Жителі Месопотамії
У Месопотамії (або Межиріччі) — територія на Близькому Сході між річками Тигром і Євфратом — з кінця IV тис. до н. е. до 1 тис. до н. е. містився центр цивілізації, культурний вплив якої відчувався від берегів Середземного моря на заході до Іранського нагір’я на сході і від Кавказьких гір на півночі до Перської затоки на півдні.
У III тис. до н. е. Месопотамію заселили шумер«, побудувавши там кілька міст- держав. У цеіггрі шумерських міст височіли храми. Зазвичай це були багатоступінчасті піраміди. Такі споруди, що називалися зиккуратами, втілювали ідею «зв’язку небес І землі« (рис. 11). Шумери виокремлювали планети в самостійну категорію небесних світил і відрізняли їх від зірок. Проте не встановлено, скільки планет було ім відомо.
На початку II тис. дон. е. в середній течії Євфрату високого розвитку досягло місто Вавилон, де астрономія й астрологія дістали подальший розвиток. Тоді вже було відомо п’яті, планет, а більшість яскравих зірок було об’єднано в сузір’я, яких налічувалося майже 70. Месопотамія була вкрита мережею храмів, де велись астрономічні спостереження (насамперед з астрологічною метою), про результати яких регулярно доповідали цареві. Спостереження месопотамських жерців частково зберегли наукове значення і в наш час Найважливішою
Рис. 11 Зиккурат в урі (реконструщія) астрономічною новацією стало запровадження еклііггики — великого кола в зодіакальному поясі, поділеного на 12 рівних частин по 30° кожна Це коло правило за математичну шкалу для визначення положення Сонця. Місяця і планет. Кожна з цих частин — знаків зодіаку — називалася за ім’ям відповідного сузір'я.
Приблизно тоді ж (тобто вже в 1 тис. до н. е.) було відкрито 19-річний календарний цикл, що регулював вставлення додаткового місячного місяця. У Месопотамії ще з часів шумерів використовувався.місячно-сонячний календар: місяць складався з 29 або ЗО днів, рік з 12 або 13 місячних місяців (починався весною). Дев'ятнадцятирічний цикл передбачав додавання в певному порядку семи тринадцятих місяців протягом 19 років, при цьому на початку чергового циклу Місяць опинявся в тій самій фазі Тоді ж на основі багаторічних спостережень було відкрито сарос (від грецьк.
saros — повторення) 18-річ- ник період повторюваності місячних затемнень. Було встановлено також періодичні закономірності руху планет [125, VIII. 29-33].Найважливішим досягненням давньої китайської астрономії ДвВНІИ КИТЗИ було створення календаря, перші згадки про який датують
ПІ тис. до н. е. Спочатку календар був місячний, а за 600 років до н. е. було запроваджено сонячно-місячний календар. Для сільських робіт використовували сонячний календар. У побуті ж застосовували циклічний календар, у якому роки об'єднувалися в цикли по 60 років кожний. Знаки 12 тварин означували «земні гілки» циклу. Цей календар і тепер використовують у Східній та Південно- Східній Азії. Він враховує повний оберт Юпітера небесною сферою приблизно за 12 років (11,86 року). За основу тривалішого циклу взято 60 років, тобто приблизно два оберти Сатурна небесною сферою (29,58 року). Новий рік припадає на січневий або лютневий молодик (у проміжку від 21 січня до 20 лютого). Циклічний календар існує вже понад 2600 років — це найдавніша у світі діюча система літочислення. Давній Китай є, образно кажучи, батьківщиною багатьох винаходів: гномона, компаса, сонячного і водяного годинників та ін. Для сучасної астрономії велику цінність мають давні китайські літописи, де повідомлялося про сонячні та місячні затемнення, появу комет, спалахи нових зірок, плями на Сонці тощо [125, Vili. 36J.