Творці мегалітів

Археолога давно помітили, що декотрі з давніх архітектурних пам'яток орієн­товані за сторонами світу. Коли ж виявилося, що з таких споруд зручно спос­терігати за небесними світилами, ними зацікавилась археоастрономія.

Форма кола, яку, як правило, надавали цим спорудам їх творці, свідчить про культ Сонця. Проте атрибутом сонячного культу могли бути і поодинокий камінь, і група каменів, орієнтованих за сторонами світу. Такі камені викону­вали функції і первісного годинника, і своєрідного компаса, і навіть календа­ря. Археолога називають їх мегалітами (від грецьк. megas великий і lithos камінь); залежно від архітектури мегаліти поділяються на таю 1125, VIIL /5|;

• менгір (бретонськ. — високий камінь) — самітно поставлений камінь заввишки до 20 м, який має форму грубого стовпа або стели. Пара­лельні ряди менгірів утворюють алеї;

• дольмен (бретонськ — камінь-стіл) — давня споруда, складена з веде томських кам’яних брил, накритих зверху плитою (див. рис. 6):

• кромлсх (бретонськ — коло з валунів) — коло з окремих вертикально поставлених каменів. Кромлех може мати й набагато складнішу будову: у цьому разі камені, з яких його складено, попарно або по три разом перекриті зверху горизонтальними брилами, неначе дахом, а в середи·

Рис.

ш кола може бути встановлений доль­мен або менгір.

На території Європи мегалітів досить багато, особливо на Кавказі, Британських островах і у Франції, на півострові Бретань. Загалом пам'ятки мегалітичної культури зустрічаються на території від Скандинавії до Пів­нічної Африки, включаючи середземно­морські країни (Іспанію, Португалію, Мальту та ін.) Така поширеність мега­літів свідчить, що ще в кам’яному віці по всій Сиропі та прилеглих до неї ре­гіонах жили споріднені племена, які мали досить розвинену культуру, схожі релігійні уявлення та певні астрономіч­

ні знання. Ці племена інколи так і називають будівниками мегалітів, адже факт

побудови ними первісних святилищ-«обсерваторій* — єдине, що нам про них

достовірно відомо.

Щоправда, в науці тривалий час дотримувалися погляду, що грунтується на повідомленнях письменників Давнього Риму, начебто мегаліти збудовані кельта­ми, предками ірландців, шотландців і бретонців, а самі споруди розглядалися як храми, що належали кельтським язичницьким жерцям — друїдам. Проте сучас­ними дослідженнями переконливо доведено, що мегаліти були встановлені задов­го до розселення в Європі індоєвропейських племен (одним з яких і бумі кель­ти), тому таємниця їх походження залишається нерозкритою. Що ж до кельтів, то вони, мабуть, вважали ці споруди невідомого й д\я них племені священними, шанували їх, але не вміли використовувати як «обсерваторії» 1125, VIII, /б).

Потрібно також зазначити, що величезний район поширення мегалітичних пам’яток істотно перевищує територію, заселену колись кельтами. Як зазнача­лося, ці прадавні споруди з багатотонних кам’яних брил зустрічаються на узбе­режжі Атлантичного океану (Іспанія, Португалія, Ірландія, Англія, Франція) і Се­редземного моря (Єгипет, Туніс, Марокко. Мальта. Корсика. Сіцілія, Мала Азія), на Балканському півострові, в Індії, на деяких островах Тихого океану, в Південній Америці. Таким чином, вони мають справді глобальне поширення,

однак здебільшого зустрічаються у районах, що безпосередньо прилягають до морського узбережжя, На території СНД мегалітичні споруди відомі у Захід­ному Кавказі (Абхазія.

Спільне для мегалітів те. що їх зведено з велетенських грубо оброблених каменів вагою десятки, а то й сотні тони, що стоять поодиноко або утворюють складні споруди. Багатотонні брили підігнані одна до одної і з’єднані між со­бою без цементу або «розчину» так ретельно, що між ними неможливо просу­нути лезо ножа. За цими ознаками (використання для спорудження багатотон­них брил та їх ретельне припасування) традицію мегалітичних споруд ніби продовжують Великі піраміди Єгипту, зиккурати Шумеру, фундамент Бааль- бекської веранди, численні пам'ятки Центральної та Південної Америки.

Сьогодні немає достатньо точної наукової методики для визначення віку більшості мегалітів. Не знайдено й пам'яток писемності, пов'язаних з мегалі­тами (щоправда, на деяких мегалітичних спорудах виявлено давні вигравіру­вані зображення — зигзаги, кола, спіралі, що іх археологи вважають за орна­менти). В наш час спорудження мегалітів зараховують приблизно до кінця неоліту — початку бронзового віку, що охоплює період приблизно ВІД більш ЯК ■1000 до 1500 років до н. е., хоч і це датування, як вважають деякі дослідники, може бути в багатьох випадках заниженим. Річ у тім. іцо мегалітичні споруди знайдено навіть на морському дні. Наприклад, у Бретані (Франція), у провінції Морбійон, ряд алей менгірів занурені у води затоки Байс де Трепассе на гли­бину 7 м. Отже, під час встановлення цих каменів рівень Атлантики був при­наймні на 7 м нижчий за теперішній. За даними геології, мінімальний рівень Світового океану (у зв'язку з наявністю величезних льодовикових щитів на мате­риках, що забрали з океану багато кубокілометрів води) спостерігався приблиз­но 12 тис. років тому. Відтоді льодовики почали інтенсивно танути і рівень Світо­вого океан)’ почав підніматися. Коли він був на 7 м нижчий за теперішній — точно визначити неможливо, але в будь-якому разі раніше, ніж 6 тис. років тому А 12 тис. років тому рівень Світового океан)· був щонайменше на 70 м нижчий за теперішній.

Нью-Грейндж. знайдений у 1963 р., по праву вважають однією з найдавніших мегалітичних пам'яток у Європі, до того ж астрономічне призначення його (пов'язане, зрозуміло, з невідомими нам релі­гійними уявленнями) не викликає сумніву. Пам'ятку було відкрито в Ірландії, під Дубліном, під час розкопок пагорба, який місцеве населення вшановувало як один з шести «чарівних» пагорбів країни: за переказами, в ніч на 1 листо­пада (ірландський Новий рік) з нього виходили феї; біля його підніжжя мо­гили давніх королів. Знявши верхній шар землі, археологи побачили викладену з білих і сірих каменів просто на грунті кам'яну півсферу правильної форми, оточену зовнішнім колом з невеликих (від 1,8 до 2.5 м) грубих кам'яних стов­пів — менгірів (рис. 7 на кольоровій вклейці). Усередині склепіння було запов­нене валунами Розташований поміж ними вузький коридор завдовжки 12 м вів до невеличкої кімнати Стіни Нью-Грейиджу розписані дивовижними візерунка­ми з кіл і спіралей, які. можливо, символізували кругообіг часу. Тунель орієн­тований на південний схід точно відповідно до місця сходу Сонця в день зимо­вого сонцестояння, і протягом кількох найближчих до 21 грудня днів промені Сонця, що сходить, проникають тунелем у внутрішню кімнату і яскраво освіт­люють її. Це ефектне видовище триває зараз усього 14 хвилин на рік.