Поневолення чібча-муїсків.
Чутки про існування у глибинах Америки якоїсь загадкової і водночас казково багатої "позолоченої""країни Ельдорадо" ходили серед конкістадорів уже від початку 1530-х років.
Іспанський хроніст часів конкісти Гонсало Фернандес де Овієдо- і-Вальдес (1478 — 1557) навіть помістив до своєї "Загальної і правдивої історії Індій" дані про країну індіанців, де "сеньйор чи государ постійно ходить, укритий товченим золотом, і таким дрібним, немов товчена сіль, бо йому здається, що убратися в який-небудь інший одяг буде не так красиво" . Однак знайти цю казкову країну спочатку нікому не таланило. Шукали її в районі Каліфорнійської затоки, у Флориді, в Арізоні, але все марно. Тільки у 1533 р. "країну позолоченої людини" начебто виявив у глибинах південноамериканського материка на теренах Колумбійського нагір'я у районі долини р. Сіну іспанський конкістадор Педро де Ередія, який прийшов туди з півночі — від південноамериканського узбережжя Карибського моря. Продираючись крізь непролазні джунглі, його загін значно порідшав (давалися взнаки тропічні хвороби, змії та хижаки), порох відсирів, а вороже налаштовані проти незваних прибульців войовничі західні чібча зустріли іспанців зовсім не гостинно. Щоправда, у горах Західної Кордильєри, на сході долини Сіну, загін Педро де Ередії (150 вояків) натрапив на багаті золотом та смарагдами "царські могильники" західних чібча-муїсків,пограбування яких зробило самого П. Ередію, а також усіх його солдатів "багатими людьми". Однак спроба учасників експедиції просуватися далі на південь — у корінні землі чібча-муїсків — завершилась нічим.
Для подальшого пошуку земель, вартих пограбування, П. Ередія відправив далі на південь невеликий загін (кілька десятків солдатів) на чолі з португальцем на іспанській службі Жуаном (ісп. Хуан) Сезаром.
Після дев’ятимісячного блукання заболоченими лісами у пошуках Ельдорадо його вояки таки вийшли в 1534 р. на північну окраїну ’’країни муїсків” у районі золотоносної ріки Каука (лівий приток Маг- далени), де почали активно грабувати мешканців навколишніх селиш. Однак муїські вояки-іуеча швидко ’’переконали” непроханих гостей полишити місцевих індіанців у спокої. Врешті-решт жалюгідні залишки загону Ж. Сезара в паніці покинули непривітні землі Центральної Колумбії (тікали пішки крізь непролазні джунглі зі швидкістю 20 км на добу).Та звістка про те, що "країна Ельдорадо" нарешті знайдена, швидко поширилася, і в 1536 р. з благословення іспанського губернатора Санта-Марти (область у гирлі р. Магда- лени) ЕІедро Фернандеса де Люго за справу взявся вихованець Саламанкського університету (уже відомого на той час своїми випускникам и-конкістадорами) генерал-капітан Гонсало Хіменес де Кесада (1499 — 1579).
Про свій похід на землі муїсків Г. Хіменес де Кесада написав кілька книг (’’Коротка повість про конкісту Нового королівства Гранади”, ’’Великий зошит [конкісти]”, ’’Аннали імператора Карла V”, ’’Коротка історія конкісти Нового королівства Гранади” та ін.), однак жодна з них до наших часів не збереглася. Тому основним джерелом інформації про останні роки муїської цивілізації є хроніки інших літописців конкісти — ’’Історія Санта-Марти і Нового королівства Гранади” та ’’Історія Венесуели” Педро де Агуадо (1503 — 1588), ’’Елегія про дос- тославних мужів Індій” Хуана де Кастельяноса (1522 —1607), ’’Історичні свідчення про завоювання Тьєрра-Фірме [Материкової Землі] в Індіях” Педро де Сімона (1574 —1630), ’’Загальна історія конкісти Нового королівства Гранада” Лукаса Фернандеса де Пієдраїти (1624 —1688) та ’’Конкіста і відкриття Нового королівства Гранади...” Хуана Родрігеса Фрейле (1566 — 1638).
Охочих узяти участь у пограбуванні чергової індіанської цивілізації знайшлося чимало. Тож коли загін Г. X. де Кеса- ди вирушив із міста Санта-Марта в похід, він налічував 875 вояків, однак після кількамісячного марафону крізь джунглі уздовж ріки Магдалени та переходу через Анди до нагір'я Кундінамарка в загоні залишилося не більше як 200 кон-
кістадорів, котрі, за словами учасника цього походу, а потім його літописця Хуана де Кастельяноса, були "покриті фурункулами й ранами, вони гнили живцем...
Навколо панував жах'” . Під час переходу через останній перевал померло ще 20 солдатів, а один іспанець утратив розум, і лише на початку 1537 р. 166 замордованих джунглями конкістадорів прорвалися з північного заходу на терени благословенного чудовим кліматом Колумбійського плоскогір'я.Муїски, яких очолював сіпа царства Факата Тіскесуса, зустріли іспанців поблизу селища Кахіка й одразу ж атакували їх. Однак навчені гірким досвідом попередників іспанці тепер берегли порох від сирості дуже ретельно, а тому змогли дати по індіанцях кілька залпів зі своїх аркебузів. Особливо нажахали муїсків іспанські коні. За свідченнями Хуана де Кастельяноса, "подив і жах індіанців, які побачили іспанців на конях, були такими сильними, що бідолахи ціпеніли, стояли, немов укопані, не в змозі вимовити слово. Муїски падали ниць на землю, на них не діяли ані погрози, ані побої, вони готові були померти, тільки б не бачити цих чудовиськ" . Озброєні пращами, луками й стрілами, дерев'яними дубинами й дротиками та списами з кам'яними або обсидіановими наконечниками, муїські гуена були настільки перелякані, що не змогли чинити опір. Факатсь- кий сіпа Тіскесуса загинув на полі бою, а син сіпи (і офіційний спадкоємець боготянського престолу) Сакесасіпа ("Головний з головних", ісп. Carina) та інші індіанські полководці потрапили в полон до іспанців. Цілий місяць переможці тортурами витягували з них свідчення про місцезнаходження скарбів муїських правителів, аж доки не замордували бранців на смерть.
Одвічний ворог царства Факата саке Тунхи Кемуїнчаточа спочатку зрадів приходу іспанців, оскільки вони позбавили його давнього ворога — СІПИ. Та коли Кемуїнчаточа на радощах необережно погодився зустрітися з конкістадорами, вони прямо під час пишної аудієнції взяли невдаху саке в полон, а його вояків розігнали пострілами з аркебуз.
Так, не втративши у битві жодного солдата, іспанці стали володарями "золотоносної країни Ельдорадо", яку вони пограбували, наскільки вистачило сил.
За свідченням хроніста Гонсало Фернандеса де Овієдо, свою поведінку загарбники пояснювали так: "Краще володіти скарбами тим, хтоїх узяв, аніж тим, хто використовує їх на погані язичницькі „61 _
жертвопринесення . Самих лише великих смарагдів, за свідченням Г. Хіменеса де Кесади, іспанцям дісталося 1815, а золота назбирали стільки, що "ним можна було наповнити велику кімнату до самої стелі". Королівські наглядачі оцінили його вартість у 245 тис. песо. Що ж до самих муїсків, то вони, за словами хроніста Педро Сімона, "були пасивними в захисті своїх земель через пихатість та гордовитість, що були притаманні сіпі в його ставленні до касиків та простих
. „62 індіанців
Два роки вояки Г. X. де Кесади методично грабували муїсків без будь-яких перешкод, катуваннями вибиваючи з індіанських вождів інформацію про місця, де зберігалося золото. Муїски серйозного опору конкістадорам не чинили, оскільки вважали іспанців "дітьми сонця". Індіанці намагалися лише "відкупитися" від "блідолицих богів""малою кров'ю", скидаючи їм з пагорбів "для божественного поїдання" своїх дітей. Однак у 1539 р. у генерал-капітана з'явилися несподівані конкуренти. Спочатку, в лютому 1539 р., тепер уже з заходу, через перуанські Анди, до Колумбійського плоскогір'я пробилося військо ще одного іспанського авантюриста-конкістадора Себастьяна де Белалькасара, який уже здобув на той час багатство і славу пограбуванням індіанців Перу, а тепер вирішив взяти участь у пограбуванні скарбів Ельдорадо.
У минулому С. Белалькасар був звичайним іспанським простолюдином, працював погоничем віслюків. Якось він, розлютившись, убив одним ударом кулака чужого віслюка, коли той ніяк не міг вилізти з дорожньої кастильської багнюки. Платити за чуже майно С. Белаль- касару було нічим, тому, боячись покарання, він утік до порту Кадіс, де найнявся матросом на корабель, шо відпливав до Америки. У Новому Світі такі люди мали усі шанси здобути славу й багатство, і С.
Белалькасар сповна ними скористався. У сутичках з індіанцями він проявив себе хоробрим вояком, який не знав ніякого жалю до мирного населення, тож не дивно, шо колишній погонич швидко здобув дворянський титул, збагатився і навіть уславив своє ім'я заснуванням кількох міст у завойованих іспанцями землях Центральної та Південної Америки. Саме з С. Белалькасаром та його горлорізами зустрілися вояки Г. X. де Кесади на початку 1539 р.Справа ледь не дійшла до збройних сутичок між самими іспанцями, коли раптом з північного сходу до Ельдорадо прибув ще один загін європейських авантюристів у складі
400 солдатів на чолі з рудобородим німцем Ніколасом Федерманом.
Н. Фелерман, родом з австрійського міста Ульм, був агентом багатих німецьких банкірських домів Вельзерів і Ехінгерів, які у 15 28 р. за 12 бочок золота викупили в імператора "Священної Римської імперії германської нації"Карла V (який водночас був іспанським королем Карлом І) патент на колонізацію південного берега Карибського моря (майбутньої Венесуели) з правом його "відкривати, завойову-
„ „63
вати и населяти , але вирішили не пропустити нагоду поживитися багатствами Ельдорадо.
Усі три війська спочатку готувалися до війни між собою, проте невдовзі з'ясувалося, що золота і смарагдів з лихвою вистачає на всіх, і нечисленні, у порівнянні з індіанським аборигенним населенням, європейці вирішили не винищувати один одного, а просто активніше грабувати муїсків. Зрештою "кесадісти", "перуанці" та "німці" дійшли згоди.
Та за кілька років іспанського панування муїски перестали панічно боятися гуркоту аркебуз, а розбій та жорстокість конкістадорів переповнили чашу їхнього терпіння. У країні розпочалась справжня народно-визвольна війна проти хижих чужоземців. Повстання тривало чотири роки, а його вершиною став успішний штурм муїска- ми головного палацу Г. Хіменеса де Кесади. Особиста охорона гене- рал-капітана була перебита, а сам він потрапив до повстанців у полон.
Утім, там він пробув недовго. Іспанський ватажок клятвено пообіцяв чібча, шо він негайно і назавжди виведе конкістадорів з "країни муїсків". Однак, повернувшись до своїх військ, Г. X. де Кесада відразу ж організував каральну експедицію проти повстанців, яка вогнем і мечем покінчила з рештками муїського опору колонізаторам.Наслідком стало тотальне знищення самобутньої муї- ської цивілізації, а згодом і цілковите вимирання самого народу муїсків, замордованого звірствами конкістадорів і дочищеного занесеними європейцями на континент хворобами. Землі колишньої "країни муїсків" були з часом перетворені на віце-королівство Нова Гранада, а "земля, раніше .„64
переповнена туземцями, стала пустельною! — так підсумував ці події іспанський хроніст Педро де Сімон (1574— 1630).
Аудієнсією (тобто столицею) Нової Гранади стало засноване в 153 8 р. Г. X. де Кесадою місто Санта-Фе-де-Богота. Сам першовідкривач "країни Ельдорадо" дістав від іспанської корони титул маркіза та посаду алькальда й рехідора ("управителя і захисника") Боготи з королівським утриманням від державної скарбниці в 4 00 дукатів на рік.