КУЛЬТУРА
Значний економічний розвиток країни, напружені соціальні відносини, бурхливі політичні події, зв’язки з іншими землями Русі — все це створювало умови для росту культури на західних землях.
Писемні джерела зберегли мало вказівок про матеріальну культуру і побут сільського населення. Поселення в значній частині краю були тоді порівняно рідкі і розташовувалися серед непрохідних лісів і пущ. Але поблизу великих міст вже було вирубано ліси, і поселення займали ширшу територію.
Села того часу були невеликі і складалися з відокремлених дворищ. Кожне дворище, тобто господарська садиба, було оточене власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом.
Центр міста становив озброєний “град”, замок, обнесений валами, заборолами, ровами; доступ до замку проходив зведеними мостами та укріпленнями брами. Посередині стояли головні будинки: княжа палата, будинки бояр і міського патриціату, церкви, монастирі та ін. Біля підніжжя замку простягалося “підгороддя” — передмістя, частково укріплене дерев’яним “острогом”[646], де жило менш заможне населення. Поза містом знаходилися окремі садиби феодальної знаті. У Перемишлі двір Володимирка стояв далеко за містом, на лузі над Сяном[647] [648]; в Галичі двір могутнього Судислава був поза містом, в ньому зберігалося багато всяких господарських і воєнних засобів^. Ці двори, правдоподібно, були укріплені, широко розбудовані, мали свої церкви. При археологічних дослідженнях Галича відкрито багато таких відокремлених садиб. Літописи описують точніше укріплення міст, але майже не згадують про вигляд будинків феодальної знаті і княжих дворів. Тільки принагідно дізнаємось, що в Галичі з княжих “палат” до церкви Спаса ішли “переходи” із ступенями4. Є ряд згадок про церкви і монастирі, засновані князями[649]. Літопис дав докладний опис холмських церков. Писала XI-XII ст. з Галицької землі Тогочасний побут яскраво характеризує класове розшарування суспільства. При цьому в писемних джерелах збереглися дані переважно про побут феодальної верхівки. Багато відомостей є про одяг і зброю. Коли Данило приїхав у гості до угорського короля, “сам їхав поруч із королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли й шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом і чоботи з зеленого сап’яну”. Воїни, які супроводжували князя, були зодягнені в “ярики”, їх коні — в личинах і шкіряних коярах, “від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї”. Розглядаючи цю дружину, місцевий народ дивувався, а король Бела сказав: “Менше варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків”[651]. Серед коштовностей, які належали Володимиру Васильковичу, згадуються золоті і срібні пояси князів, намиста княгинь — золоті з дорогим камінням, срібні і золоті тарілки і кубки, тканини оксамитні і шовкові, мереживо та ін.[652] Дружинник Михайло Скула навіть в час воєнного походу мав на собі три золоті ланцюги[653]. Літопис передає деякі сцени з феодального побуту. Принагідно дано опис рицарських вправ: в Галичі Василько Романович вийшов із будинку, де відбувалася княжа рада, “добув свій меч, граючись з королеви^ слугою, інший вхопив щит, граючись...”; перед боєм під Ярославом Ростислав Михайлович “влаштував ігру під містом”, зустрівся з Варшем, та. під ним упав кінь, і він вивихнув собі плече[656]. В літописі описано похорон Володимира Васильковича з обрядовими голосіннями[657]. Тогочасна література тісно пов’язана з народною творчістю. Літописи принагідно згадують різні народні твори, як переказ про початок Галича і Галичину могилу, поетичне оповідання про хана Отрока та зілля “євшан”, пісні про Романа, пісню, складену в пам’ять перемоги Данила і Василька, різні приказки та приповідки. Польський хроніст Длуґош Бронзова іконка XII ст. Благовіщення” з Бовшева наводить героїчну пісню на честь Мстислава Мстиславича*. Є звістка про народних співців, як “словутний співець” Митуса з Перемишля, який через гордість не хотів служити князеві Данилові, або половецький “гудець” Op[658] [659]. Ці випадкові згадки про різні жанри народної словесності вказують на незвичайне багатство народної творчості, яка дійшла до нас лише у невеликих фрагментах. Народна творчість мала значний вплив на розвиток літератури. Головною пам’яткою літератури західних земель того часу є Галицько-Волинський літопис. Як показують нові дослідження, літопис пройшов п’ять редакцій[660]. Але в цілому він є продуктом однієї літописної школи. Від інших літописів того часу Галицько-Волинський літопис відрізняється тим, що його редактори не виходили з хронологічного переліку подій, а намагалися піднятися на вищий рівень суцільного прагматичного оповідання. Літописці включали у своє оповідання різні літературні джерела, наводили деякі документи, користувалися народними переказами, піснями, дружинним епосом, народними приказ- ками1^. Галицько-Волинський літопис, у перших редакціях, відзначається своєрідною літературною манерою (дієприкметники у третьому відмінку, як “времени минувшу”), риторичними фразами, цитатами із хронографів, наслідуванням біблійного стилю. Літопис писався на княжих дворах і його основна тенденція — прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Втім, різні редактори відбивали точку зору різних князів: перший автор присвячував головну увагу діяльності Данила, пізніші літописці наголошували на значенні волинської династії, особливо князя Володимира Васильковича. Галицько-Волинський літопис не був єдиною пам’яткою тогочасного літописання. Редактори літопису використали ряд окремих літописних записок, які складалися в різних містах — у Володимирі, Пінську, Галичі, Холмі, Любомлі та ін., ввели в літопис окремі “повісті”, як оповідання про бій над Калкою. Церква XII ст. з літописного Василева (реконструкція Г. Логвина) У складанні літературних творів брали участь також численні переписувачі-копіїсти, які переписували книги[664], зокрема збірник поучень Єфрема Сирина, списаний Иовом “за царства благовірного царя Володимира, сина Василька, внука Романа”[665]. На західних землях було поширене знання іноземних мов. Вище духовенство частково було грецького походження, і галицькі єпископи мали печатки з грецькими написами. На поширення латинської мови вказують листи латинською мовою як князів, так і володимирських міщан[666]. В мові Галицько- Волинського літопису звертають увагу окремі слова, запозичені із угорської, німецької, литовської мов, що свідчать про деякі впливи цих мов на західних землях. На західних землях існувало кілька видатних культурних центрів. Найперше місце займав Володимир. Культурне життя зосереджувалось тут насамперед на княжому дворі. Князі сприяли розвиткові архітектури міста: Мстислав Ізяславич поставив великий собор, в часи Данила розбудовано укріплення міста, розвитку культури надавав особливої уваги Володимир Василькович, одночасно будівничий і любитель письменства. На княжому дворі писався володимирський “літописець” — частина Галицько-Волинського літопису. Володимир був одним з центрів рицарської поезії, як це видно із згадок про пісні, присвячені Романові, Данилові та ін. З князями співдіяло володимирське духовенство2^. Другим видатним культурним центром був Галич. Тут також всебічного розвитку набула архітектура (собор, церква св. Пантелеймона та ін.). На початку XIII ст. тут жив “премудрий книжник” Тимофій, походженням з Києва, непримиренний ворог угорських загарбників[667]. Пам’яткою літератури Галича залишаються Галицько-Волинський літопис та Галицьке євангеліє. У Перемишлі в XII ст. також існував місцевий літопис, який використав у своїй хроніці польський історик Длугош[668]. Тут відомий був “словутний співець” Митуса[669], мабуть, співець-дружинник. Побудований Данилом Холм з самого початку був великим центром архітектури і образотворчого мистецтва2?. Із тогочасних монастирів особливу славу мав згаданий вже Полонинський монастир, яким керував ігумен Григорій, “чоловік святий, якого не було перед ним і по ньому не буде”; перебував тут литовський князь Войшелк2^. Типом культурного діяча того часу був князь Володимир Василькович, “книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після нього не буде”. Він цікавився письменством і науками, “розумів притчі і темне слово”, в розмові з перемишльським єпископом “говорив багато з книг”50. Як видно із літописного оповідання, він кохався у книгах, залюбки сам їх переписував, роздавав цінні книги церквам і монастирям. Володимир розбудував місто Берестя, звів нові укріплення в Кам’янці, поставив ряд церков і монастирів. Всі значніші церкви на Волині прикрасив іконами, дорогоцінним посудом5^. Основною рисою розвитку культури були її тісні зв’язки з іншими землями Русі. Приєднання Волині і Прикарпаття до Києва в період Володимира і Ярослава стало основою до тривалих культурних і політичних зв’язків. Західні землі були зв’язані з Києвом економічними взаємовідносинами, єдністю матеріальної і духовної культури, політичними інтересами княжих династій. З Києва і Київщини на Волинь і в Галичину надходили ремісничі і художні вироби, привозні товари зі Сходу. На західних землях поширювалися овруцькі шиферні вироби, київські ковтки, різні твори мистецтва. Для холмського собору Данило привіз ікони з Києва і Овруча, дзвони з Києва52. Через Волинь і Галичину проходили торгові шляхи з Києва до Польщі, Угорщини та в Середню Європу. Київська митрополія була центром церковного життя всієї Русі, і у тісних зв’язках з Києвом перебували також єпископи володимирський, холмський, перемишльський і галицький. Деякі київські митрополити походили з західних земель**. Близькі зв’язки західних земель з Києвом засвідчує письменство: Київський літопис подає точні відомості про події на Волині і в Галичині, Галицько-Волинський — про Київ. Вище вже згадано про киянина Тимофія, який відігравав важливу роль у Галичині55. [670] [671] [672] [673] У близьких взаєминах з Галичем і Володимиром перебували також інші землі. Пінська земля, яка ревниво оберігала свою незалежність, не раз користалася допомогою волинських князів у боротьбі проти литовських набігів^4. Чернігівські князі нерідко намагалися здобути собі галицький престол, і це вдалося на деякий час синам Ігоря Святославича, а пізніше Михайлові Всеволодовичу та його синові Ростиславу. У час ординської навали чернігівці шукали захисту в Галичині і одержали тут землі для себе^. Василько Романович віддав свою доньку Ольгу за чернігівського князя Андрія Всеволодовича^6. Зв’язки з Новгородом зміцнив Роман Мстиславич, що деякий час був новгородським князем і допоміг новгородцям організувати захист їх землі. Новгородський князь Мстислав Мстиславич добув Галицьке князівство і жив у дружбі з Данилом. В тому часі у Володимирі оселилось чимало новгородців^?. Галицький золотий колт (з досліджень Я. Пастернака) 34 Там же, с. 530, 543, 576. 35 Там же, с. 525. Мабуть, з цього часу походить назва с. Куряни Тернопільської обл.; куряни — вихідці із Курська. 36 Там же, с. 562. 37 Там же, с. 605. Особливо близькі зв’язки існували між галицькими і галицько-волинськими князями та Суздалем. Початок їм поклав Володимирко галицький. Щоб забезпечитися від вступів з боку волинських князів, Польщі і Угорщини, він увійшов у дружбу з Юрієм Мономаховичем, засновником Суздальського князівства, який добивався Київського князівства. Володимирко допомагав Юрієві у його заходах у Києві, а за те Юрій підтримував Володимира проти волинських князів. Союз підтверджено шлюбом Володимиркового сина Ярослава з Ольгою Юріївною. Ярослав, засівши на галицькому престолі, далі підтримував дружбу з Юрієм, Юрій допомагав йому під час конфлікту з Іваном Берладником. Ту саму політику продовжував Володимир Ярославич, який стояв у близьких взаєминах з Всеволодом Юрійовичем “Велике Гніздо” і визнавав його старшинство. Коли ж Володимира прогнано з Галича, Всеволод допоміг йому повернути Галичину. Волинські князі в період Юрія Мономаховича належали до ворожого йому табору, бо лякалися поширення впливів Юрія на Волинь. Політика, ворожа суздальським князям, проявилася також у тому, що Роман Мстиславич, перебуваючи на Новгородському князівстві, захищав Новгород проти коаліції князів, очоленої Андрієм Боголюбським. Але коли виникло об’єднане Галицько-Волинське князівство, Роман, оцінюючи значення Суздальського князівства, увійшов з ним у дружні відносини[674]. Цю політику продовжували Романові сини, Данило і Василько. 1229 р. Василько їздив у Суздаль відвідати Юрія Всеволодовича і тоді, мабуть, домовився про свій шлюб з донькою Юрія. Разом з Васильком їздив політичний радник Романовичів, боярин Мирослав: це вказує, що велися якісь ширші політичні переговори. В пізнішому часі дочка Данила пішла за володимирського князя Андрія Ярославича[675], а його онук Юрій Львович мав за жінку доньку Ярослава Всеволодовича суздальського. Спільні політичні інтереси північно-західної Русі з Галицько-Волинським князівством були зумовлені також потребою боротьби проти німецьких рицарських орденів. Зв’язки західних земель з північними знайшли свій відбиток у взаємовідносинах в галузі мистецтва. Архітектура Галича і Суздаля має багато спільних рис, які можна пояснити лише взаємними впливами художників обох князівств[676]. Єдність всіх земель Русі проявлялася у спільних виступах проти іноземної агресії. Коли 1189 р. угорський король захопив Галицьке князівство, у Києві зустріли це з великим обуренням, а київський митрополит закликав князів: “Це іноземці забрали вашу батьківщину, треба вам піднятисяза неї”[677]1. Мстислав Мстиславич, новгородський князь, в 1220-х рр. організував боротьбу проти угорського засилля і прогнав угрів з Галичини. З другого боку, галицько-волинські князі брали активну участь у походах проти половців, які загрожували, в першу чергу, наддніпрянським князівствам. Роман Мстиславич здобув собі широку славу боротьбою з половцями, про його рицарські подвиги співали пісні. Коли ж на землі Русі насунула вперше навала кочівників-завойовників, полки західних земель дружно з військами інших князівств на Калці зустріли ворога. Під час походу Батия на Русь Данило намагався забезпечити столичний Київ своїм військом від грізної небезпеки. Взаємини галицько-волинських земель з країнами Центральної Європи виявлялися в торгових зв’язках, у політичних переговорах, позначалися в різних ділянках культури. Галицькі і волинські князі не раз бували на Заході, а західні князі, в свою чергу, відвідували Русь. Княжі династії обох сторін часто зв’язувалися шлюбами[678]. Відбувався також обмін Галицькі кам'яні іконки XIII ст. (з досліджень В. Ауліха) мистецькими цінностями[679]. Події у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відбиток у хроніках західних країн, з другого боку, Галицько-Волинський літопис проявляє зацікавлення подіями в Західній Європі. Ці взаємини створювали атмосферу міжнародного довір’я, яка протидіяла інколи жорстоким феодальним війнам того часу. Для прикладу можна привести двостороннє порозуміння польських князів з Данилом і Васильком 1229 р., коли “створили клятву Русь і ляхи, що коли після того буде між ними боротьба, ляхи не будуть воювати руської челяді, а Русь лядської”4^. Галицько-Волинські землі були найдальшим на заході форпостом східнослов’янської культури. Різні галузі культури — освіта, письменство, мистецтво — розвивалися у тісних зв’язках з усією Руссю. Через Волинь і Галичину культурні впливи Русі переходили до західних слов’ян, на Угорщину і до країн Центральної Європи. І навпаки, Галичина і Волинь використовували культурні надбання своїх західних сусідів і передавали їх іншим частинам Русі.
