Ямна культурно-історична спільність

Наприкінці енеоліту — початку доби ранньої бронзи степову і південну час­тини лісостепової зони України, степи Подоння, Поволжя та Передкавказзя за­ймали племена, котрі складали ямну культурно-історичну спільність [Археологія УССР, 1985, 336-353].

“Ямна-Схід”

Вістря стріл. Визначити культурну належність вістрер стріл, знайдених у по­хованнях ямної культури, не просто — в більшості випадків це поодинокі вістря, які частіше всього не є супроводжувальним інвентарем, а пораненнями. Усі зна­хідки я розділив на три групи: а) “давньоямні”; б) “ворожі”; в) “пізньоямні”.

а). “Давньоямні”. У давньоямному похованні Кам'янка 5.4.5 на Дніпропетро­вщині [Андросов, Яременко, Мартюшенко, 1990, рис.2] був знайдений сагайдач­ний набір із 7 видовжено-трикутних та трикутних стріл з трохи прогнутим низом (рис. 22: 1—7). Це єдиний, відомий на сьогодні, сагайдачний набір з раннього по­ховання групи “Ямна-Схід”. В цілому, ці стріли наслідують степові нео- енеолітичні традиції, відрізняючись від пізньотрипільських стріл більшими роз­мірами та більш якісною “струмистою” ретушшю. У похованні Жовтневе 1.3.4 на Дніпропетровщині знайдена видовжено-трикутна стріла такого типу з облама­ним вістрям (поранення ?) (рис. 22: 8). У похованні біля с. Троїцького на р. Моло­чній, курган 1.33 [Клейн, 1960, 157] у черепі знайдене трикутне вістря такого ж (“давньоямного”) типу (рис. 22: 9). Такою ж стрілкою був поранений небіжчик з поховання Олександрівка 1.2 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1991/6] (рис. 22: 10). Близьке за формою та розмірами вістря знайдене у похованні Тама- ріно 13.6 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1989/24] (рис. 22: 13).

б). “Ворожі”. Серед кісток тазу похованого у кургані 8.9 біля м. Миронівка Ки­ївської області знайдене трикутне вістря пізньотрипільського типу (?), таке ж віс­тря знайдене і в похованні Рядові Могили 2.1 під Кривим Рогом [НА ІА НАНУ: Мельник, 1990] (рис. 22: 12, 11). Небіжчик з поховання Корпач 3.1 в Єдинецькому р-ні Молдови був поранений трьома трикутними стрілами пізньотрипільських типів [Яровой, 1984, рис. 12: 8].

Небіжчик з поховання Доброводи 2.6 на Черкащині [НА ІА НАНУ: Артемен­ко, 1983/30] був поранений стрілкою з кременевим широким трикутним наконеч­ником із неглибокою серпоподібною виїмкою “ранньошнурового” типу (рис. 22: 19). Усі пізньотрипільські вістря та ранньошнурова стріла знайдені на західних кордонах ямної культури.

У похованні Красноярське 11.30 у Криму [Колтухов, Тощев, 1998, рис. 83: 5] знайдене велике листоподібне вістря з рівним низом (рис. 22: 20). Аналоги тако­му вістрю мені невідомі.

Небіжчик з поховання 3 кургану біля с. Каплани в Молдові [Агульников, 1984, рис. 3: 14] був поранений гостролистою кременевою стрілкою з широкою кутоподібною виїмкою кемі-обінського типу (див. далі).

У похованні Марьївка 8.3 на Правобережній Дніпропетровщині знайдене трикутне вістря з коротким черешком [Самойленко, 1988, рис. 7: 4] (рис. 22: 16). Небіжчик з поховання Аккермень 1.17.10 [Вязьмітіна та ін., 1960, 124] був пора­нений двома такими ж черешковими стрілами (рис. 22: 14, 15), такою ж стрілою був поранений “ямник” з поховання Бірюкове 1.5 на Сіверськодонеччині [НА ІА НАНУ: Післарій, 1979/14] (рис. 22: 17). Ці вістря подібні до стріл з “доямного” по­ховання Залінійне на Дніпропетровщині (рис. 17: 18—26) — тип “Залінійне”, ха­рактерний для населення лісової та півночі лісостепової зон східних областей України пізньоенеолітичного часу.

У давньоямному похованні 421.1 біля містечка Сміла на Черкащині [Бобрин­ский, 1913, рис. 5] була знайдена кременева стріла з довгим черешком та вузьким довгим вістрям, нижні кінці якого загострені та утворюють шипи (рис. 22: 18). С.Н. Братченко невірно, на мою думку, співставляє це вістря з “доямними” стрі­лами [Братченко, 1996, 45], які я відношу до типу “Залінійне”. Смілянська стріла відрізняється від них більш довгим черешком та формою вістря, які мають пара­лелі серед стріл лісового неоліту та енеоліту — ранньої бронзи. Деяку подібність мають і окремі стріли Середньодніпровської культури Білорусі, але цю подібність я пропоную пояснювати запозиченнями “середньодніпровцями” деяких видів зброї (перш, за все, великого потужного лука та призначених для нього стріл) у лісових племен. Ми не маємо ніяких інших підстав датувати смілянське похо­вання “середньодніпровським” часом, тож стріла з цього поховання, скоріше за все, свідчить про збройні сутички “ямників” Черкащини з неолітичними племе­нами Лівобережної Наддніпрянщини.

в). “Пізньоямні”. В похованні Біле 3.5 у Криму [Колтухов, Тощев, 1998, рис. 17: 3] знаходився сагайдачний набір із 5 трикутних вістер з неглибокою кутоподі- бною виїмкою ранньокатакомбного типу (рис.

У лівій тазовій кістці похованого у кургані 1.2.3 біля с. Василівка Солонянсь- кого р-ну Дніпропетровської області стирчало трикутне кременеве вістря з глибо­кою виїмкою — тип “ранньокатакомбний” (рис. 22: 25). Такі ж вістря знайдені серед кісток і в інших “ямних” похованнях Дніпровського Надпоріжжя: Кіровка 1.1.4; Боровковка 1.1.7; Чкалівка 2.1.2; Чкалівка 2.2.7 [Ковалёва, Шалобудов, 1992, 24-27 ] (рис. 22: 22, 26, 24, 23) та на річці Молочній — Константинівка 2.10 [Болтрик, Левченко, Фіалко, 1991, рис. 10: 5]; у похованнях Софіївка 14.6 під Ка­ховкою [НА ІА НАНУ: Лєсков, 1972/35], Виноградне 2.15.8 [НА ІА НАНУ: Отро- щенко, 1983/12]. У “давньоямному” похованні 2.1.2 на Правобережній Дніпропет­ровщині серед шийних хребців знайдене трикутне вістря з глибокою виїмкою ка­такомбного типу. Таке ж вістря знайдене серед кісток грудної клітини у похован­ні того ж типу 2.2.7 сусіднього кургану [Ковалёва, Шалобудов, 1992, 24, 27; рис. 9: 1, 2, 13, 14] та в похованнях Широчани 9.4 і Новоіванівка 3.2 [Самойленко, 1988, рис.

Як бачимо, поранення “ямників” ранньокатакомбними стрілами концентру­ються у Нижньому Подніпров’ї та Приазов'ї. Таким чином, судячи з поранень, ця група мала збройні сутички з представниками подніпровського Трипілля (Усато- во ?), ранніх “шнуровиків” (!), лісових неолітичних мисливців, співродичів (розрі­знити серед них “співродичів” представників “ямної-схід” і “ямної-захід” груп за типами стріл не вдалося); а на пізньому етапі — з представниками кемі-обінської культури і ранніми “катакомбниками”.

Вістря дротиків. Гостролисті вістря з чітко виділеним черешком (“ямний” тип) походять із поховань Ємельянівка 20 в Криму [Колтухов, Тощев, 1998, рис. 36: 6] та Василівка 1.2.3 на Дніпропетровщині [Ковалёва, Шалобудов, 1992, 24­27] (небіжчик з цього поховання був поранений стрілою катакомбного типу) (рис. 23: 3, 2). Похований у кургані Кам’янка 16.26 [Шапошникова, Фоменко, Довжен­ко, 1986, рис. 57: 3-5] був поранений в голову дротиком із кременевим вістрям, уламок якого залишився в черепі (рис. 23: 5). За таким уламком визначити тип цього вістря досить важко.

Умовно до ямної культури я відношу мідне втулкове вістря з вузьким пером та короткою обрізаною втулкою з одним отвором для кріплення древка, яке типологіч­но є чи не найдавнішим металевим втулковим вістрям списа-дротика у Східній Єв­ропі. Воно походить із розкопок М.І. Веселовського у Київській губернії, найвірогід­ніше — з поховання ямної культури [Tallgren, 1926, taf. 108, 13] (рис. 23: 4).

Сокири-молоти. Кам’яні сокири-молоти з Михайлівського поселення, які тра­диційно відносять до ямної культури, нагадують пізньотрипільські сокири- молоти типу “Софіївка” і відрізняються від них лише значно більшими розмірами [Археологія УССР, 1985]. Проте, надійних доказів про використання таких сокир- молотів носіями ямної культури в нас немає, в “ямних” похованнях такі сокири- молоти не знайдені. Незвично великі розміри михайлівських сокир-молотів виді­ляють їх серед усіх аналогічних знарядь бронзової доби.

У похованнях ямної культури Північного Причорномор’я зустрічаються ула­мки кам’яних шліфованих сокир-молотів, 90% з яких мають ознаки вторинного використання як розтирачів (вохри, мідної руди та інших фарб) [Иванова, 1996, 26-27]. Ці факти вказують на те, що кам’яні сокири-молоти все-таки були досить розповсюдженим видом зброї у ямній культурі, а відносно невелика кількість їх знахідок у похованнях пояснюється особливостями поховального обряду цієї культури. Проте, деякі уламки сокир-молотів у “давньоямних” похованнях можна трактувати і інакше — так у похованні Семенівка 14.12 на Дністровському лима­ні (група “Ямна-Схід”) був знайдений уламок човноподібної сокири-молота типу “Семенівка”, а ціла така ж сокира походить із “пізньоямного” поховання 8.16 (гру­па “Ямна-Захід”) того ж могильника [Субботин, 1985, рис. 2: 1, 2; 8: 1-4] (рис. 28: 5). Отже, по-перше, ці сокири вказують на синхронність вищезгаданих поховань; а, по-друге, уламок із поховання “східної” групи можна трактувати як військовий трофей, захоплений у сутичці з “західними”.

У похованні Кіровка 1.1.4 на Дніпропетровщині знайдена видовжено- човноподібна сокира “шнурового” типу [Ковалёва, Андросов, Шалобудов, Мартю- щенко, 1989] (рис. 23: 7). У похованні Світлий 3.25 на сході Молдови [Манзура, 1984, рис. 8: 6] знайдена човноподібна сокира-молот “шнурового” типу.

У похованні Гостра Могила 6 біля Кривого Рога була знайдена видовжена сокира-молот [НА ІА НАНУ: Крылова, 1964/67] типу “Аккермень” (див. далі) (рис. 23: 6).

Рогова сокира-молот трипільського типу з просвердленим отвором діаметром

I, 8 см та збитим лезом походить із поховання Золота Балка 14.7 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1978/17] (рис. 24: 1). Роговий молот-клювець нео- енеолітичного типу (зі збитим “клювом”) знайдено в похованні Аккермень 5.6 в Приазов'ї [Вязьмітіна та ін., 1960, 59] (рис. 24: 2).

Декілька сокир-молотів, характерних для раннього етапу підкарпатської культури шнурової кераміки (тобто часу раннього етапу ямної культури), похо­дять із випадкових знахідок на Донеччині. Краплеподібні сокири-молоти знай­дені в Маріуполі, Темрюку Володарського р-ну та Донецькому Амвросіївського р-ну. Пласка коротка човноподібна сокира-молот знайдена в Степанівн) Костя- нтинівського р-ну [КСНАСДО, 1993, рис. 13: 1-3]. Там же знайдено і декілька видовжено-човноподібних сокир-молотів “шнурового” типу [КСНАСДО, 19936 рис. 16; 17: 1].

Пласкі кам’яні сокири. У похованні “давньоямного” типу (скорченому на спині, поховання 5) у кургані, розкопаному на площі трипільського поселення Майданецьке на Черкащині, знайдена кременева пласка сокира з прошліфова- ним лезом [Шмаглий, Видейко, 1988, 133-134] (рис. 23: 8) “пізньотрипільського” або ж “шнурового” типу — їх важко розрізнити, часто вони однакові.

Металеві сокири. В ямний час на Правобережній Україні продовжувалось місцеве виробництво мідних обушкових сокир лінії розвитку “Самара — Банья- бюкк (Долинка)” (див. попередній розділ). Такою є сокира з хутора Гречаники на Переяславщині (рис. 24: 3). Ця сокира була опублікована ще у 1928 році М. Ру- динським як така, що походить із поховального комплексу кургану [Рудинський, 1928]. Вона дуже близька за формою та розмірами до сокири з Долинки. Судячи з публікації, це було, скоріше за все, поховання ямної культури. Друга така сокира походить із с. Гнідин (звичайне у літературі — Гнідино — не вірно) [НМІУ: а327], дещо південніше селища Бровари (нині околиця Києва) (рис. 24: 4). Нещодавно подібна сокира була знайдена в ямному похованні 2 в кургані 1 біля с. Підлісся Броварського р-ну Київської області [Братченко, Клочко, Солтис, 2000]. Це мідна провушна сокира з невиділеною втулкою, прямою спинкою та дуже вигнутим “черевом”. Лезо закруглене. На спинці та по обуху зберігся ливарний шов. На “че­реві” сокира має глибоке заглиблення, що утворилось від усадки металу під час лиття у відкриту з боку “черева” ливарну форму. Розміри сокири: довжина

II, 5 см, ширина по обуху 4 см, ширина по лезу 5 см, діаметр втулки 2,6 см. Вага сокири 585 грам (рис. 24: 5). Поховання відноситься до групи ямної культури, що відповідає третьому пізньому періоду культури в її розширеному трактуванні і найбільш споріднена з її південними дніпро-азовсько-чорноморськими варіантами [Николова, 1992]. Знахідки двох таких сокир у похованнях Середньої Наддніпрян­щини засвідчують достеменну належність цієї групи знарядь до ямної культури. Сокира з поховання Підлісся 1.2 відрізняється від сокир типу “Баньябюкк” дещо коротшим лезом. Із Середньої Наддніпрянщини натепер відомі ще п'ять близьких сокир з випадкових знахідок (пропонуємо закріпити за ними назву — тип “Підліс­ся”). Одна з них із с. Чапаївка Золотонішського району Черкаської області (рис. 25: 3), друга — з колишньої Київської губернії, придбана Н.Е. Бранденбургом і збері­гається в Ермітажі [Качалова, 1974, табл. 15: 1; Артеменко, 1967, рис. 19: 2] (рис. 25: 1) — скоріше за все, вона походить із Правобережжя. Третя сокира знайдена в с. Стайки Кагарлицького району Київської області (рис. 25: 5). Четверта сокира — з с. Гришенці Канівського району Черкаської області, виділяється дуже широким ле-

зом та трапецієподібною втулкою (рис. 25: 4). П'ята сокира походить з колекції Наці­онального історичного музею України, місце знахідки невідоме, відрізняється сильно розкованим асиметричним лезом та орнаментом на обуху (рис. 25: 2).

Три таких сокири знайдено у Середньому Поволжі: з Загорської Селитьби, Болтунівки та Хвалинського музею [Кореневский, 1974, 26, рис. 9: 6—7; Шилов, 1975, 103, рис. 47: 6; 48: 3; 47: 7]. Усі ці сокири походять із Волзького правобе­режжя, близько верхів'їв річки Медведиці, що належить до басейну Дону. Одна сокира є і в Уральському музеї [Шилов, 1975, рис. 47: 8].

Детальне та серійне зіставлення сокир типу “Підлісся” з сокирами типу “Ба- ньябюкк” України та Румунії свідчить про те, що це єдина лінія розвитку. Цікаво, що у скарбі Вільчелє (єдиному комплексі з сокирами типу “Баньябюкк” у Румунії) присутні як сокири з рівномірно розширеним до низу (тип “Підлісся”), так і з прямим тулубом [Vulpe, 1970, taff. 1—3] (рис. 25: 6). Прямий тулуб та підтрикут- ний обух є характерними для найдавніших на Україні сокир “самарського” типу (тип “Соколове”), що пов'язуються з доямним, постмаріупольським культурним горизонтом [Клочко, 1994; Ковалева, 1995]. Ці обставини показують, що розвиток обушкових металевих сокир у Нижньому Подунав'ї та Середньому Подніпров'ї наприкінці енеоліту — початку доби ранньої бронзи був певним чином пов'язаний. Із Середньої Наддніпрянщини сокири типу “Підлісся” були занесені на Волгу. По­дальшим продовженням цієї лінії розвитку були сокири фатьянівської культури Росії (пряме наслідування форм та технології) та сокири катакомбної культури колонтаївського типу (подальший розвиток технології — перехід до лиття у закри­ту ливарну форму з поступовою зміною форм виробів) (див. далі).

Кинджали. Виділяються два типи кременевих кинджалів групи “Ямна-Схід”: а) з вузьким гостролистим лезом і слабо виділеним або зовсім не виділеним че­решком та б) з видовжено-трикутним лезом і коротким широким черешком.

Тип а: кинджал із вузьким листоподібним лезом довжиною 13,5 см походить із поховання Аккермень І, 12.9 [Вязьмітіна та ін., 1960, 59] (рис. 26: 1). Великий листоподібний кинджал із виділеним черешком був знайдений також у похованні Семенівка 2.7 на р. Молочній [Михайлов, 1990, рис. 4: 8]. Довжина його 13, ши­рина 3,2 см (рис. 26: 2).

Тип б: видовжено-трикутні кинджали з коротким черешком знайдені в похо­ваннях Звонецьке 2.5.7; Жовтневе 1.3.2 на Дніпропетровщині [Ковалёва, Шалобудов 1992, 39] та Сосновка 1.1 на р. Молочній [Михайлов, 1990, рис. 4: 6] (рис. 26: 3-5).

Велике листоподібне вістря (кинджал ?) без виділеного черешка походить з поховання Костянтинівка 1.7 на р. Інгул [Шапошникова, Фоменко, Довженко, 1986, рис. 17: 4] (рис. 26: 9).

Унікальний бронзовий кинджал, виготовлений із миш'якової бронзи, був знай­дений у похованні Старогорожино 1.17 на р. Інгул в Миколаївській області [Шапош­никова, Фоменко, Балушкин, 1977, рис. 10: 1] (рис. 26: 6) — я вважаю його варіантом кинджалів усатівського типу. Усатівські кинджали мали руків'я, виготовлені з орга­нічної сировини, а кинджал із Старогорожиного — суцільнолитий, його металеве руків'я наслідує форму дерев'яного або кістяного прототипу, включаючи не потрібні в цьому випадку отвори для заклепок. Небіжчик з цього поховання був поранений в живіт кременевим кинджалом з трикутним лезом та вузьким довгим черешком, кі­нець якого обламався і кинджал залишився у тілі пораненого (рис. 26: 8). Враховую­чи те, що такі ж кременеві кинджали відомі і в групі “Ямна-Захід”, і в групі катако­мбної культури “Катакомбна-Схід”, що включає в себе і ранньокатакомбні пам'ятки, визначити дату старогорожинського “ямника” досить важко.

У похованні 57 кургану біля с. Балки Василівського району Запорізької обла­сті [Ляшко, Отрощенко, 1988, рис. 6: 3] знайдений бронзовий черешковий кин­джал, виготовлений з миш’якової бронзи. Лезо кинджала має видовжену листоподі­бну форму довжиною 9 см, загальна довжина разом з черешком — 12,5 см На чере­шку збереглися залишки дерев’яного руків’я довжиною 12 см, що мало закруглений верх та закривало не тільки черешок, але й “плечі” кинджала, які мають невеличкі пази для заклепок чи зав’язок (рис. 26: 7). Це поховання було “основним” у кургані і супроводжувалось дерев’яними колесами від воза, що вказує на високий соціальний ранг небіжчика. На мою думку, старогорожинський та балковський кинджали є по­дальшим, “степовим” розвитком традиції великих усатівських кинджалів.

Тож, комплекс озброєння культурної групи “Ямна-Схід” реконструюється та­ким чином: лук і стріли з кременевими вістрями (використовувались епізодично); дротики з кременевими вістрями; кам’яні сокири-молоти, зрідка — рогові молоти та металеві обушкові сокири; кременеві кинджали (зрідка — металеві кинджали).

“Ямна-Захід”

Вістря стріл. Два відносно великих видовжено-трикутних вістря з трохи про­гнутим низом знайдено в похованні Н.-Олександрівка 1.1 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1990/12] (рис. 27: 1, 2). За формою та розмірами вони дуже близькі до вістер з поховання Кам’янка 5.4.5 групи “Ямна-Схід” (вістря “давньо- ямного” типу). Ці стріли лежали з обох боків від черепа небіжчика і можуть розглядатися як елементи поховального обряду.

Сагайдачний набір з чотирьох кременевих вістер був знайдений у похованні Пуркари 1.38 в районі Штефан Воде Молдови [Яровой, 1990, рис. 37: 6] (рис. 27: 6). Два трикутних вістря з глибокими кутоподібними виїмками мають аналогії серед стріл пізньої стадії Подільської групи Прикарпатської культури шнурової кераміки за І.К. Свєшніковим та ранньої і класичної фаз Межановицької культу­ри, а два інші листоподібні вістря — з неглибокими серпоподібними виїмками (тип “Межановиця”) аналогічні стрілам культури Хлопіце — Веселе (тип Почапи за І.К. Свєшніковим) та класичної і пізньої фаз Межановицької культури Польщі [Kadrow, Machnik, 1997]. Такі ж листоподібні стріли зустрічаються і на пам’ятках Стжижовської культури та в сагайдачних наборах групи “Катакомбна-Захід” (Ін- гульська катакомбна культура) України. Дещо пізніше листоподібні стріли з сер­поподібними виїмками набувають розповсюдження на Україні у культурі багато- валикової кераміки, розміри їх трохи збільшуються (див. далі). У цьому ж похо­ванні була знайдена і сокира-молот “шнурового” типу (див. далі). Зброя та похо­вальний обряд ставлять під сумнів віднесення поховання Пуркари 1.38 до ямної культури. Принаймні воно є свідченням тісних контактів “пізньоямних” племен Нижнього Подністров’я з культурою шнурової кераміки.

Поранення. Похований у кургані Новопетрівка 1.7 Миколаївської області [Шапошникова, Фоменко, Довженко, 1986, рис. 50: 7—9] був поранений в живіт листоподібною стрілою типу “Широке” (кемі-обінська культура, див. далі). Такою ж стрілою був поранений небіжчик з поховання Кам’янка 6.18 у Молдові [Манзу- ра, Клочко, Савва, 1992, рис. 25: 2] (рис. 27: 3). У похованні Семенівка 14.24 на Дністровському лимані [Субботин, 1985, рис. 3: 13—14] знайдено трикутний з гли­бокою виїмкою наконечник стріли катакомбного типу, такою ж стрілою був поранений “ямник” з поховання Софіївка 14.6 під Каховкою [НА ІА НАНУ: Лєсков, 1972/35] (рис. 27: 4). Небіжчик з поховання Виноградне 24.31 [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1984/10] був поранений в груди стрілкою

“пізньокатакомбного” типу (див. далі) (рис. 27: 5). Небіжчик у похованні Рошкани 1.13 в Молдові [Дергачев, Борзияк, Манзура, 1989, рис. 6: 4] був поранений кістяною черешковою стрілкою з довгим загостреним черешком та конусоподібним асиметричним вістрям (рис. 27: 7), аналоги якій в пам’ятках цього часу мені невідомі.

Вістря дротиків. Кременеві, оброблені з двох боків, з довгим звуженим череш­ком та гостролистим пером (тип “Антонівка”). Знайдені в похованнях: Антонівка 5.7 в Миколаївській області [Шапошникова, Фоменко, Довженко, 1986, рис. 68: 5] (рис. 27: 8); Брилівка 16.20 [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1985/2]; Атманай 2.1.1 та Юрьївка 3.8 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Кубишев, 1981/19] (рис. 27: 11, 13, 14). Таке ж вістря дротика з обламаним черешком походить із поховання Аккермень 1.9.3 [Вязьмітіна та ін., 1960, 54-55] (рис. 27: 12). Небіжчик із поховання Виноград­не 30.7 в Приазов'ї був поранений в голову дротиком із кременевим вістрям (типу “Антонівка”) довжиною 8,5 см [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1985/4] (рис. 27: 10).

Листоподібне вістря дротика без виділеного черешка (“катакомбний” тип) по­ходить із поховання Софіївка 1.9 на р. Інгул [Шапошникова, 1980, рис. 6: 3]. По­хований в кургані Бузьке 1.19 [Шапошникова, Фоменко, Довженко, 1986, рис. 24: 7-10] був поранений дротиком з кременевим вістрям. Це вістря досить широке, з трикутним кінцем (рис. 27: 9). Дротиком з листоподібним вістрям був поранений небіжчик з кургану Нова Одеса 4.2.6 [Шапошникова, Фоменко, Довженко, 1986, рис. 48: 7-9].

Таким чином, судячи з поранень, ця культурна група мала збройні сутички з представниками: Кемі-Обінської і катакомбної культур та співродичами (розріз­нити тих “родичів” — чи то були представники “ямної-схід” чи “ямної-захід” груп, не вдалося).

Сокири-молоти. У похованні Чкалівка 4.6.12 на Правобережжі Дніпропетро­вщини знайдена видовжена кам'яна сокира-молот [Ковалёва, Шалобудов, 1992, 39]. Не зважаючи на деякі давні пошкодження, вона досить добре збереглась (рис. 28: 3). Я відношу її до типу “Аккермень” — ямно-катакомбного типу сокир- молотів (див. далі). Така ж сокира, прикрашена на “плечиках” трьома чітко виді­леними канелюрами, знайдена у похованні Білозерка 8.13 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1984/16] (рис. 28: 2). Подібна їй сокира знайдена в похованні Дирдине 1.3 на Черкащині [НА ІА НАНУ: Сиволап, 1993/30] (рис. 28: 6).

Масивна видовжена сокира-молот з циліндричним навершям (тип “Семенів- ка”) походить з поховання Семенівка 8.16 на Дністровському лимані [Субботин, 1985, рис. 8: 1-4]. Виготовлена вона з чорного кварциту-пісковику. Довжина 12,1 см (рис. 28: 4). Дуже близька за формою сокира знайдена у похованні Облої 1.5 на Херсонщині [НА ІА НАНУ: Євдокімов, 1978/6] (рис. 28: 5). Їх можна розгля­дати в одному ряду з сокирами “аккерменьського” типу, проте сокири “семенівсь- кого” типу більш короткі та масивні.

У “пізньоямному” похованні 3 кургану 27 біля с. Богуслав Павлоградського р-ну Дніпропетровської області [Марина, 1995, 69-71] був знайдений уламок кам'яно­го виробу, виготовленого з карбонатно-кремнистого сланцю, який був інтерпрето­ваний автором як сокира-молот. Ця річ зламалася в давнину і була покладена у поховання разом з іншим виробничим інвентарем — на ній простежені сліди ви­користання як розтирача. За цим уламком реконструюється масивний бойовий молот із загостреним обушком (тип “Богуслав”) (рис. 29: 1). Розташування отвору для руків'я вказує на те, що центр тяжіння на цьому виробі був розташований ближче до загостреного обуха, а більш важка — молотоподібна частина була “ро­бочою”. Ціла сокира-молот богуславського типу знайдена у Митьково-Качкарах Новоазовського району на Донеччині [КСНАСДО, 1993, рис. 15: 4].

Сокира-молот з овальним обухом “шнурового” типу знайдена у похованні Пуркари 1.38, район Штефан Воде Молдови (рис. 29: 8) разом з кременевими вістрями стріл “шнурових” типів [Яровой, 1990, рис. 37]. Такі сокири є типовими для пам'яток культур “шнурової кераміки” Середнього та Верхнього Подніст­ров'я (див. далі). Сокира-молот катакомбного “інгульського” (СМК) типу (див. далі) знайдена у похованні Софіївка 2.5 під Каховкою [НА ІА НАНУ: Лесков, 1972/35] (рис. 29: 3).

Рогова сокира-молот, що повністю наслідує за формою та розмірами кам'яні соки­ри трипільського типу (тип “Балкани”), знайдена у похованні Зимогір'я 2.12 Слов'яно- сербського району Луганщини [НА ІА НАНУ: Писларій, 1980/14] (рис. 29: 4).

Клювець-молот трипільського типу, виготовлений з відростка рога оленя дов­жиною 11 см походить із поховання 5 кургану 1 групи IV біля с. Волоське Соло- нянського району Дніпропетровської області [Ковалёва, 1993, рис. 1: 2]. У верхній половині виробу просвердлений овальний отвір, нижня, гостра частина — обла­мана в давнину (рис. 29: 2). І.Ф. Ковальова інтерпретує цю річ як “псалій”, приді­ляючи особливу увагу деформованості вістря, проте ця деформація є досить типо­вою для лез і “клювів” рогових сокир-молотів та клювців.

Пласкі сокири. Пласкі кременеві сокири знайдені в цілому ряді поховань у Подністров'ї — Семенівка 8.13 [Субботин, 1985, рис. 8: 7] — довжина сокирки 8, ширина 3,3 см (рис. 29: 7); Григорівка 10 Ширяєвського р-ну Одеської області [Субботин, 1982, 103, рис. 1: 9]; Пуркари 1.4 [Яровой, 1990, рис., 19: 2] (рис. 29: 5) та Рошкани 1.13 у Молдові [Дергачев, Борзияк, Манзура, 1989, рис. 6: 5] (рис. 29: 6). Усі ці сокирки мають пришліфоване лезо. За формою, пропорціями та техні­кою виготовлення вони близькі до пласких пізньотрипільських сокир та пласких кременевих сокир культур “шнурової кераміки” (див. далі).

Кинджали. Кременевий кинджал з вузьким видовжено-трикутним лезом та довгим широким черешком довжиною 13 см був знайдений у похованні Баратівка 2.20 на Миколаївщині [НА ІА НАНУ: Шарафутдінова, 1971/28а] (рис. 30: 4); кин­джали з більш короткими черешками походять із поховань Лиманці 1.28 та Ти­мофіївка 1.1 на Миколаївщині [НА ІА НАНУ: Шапошнікова, 1973/8] (рис. 30: 5, 6); Виноградне 18.9 в Приазов'ї [НА ІА НАНУ: Отрощенко, 1984/10] (рис. 30: 3); Хащове 6.13 на Дніпропетровщині [Ковалёва, Марина, Чернявская, 1979, 23] (рис. 30: 1). Кинджал з вузьким гостролистим лезом та широким черешком похо­дить з поховання Виноградники 1.3 під Маріуполем [Кульбака, Качур, 1998, рис. 2: 2] (рис. 30: 2).

Тож, комплекс озброєння культурної групи “Ямна-Захід” суттєво не відрізня­ється від групи “Ямна-Схід”. Лук і стріли використовувались теж епізодично; дро­тики з кременевими вістрями майже не відрізняються типами вістрер; кам'яні сокири-молоти дещо різняться, крім них більше використовувались кістяні і рого­ві молоти і клювці, а також пласкі кременеві сокири “шнурового” типу; кременеві кинджали майже не відрізняються від “східних”.