Природа й географія Колумбій­ського нагір'я.

На думку лінгвістів, етнос муїсків належав до великої мовної сім'ї чібча, до якої філоло­ги відносять близько сотні різних мов і діалектів, носії котрих насе­ляли за доколумбових часів тере­ни від сучасних Коста-Ріки (кабе- кар, брібрі, борука) й Нікарагуа (рама) до лісів Амазонії (інка, когі), від Анд (паес, гуамбіа, туне- бо, барі, тімоте) до атлантичного узбережжя Південної Америки (куна, гуаймі).

хребта (Східні Кордильєри) низку ранньодержавних утво­рень на базі багатовікового досвіду власного культурно-істо­ричного розвитку. Територіально їхня країна була розташована у межиріччі Магдалени і двох притоків знаменитої Оріноко — Гуавьяре та Мета — у самому центрі сучасної латиноамери­канської держави Колумбія (нині департаменти Кундіна- марка і Бояка).

Означений регіон являє собою велике гірське плато, розта­шоване на висоті 2600 м над рівнем моря, площа якого ста­новить майже 15 тис. км . Попри те, що ці землі розташо­вані лише на кілька градусів на північ від палючого еквато­ра, тут не дуже спекотно, помірні опади, небагато лісів й удосталь потухлих та діючих вулканів. Щедроти цих країв доповнювали також регулярні дощі, надзвичайно родючі грунти й десятки чарівних озер (Фукене, Ебаке, Суеска, То­та, Гуатавіта, Гуаска, Сіеча, Теусака та ін.) льодовикового походження, котрі муїски називали словом, що стало надалі інтернаціональним — лагуна. Крім того, навколишні землі були багатими на дичину (олені, пекарі, дикі кролики тукос, тапіри, мавпи, ведмеді, ягуари, оцелоти, пуми, мурахоїди то­що) й пташину (голуби, качки, куріпки), ріки й озера кишіли рибою, тюленями, нутріями, скатами й крокодила­ми, а надра виявилися багатими на смарагди, сіль та вугілля.

Клімат "країни муїсків" — доволі стабільний, його се­зонність проявляється тільки кількістю природних опадів, що двічі накривають цей регіон у березні й жовтні. Між ци­ми двома дощовими сезонами, коли через Колумбію прохо­дить пояс тропічно-екваторіальних дощових хмар, тривають два "сухих сезони", але без суттєвих температурних коли­вань. Як засвідчує хроніст П. Агуадо, "ця земля — холодна, але холод не завдає ніяких турбот людям, так само як і теп­ло. Весь рік — однаковий, немає помітної різниці між літом і зимою, і вдень, і вночі одна й та сама температура; це на

„2 диво здорова за кліматом земля .

Такий клімат був значно комфортнішим для життя, на відміну від сусідніх джунглів та жарких низин, тож не див­но, що у цих справді "райських кущах" здавна селилися лю­ди, і саме сюди не пізніше другої половини І тис. н. е. при­йшли (мабуть, з півдня Центральної Америки) предки муїсків, які швидко й доволі густо заселили гірські долини, а з часом освоїли ще й схили самих гір.

Це були невисокі на зріст, кремезні люди з короткими, сильними руками й ногами, ширококості, міцної статури. Одягом їм служили руани — ковдри-накидки на зразок пончо з проріззю для голови, "застебнуті" на плечах за допомогою мішечків із золотом чи міддю (за­лежно від соціально-майнового статусу власника). В холодну погоду надягався ше один короткий "верхній" плаш — чіркате. Голову, залежно від пори року й відповідної погоди, покривали вовняний бе­рет хураїка або шкіряна чи хутряна (ведмідь, пума, ягуар, нутрія) шап­ка, або ж високий бавовняний капелюх без полів чи примітивний тюрбан. Взуття і штанів муїски не знали, зате в свята полюбляли прик­рашати себе золотими медальйонами, сережками, браслетами тошо.

Так розпочалася історія країни, яку через півтори тисячі років конкістадори назвали "Позолоченою землею" — Ель­дорадо (від ісп. ель-дорадо —"позолочений").