського режиму. В 1941 р. заарештований і А. Кримський, який помер у 1942 р. у в’язниці.

Що стосується становища історико-архітектурних пам’яток, то в 30-х роках деякі ремонтні роботи в Криму, зокрема, в Бахчисарайському палаці були здійснені, хоча і досить невдало за браком коштів та фахівців з османської архітектури і мистецтва.

У повоєнні роки сходознавство не вважалося актуальною темою досліджень, але деякі вчені-сходознавці, уцілілі від сталінських репресій, намагалися відродити сходознавчі традиції в Україні (А. П. Ковалевський, Е.Г. Кезма). Цю ідею, до речі, підтримали П. Тичина та М. Рильський. Протягом 50-80 рр. комуністичне керівництво було змушене розпочати діяльність сходознавчого напрямку в Академії Наук УРСР, але проходила вона під ретельним ідеологічним контролем, що заважало об’єктивному вивченню сходознавчої проблематики [9, 37-39].

У повоєнні роки завдяки зусиллям археологів була складена археологічна карта Причорномор’я, на якій в Очакові та навколо нього були позначені окремі знахідки середньовічного часу, зокрема, османські, та здійснений опис пунктів Очаківської околиці із знахідками доби

Матеріали міжнародної наукової конференції середньовіччя [10,60,65,68,71,84-85]. С.І. Капошиною в районі с. Дніпровка на городищі XIV-XVI ст. виявлені залишки фортифікації (вал), наземних будівель з каменю, сирцю, очерету з земляними підлогами. У потужному, до 1,6 м культурному шарі знайдений інвентар (лопати, лемеші, ножі, мотика), уламки посуду XIV-XVI ст. (11, С.127-150). В 1975р. периферійним загоном Ольвійської експедиції тут зібрані фрагменти середньовічної кераміки, а у

1982 р. здійснені невеличкі розкопки [12, Буйських, Ієвлев, 1991, С.89-104; Бураков, 1991, С.105-109].

Значний внесок у дослідження історичної топографії Очакова, локалізації фортець та інших пам’яток міста зроблений місцевим краєзнавцем С.В.Страшним. Він склав карту історико-археологічних пам’яток Очакова, визначив ряд архітектурних об’єктів, кордони історичного міста, межі охоронної та ландшафтної смуги, - тобто підготував практично перший проект Очаківського історико-культурного заповідника.

За подальшим розвитком системи охорони пам'яток історії та культури у Радянському Союзі, особливо з 60-х р та у 70-80-х рр. була здійснена реєстрація пам'яток, взяття їх на облік та під охорону, проведенні реставраційні роботи на багатьох пам'ятках Криму, зокрема таких, як мечеть Джума-Джамі у Євпаторії, Муфтій-Джамі у Феодосії, пам'яток Бахчисараю та ін.

Внаслідок археологічних досліджень в Криму (Судак, Феодосія, Мангуп, Алушта та ін.), а також у Північному Причорномор'ї ( Акерман - Білгород- Дністровський, Ізмаїл, Хаджибей - Одеса та ін.) разом з матеріалами інших історичних періодів були виявлені і матеріали османського часу. Вони частково представлені зараз у регіональних музеях, а результати досліджень узагальнені в монографічних працях та статтях. Так, під час дослідницьких робіт в Аккермані (антична Tipa) у 1969-1973 рр. (С.Д. Крижицький, І.Б. Клейман, А.О. Кравченко) у шурфах, зокрема, у Портовому дворі, був зафіксований культурний шар турецького часу, але цільові розкопки об'єктів османського періоду не здійснювались.

Пам’ятки татарської та турецької фортифікації іншої частини Причорномор’я - Херсонщини пов’язані, насамперед, з районом Нижнього Дніпра. Після спорудження Каховської ТЕЄ деякі з них опинилися на дні Каховського моря. Що стосується фортеці Тягин, то у 1981 р. завдяки зусиллям М. Оленковського вдалося взяти її на державний облік. Тоді ж її належним чином було паспортизовано та встановлено охоронний знак, а в

1983 році за рішенням Херсонського облвиконкому пам'ятка була взята під державну охорону. Залишки укріплень та археологічні матеріали, знайдені у Бериславі, пов'язують з фортецею Кізі-Кермен. Знахідки зберігаються у Херсонському музеї [13, 51-53]. На думку В. Тимченко, на лівому березі Дніпра в районі сучасного міста Каховки могла бути і інша фортеця, згадана у історичних джерелах - Аслан-Кермен [14, 233]. На жаль, дуже часто при

Матеріали міжнародної наукової конференції дослідженні більш ранніх пам’яток культурним шарам із знахідками XVII - XVIII ст. не приділялося уваги. Лише в у звіті Л.Д. Дмитрова [15] є інформація, що у верхніх шарах Любимівського городища у південно-східній частині, виявлені археологічні знахідки османської культури, а саме: фрагменти фарфору, фаянсу та скла. Які мають аналогії у культурних шарах Аккерману.

Лише з кінця 80-90-х рр. XX ст. починається розвиток нового напрямку археологічних досліджень - вивчення пам'яток османського часу. З 1989 р. ініційовані розкопки в Ізмаїлі (А.О. Добролюбський) та в Очакові (С.О. Біляєва).

Розкопки Ізмаїльської фортеці здійснювались Охоронним археологічним центром управління культури Одеського облвиконкому. Вони проводилися з метою вивчення послідовності та характеру нашарувань південно-східної частини фортеці. Запропонована і певна класифікація керамічних знахідок [16,118-120; 120-123].

Під час досліджень в м. Очаків у 1990-1996 рр. Очаківською експедицією Інституту археології HAH України (керівник С.О. Біляєва) на підставі картографічних матеріалів, писемних джерел та матеріалів розкопок локалізовано місцезнаходження найдавнішої фортеці на карті сучасного міста, здійснено стаціонарні дослідження на замчищі біля колишнього будинку синагоги першої половини XIX ст.; в урочищі Левада неподалік від будинку колишньої турецької мечеті, переосвяченої у 1788р. після штурму Очакова та перебудованої у православний храм у XIX ст.; ногайської юрти за межами міста, що засвідчено на одному з планів Очакова XVIlI ст.; турецького валу в районі вул. Хетагурова. Спелеоархеологічним загоном експедиції під керівництвом Т.А. Боровського здійснені обстеження локалізації входів та галерей підземного міста. Також проведені розкопки залишків турецької фортеці XVlIl ст. на о. Березань (С.О. Біляєва, В.М. Якубов).

Значне розширення масштабів досліджень в Очакові відбувалося у 1997—1998рр. під час роботи Міжнародної українсько-турецької експедиції Інституту археології HAH України та Турецького історичного товариства під керівництвом С. О. Біляєвої з українського боку та Б. Ерсоя - з турецького та у 1999-2004 рр. під керівництвом С. О. Біляєвої та О. В. Сухобокова. Саме в цей час відкриті залишки господарського комплексу біля монументальної будівлі всередині фортеці, закритий комплекс матеріалів XIV-XVct. під шаром більш пізнього часу, зафіксовані залишки турецької лазні в ур. Левада. Накопичена величезна колекція знахідок матеріальної культури, зокрема унікальний екземпляр люльки з пінного каменю, вставка у перстень з сердоліку та інші матеріали [17, 60-66].

Під час робіт експедиції мала місце і археологічна розвідка на півострові Кінбурн, де виявлені деякі ознаки колишньої турецької фортеці. Більш

широке обстеження Кінбурнського півострова здійснено А.В. Майстренком. Ним зафіксовані контури ретрашементу кінця ХѴШ ст. Кінбурнзької фортеці. Знахідки джучидських монет XIV-XVct. на території, що прилягає до колишньої фортеці, свідчать про появу поселень до приходу османів, що узгоджується із знахідками в Очакові [18, 80-81]. Залишки поселенських структур XV-XVIll ст. фіксуються і на інших ділянках півострова (Комендантське-1 - кераміка та монети Манглі-Гірея XV-XVI ст.; Комендантське-2 - знахідки джучидських монет XIV ст.; Покровка-І - кераміка, мідна пряжка та фрагмент бронзового дзеркала XIlI-XV ст.; Покровка-4 - фрагменти кераміки, візантійських амфор, чавунного казана та прикраси давньоруського та золотоординського часів).

Серед інших пам'яток Миколаївщини треба відзначити і іншу цікаву знахідку. На думку В.Б. Пиворовича на території міста-фортеці Баликлея, розташованого поблизу с. Покровка Веселинівського району Миколаївської області, виявлений тимчасовий монетний двір XV ст., де карбувалися монети Менглі-Гірея 1 [19, 86].

Іншою видатною пам’яткою Західного Причорномор'я є Аккерманська фортеця. Вивчення золотоординського, а згодом і османського періоду історії Аккерманської фортеці та матеріальної культури відбувається вже в другій половині XX - на початку XXI ст. Насамперед, слід відзначити дослідження А. О. Кравченко 1967-84 рр. культурного шару Білгорода кінця XllI-XIV ст., коли внаслідок золотоординського панування привносяться істотні зміни у характер матеріальної культури [20]. З набуттям васальної залежності від османів у 1475 р. починається і запровадження османського впливу на розбудову Аккерману і поширення османської культури. Початок планомірного вивчення Аккерману османського періоду відбувається з відкриттям залишків османської лазні у Портовому дворі фортеці у 1998р. професором Боскуртом Ерсоєм (Туреччина).

У 1999-2002 та 2004-2005pp. Міжнародною українсько-турецькою експедицією Інституту археології HAH України здійснені археологічні дослідження на території Портового (Карантинного) двору Аккерманської фортеці. Основні роботи зосереджено у центральної частині двору між Портовими воротами і барбаканом. Завдяки археологічним обстеженням та розкопкам, зафіксовано планувальну структуру, ознаки перебудови та зміну призначення деяких будівельних об'єктів, що мали місце з кінця XV до XIX ст. включно. Нарешті стало можливим знайти пояснення розбіжностям між повідомленнями писемних джерел та планами фортеці, що призвели в свою чергу до атрибутації будівлі турецької лазні, побудованої наприкінці XV - на початку XVl ст. і пізнішого комплексу майстерні з складським приміщенням [21, 136]. Відкрито основні функціональні приміщення турецької лазні. Вони розташовані на площі біля 200 кв. м. Це - роздягальня, прохолодна секція, гаряча банна секція, приміщення для опалення (кюльхан), та підвальне приміщення (гіпокауст), яке є складною інженерною системою циркуляції гарячого повітря для обігріву підлоги лазні, теплообміну та відведення конденсату. За повідомленням Евлія Челебі, який був у Аккермані в середині XVII ст., лазню побудовано за часів Баязіда II, тобто наприкінці

XV - на початку XVI ст. Це підтверджується і археологічними джерелами, зокрема знахідками монет.

З’ясовано, що лазня функціонувала за своїм призначенням принаймні у

XVI - ХѴП ст., коли її засвідчив Евлія Челебі. Але невдовзі відбулася перебудова лазні та зміна її призначення. Протягом тривалого часу тут працювала майстерня з виготовлення виробів із свинцю, зокрема куль, а також існувала комора для зберігання продукції [22].

Продовжується вивчення планувальної структури Портового двору та башти барбакану (2005p). Розпочаті обстеження навколо мінарету мечеті Баязіда II у громадському дворі фортеці.

Перспективними є і подальші розвідкові роботи у Білгороді- Дністровському, Овідіопільському та інших районах Одеської області з пошуку поселень татарського та османського часів. Так, у 1998 році Молозькою експедицією на чолі з А. Е. Малюкевичем під час охоронних досліджень могильника римського часу Молога-ІІ, розташованого на правому березі Дністровського лиману, було виявлено об’єкти турецького часу XVII-XVIIl ст., досліджено зольник, а також шість господарських ям цього ж періоду [23, 38-44].

Крім картографування нерухомих пам’яток османської культури, надзвичайно важливим є інше завдання вивчення османської культури в Україні: фіксація та каталогізація рухомих пам’яток, які практично зустрічаються більшою чи меншою мірою на всьому просторі країни, що пов’язано з різними історичними і політичними обставинами. Однією з таких обставин є вимушене переселення козаків під тиском російського царату та побудова козацьких січей на землях, які на той час входили до Османської імперії. Так, після зруйнування Чортомлицької січі козаки подались під протекторат Туреччини, отримавши дозвіл від кримського хана побудувати Січ в районі колишнього давньоруського Олешшя. Археологічні дослідження, проведені на території Олешківської Січі Д.Я. Телегіним та О.М. Титовою, виявили поряд з виробами місцевого виробництва імпортні речі - фаянсові чашечки, виготовлені у відомому турецькому центрі Кютах’я. Фахівці вважають що частина склянок, кухлів та інших предметів із скла також турецького походження [24, 67-68]. Дослідження останніх десятиліть засвідчують значне поширення предметів татарської та османської культур на інших козацьких січах та поселеннях [25, 195-197].

Не дивлячись на певні зрушення у вивченні історико-культурного процесу в Україні часів османської присутності, подальше дослідження проблематики не втрачає актуальності. Зокрема, це стосується і картографування рухомих і нерухомих пам'яток. Особливо зазначимо, відсутність планомірних обстежень територій, які були у складі Османської імперії, з метою виявлення залишків фортець та інших поселенських структур, цвинтарів і ін. і створення, таким чином, карти пам'яток османської культури, що має надзвичайне значення для розуміння взаємовідносин і взаємовпливів різних культур в межах України.

У становленні і розвитку соціальних, економічних і культурних інститутів як Османської імперії, так і у державотворчих інституціях козацької України велику роль відігравала взаємоприсутність різнокультурних компонентів, різних державних систем та векторів зовнішньополітичного напрямку, що засвідчується результатами досліджень останніх десятиліть. Це дає реальну підставу подальшого вивчення нових напрямків історичного розвитку Північного Причорномор’я за доби Османської імперії.

БІБЛІОГРАФІЯ

1 Турушкіна Н.В. Діяльність Інституту Східних мов в Одесі (1828-1854pp.).// Vl сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - K., 2002.-С. 35-36.

2. Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1906. - Т. XXVI. - С. 24-35.

3. Штерн Э.Р. О последних раскопках в Аккермане летом 1912г - Записки Одесского общества истории и древностей, 1913.-Т. 31. - С.92-101.

4. Кравченко А.А.Средневековый Белгород на Днестре (конец ХШ-Х1Ув). - К., 1986.-С. 8

5. Фабрициус И В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. -K - 1951, С. 60, 63-64, 65, 68, 71, 84-85.

6. Гошкевич В.И. Летопись Херсонского музея за 1913 г. Херсон -Вып. 5. - С. 11-

12.

7. Кримський А. Історія Туреччини. К. - 1996. -С. 11.

8 Збірник матеріалів Одеської крайової комісії для охорони пам'яток матеріальної культури та природи // HKO. УСРР - УПР НАУКА 1927.

9. Циганкова Е.Г. Сходознавча традиція в Україні 50-80pp XX ст. //VI сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. К. -2002. -С. 37-39.

10. Фабрициус И В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. - K., 1951. - С. 60,63-64, 65, 68, 71, 84-85.

11. Славін Л.М. Археологічні дослідження городищ, поселень та могильників Ольвійського оточення у 1949-1950 рр.-АП УРСР. -T.V. - 1955. - С. 127-150.

12. Буйських С.Б., Ієвлев М.М. Про осіле населення понизь Дніпра та Південного Бугу у X-XUl ст. // Археологія. - 1991. -№ 4. -С.89-104; Бураков А.В. Полив'яний посуд з городища Дніпровське-2. H Археологія. - 1991. - С. 105-109.

13. Оленковський М. Турецькі археологічні та історичні пам'ятки в пониззі Дніпра (проблеми охорони та дослідження) // Україна і Туреччина. Тези доповідей міжнародної наукової конференції з нагоди 80-річча заснування Турецької Республіки. - К..2003. - С. 51-53.

14. Тимченко В. Османська фортеця Аслан-Кермен на Дніпрі (за археологічними та писемними джерелами) // Україна-Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє. K., 2004 -С. -231-234.

15 Дмитров Л.Д. Отчет о раскопках городища в с. Любимовка Каховського р-на Херсонской обл. в 1951г. - НА IA НАНУ. - 1995/46.

16. Добролюбский А О. Стратиграфия турецкого Измаила и ее исторические комментарии // Проблемы истории и археологии Нижнего Поднестровья. Тезисы докладов и сообщений научно-практической историко-краеведческой конференции. - Белгород- Днестровский, 1990. -С.118-120; Дынник И. Н. Керамический комплекс Измаила XVI - XVII вв. // Там само. - С. 120-123.

17. Біляєва С О. Археологічні дослідження Очакова // BORISTHEN1KA-2004. Материалы международной научной конференции к 100-летию начала исследований острова Березань Э. P фон Штерном. Николаев. - 2004. - С. 60-66.

18. Майстренко А.В. Памятники археологии Кинбурнгского полуострова H N Миколаївська обласна краєзнавча конференція: «Історія, етнографія, культура. Нові дослідження». - Миколаїв, 2004. -С.80-84.

19. Пиворович В.Б. Походный монетный двор Крымского ханства в крепости Балыклея // V Миколаївська обласна краєзнавча конференція: «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». - Миколаїв, 2004. - С.86.

20. Кравченко А.А. Средневековый Бєлгород на Днестре (конец XIII-XlУ в ). - K., 1986.-Cl 26.

21. Шлапак М. Белгород-Днестровская крепость. - Кишинев. - С. 136.

22. Біляєва С.О., Ерсой Б. Дослідження Карантинного двору Білгород-Дністровської фортеці. // Нові дослідження козацької доби в Україні. Вип. 11. - K., 2002. - С. 28-30; Біляєва С.О. Відновлення планувальної структури Портового двору Аккерманської фортеці: нові відкриття // IX Сходознавчі читання А Кримського. - K., 2005. - С. 66-67.

23. Малюкевич А.Е. Охрана и исследования памятников археологии в Одесской области // Сборник научных статей. - Одесса, 1999. - Вып. I. - С.38 - 44

24. Телегин Д.Я., Титова О М. Археологічні дослідження Олешківської Козацької Січі // Україна і Туреччина. Тези доповідей міжнародної наукової конференції з нагоди 80-річча заснування Турецької Республіки. - K,2003. - С. 67-68.

25. Кресін О.Османська імперія: роль в історії України // Україна -Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє. - K.,2004. - С. 192-198.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Біляєва Світлана Олександрівна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології HAH України.

Карашевич Ірина Володимирівна - лаборант І категорії Інституту археології HAH України.