Частина Перша: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

I.

До студіювання тексту й історії Руської Правди я підходив із певним ваганням щодо наслідків моїх дослідів. До таких вагань причинилися слова П. Мрочека-Дроздовського: „Після дисертації Калачова, не залишилося майже нічого до ррзроблювання щодо літератури й зовншіної історії Руської Правди.“ 3 цих слів ученого виходило, що марні будуть заходи коли зовнішня історія Правди вже досліджена.

(1) Ніхто перед ним не дослідив стільки списків (аж 50) Руської Правди, скільки їх зібрав згаданий учений. (2) Ніхто ще не був приправив таке видання тексту Правди, яке ми маємо в праці Н. Калачова. (3) Він перший докладно зібрав усі варіанти відомих йому списків і подав у своєму виданні. (4) Він перший подав найосновнішу історію тексту. (5) Він перший перевів найпевнішу і на той час найдокладнішу класифікацію списків Руської Пради. (6) Н. Калачов перший освітлив ті сторінки історичного розвитку Правди, що є такі важні не лише для історика права, але й для історика взагалі. Таким чином, праця Калачова є студією не лише історичного значіння для свого часу; повз неі байдужо не пройде ані один дослідник Руської Правди.

Обминаючи повну бібліографію й огляд студій про Руську Правду від самого початку студіювання її, бо це все докладно подано й опрацьовано у згаданій праці Калачова, я перейду до критичної оцінки вислідів і студій учених, починаючи від студії' Калачова, аж до наших днів.

Студія Н. Калачова появилась друком ще р. 1846. Текстольоґічні студії в ту добу стояли взагалі невисоко; властиво щойно розпочина­лись. Отже не диво що праця Калачова зайняла таке визначне місце серед текстольоґічних студій того і ггізнійшого часу. Коли ж до неї підійти з текстольоґічними прийомами і методою, що прикладаються в аналізі тексту в теперішних часах, то легко в ній викрити основні методольоґічні довільності вченого. Наприклад:

(1) Н. Калачов в основу свого наукового видання тексту Руської Правди поклав Синодальний список, хронольоґічно найстарший (р. 1282). З погляду фільольоґічного, а зокрема текстольоґічного, коли дослідник приправляє ту чи іншу стародавню пам’ятку до видання зі всіма варіянтами відомих її копій - то перш за все в основу такого видання кладеться текст такого списка (копії) що був би типовим для найбільшої кількости копій і редакцій, щоби видання було най­стисліше і для наукових студій найзручніше; і лише тоді, коли задо­вольняється ця остання вимога, то приймається на увагу хронольоґічна давність копії та поправність її тексту. Чи відповідає цим вимогам текст Синодальної копії? Зовсім ні. (а) Із всіх 46 копій т.зв. Широкої редакції Правди відомих Калачову, Синодальний список єдиний що відрізняється (і) пропуском двох (18-ої та 19-ої) статгей в першій час­тині і (іі) повною відміною в порядкові статгей у другій своїй частині. Отже Синодальний список не тільки не є типовим для всіх списків, а навпаки, затирає всі типові прикмети решти списків, і губить у читача будь яке уявлення про справжній характер тексту цієї „редакції*⁴ та його вигляд, (б) Хоч список цей хронольоґічно є найстарший із усіх відомих нам списків Правди, але текст його, як це буде видно з даль­шого викладу, є пізніший і з такими поважними помилками та пропусками, які його вартість дуже обезцінюють.

(2). Крім вищезазначеного методольоґічного недогляду якого був допустився Н.

(3). Неправдивий, на мій погляд, у Калачова і принцип класифікації списків тексту Руської Правди. Усі списки учений розкла­дає в чотири „фамілії*⁴ відповідно до того, в яких рукописах ті списки вміщені. „Щодо фамілій відомих мені редакцій Руської Правди,⁴⁴ пише Н. Калачов, „то я їх визнаю чотири. До першої фамілії відносять­ся списки найстарших літописів: Новгородського і Ростовського; до другої - списки Кормчих т.зв. Кирилівської редакції, та близько споріднених з ними старих збірників, знаних під іменем Мірило Правдиве. До третьої фамілії я причислюю списки пізних Новгородських (Софійських) Временників; на кінець до четвертої - списки пізних збірників різних статгей досить відмінного змісту.⁴⁴⁴

Автор у своїм визначенні фамілій⁴⁴ Руської Правди перш за все не провів послідовно принципу класифікації. Під,фамілією⁴⁴ чи роди­ною я розумію таку громаду фактів чи явищ, що об’єднуються між собою після ознак спільних лише для цієї родини і різняться від прикмет іншої родини тих самих фактів чи явищ.

Через це саме послідовніший у своїй клясифікації списків тексту Руської Правди був Е. Тобін, що всі відомі йому списки поділив на дві родини: (а) списки Короткої Правди; (б) списки Широкої Правди.⁵ Принцип клясифікації для його часів послідовний і не викликає жадних сумнівів, тоді як Н. Калачов другу родину Руської Правди Тобіна розбив ще на три родини. Один і той самий текст Широкої Правди поширений у списках, Калачов розділив у три різні громади списків („фамілій⁴⁴) і тим їх усамостійнив та ввів читача в блуд, надавши 3-ій і 4-ій,фамілії⁴⁴ списків значення не тільки редакцій а окремих творів: в наслідок такої клясифікації маємо вже не дві Руські Правди, а чотири. Дальше, Н. Калачов до другої,фамілії⁴⁴ ввів текст Руської Правди, що характером свого опрацювання до такої фамілії не належить. Я маю на увазі списки кн. Оболєнського і Ф. Толстого, опубліковані тим-же Калачовим.⁶ Текст і статті цих двох списків стилізовані так відмінно, що творять нову Руську Правду, зкодифіко- вану із двох попередних (Короткої і Широкої) і скорочену в порівнянні з Широкою Правдою.

(4). Н. Калачов неправильно визначив етапи історичного розвит­ку тексту Руської Правди Широкої і Скороченої. Коли Коротка Правда, згідно з моїми студіями, означена правдиво, то громада списків (Кормчої Книги, Мірила Правдивого, Новгородського (Софійського) Временника, і Збірників) визначена хронольоґічно цілковито невірно.

П.

За висновками Н. Калачова безкритично пішов професор Москов­ського університету П. Мрочек-Дроздовський. Учений прийняв основну тезу Калачова, що списки Короткої Правди складають першу фамілію і найстаршу, додавши до спостережень Н. Калачова свої мір­кування про т.зв. три доповнення до Ярославової Правди: перше - статті: 19-29; друге - статті: 30-32; третє - статті: 33-41.⁷

Мрочек-Дроздовський приймає й дальші висліди Н. Калачова про Широку Руську Правду, тільки деталізує їх порівняльним оглядом статтей Широкої Правди,⁸ та низкою т.зв. доповнень: перше - статті 98-109; друге - статті 110-121 (Троїцького списку); третє - статті l^x-17^x по ст. 52 Карамзінського списку; четверте - статті 109-121 Карамзінськ- ого списку; й, останнє - статті (^x∕4) по ст. 121 того ж списку.’

Н. Калачов підказав П. Мрочекові-Дроздовському і хронольоґічне означення місця для Синодального списка. Поклавши цей останний список в основу свого видання тексту Руської Правди, Н. Калачов тим самим признав його найстаршим серед усіх списків Широкої Правди не тільки хронольоґічно, але й на підставі якости тексту. Цю тезу Калачова П. Мрочек-Дроздовський розвиває в той спосіб що визнає Синодальний список переходовим від Короткої Правди до Широкої. Це твердження вчений засновує на цілком теоретичнім припущенні, що чим старший текст Правди, тим він є примітивніший, коротший і менше систематизований. Таким чином, еволюція тексту Правди відбувалася від найпростішої і найпримітивнішої Ярославової Правди через низку доповнень до неї синами Ярослава, внуками і т.д.

Переходжу до студії В. Сергеевича.¹⁰ В цій останній і найпоправ- нішій своїй студії, В. Сергеевич перш за все плутає фамілію списків із їх редакцією: „Ці чотири редакції чи фамілії різняться між собою основно/*¹¹ каже дослідник; отже автор не бачить різниці між редакцією тексту і його фамілією. В дійсності ж редакція ховає в своїм означенні тільки зверхні відміни тексту - формально-стилістичні відхилення, що мають на меті все таки свідомий акт редакторської праці, а не механічної граматично-мовної чи лексичної оправи тексту під час копіювання тексту, властивої для копії. Таким чином, результат механічної оправи тексту під час списування є список, копія; свідома, але тільки зверхня перерібка тексту - це редакція; а свідома внутрішня і зверхня творча праця, що перетворює твір заново - це новий твір, громада списків і редакцій якого може складати цілу їх родину (фамілію).

В. Сергеевич, допустивши таке хистке означення окремих громад копій Правди, тим самим допустився і неправильної класифікації тек­сту Правди. Він всі списки Правди ділить на чотири редакції або фамілії. Коротку Правду, наприклад, розбиває на дві частини й кожду означує як окрему редакцію: перша - за часів князя Ярослава, друга - за часів князів Ярославичів (синів Ярослава). Обидві ці редакції заховались у списках Новгородського літопису: «щодо об’єму, вони дуже короткі; щодо змісту цілковито між собою відмінні."¹² Обидві ці редакції створені в Київі.

„Третя Правда¹¹ пише В. Сергеевич далі, „щодо часу композиції молодша від Правди другої редакції."¹³ „Композицію широкої Правди треба відвести до самого початка XII ст...“¹⁴ „Третя редакція Правди також мусить належати матері городів руських (себто Київу) так як і дві старші..." „Ця третя Правда дійшла до нас в дуже богатьох списках. Калачов знав їх більш як 40..." „Важних різниць між окремими спис­ками небагато.." „Деякі списки мають додаткові статті в порівнанні з іншими, але кількість додаткових статгей невелика і не дає причини вимірковувати окрему редакцію.."¹⁵ „Ці переставки досягають значного розміру тільки в Синодальному списку. Вони починаються після 49-ої статті (на підставі Троїцького списка у виданні Калачова/ і включують цілий їх ряд аж до 102-ої,® з котрою відновлюється спільне їх чергу­вання із другими списками."¹⁶ „Найбільша відмінність щодо змісту представлена в Карамзінському та йому подібних списках. Після 64-ої статті® там вміщено 17 цілком оригінальних статгей..." „Переписувач, вставляючи їх в Руську Правду, очевидно не знав що він робив. Ця вставка знаходиться в списках не раніших від XV-го ст. і бракує в найстарших. Вона для нас важна в тім відношенні що доказує можли­вість вміщення додаток до пам’ятки вже після того як її редакція устійнилася."¹⁷ „Виринає питання про відношення списків третьої фамілії до двох перших. Списки третьої фамілії творять самостійну редакцію."¹⁸

Я позволив собі довше спинитися на цих виписках із праці В. Сергеевича щоби (1) показати як учений плутає різні терміни, зводячи їх до одного значення: „Третя Правда", „Третя фамілія Правди", „третя редакція Правди"; (2) показати як учений не може точніше означити характер тексту Синодального списка та громади списків типу Карамзінського. Такі великі зверхні відміни тексту в цих обох списках механічно не робляться як думає дослідник; тут ми маємо до діла тільки із свідомою редакційною працею. Отже, коли всі списки Широкої Правди складають окрему родину нового правничого твору, то списки, як Синодальний, Карамзінський і йому подібні складають окремі редакції Широкої Правди: (а) редакція Синодального списка і (б) редакція Софійського Временника.

„Четверту фамілію Правди" пише Сергеевич далі, „творять списки середні щодо об’єму, а найпізніші щодо часу їх повстання, їхнім приміром може служити список князя Оболенського."¹⁹

Поділивши в такий спосіб усі списки Руської Правди в чотири редакції чи фамілії, В. Сергеевич пробує намітити історичну пер­спективу розвитку тексту третьої редакції в її поодиноких списках. Автор розподіляє найстарші списки цієї’ громади у певні галузі, яких констатує три: (1) списки: Троїцький, Синодальний, Крестініна і Чудівський (опублікований Мрочеком-Дроздовським); (2) списки: Археографічної комісії і Пушкінський; (3) списки Карамзінський, Софійський і Беляева. В першій галузі найстаршим буде Троїцький сп., у 2-гій - Археографічної Комісії, а для 3-ої оригіналом є такий список, що був споріднений із оригіналом 2-гої галузі. Найближчим до первісного тексту третьої редакції В. Сергеевич уважає списки: Троїцький з 1-ої галузі і Археографічної Комісії* з 2-гої галузі. Таким чином, текст Широкої Правди, на думку вченого, витворившись у ХП- ім ст. перерібці більше не підлягав.²⁰ Оці останні висліди, як буде видно далі, я вважаю найбільшими здобутками Сергеевича, тому що (1) вони оперті на фактичному матеріялі і (2) вони є найближчими до правди із всіх гіпотез попередних дослідників.

HL

Пізнавши найголовніші студії про Руську Правду що розробля­лися дослідниками історії старого українського права,²¹ я передсвідчи- вся, що вони докладно не досліджували тексту Руської Правди, бо не були з фаху підготовані до текстольоґічних студій. Кождий із них розумів, що філологічне студіювання пам’ятки є головним кроком до її вивчення, без якого дальші досліди неможливі. Так Н. Калачов вважав що філологічна критика є другим кроком після видання тек­сту Правди.²² П. Мрочек-Дроздовський був переконаний що „початком дослідів (по змісту, з внутрішнього боку - Л.Б.) являється вияснення пам’ятки з філологічного боку.**²³ Історик і археольоґ В. Данилевич вже в останні часи, року 1916-го писав: „Руська Правда совершенно не вивчена у філологічнім відношенні. В наслідок цього ані питання про час виникнення пам’ятки, ані питання про його відмінні редакції, їхній час і місце упорядковання, не можуть бути поставлені в доста­точной науковій повності, а всім спробам дати відповідь на ці питання бракує переконливого фундаменту: вони являються тільки більше або менше вірогідними гіпотезами.**²⁴

Рік 1916-ий був, видно, переломовим, бо тоді появилась також студія про Руську Правду видатного філолога О. Соболевського.²³ В цій праці я справді відчув тенденцію вченого сказати нове слово про нашу пам’ятку. Треба зазначити що поруч уже згаданих у попередньому розділі дослідників-правників (що старшою є т.зв. Коротка редакція Правди, а Широка є пізнішою і молодшою) - від перших часів вив­чення Правди підносились голоси: Н. Карамзіна,²⁶ Ґ. Розенкампфа,²⁷ Д. Дубенського,²* що не Коротка Правда є старшою, а навпаки, Широка Правда є та, про яку згадує літописець князя Ярослава, себто вона є первісною Правдою і тим самим старшою. В. Ключевський у своєму курсі російської історії навіть зазначає що „можна було б прийняти Коротку редакцію як вибір із Широкої.**²⁹

Цю тенденцію Ключевського і попередних учених О. Соболев- ський кладе в основу своїх студій і робить на підставі першої і другої статтей Руської Правди такі висновки: „Можна сумніватися в тім що перші 17 cτaττeft^r Короткої Правди являють собою „старші** статті Правди, та що ті статті можна назвати Правдою Ярослава.** „Є підстави думати**, продовжує вчений, „що ці 17-и статті взяті із Широкої Правди, і при тім деякі з них були скорочені.**³⁰ „Друга половина Короткої Правди переводить ґрунтовні скорочення відповідних статтей Широкої Правди - типу дещо відмінного від звіду Широкої Правди яка до нас дійшла “³¹ Вчений гадає, що простора Правда є найближ­чою до тієї Правди яка була складена Ярославом, доповнена синами і внуками; але вона (ця Широка Правда) була трохи відмінною від Широкої Правди, що дійшла до нас; бо ця остання в Новгороді під­пала місцевим змінам у тексті відповідно до побуту і з вини перепи- щиків.³² Отже з цих коротких, але категоричних висновків О. Соболев- ського бачимо, що автор підніс основні питання щодо історії тексту Руської Правди, але свої тези подав бездоказово, не обґрунтувавши ті „основи⁴⁴ що дозволили йому прийти до таких вислідів.

Висловлений погляд О. Соболевського не залишився одиноким того роду голосом серед сучасних дослідників Руської Правди. Авторитетний голос вченого підхоплює другий видатний філолог - Є. Карський, у передмові до виданого ним тексту Руської Правди на підставі Синодального списку 1282 р., із варіянтами відомих йому найголовніших списків і то лише XIV-XVI ст.³³ Вчений подає текст Синодального списку у двох виглядах: (1) т.зв. гражданкою із захованням індивідуальних ознак списку і з варіянтами 20-ох списків до нього та примітками з роз’ясненням деяких слів, що зустрічаються в тексті списку для докладнішого їх зрозуміння; (2) фотолітографічно з повною автентичністю списку. Це перше видання Руської Правди, що дає повне уявління про рукопис списка, його письмо та палеогра­фічні властивості. Щодо варіантів, то вчений не використав навіть тих списків, що в варіантах до свого видання подав Н. Калачов. Є. Карський із цих останних, відомих Калачову подає лише п’ять най­старших списків;³⁴ решта 14 списків поданих у варіантах праці Карського є цілком нові, що Калачову не були відомі. З цього стано­вища тексти і варіанти у виданні Є. Карського мають певне значіння, бо докладніше передано самий текст Синодального списка, а варіанти розширюють можливість для студіювання тексту Правди познайоми­тися з більшою кількістю її списків.

Але через опублікування тексту Синодального списка і підве­дення до нього варіантів решти списків, Є. Карський допустився тої самої методольоґічної помилки яку я сконстатував раніше у виданні тексту Н. Калачова - а власне текст Широкої Правди не передано так, як він виглядає у всіх списках, а препаровано відповідно до порядку статтей Синодального списка, єдиного у своїм вигляді; чим учений позбавив іншого дослідника мати текст в порядкові статтей всіх інших списків, і мати уявління про саму систему Правди в її найпопулярні- шому тексті.

У своїй студії (див. його Передмову) Є. Карський ставить своїм завданням вивчити мову Синодального списка і Правди взагалі та її літературну історію. Мова пам’ятки дає можливість ученому досить точно (на його думку) визначити час повстання Правди, місце її напи­сання, і навіть народність особи що закріпила цю збірку на письмі; а вивчення давнішого списка Руської Правди помагає точніше й основно підійти до вирішення й інших питань. Синодальний список робить на вченого вражіння що він є написаний чисто народньою мовою, і Карський припускає що, чим старша редакція Руської Правди, тим яскравішим у ній є народний елемент, бо перші переписувачі світ­ських пам’яток за часів князя Ярослава (грамот, правничих збірок звичаєвого права) ще не встигли виробити строго стилізованої літературної мови. Синодальний список нібито найкраще зберіг цю чистоту стародавньої народної мови, чого немає в інших списках, навіть і в Короткій редакції Правди.

З таких спостережень Є. Карський виводить, що текст Синодаль­ного списка ХШ ст. із усіх списків найкраще відбиває основний текст Руської Правди, що повстав в головних своїх частинах ще в XI ст. і був доповнений на початку ХП ст. Через це саме Синодальний список 1282 р. має бути одним із найважніших списків, щодо вирішення різних питань, звязаних із Руською Правдою.

Далі Є. Карський розбирає питання чому статті Синодального списка своєю системою та порядком відрізняються від інших списків Широкої Правди. Карський не погоджується з В. Сергеевичем, що вважав Синодального списка пізнішим, ані з Тобіном, який твердив що переписувач Синодального списка просто переплутав статті, - і збиває думки цих двох дослідників та приходить до висновку що „існуючий вид Руської Правди в Новгородській Кормчій 1282 р. - найстаршого рукопису - показує як при Володимирові Мономаху і після нього постепенно вироблювалися статті в цій пам’ятці. В повній Руській Правді типу Троїцького списку, ми маємо вже більш-менш скодифіковану пам’ятку ХГѴ-го ст., списану із оригінала який послу­жив як основа для всіх пізніших видів.⁴⁴³⁵

З цих слів видно що вчений повертається до твердження П. Мрочека-Дроздовського про те що серед списків Широкої Правди Синодальний 1282 р. є найстарший. Але Карський іде далі від згада­ного науковця. Дослідник навязує свої думки до тверджень О. Собо- левського, і вважає що текст Короткої Правди який заховався лише в списках ХѴ-го ст. „може очевидно спиратися на давніших записках, створених ще при синах Ярослава, але міг також виринути як результат вибору із збірника кодифікованого після Володимира Мономаха, з такої його (збірника) частини, яка випередила устави цього князя котрі зявилися вже в Київській області. Могли тут зявитися і якісь доповнення із тих норм які почасти усно а почасти письменно зберігалися в судовій практиці, хоча нові статті появлялися і в пізніших списках.*⁴ „Як би то не було⁴⁴, продовжує дослідник, „до цього часу найстарший список Руської Правди являється список Новгородської Кормчої 1282 р. Його ми по­кладаємо в основу наших дальших висновків і виводів; інші, пізніші списки, примінюються лише на стільки на скільки вони допомагають вивчати цей найстарший список.⁴⁴³⁶

Останні студії М. Максимейка³⁷ про Руську Правду улегшують мені зясувати ранній погляди вченого на зачеплені нами текстольо- ґічні проблеми звязані з літературною історією Руської Правди. Максимейко в цих основних питаннях історії тексту Руської Правди визнає що Коротка Правда є старша за Широку, яка є розширенням і доповненням Короткої. Щодо Широкої Правди, то на його думку найстарший і найпоправніший текст заховався в Троїцькому і Сино­дальному списках. Дослідник вважає текст Пушкінського і Карамзінсь- кого списків пізнішим. Особливо пізним вважає Максимейко список Карамзінський, що поправляв свій текст на основі декількох списків Широкої Правди і навіть „зазирав" до тексту Короткої Правди.

Тих самих поглядів на взаємини Короткої і Широкої Правди є і М. Владимирський-Буданов.” Різниця лише та, що найпоправніший і найстарший текст Правди ніби заховався в Карамзінському спискові. В основному, погляди Максимейка і Владимирського-Буданова схо­дяться з поглядами В. Сергеевича.

Приблизно до того самого часу що і студія Є. Карського, належить праця в українській мові Василя Чернова.³⁹ В цій праці ангор зазначає, що неоднаковий порядок статтей Троїцького і Синодального списків повстав через різне групування цих статтей у збірниках. Руська Правда має твердий ґрунт, коли припустити простору Руську Правду не єдиним суцільним законодавством, а збірником постанов, уставів, звичаїв тощо.

Найпізнішим списком є Карамзінський. Далі, за П. Мрочеком- Дроздовським, В. Чернов вважає що список Синодальний є найрані- ший, бо кодифікація його є менше вдала, порядок статтей про закупи не систематичний, а хронольоґічний, порядок статтей про спадщину - менше вдалий. Ці три списки (Синодальний, Троїцький, і Карамзінсь­кий) автор, ідучи за В. Сергеевичем, не вважає за окремі редакції.

Спільні групи статтей списків Академічного (Коротка редакція Правди) і Троїцького (Широка редакція) свідчать про те, думає Чернов, що в склад Академічного і Троїцького списків ввійшли окремі збірки що існували до них, але до наших часів не заховалися. Величезні відміни в складі статтей, неоднаковий розклад і великі зміни в тексті доказують що Академічний список не утворився із Троїцького через його скорочення, і не через перерібку Академічного списка складачем Троїцького, бо вигадати аж 76 статтей ледве чи можливо для одного складача. Автор припускає працю багатьох осіб над обробленням зазначених списків і бачить у них пам’ятки різних місцевостей і різних часів; їх можна вважати за збірники окремих норм звичайєвого права та княжих уставів, що до наших днів не збереглися.⁴⁰ Автор установ­ляє лише дві редакції Руської Правди: (1) простора і (2) редакція всіх списків типу Академічного.⁴¹ Ці дві редакції повстали незалежно одна від одної, але вийшли із спільного їм обом джерела, яке до нас не дійшло.

Далі, відзначу ще одну студію щодо критики тексту Руської Правди, а саме працю В. Любимова.⁴² Автор цієї студії спинив свою увагу на численних поправленнях великої кількости помилок Троїць­кого списку і відкрив що ці поправки зроблені не самим переписува­чем тексту, а далеко пізнішим читачем. Дослідник уважає, що ті приписки пороблені іншою рукою вже в кінці ХѴШ ст., а може навіть на початку XIX ст. І що цікаве - ця рука привикла вже писати скоро­писно і її відмінність від уставного письма Троїцького списку очевид­на. Таким чином, коли факт правлення тексту списка, що вважався і вважається рядом дослідників найкращим і найпоправнішим із усіх найстарших списків Руської Правди, є фактом незаперечним, то вартість тексту цього списка знижується, щодо кращого ним заховання правдивішого тексту Широкої Правди/

Нарешті р. 1935-го в Києві появилась ще одна дуже важна праця про Руську Правду проф. С. Юшкова, який „на основі 7-ми списків тексту Руської Правди та п’яти редакцій склав і підготував до друку"⁴³ текст цієї пам’ятки. До цієї основної праці С. Юшков подає передмову, в якій коротко визначає свою класифікацію списків тексту Руської Правди на підставі редакцій.

У своїй передмові, вчений вважає, що основним питанням при видаванні тексту пам’ятки - це є питання про її редакції. Далі, вка­завши коротко на теорію Тобіна про дві редакції Руської Правди, на теорію Калачова і Сергеевича та заперечення теорії останнього Дьяконовим, С. Юшков приходить до такого висновку: „Отже дово­диться визнати, що цілком пристати на всі запропоновані раніше клясифікації було б недоцільно; конче треба внести в них поправки, що наперед визначені суттю поданих нами критичних завважень. Загалом ми вважаємо", продовжує далі автор, „що історія тексту нашої пам’ятки буде найкраще змальована, якщо ми розіб’ємо всі списки на п’ять редакцій. До І. редакції ми залічуємо списки типу Академічного, до П. - списки Троїцького, до Ш. - списки Карамзінського типу, до IV.

- списки Руської Правди, об’єднані з артикулами Судебника царя Константина, що для нас типовий буде список з особливого збірника

- додатки до Новгородського літопису за списком Археографічної Комісії № 240, до V. редакції - списки скорочені, типу списка Оболен- ського. П. редакцію треба представити в трьох ізводах: Синодальному, Пушкінському і Троїцькому."⁴⁴ Оце і все щодо клясифікації списків тексту Руської Правди.

Такий догматичний характер самого переведення клясифікації списків тексту Руської Правди мірою редакцій вказує скорше на зверхній, а не внутрішний, спосіб установлення клясифікації й визна­чення п’яти редакцій та ще і з додатком трьох ізводів. Приходиться приймати на віру, що Коротка Правда типу списку Академічного у відношенні до Широкої Правди типу списку Троїцького буде тільки редакцією а не окремим кодексом, чи збірником статтей, чи окремою Правдою. Так само тільки на віру мусимо прийняти що текст списка Карамзінського у відношенню до тексту списку Археографічної Комісії (IV редакція) буде ПІ. редакцією, а не навпаки: текст списка Археогра­фічної Комісії - ПІ. редакція, а Карамзінського - IV редакція. Навіть коли погодитись на всі критичні завваження автора до студій Калачова, Сергеевича й інш., то запропонована ним схема клясифікації списків тексту Руської Правди і генеза (історія розвитку) тексту Правди, на мій погляд, буде довільною, ні на чому не спертою, і з самого тек­сту поданих списків не виведеною.® Особливо це буде видно із даль­шого мого розбору ціа проблеми в наступних відповідних розділах.

Підводячи підсумки найголовніших вислідів критики та історії тексту Руської Правди, мушу сконстатувати, що така критика й історія тексту на основі самого тексту Руської Правди ще не була переведена докладно, як того бажали П. Мрочек-Дроздовський, В. Данилевич, і навіть В. Любимов.⁴³ Всі попередні спроби переводились або довільно й після наперед визначених припущень (апріорно) або після тільки часткового, неповного й побіжного студіювання самого тексту Правди.

І висліди ці не тільки суперечні між собою, але просто проти­лежні. Так наприклад: (1) Одні дослідники констатують що старшою є Коротка „редакція** Руської Правди (Тобін, Калачов, Мрочек-Дроздовський, Сергеевич, Владимирський-Буданов, Макси- мейко, Юшков, Любимов); другі вчені є переконані, що старшою є якраз не Коротка, а Широка „редакція** Руської Правди (Еверс, Дубенський, Розенкампф, Ключевський, Соболевський, Карський).

(2) Одні дослідники твердять, що Синодальний список є найстарший серед усіх списків Широкої „редакції⁴* Правди (Калачов, Мрочек- Дроздовський, Максимейко, Чернов і інш.); другі вважають якраз навпаки: Синодальний список є пізніший в порівнянні з іншими списками Широкої Правди (Сергеевич), а Є. Карський навіть пробує довести, що Синодальний список не тільки найстарший з усіх списків Руської Правди, але й найближчий до оригіналу Я рос лавової Правди.

(3) Одні вважають, що найпоправнішим списком Широкої „редакції** Правди є список Троїцький, другі - Троїцький і Археографічної Комісії, треті - Синодальний, четверті - Карамзінський, а Дубенський вважав що найстарший є список Пушкінський.

Отже на таких суперечливих і навіть протилежних вислідах історії тексту Руської Правди не можна будувати дальшого студіювання вже чисто правничого, історичного, правноекономічного і соціологічного, бо всі вони будуть засновані не на об’єктивних підставах критики тексту й визначення правдивої історії тексту Правди, а на суб’єктивних припущеннях, довільно взятих на віру в залежності від того чи іншого погляду попереднього дослідника.¹¹

Необхідна основна ревізія тексту Руської Правди та його доклад­ної критики й визначення вірогідної історії повстання й розвитку цій пам’ятки. До такого дослідження я і переходжу.