<<
>>

Австралопітекові, Homo habilis і Ноmо erectus

Австралопітек — це назва кількох вмлів вимерлих людиноподібних приматів. яких вважають найбільш ранніми з відомих предків людини після відокрем­лення людської лінії еволюції ВІД лінії мавп.

Назва його буквально означає «південна мавпа» і пов'язана з тим, що вперше його викопні останки було знайдено на півдні та сході Африки. Австралопітек був невисокий на зріст, з НЄВЄЛИКИм Об'ємом головного мозку, обличчя мав витягнуте наперед. Ходив він випроставшись, використовував певні знаряддя праці і, можливо, мав де­які мовні задатки. У 1977 р. американські археологи Д. Юхансон і Т. Грей знайшли останки гомініда, який жив. можливо, близько 4 мли років тому. На основі знайдених кісток вдалося відтворити 40 % кістяка однієї особини, не набагато вищої за метр [13, 1-І-ї5]. Таким чином, австралопітеки зростом не відрізнялися від дріопітекових мавп, але мали більший об'єм мозку (550- 600 см3) і пересувалися на задніх кінцівках. Вони вели хижацький спосіб жит­тя і полювали на дрібних тварин (переважно травоїдних|. Останнім часом вдалося визначити геологічний вік австралопітекових. що дає підстави зарахо­вувати їх до епохи нижнього плейстоцену. Грунтуючись на цьому, а також враховуючи певні морфологічні особливості, окремі дослідники висловили думку, що австралопітекові не були найдавнішими представниками родини гомінідів, а становили спеціалізовану гілку антропоморфного стовбура, що законсервувалася в умовах відносної ізоляції Африканського материка і дожи­ла до епохи появи гомінідів (4, 90].

Взагалі ж австралопітека, якого науковці довгий час вважали сполучною ланкою між рамаштеком і людиною, сьогодні більшість дослідників зараховують до бічної гілки на шляху до людини, що перервалася близько 1,5 млн років тому. Про це свідчіггь та обставина, що сучасний австралопітекові вид названий Ното habilis («людиною вмілою»). мав. як вважають, більше рис.

що наближали його до людини. У період від 4 до 1.5 млн років тому на Африканському континенті бути поширені три різновиди австралопітека, серед них знаменитий зінджшипроп, ос­танки якого знайдено в 1959 р. в Олдувайських горах. Вік зінджантропа обчис­люється приблизно 1.5 млн років |4, 107].

Всі австралопітеки були прямоходячими двоногими, і їхній мозок НОШО ИзЬІІІЗ був ще не набагато більший за мозок людиноподібних мавп. На -- відміну від австралопітека, за даними окремих дослідників, «людина вміла», що жила на території сучасних Кенії та Танзанії, набагато ширше використовува­ла примітивні знаряддя, а іі череп вже більше був подібний до черепа сучасної людини. Об'єм мозку Ното habilis становив 550-800 см3. а зріст 1.20— 1,25 м. У неї вже майже не було масивних надочноямкових валиків [108, /0-//]. Хронологічний вік знайдених в Олдувайських горах у 1960 р. кісткових решток «людини вмілої» становить 1 млн 850 тис. років. Проте дехто з учених вважає, що виокремити її як особливий рід. враховуючи морфологічні особливості знай­дених фрагментів скелета, не можна, хоч присутність багатьох людських рис у будові черепа і мозку безсумнівна. Про прогресивні особливості свідчать вияв­лені у тому ж шарі, разом з кістковими рештками, грубі рубольні знаряддя. Ра­зом з тим Ното habilis інколи називають презінджантропом і зараховують її до анстролопітекових

Окремі дослідники зараховують усіх австралопітекових (у тому числі пре- зінджантропа і зінджантропа) до окремої підродини гомінідів, а пізніші й про­гресивніші форми об'єднують у другу складову родини гомінідів — підродину гомінінів, або власне -людей [4, 92—94], яку ми зараз і розглянемо.

Австралопітек і «людина вміла» поступилися місцем Homo Homo erectUS erectus «людині прямоходячін». Її походження досі не з'ясова- - т=---------------------------------------------------------------------------------------------- 1 1

но. Окремі вчені вбачають у ній нащадка австралопітеків, проте ця думка спірна, адже водночас з австралопітеком існував набагато розвиненіший вид Homo habilis.

Припускають, що саме від нього пішла «людина прямоходяча», яка за певними ознаками стоїть вже ближче до сучасної людини, хоч у неї ще збереглися анатомічні особливості людиноподібних мавп (наприклад, розвинені надочноямкові валики), відсутні у Ното habilis. Вид Ното erectus з'явився 1,5 —

2 млн років тому, поступово поширившись на різних континентах земної кулі. Представники цього виду первісної людини дещо відрізнялися один від одного залежно від того, в яких природних умовах вони жили [108, II].

Близько 2 Maji років тому на острові Ява жила Homo erectus modjokertensis, названа так за поселенням Моджокерто в східній частині Яви, де було знайде­но її останки. Ці первісні люди були міцної будови і маля зріст 1,6- 1,7 м; вони полювали за допомогою примітивних кам’яних знарядь власного виготовлення (так звані аббевільські знаряддя), можливо, користувалися вогнем. Після цих представників Homo erectus приблизно 600 тис. років тому на тому самому ос­трові з'явилася Ното erectus erectus, відома ще під назвою пітекантроп’ (або трипільська.людина). Її зріст досягав 1,6- 1,65 м. а об'єм мозку коливався між об'ємом мозку сучасної людиноподібної мавпи (від 300 до 600 см3) і сучасної людини (від 1300 до 1800 см3). Жител пітекантропи ще не мали, а поселялися в джунглях. Близько 500 тис. років тому яванські пітекантропи вимерли, мож­ливо. внаслідок сильного виверження вулкана [108. 11].

Коли було вперше знайдено залишки скелета знаменитої «яванської лю­дини», багато хто думав, що це і є ота «відсутня ланка» у ланцюзі переходу від мавпи до.людини. Тепер ці викопні останки класифікують інакше — як вимер­лий вид Ното erectus. Ці давні людиноподібні істоти жили в Азії. Африці та Європі протягом майже півмільйона років, у період значних зледенінь. Вважа­ють, що Ното erectus кінець кінцем поступилася місцем Ното sapiens з більшим об'ємом головного мозку [ІЗ, 358).

Приблизно в той самий час. що й на Яві. «людина прямоходяча» з’яви­лася в Європі.

Це була Ното erectus heidelbergensis, чиї останки знайдено на території сучасної Німеччини, а пізніше — Ното erectus paleohungaricus, ви­явлена в Угорщині В Африці «.людина прямоходяча» вперше з'явилася при­близно 1,6- 1,3 млн років тому. Це була так звана Ното erectus leakey (пізніше, близько 500 тис. років тому, представники цього давнього виду людини засе­лили узбережжя Північної Африки і територію теперішньої Папської провінції) [108. 12]. Знахідку ранньоплейстоценової епохи в Північній Африці називають ще атлантропом, За аналогією з фрагментами щелеп і зубами пітекантропа можна стверджувати, що атлантроп стояв приблизно на тому самому рівні морфологічного розвитку, що і явантроп.

Найпізніше — приблизно 500 тис. років тому — представник виду Ното erectus з'явився на території Китаю. У 1927 р. в Північному Китаї, неподалік від Пекіна, в печері Чжоукоудянь, було знайдено табір найдавніших мисливців і кісткові рештки понад 40 індивідуумів. Вони належать до пізнішої епохи, ніж пітекантропи, і були виокремлені в самостійний рід і вид — «пекінсько мавпо- людина» {Ното erectus pekmensis], яку називали також синантропом Пекінська людина, ймовірно, була нащадком старшого підвиду, що виник за 500 тис. ро­ків до того (Ното habilis ynanmovensis), і становила, мабуть, найвищий ступінь його розвитку [108, 12]. Синантроп, як і пітекантроп, був істотою середнього зросту і міцної будови. Об'єм його мозку перевищував об'єм мозку пітекан­тропа і коливався в межах 900— 1200 см3 (у середньому 1050 см3). Разом з тим у будові черева ще спостерігалося багато ознак примітивізму, які зближували синантропа з.людиноподібними мавпами: невисока черепна коробка, різко оз- наявний надбрівний валик, відсутність підборідного виступу, розмір і будова

• Aiwaw.-pow (в>д rpeut-к ptihekos — маєм і »nttvopoi — година) — найдавнц» ви­кот« люди зубів. У результаті розкопок було одержано беззаперечний доказ того, що си­нантроп широко використовував вогонь (але. ймовірно, він ще не вмів його до- бувати), а також примітивні кам'яні знаряддя (4.

96-97].

Мавпоподібні люди — пітекантроп, синантроп, атлантроп, «гейдельберзь­ка людина» та інші — жили в теплих кліматичних умовах і не розселялися да­леко за межі території свосі первісної появи: судячи з викопних знахідок, засе­лені були більша частина Африки, південь Європи і південь Азії.

Переліченими формами практично вичерпуються наші знання про морфо­логічний тип найдавніших представників людства, яких більшість сучасних дослідників розглядають як представників єдиного роду. Оскільки родову назву Pithecantropus було використано першою, її й збережено як назву всіх груп викопних.людей. Існує й інший погляд найбільше поширений в американській науковій літературі. — вважати, що всі без винятку викопні люди належать до роду Ното і об'єднувати найдавніших з них у єдиний вид з назвою Ното erectus (4. 97-100]

Отже, Ното erectus — «людина прямоходяча» — є. як вважають бага­то антропологів, таксономічним означенням перших подібних до людини істот (родина гомінідів], що з'явилися у великій кількості близько 1,5 млн років тому і поширилися з Африки до Євразії. Це були перші гомініди, що користувалися вогнем і виготовляли кам'яні знаряддя. За більш як мільйон років цей вид широко розселився на окремих частинах суходолу; значно збільшився й об'єм мозку представників цього виду Спочатку він становив 800 см3. іцо вдвічі більше за об'єм мозку шимпанзе і перевищує половину об'єму мозку сучасної людини. Дані про пізніших викопних гомінідів свідчать про збільшення мозку до 1300 см3. що відповідає середньому об'єму людського мозку. Серед антропологів не склалося єдиної думки про те. розвинулася сучас­на людина з Ното erectus чи вона походить від якогось пішого виду, краще пристосованого до виживання. Так чи інакше, цей вид вимер близько 400 тис. років тому 113. 80]

<< | >>
Источник: Людство і віра: витоки народів і релігій: наук.-публ. вид. У 4 т. 3-тє вид., стереотип. / Г. В. Щокін. Київ : Міжрегіональна Академія управління персоналом,2020. 2220 с. : іл.. 2020

Еще по теме Австралопітекові, Homo habilis і Ноmо erectus: