Доповнення

На с. 138, після 1-го абзацу (прим. 399), додати абзац:

За деякими даними, «невдовзі однак замок ровенський згорів, і княгиня новий будувати розпочала; оскільки ж у тій пожежі згоріли всі привілеї для Ровна, король отже Жигимонт пише до кн.

На с. 151, 3-й абзац (після прим. 428) продовжити: Ні до якого конфлікту між князями цей факт, здається, не призвів. А невдовзі вони ще й посвоячилися, оскільки К. Острозький одружився на двоюрідній племінниці М. Збаразького - Тетяні Семенівні Гольшанській, онучці та єдиній спадкоємиці князя Семена Збаразького-Колоденського. 8 квітня 1509 р., в Луцьку, князь Острозький видав своїй дружині віновий запис, причому серед свідків цього документу був і князь М. В. Збаразький^[574].

На с. 155, після 1-го абзацу («Жираку») додати прим^[575].

Наприкінці с. 166 (після прим. 499), додати абзац:

Єдиною спадкоємицею княгині Анастасії Гольшанської, а трохи згодом і її матері, княгині Марії Ровенської, була дочка Тетяна-Ганна, а фактично - її чоловік, князь Костянтин Остро­зький. Останній пізніше сам свідчив, що він «имѣнья єє матє- ристыи (тобто княгині Анастасії - Авт.) по нєй єсми взял: Голшаны, Глуско, а двє части Стєпаня (третю він отримав від короля - Авт.), а Рускии имѣнья: Копыс, Романов, Сушу, дру­гий тєж имѣнья єє матєристии, которыи по матцє єй пришли: Ровное, Колодно, Чєрнєхов и иншыи дворы и волости и сєла по нєй єсми взял»^[576]. Про величезний спадок княгині Марії Ровенсь- кої - приблизно половину всіх володінь роду Збаразьких, - мова вже йшла вище. Як бачимо, князь Острозький уклав надзвичай­но вигідний для себе шлюб, внаслідок якого отримав значну ча­стину володінь відразу двох магнатських родів ВКЛ - князів Гольшанських і Збаразьких.

Келембет Станіслав Миколайович народився у 1977 р.

⁴⁵ [Paprocki B] Gniazdo cnoty... - Krakow, 1578. - S. 1147. На початку розділу про Князівство Литовське сам автор відзначає, що його історію «свіжо Матис

⁵⁵ Niesiecki K. Korona polska. - Lwow, 1743. - T. IV. - S. 540-543. Зазначимо, що Нєсєцький користувався «генеалогією» Вишневецьких (мабуть, тією, що збе­реглася до наших часів: Genealogia Xiazat IchM Koributow Wisniowieckich // AP Krakow. - AS 306), у якій вона, починаючи з синів міфічного Дашка Федоро­вича, викладена загалом правильно, явно на підставі актових джерел. Зокрема, переліки маєтків трьох братів, Семена, Солтана та Василя «Дашковичів», без сумніву, запозичені з їх розподільчого акту 1463 р. Але ж там брати чітко на­

¹¹³ Див. також регесту цього документу з «Архіву листів Ордену», під тим же № XXIVa 12: Regesta historico-diplomatica Ordinis S. Mariae Theutonicorum

¹⁵² Догель М. И. Неизданная русская монета XIV в. // Записки Нумизматиче­ского отделения Императорского Русского Археологического общества. - СПб., 1913. - Т. II. - Вып. III-IV. - С. 85-86; Ильин А. А. Классификация русских удельных монет. - Л., 1940. - Вып. 1. - С. 20-21, табл. II, 25 (остання літера у написі явно «А», а не «О», як вказано у тексті). Довгий час було відо­мо всього дві монети, з яких одна з «князівським знаком».

¹⁶⁴ Щоправда, ще К. Нєсєцький писав: «не менше Potocki in Centur. Viror. fol. 104 помилився, коли Князів Вишневецьких початки до Коріатовичів натя­гує» (Niesiecki K. Korona polska. - Lwow, 1743. - T. IV. - S. 541). Напевне, мова йде про книгу: Potocki P. Centuria clarissimorum virorum polonorum et Iithvanorum. - Cracow, 1702. У її перевиданні 1747 р. про Януша Вишневецько- го говориться: «ut cineribus Kwiatoviciorum, Protoparentum suorum (...)» (Potocki P. Opera оmnia. - Varsaviae, 1747. - P. 35). Напевне, мова тут дійсно іде про Коріатовичів, з якими порівнюється князь Януш. Але слово «Protoparentum (прабатьки)» в даному випадку, напевне, вжите у найширшому значенні - представників тієї ж династії, з якої виводили себе й Вишневецькі.

¹⁷⁵ Де-Витте Е. И. Комментарии к древнейшим помянникам Киево-Печерской лавры и Киево-Златоверхо-Михайловского монастыря // Чтения в Историче-

¹⁸² Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча за 1391 г. // Беларускі гістарычны агляд. - 2001. - Т. 8. Сш. 1-2. - С. 133. У цій оригінальній грамоті

¹⁹⁰ Balinski M. Lipinski T. Starozytna Polska pod wzglcdem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. - Warszawa, 1846. - T. III. Wielkie

¹⁹⁷ Крауцэвіч А. К. Гарады і замкі Беларускаго Понямоння XIV - XVIII стст. (планіроука, культурны слой). - Мінск, 1991. - С. 103-104. Щоправда, А. В. Куза вніс Несвіж до переліку давньоруських городищ, але лише на тій підставі, що вважав його правителем літописного князя Юрія Несвіжського,

²⁰³ AUPL. - S. 47-48. Значно менше значення мають інші варіанти написання прізвища у транслітерації латиницею, які або записані на слух, або походять не з оригінальних документів. До того ж передати латиницею різницю між русь­кими буквосполученнями «зс» чи «жс» та «ц» досить складно.

²²² Зовсім недавно була запропонована ще одна версія щодо походження князів Болоховських, заснована на свідченні магістра Рогерія, який у 1241 р. перебу­вав у монгольському полоні - про те, що в Трансільванії монголи для управ­ління місцевим населенням призначили особливих «сапе8О8»-князів. Нібито аналогами цих угорських «canesos» на Русі були Болоховські князі, також при­значені монголами у 1241 р., з метою заготівлі припасів для монгольської армії (Ричка В. Толочко О. «Князи Болоховьсции» // Ruthenica. - К., 2016. - Т. XIII. - С. 104-107). Що ж стосується свідчень Галицького літопису про участь Боло­ховських князів у подіях 1232/33 та 1236 рр., то вони визнаються редакторсь­кими вставками; тому виходить, що у другому випадку Михайло насправді мав називати «братией» лише полонених галицьких бояр (там само, с. 94-97).

Однак сумнівно, щоб князь Галицький міг називати «братией», тобто рівними собі за статусом, власних підданих-бояр. Окрім того, якби Болоховсь­кі князі були «створені» монголами лише у 1241 р., то редактор Галицького літопису, як і його сучасники-читачі, напевне, знали б про цей неординарний факт. А отже, подвійна «вставка» князів Болоховських до подій до- монгольського часу, коли їх начебто взагалі не існувало, легко б викривалася. Якби редактор-фальсифікатор хотів лише підкреслити ворожість новоспече- них «князів» до Данила, то чому не «додав» їх до переліку численних ворогів Данила, які воювали з ним після монгольської навали? Помилкова стилістика Галицького літопису, на яку посилаються автори версії, взагалі є характерною для цієї пам’ятки, і, гадаємо, не обов’язково має пояснюватися лише редактор­ським «перекроюванням» тексту.

²⁴⁵ Оскільки документ зберігся в оригіналі, не має значення його регеста в Ін­вентарі Коронного архіву М. Кромера 1551 р., де серед поручителів названі «(...) Gregorius, Iwan Nieswieski duces» (Книга посольская Метрики Великого княжества Литовского. - М., 1843. - Ч. 1. - С. 456). У Інвентарі 1681 р. та сама помилка - «Georgius (так - Авт.), Iwan Nieswiezki duces» (Inventarium omnium et singulorum privilegiorum, litterarum, diplomatum, scripturarum et monumentorum (.) / [Ed. E. Rykaczewski]. - Paryz; Berlin; Poznan, 1862. - P. 375).

Ян Тенговський, окрім Григорія та Івана, приймав ще існування Юрія Несвіцького, який нібито згадується близько 1390 р.: Федько Несвізький міг бути «сином Юрія Несвіцького, поручителя королеві Владиславу Ягайлу за Олехна Дмитровича» (Tfgowski J. Pochodzenie kniaziow Iwana i Fiodora Nieswickich // Genealogia. - Poznan-Wroclaw, 1996. - Т. 7. - S. 131 (таблиця),

²⁶³ Codex epistolaris saeculi decimi quinti. - T. II / Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. - Krakow, 1891. - T. XII. - P. 260, № 191 (лист Владислава-Ягайла великому магістру від 14 липня 1431 р.); звідси: Dlugosz J.

²⁶⁶ Danilowicz I. Skarbiec diplomatow... - T. II. - S. 126, № 1562. Тут наведено польський переклад з німецького перекладу перемирної грамоти з боку Ягай- ла, а потім додано список свідків із грамоти Швитригайла, латинський список та німецький переклад якої зберігалися в Кьонігсбергзькому таємному архіві. Однак у оригінальній грамоті Швитригайла, виданій у Чорторийську 1 верес­ня, список князів-свідків значно коротший, ніж у Даниловича: відсутні Андрій Володимирович та Федько Несвізький, а Іван Путята та Василь Семенович, імена яких у самому тексті також відсутні, засвідчили документ своїми печат­ками (Бучинський Б.

²⁹² Dlugosz J. Roczniki. - Ks. 11-12. - S. 125. С. Полєхов вважає, що «такий хід подій почасти відбився і в згаданому листі комтура Остероде великому

³¹⁴ Леонтович Ф. И. Очерки истории литовско-русского права // ЖМНП. -

СПб, 1894. - Март. - Ч. CCXCII. - C. 64, прим. 5. Разом з тим, Леонтович ціл­

³²² Ця грамота була підтверджена 20 грудня 1582 р., а 20 червня 1583 р. внесе­на до книги 7 «Руської метрики» (РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 196 [ЦДІАК. - КМФ-36. - Оп. 1. - Спр. 196]. - Л. 250-250 об.; Руська (Волинська) метрика. - К., 2002. - С. 375). Дата вказана так: «под лєтьі Рожєства Исуса

³⁶⁶ «Українські грамоти XV ст. - С. 67-68 (5. 08. 1470, Львів). Угода опубліко­вана за записом 1621 р. у луцькій гродській книзі. Датування її в тексті 1478-м роком не збігається з указаним у ньому 3-м індиктом; крім того, восени 1472 р. уряд холмського каштеляна належав уже іншій особі (Urzcdnicv dawnej Rzeczypospolitej. - T. 3, zesz. 2. - S. 152, nr. 1091). Присутність королівського писаря Васька Любича натякає на те, що угода укладалася під час відвідин

³⁷⁰ Semkowicz W. Losk i wygasniccie Korybutowiczow // Rocznik Towarzystwa heraldycznego we Lwowie. - Krakow, 1926. - T. VII. - S. 200, przyp. 2. Семкович помилково датував цей акт з печатками князів Несвізьких-Збаразьких 1461 р., але уточнив, що то був документ з Бібліотеки Оссолінських у Львові № 693, надрукований в AKLS. - T. I. - № 75 (s. 71) - поділ князів Семена Васильовича та Михайла Васильовича уділу їхнього померлого брата (так) Солтана. Помил­кова дата Семковича перейшла потім у праці М. Гумовського (Gumowski M. Pieczccie Ksiazat Litewskich // AW. - 1930. - Z. 3-4. - S. 712) та О. Однороженка

³⁷⁴ LM. - Vilnius, 1998. - Knyga Nr 25. - P. 288, Nr 236. У тексті документ дато­ваний 30 червня 7-го індикту. Це відповідає або 1474 р., але тоді ані князь Се­мен не був старостою Кременецьким, ані Іван Ходкевич - Луцьким, або 1489 р., але тоді обидва вони були вже покійними. Ще 8 січня 1477 р. старос­тою Луцьким був Михайло Монтовтович, а 2 серпня 1478 та 13 травня 1479 р.

⁴⁰⁸ AKS. - T. III. - S. 166-168, № CLXXXIII (за копією близько 1540 р. - «Monumenta ducum in Ostrog»). Цікаво, що у регесті цього акту, облятованого у актах Луцьких, князь Семен названий Несвізьким: «1518 Fra 3. Ipso Die S. Floriana Cracoviae, Privilegium a Serenissimo Sigismundo Rege Poloniae Super arcam Kolodno, Rowne, Kozlin, Chocin, ac alia, duci Constantino Iwanowicz Ostrogski, post olim Simeonem Wasilewicz Nieswiski et Marianna Rowienska

⁴⁴⁰ Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmodzka i wszystkiej Rusi. - Warszawa, 1846. - T. II. - S. 371. Польський письменник XVII ст. Ш. Старо- вольський об’єднав князя М. Вишневецького, який нібито «багато років (per multos annos)», разом з князем Костянтином Острозьким, воював з татарами і

⁴⁵⁴ У книзі Якуба Суші, уніатського єпископа Холмського, у розділі, де опису­ється зміст Холмського пом'янника, міститься наступний абзац. «Tamze iest wzmianka Ich MM. XX. Zbaraskich, z ktorych, oprocz szesciu Xiazat zakonnikow, trzech Panien zakonnych naszych, byl skimnikiem Xiaze Auxentius; a Alexius Chelmskie trzymal episkopstwo (Там же є згадка їх милостей кн. Збаразьких, з яких, окрім шести князів ченців, трьох дівиць черниць наших, був схимником кн. Авксентій; а Олексій Холмське тримав єпископство)» (Susza J. Phoenix tertiato redivivus. - Zamosc, 1684. - S. 56). Пізніше Ігнацій Стебельський вка­зував, що Олексій був єпископом близько 1504 р., у якому, за свідченням Ку­леші, король Олександр, «na instancya» єпископа Холмського руського обряду, на сеймі підтвердив привілеї «унітів» (Stebelski I. Przydatek do chronologii... - Lwow, 1867 [перше видання - 1783]. - T. III. - S.158-159). Ця версія, прийнята А. Петрушевичем та іншими, є поширеною в літературі до сьогодні (див. Інте- рнет). Однак у книзі Кулеші, на котру посилається Стебельський (зі вказівкою сторінки), ім'я єпископа Холмського не наведене (Kulesza J. A. Wiara prawoslawna. - Wilna, 1704. - S. 190). Більше того, відома грамота короля Оле­ксандра, видана 24 жовтня 1504 р. своєму руському нотарію Івашку Сосновсь- кому на Холмське єпископство, після смерті попереднього єпископа Симеона (Акты, издаваемые Виленскою Археографическою комиссиею. - Вильна, 1892. - Т. XIX. - С. LXI, 356, № 6).

У збірці актів XV - XVI ст., що відносяться до Холмської єпархії, ні про якого єпископа Олексія не згадується. Причому в XVI ст. серед Холмських єпископів йому просто «не знаходиться місця». Якщо в Суші не міститься помилка, то Олексій Збаразький міг займати Холмську кафедру лише у XV ст. А саме, після 1440 р. це могли бути лише два коротких періоди. 1) Після квітня 1467 р. - останньої згадки єпископа Григорія, і до жовтня 1469 р. - першої згадки Сильвестра-Сави; однак другий з них, судячи з усього, був безпосеред­нім наступником першого, оскільки Сава фігурує як довірена особа Григорія ще за його життя (Акты, издаваемые Виленскою Археографическою коми- ссиею. - Т. XIX. - С. LV-LVI). 2) Після 1489 р. - останньої згадки єпископа Герасима, і до 1494 р. - першої згадки Симеона. Цей варіант є найбільш віро­гідним: у 1488 р. Герасим записав усе своє майно дітям, «з 1490 р. замовкли

⁴⁶⁰ Собчук В. З історії... - С. 241, 245. Ю. Вольф писав, нібито князь Семен купив у Семена Цати маєток Ожеговці (Wolff J. Kniaziowie. - S. 609). На­

⁴⁷³ РГАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Ед. хр. 192 [ЦДІАК. - КМФ-36. - Оп. 1. - Спр. 192]. - Л. 10 об.-11 об.; регеста: Руська (Волинська) метрика. - К., 2002. - С. 238, № 5. Це підтвердження від 11 вересня 1570 р., внесене до 2-ї книги «Руської метрики».

Зазначимо, що документ 1529 р. допомагає встановити справжню дату акту, яким князі Юрій та Война Збаразькі розмежували свої Влашиновці від Вербовця, Бєлки та Лопушної - маєтків князя Федора Вишневецького. У спис­

⁵⁷⁰ Разрядная книга 1475 - 1598 гг. - М., 1966. - С. 41; Новое о восстании Ми­хаила Глинского в 1508 году / Публ. подготовил А. А. Зимин // Советские ар­