Вступ до астекознавства.

Про те, що астеки (ацтеки) створили ве­личну цивілізацію, яка своїм зо­лотом багато в чому змінила хід світової історії, іспанці довідалися ще в процесі конкісти, однак проблема збереження виявлених індіанських старожитностей мало цікавила хижих колонізаторів.

Е. Хіменес, котрий раніше зажив сумнозвісної слави вини­щенням решток мавританської культури на півдні Піренеїв у Гранаді. Посильний внесок у знищення самої пам'яті про цивілізацію Доколумбової Мексики зробив перший іспан­ський губернатор Лоренцо Савала, який демонстративно наказав розірвати усі знайдені в архівах астецької столиці манускрипти на шматочки і продати їх дрібним торговцям як обгортковий папір.

Навіть глава конкістадорів Е. Кортес, вражений фана­тизмом церковників, порадив єпископові Мехіко дону Хуа­ну де Сумарразі (1468 — 1548) зберегти бодай частину індіан­ських рукописів "на пам'ять", але на "божевільного єписко­па" це не подіяло: пам'ятки астецького минулого продовжу­вали нищити. Отож не дивно, що не минуло і ста років після конкісти, як про культуру доколумбових мезоамери- канців забули.

Відродженню інтересу до історії астеків та становленню астекоз­навства як такого наука завдячує американському юристові Вільяму Прескотту ( 1796 — 1859), який з власної ініціативи упродовж кількох десятиліть збирав в усіх бібліотеках світу копії документів про історію індіанців та конкісту, а в 1843 р. опублікував за результатами свого дослідження монументальну книгу "Завоювання Мексики". Так було започатковане наукове вивчення астецького минулого.

Реконструювати історію цього знаменитого народу дає змогу цілий комплекс джерел.

ном та їхніми учнями й послідовниками: Антоніо Валеріано з Аскапоцалько, Мартіном Хакобітом із Тлалтелолько, Алон­со Бегерано і Педро де Сан Буенавентурою із Куаутітлана, Кристобалем де Кастильйо та ін.

Другим типом писемних джерел про астецьке минуле є "історії", створені самими індіанцями (як правило, родовито­го походження, навіть царської крові) й до того ж своєю рідною мовою науатль (іноді — іспанською), а вже після конкісти — і латиницею. До них належать анонімні "Хроні­ка Куаутітлану", "Легенда про Сонця", "Історія тольтеко- чічімеків або літопис із Куаутінчана", "Хроніка із Тлалте­лолько" та "Хроніка із Сан-Грегоріо Акапулько", "Хроніка Мешикайотля" і "Кроніка мексикана" ("Мексиканська хро­ніка") Ернандо Альварадо Тесосомока (онука сумнозвісного Мотекусоми II), "Історія чічімеків" дон Фернандо Альви де Іштлільшочитля (1578 — 1657), "Різноманітні оригінальні історії царств Кулуакан, Мешико й інших провінцій", а та­кож "Тепанецькі аннали" нащадка текпанецьких владик (із міста Аскапоцалько) Домінго Франсиско де Сан Антон Му- ньйон Чімальпаїн Куаутлеуаніцина (1579 — ?), "Історія міста й республіки Тлашкала" нащадка тлашкаланських прави­телів Дієго Муньйос Кабарго (?—1613) та ін.

Третім джерелом наших знань про астецьке минуле є різноманітні пам'ятки класичної астецької художньої літера­тури — пісні, міфи, казки, поезія, епос тощо.

Окрім даних про історію власне астеків, означені хроніки й кодекси містять також суттєву інформацію стосовно історії попередніх мезоамериканських цивілізацій — тольтецької, чічімецької та ін.

Досить інформативним джерелом даних про історію астеків є оповіді самих конкістадорів про завоювання та знищення мезоамериканських цивілізацій, в яких відбилися не тільки бурхлива епоха конкісти, а й власне індіанське ми­нуле Доколумбової Америки. Серед них особливо цінними є записки і звіти самого Ернана Кортеса та його найближчих послідовників Педро де Альварадо та Е. Гусмана, спогади про "Справжнє завоювання Нової Іспанії" одного з кор- тесівських вояків Берналя Діаса дель Кастильйо (?—1584), а також бюрократична звітна документація колоніальної адміністрації Мексики після її завоювання іспанцями. До цього типу джерел можна віднести також документи като­лицьких місіонерів, серед яких особливою повагою і спів-

чуттям до трагічної долі індіанців виділяється "Історія Індій"Бартоломе де Лас Касаса (1474—1566).

Важливим джерелом інформації про історію мезоамери­канських цивілізацій є також праці власне іспанських хро­ністів, присвячені не лише конкісті, а й окремим аспектам доколумбової історії регіону. До них належать "Звичаї Нової Іспанії"Андреаса де Ольмоса, "Індіанська духовна історія" Херонімо де Мендієти, "Історія індіанців Нової Іспанії" Торібіо де Паредеса де Бенавенте, "Загальна історія речей Нової Іспанії" Бернардіно де Саагуна (її науамовний варіант називають Флорентійським кодексом), "Історія індіанців Нової Іспанії" Дієго де Дурана, "Загальна і природна історія Індій"Гонсало Фернандеса де Овьєдо-і-Вальдеса (1478 — 1557) та ін. Написані переважно католицькими монахами, вони містять чимало цінної інформації стосовно історії та культури індіанських народів, хоча й несуть на собі відбиток іспано-християнського бачення означеної проблематики.

Попри наявність значної кількості різнотипних за походженням джерел з історії астеків, проблема адекватного відтворення їхнього минулого й досі залишається не до кінця розв'язаною, оскільки більшість згаданих више джерел мають непрямий, опосередкований характер.