БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ
Берестейська земля з XI ст. належала до Турово-Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Паров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р.
Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.Столиця землі Берестій (Бересть) мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василь - кович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний “стовп”. 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами[100].
Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену. Данило визволив місто і побудував тут “прекрасну”
Дитинець давнього Берестя
(реконструкція П. Лисенка, художник С. Кузьмар)
церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут[101].
Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний “стовп” — вежу, що збереглася до нашого часу[102].
Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці[103], Кобринь[104] та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович[105]. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь)[106].