Резюме

Австралія й Океанія — це регіон переважного розселення великої австралоїд­ної раси, яка, змішуючись протягом багатьох тисячоліть з монголоїдами, дала початок кільком перехідним субрасам.

Таке спостереження може стати основою гіпотези про розселення авст- ралоідів не з півночі на південь (як припускається нині) близько 20 — 40 тис. ро­ків тому, а скоріше у зворотному напрямі (з півдня на північ) І. можливо, у більш ранній період. Справді, антропологічний, лінгвістичний та загальноісто- ричний аналізи свідчать про те, що автохтонним населенням цього регіону зем­ної кулі є. найімовірніше, австралійці (разом з вимерлими тасманійцями) і най­давніші представники близької до них меланезійської раси папуаси і негритоси, які говорять неавстронезійськими мовами 1 часто такими, що не піддаються класифікації. Неавстронезійські мови, на наш погляд, свідчать про справжнє корінне населення Австралії та Океанії, австронезійські ж мови є мовами «прибульців» з євразійського материка. Характерно, що чим ближче на­роди Океанії розміщені до Азії, тим більш «змазаний» неавстронезійський суб­страт і виразніше домінування австронезійського компонента

Підтверджує розглядувану гіпотезу й той факт, що ні австралійці, ні тас­манійці, ні папуаси, ані негритоси ніколи не були відомі як мореплавці (на від­міну від австронезійських народів).

жителів острова Пасхи — рапануйціві з'явились у цьому регіоні ще пізніше — наприкінці І тис. до н. е. і заселили східні окраїни Тихого океану до середини І тис н. е. Тому мегалітичну культуру острова Пасхи (велетенські кам'яні ста­туї) та інших островів Тихого океану навряд чи можна вважати творінням по­лінезійських народів (разом з тим культура мегалітів притаманна автохтонному населенню Австралії). Так само й загадкове ієрогліфічне письмо «кохау ронго- ронго» (єдина писемність, що її знайдено у полінезійських народів, яку дотепер не розшифровано), мабуть, належить до давнішої, ніж полінезійська, культу­ри — розвиненої цивілізації, що колись існувала в цьому регіоні. У цьому зв'яз­ку релігійно-міфологічні погляди автохтонного населення народів Океанії, на нашу думку, слід розглядати насамперед в перерізі найдавніших міфологій — австралійської папуаської, негритоськоі та інших, що зазнали їх впливу.

Які ж спільні ознаки найхарактерніші для цих архаїчних реліпйно-міфо- логічних систем? По-перше, наявність Верховного Бога-Творця («Хазяїна Неба».

історичну пам'ять про Верховного Бога-Творця, поступово підміняючи його другорядними божествами, духами і демонами племінного рангу.

У релігійно-міфологічних традиціях автохтонних народів Океанії та Авст­ралії привертає увагу культ Великої Матері, що уособлює, як правило. Землю,- культ цей відігравав, мабуть, раніше домінуючу роль. Про це свідчать також збе­режені в усній традиції аборигенів Австралії перекази, де йдеться, що спочатку хоронительками сакральних знань і ритуальних секретів були жінки (тобто, по суті, вони були жрицями), у яких цю функцію чоловіки відібрали лише зго­дом. Ця інформація може свідчити про існування в сивій давнині матріархату (можливо, спільного для всього людства доісторичного періоду), який змінився потім повсюдно домінуючим становищем чоловіків, що може підтвердити універ­сальність настання різних історичних епох у циклічному розвитку людства Цю думку, на наш погляд, підтверджує й зазначений в архаїчних народів факт зара­хування Місяця (як менш значущого світила) до чоловічого начала, а Сонця — до жіночого. У більшості ж релігійно-міфологічних систем пізнішого періоду^ Сонце, як правило, завжди уособлює чоловіче, домінуюче начало. У подальшому це начало стає «кращим», «верхніми, «небесним«, протистоїть жіночому, «гіршо­му». «нижньому«, «водяному» або «земному'» і, як правило, перемагає його. Так. антиподом верховного небесного божества Пасе Камуй с в міфології айнів хто- шчна богиня Нітатунарабе, антагоністом бога-творця Макемоке в рапануйській міфології (його символ — Сонце) — бог-руйнівник Уоке (символ — півмісяць, тобто власне Місяць) тощо. Характерно, що практично в усіх міфологіях змії асоціюються з жіночим началом і перебувають під його патронатом.

Іншими словами, у міфологіях народів Океанії та Австралії, які багато хто з дослідників вважав примітивними, існують практично всі основні мотиви, притаманні розвиненим світовим релігіям сучасності, що свідчить про певну спільність та архетипічність (за К.

Австралоїдна раса. яка. на нашу думку, є найдавнішою частиною сучасно­го людства, у географічному, історичному, антропологічному і світоглядному ас­пектах мас зв'язок з пішими расами — негроїдною (з якою вона часто об'єд­нується в одну екваторіальну расу), американоїдною (через свою полінезійську складову), монголоїдною (через перехідну південноазіатську расу) та європеоїд­ною (з останньою переважно за рахунок насильницької колонізації європейців). Подальший опис інших релігійно-міфологічних систем народів різних людських рас підпорядковуватиметься щойно наведеній схемі, оскільки, на наш погляд, ця схема відбиває певну послідовність становлення і розвитку складових єдиного людства. Іншими сховами, у подальшому ми послідовно розглянемо релігії не­гроїдних. американоїдних і монголоїдних народів, а наступний том буде присвя­чено релігіям представників європеоїдної раси.

На завершення цього розділу зазначимо найістотніші особливості ре­лігійно-міфологічних систем різних субрас великої австралоїдної раси:

• релігійним уявленням австралійців відомий образ Хазяїна Неба, Загаль­ного Батька (особливо південно-східним і центрально-австралійським племенам), а також образ матріархальної прародитсльки. Старої-Матері. який відбиває велике поширення (особливо серед північних племені культу Великої Матері. Матріархальна прародителька символізує Землю і завжди пов'язана зі змієм, який, у свою чергу, є духом води. Місяць австралійці уявляють чоловіком, а Сонце дівчиною. Головний міфічний герой приходить з півночі, куди й намагаються потім повернутися (рідше — на захід) інші міфічні герої. Люди, за уявленнями австралійців, походять з води або із землі, що відображається в подальшому і в орга­нізації двох відповідних фратрій. Спочатку люди мали андрогіниу при­роду.

У тасманійців, імовірно, головним божеством був злий нічний дух Намма, який, за їх уявленнями, пов'язаний з громом і блискавкою, тоб­то виконує типові функції громовержця;

• у меланезійців на північному заході переважала матрилінійність, а на південному сході — патриліиійність. Будинки в них частіше прямокутні, рідше — круглі (кола й прямокутники, як ми пам’ятаємо, належать ще з палеолітичної епохи до символів відповідно «жіночих« і «чоловічих»). Австронезійці (змішування яких з автохтонами й дало початок мелане­зійській субрасі) заселили папуаську Меланезію у IV —ПІ тис. до н. е.. у ті самі часи, комі в Європі та інших частинах світу відбувалося чер­гове (можливо, друге після X тис. до н. е.) велике переселення народів (наприклад, носіїв індоєвропейських мов). Головним духом меланезійців був велетенський змій Агунуа, пов'язаний з громом і блискавкою, що виконував функції деміурга. У папуасів деміургом, як правило, була Стара Великого поширення дістали також образи Великих Матерів. Псршопрсдки папуасів, за їх уявленнями, вийшли із землі. Отже, вони персоніфікують хтонічне начало. Окремі персонажі папуаської міфо­логії — андрогінії (наприклад. Сонце/Місяць). Простежується також первісний конфлікт культурного героя з первісним (тобто таким, що існував ще у міфічні часи) людським колективом. Тому цей герой зна­ходить іншу людську спільноту і встановлює в ній новий порядок, що. можливо, відбиває зміну історичних епох (наприклад, заміну матріар­хального устрою патріархальним);

• у полінезійців початкове теократичне правління з часом поділяється на владу політичну і владу релігійну (при домінуванні першої). Жит­ла в них прямокутні, іноді із заокругленими кутами або круглі, що. мабуть, відбиває сліди матріархат)’ в матеріальній культурі. Свою прабатьківщину полінезійці розміщували на заході. Важливу роль відігравали жерці; будувалися храми; існував пантеон вищих богів. Небесний Бог-Творець пов'язаний у полінезійців і з морською сти­хією. При цьому існує кілька поколінь богів. Поділ людей на два роди темно- і світловолосих полінезійці пов'язують з їх поход­женням від різних богів: від громовержця Ронго і небесного творця Тангароа. У рапануйців зафіксовано також дуалізм світла і темряви світлий верховний бог Макемаке пов'язаний із Сонцем і вогнем, а бог — руйнівник Землі Уоке — з Місяцем. Рапануйці так само пам'я­тають війни між двома групами людей — «худими« | «ТОВСТИМИ». У маорі будинки вже чітко прямокутні, а політична і релігійна гілки влади зосереджені в руках войовничих і схильних до канібалізму вож­дів. Проте зустрічаються священнослужителі, яких спеціально готува­ли для служіння верховному богові Іо;

• у мікронезійців зберігається архаїчний культ жіночих предків, але ви­никає (як і в споріднених з ними полінезійців) ідея Світового дерева. Веддн і кубу живуть материнсько-родовими общинами. У них с шама­ни. Проте слабо розвинена магія і пов'язані з нею чаклунські обряди. Айни поклоняються верховному небесному богові, який разом з небес­ною ієрархією протистоїть хтонічній ієрархії божеств, очолюваній злою богинею, яка до того ж керує атмосферними явищами (особливо вітра­ми). Усі релігійні обряди виконували раніше (у доісторичні часи) тільки жінки. Проте згодом стало загальновизнаним, що у жінок навіть немає душі. У негритосів сліди матріархату так само виявляються в прямо­кутній і круглій формах будинків, а їх головне божество постає то у вигляді чоловіка, то у вигляді жінки. Семанги, так само як і вимерлі тасманійці, дуже бояться грози, яку уособлює грізний бог Карі. Злий Карі посідає, мабуть, головне місце в пантеоні семангів, а весь світ, на їх думку, створюється слугою (або сином) цього божества.

Спільними для релігійних уявлень представників австралоїдної раси є то­темізм, магія, анімізм наявність міфів про боротьбу з чудовиськами. При цьо­му магія і релігія переплітаються, але мають різну мету й виконавців. Можливо, у цьому відбивається боротьба епох, старого й нового світоглядів, матріархаль­ного і патріархального устроїв життя, хтонічного (або водяного) і небесного (або солярного) світів.

Релігія австралоїдів (як, можливо, жодна інша з відомих) зафіксувала ту далеку рубіжну ситуацію переходу від матріархату до патріархату, за якої старі й нові боги утворювали дивовижну мозаїку; оті найдавніші релігійно-міфо­логічні уявлення дійшли до нас завдяки цій найдавнішій частині сучасного людства. Основними відмітними ознаками тієї далекої н материнської» епохи були, мабуть, культ Великої Матері й пов'язані з ним породження чудовиськ (як прояв хтонічного начала), магія, образи змія і водяного світу, а також близь­ких до них атмосферних явищ (у тому числі грому і блискавки). Грізний бог-гро- мовержець міг у ту доісторичну епоху зображуватись як чоловіча і підпорядко­вана сторона верховного жіночого божества (тобто як безправний чоловік), яка при переході до патріархату зайняла провідне місце в пантеоні (наприклад, у се­мангів і практично в усіх стадіально пізніших релігійно-міфологічних системах світу). Щось подібне міг спочатку зазнати й вічний образ водяної стихії (постій­ної супутниці хтонічних великих богинь) — змій, що перетворився, наприклад, у меланезійців на головного чоловічого духа-деміурга. На цьому етапі лунарні культи так сомо могли займати домінуюче становище (ототожнюючись з водя­ною стихією, символом якої є чоловікоподібншї змій), але згодом поступаючцсь культам солярним При цьому Сонце з переважно жіночого божества перетво­рюється на переважно чоловіче. Таким чином, релігійні традиції австралоїдної раси можуть виявитися прямими «споминами» давніх представників людства про грандіозну зміну епох, що відбулася, ймовірно, в доісторичних глибинах і, можливо, через якийсь невідомий катаклізм. Після цього матріархальні богині та їх жриці, боги хтонічного і водяного світів, магія і лунарні культи поступово і повсюдно замінилися верховенством патріархальних небесних богів та їх слу­жителів. їхньою релігією й солярними культами

Проте боротьба добра і зла (цей мотив, можливо, вперше з'являється саме в австралоїдних народів) тривала тисячоліттями, що відбилось у багатьох пізні­ших релігіях. У цьому зв'язку характерним є образ Небесного Бога-Творця по­лінезійців. який у них усе ще тісно пов'язаний з водяною (морською) стихією, а також образи бопв-громовержців. які в патріархальних релігійно-міфологіч­них системах часто-густо займають верхній щабель пантеону. Про поступове подолання матріархального устрою житія свідчать також форми матеріальної культури (зокрема, будівель), де ще й дотепер зустрічається суто «жіночий» символізм. «Війна статей» виявляється також у повсякденному житті цих ар­хаїчних колективів, які. імовірно, так і не спромоглися далеко відійти від тієї рубіжної епохи.

Становить інтерес також питання легендарної прабатьківщини австрало­їдні. яка в їх переказах (наприклад, у австралійців) розміщується на півночі або на заході. У першому випадку — це великий регіон Тихого океану з численни­ми островами, а в другому — Індійський океан у напрямі острова Мадагаскар (який, до речі, більшість учених ще в XIX ст. вважали уламком загиблого колись материка). І в першому, і у другому випадку австралійські перекази можуть свідчити про прабатьківщину австралійців в індо-тихоокеанському регіоні (як­що, зрозуміло, не зважати на гіпотезу заселення Австралії з Азії або, напри­клад. з Африки).

Традиційними заняттями тасманійців, австралійців, кубу, андаманців, се- мангів. aera й інших найбільш архаїчних представників великої австралоїдної раси є збиральництво, мисливство і риболовство, що відповідає найбільш ранній стадії господарсько-культурного розвитку. Меланезійці, полінезійці та мікро­незійці. які зазнали в різні часи і різною мірою впливу монголоїдів (авсгро- незійців), належать, як правило, до єдиного господарсько-культурного типу зем­леробів тропічного поясу, які вирощували переважно плодово-бульбові культури. Збиральництво, мисливство, риболовство мають них вже другорядне значен­ня, натомість важливу роль починає від ігравати розведення худоби (свинарство, наприклад). Обидва ці господарсько-культурні типи (згідно з розглянутою раніше п'ятичленною класифікацією) характеризуються переважним домінуванням жі­ночої праці, коли збиральництво й ручне землеробство (на відміну від орного, що з'явімося пізніше) є традиційними сферами жінок.

Цим господарсько-культурним типам відповідали, імовірно, певні політичні інститути й релігійно-міфологічні системи з пануванням жіночого сакрального і суспільного начала. Подальша трансформація збиральництва у землеробство, а мисливства — у скотарство могла формувати переважно жіночі та чоловічі пантеони божеств, а перехід від ручного землеробства до орного супроводжував­ся посиленням ролі чоловіків в управлінні соціумом, що з часом привело до вста­новлення патріархату як у землеробських, так і в скотарських суспільствах.

Разом з тим така схема поступового заміщення матріархального устрою життя патріархальним, безумовно, досить спрощена. В історичній реальності відбувався, імовірно, взаємовплив численних факторів, у тому числі й космічної циклічності домінування то жіночого, то чоловічого начала, Про це свідчить аналіз релігійно-міфологічного та культурно-господарського житгя різних етно- спільносгей австралоїдної раси, де при явному домінуванні чоловіків зберіга­ються матріархальна символіка матеріальної культури. релікти матриліиійності та патрилокальності в організації шлюбно-сімейнйх відносин ТОЩО.