Устрій мисливських суспільств

З появою людини сучасного типу (Homo sapiens) відбулося становлення справжнього людського суспільства, головним підрозділом якого була родова, екзогамна община. Общини складалися з окремих сімей.

Сілг’я виконувала функцію відтворення та виховання потомства. В серед­ньому вона налічувала 5—7 осіб і складалася з батька, матері, кількох дітей, од- ного-двох представників старшого покоління, іноді якогось родича. Одружува­лися лише на жінках із сусідніх общин. Дружина переселялася до чоловіка. Сім’ї жили в окремих житлах і вели власне господарство. Тому стоянки мезолітичної доби складаються зі скупчень археологічних решток діаметром близько 10 м (археологи називають їх крем’яницями і вважають слідами меш­кання окремих сімей). У центрі такого скупчення знаходять рештки сімейно­го житла на зразок чуму, діаметром близько 5 м, поблизу якого розташовані окремі вогнища, місця обробки кременю, шкур, господарчі ями, різноманітні залишки виробництва.

Статевий поділ праці всередині сім’ї передбачав, що основними функціями чоловіків були полювання, рибальство, обробка кременю. Все інше (домашнє господарство, нагляд за дітьми, вогнищем, житлом, збирання рослинної їжі, транспортування майна під час постійних перекочувань) покладалося на жінок. Саме такий поділ праці етнографи зафіксували у відсталих племен, соціальний устрій та спосіб життя яких відповідає суспільствам кам’яної доби.

До речі, сучасна археологія та етнографія не дають підстав стверджувати про існування періоду матріархату в історії людства. За кам’яної доби полю­вання було найважливішою і найскладнішою галуззю забезпечення життя людського колективу. Тому чоловік-мисливець у переважної більшості мис­ливських народів мав вищий соціальний статус. Він був главою сім’ї і ватаж­ком общини. Причому лідерами общин були не наймудріші і найстаріші їх члени, а найбільш вправні мисливці у розквіті сил.

Община — головна економічна ланка первісного суспільства, яка складала­ся з кількох сімей і господарювала на окремій мисливській території. Сім’я могла певний час вести господарство самостійно, мешкаючи в окремому житлі й добуваючи їжу окремо від споріднених з нею сімей. Однак вона господарю­вала на мисливській території, яка вважалася власністю усіх сімей, що утво­рювали первісну родову общину. Цілковита економічна незалежність сім’ї у первісному суспільстві була неможливою через низьку продуктивність праці. Окремий сімейний колектив через свою нечисленність не міг бути життєздат­ним протягом тривалого часу. Смерть батька чи матері загрожувала загибеллю усій сім’ї. Це змушувало споріднені сім’ї об’єднуватися у первісну родову об­щину для колективного господарювання на спільній мисливській території. За даними етнографії та археології, більшість родових общин кам’яної доби скла­далися з 5—7 споріднених сімей загальною чисельністю 25—40 осіб.

Родові общини були екзогамними. Іншими словами, шлюби між членами споріднених сімей, що складали общину, заборонялися. Чоловіки мали брати дружин із сусідніх общин.

Плем’я — група сусідніх екзогамних общин, об’єднаних шлюбними стосун­ками. Обмін шлюбними партнерами між сусідніми общинами сприяв їх збли­женню. Член колективу міг полювати на землях сусідньої общини, якщо з неї походили його мати чи дружина. Водночас він був зобов’язаний допомагати родичам із сусіднього общинного колективу. Все це сприяло формуванню об­щинами одного племені спільного діалекту, матеріальної та духовної культури.

Племінні об’єднання сусідніх общин з єдиною мовою та культурою, на думку вчених, були першими етнічними спільнотами. Виникли вони внаслідок утвердження в суспільствах Homo sapiens екзогамії, яка завдяки обміну шлюб­ними партнерами з сусідами зумовила зближення груп сусідніх общин. Отже, етнічний поділ — визначальна, видова особливість людини сучасного типу, що виникла разом з останньою ще в пізньому палеоліті. Групи однотипних архе­ологічних пам’яток з однаковими матеріальними рештками (археологи об’єд­нують їх в археологічні культури) здебільшого є слідами мешкання первісних етнічних утворень.

Вважається, що густота розселення мисливців прильодовикової Європи не перевищувала одну людину на 100 км². Виходячи з площі України (603,7 тис. км²), доходимо висновку, що в пізньому палеоліті на цій території мешкало не більш як 3—5 тис. людей.