ТОПОГРАФІЯ, ХРОНОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОСЕЛЕННЯ

Довжина поселення скла­дає приблизно 700 м, збережена шири­на — біля 30 м. Найбільш інтенсивно заселена середня частина урочища [Ко­зак, Прищепа, Шкоропад, 2004, с. 5]. З 36 вельбарських жител, досліджених на сьо­годні, 22 виявлені у центрі урочища.

Враховуючи, що тепер, за нашими спостереженнями, знищено ерозією ґрун­ту приблизно 20—30 м берегової лінії, яка була, очевидно, не менш густо заселена, кількість жител на поселенні складала біля 100 одиниць.

Кидається у вічі відносно невеликий відсоток господарських об'єктів порівняно з житловими спорудами. Підрахунки по­казали, що на одне житло припадає менш, ніж 0,5 ями-погреба та 0,5 господарської споруди (табл. ІІ). На інших вельбарських поселеннях це співвідношення дещо біль­ше. Зокрема, на поселенні у Городку на одне житло припадало 4 ями та 3 спору­ди, на поселенні у Загаях — 3 ями-погре- би.

Незначна в цілому кількість заглиб­лених господарських споруд у готів пояс­нюється, очевидно, своєрідним способом збереження запасів. Очевидно, на відміну від носіїв зарубинецької культури чи ве­недів (зубрицька культура), які зберігали продовольчі запаси у землі, готи викорис­товували для цієї мети, здебільшого, на­земні будівлі з легкими стінами та дахом або ж мали комори у межах житла. Судя­чи з плану розташування об'єктів, госпо­дарські споруди є виключно біля невели­ких жител, як наземної, так і заглибленої конструкції. Проте ні в одному з випадків їх не простежено біля великих наземних будівель, а також біля напівземлянок, площа яких перевищує 20 м².

Велика кількість датуючих речей (фібу­ли, деталі поясу, скляне намисто, шпори) дозволяє доволі обґрунтовано визначити хронологію дослідженого поселення.

Основою датування є описані вище фі­були. Серед них фібула з високим прийма­чем, яка має невелику кнопку на голівці, трапецієподібний переріз спинки та три рубчасті кільця на ніжці: над і під прий­мачем та на ніжці знизу (рис.

Важливими є також фібули — індика­тори періоду С2 (250/260—310/320) для вельбарської культури, за К. Ґодловським: А VL2, орнаментована рубчастими кіль­цями (рис. 41, 2), аналогічна знайденим на могильнику Цецелє [Godlowski, 1970, р. 38, рі. VII, 5; Jaskanis, 1996, taf. XI, 7], та А 170 — арбалетна із суцільним прий­мачем та вузькою або загостреною ніжкою (рис. 43, 3), аналогічна знайденим на мо­гильнику Цецелє [Godlowski, 1970, р. 38, рі. VII, 8; Jaskanis, 1996, taf. III, 1; XI, 4; XXII, 7].

Таблиця ІІ. Співвідношення жител та господарських споруд на поселеннях вельбарської культури Волині

Від другої третини — третьої чверті III ст. до, принаймні, першої чверті IV ст. на Хрінницькому поселенні використо­вували фібули, типові для черняхівської культури. Серед них, за класифікацією та датуваннями Є.Л. Гороховського [Горо­ховский, 1988], прогнуті підв'язні варіан­тів А 2 (рис. 41, 4, 5): А 3, А 4 (рис. 41, 6— 8), Б 1 (рис. 41, 9) та двочленні підв'язні з розширеними ніжками, серії Б із ром­бічними ніжками, у нашому випадку — з жалоподібною (рис.

Пластинчаста підв'язна фібула з кор­пусом майже трикутної форми та загос­треною ніжкою, з утримувачем пружини, утвореним згинанням верхньої частини спинки (рис. 41, 11), подібна до застібок римської Дакії: шарнірних фібул ти­пу 37Ь1а [Сосщ, 2004, рі. CXILIII, 1966] та підв'язних — типів 37а1Ь, 37а5а2, 37а5Ь, 37а5сd1 [Сосі§, 2004, рі. СХХІХ, 1788; СХХ- XIV, 1851; СХХХУ, 1859; СХХХУІ, 1886; CXXXVII, 1899; CXXXVIII, 1909], які дату­ються III ст. [Сосі§, 2004, р. 163]; а також до фібул Ельбського кола — індикаторів періоду С2, за К. Ґодловським [Godlowski, 1970, рі. XV, 5].

Датування btigelknopffibeln — фібул із суцільним приймачем та кнопкою на голівці (як різновид воїнських застібок) (рис. 41, 12) визначається в межах IV — початку V ст. [Гороховский, 1988, с. 240].

Пряжки розрізняються за формою ра­мок: з прямокутною рамкою (рис. 42, 1) групи G типу 7, за Р. Мадидою-Легутко [Madyda-Legutko, 1987, Таї. 13], з напів­круглою рамкою (рис. 42, 5), з овальними рамками з ромбічним перерізом (рис. 42, 2, 3, 6), одна з яких супроводжувалася овальним щитком (рис. 42, 6) і є аналогіч­ною пряжці з поховання 3 Раковецького могильника черняхівської культури. За­значені пряжки мають центральноєвро­пейське походження й датуються, почи­наючи від періоду В2, тобто від середини І ст. Кінцівка ременя (рис. 42, 4), анало­гічна знайденій у Торсберзі, датується, за К. Раддатцем, другою половиною II — першою половиною III ст.

Знайдені на пам'ятці залізні шпори належать до двох модифікацій: пластин­частих шпор без зацепів з пірамідальним шипом (рис. 47, 3) та пластинчастих шпор із гачком біля шипа (рис. 47, 2). Знахід­ки перших концентруються на Західній Україні, де, вірогідно, їх і виготовляли. Датуються вони другою — третьою чвер­тю IV ст. [Радюш, в печати]. Другі, плас­тинчасті, датуються досить широко — від рубежу ер до рубежу V — VI ст., але знай­дений зразок у Хрінниках аналогічний черняхівським із поховання 148 Великої Бугаївки [Петраускас, 1999], похован­ня 23 з Одаї, поховання 543 з Бирлад- Валя Сяке, а також із Білорусі та Мазурії IV—V ст.

Рогові гребені представлені варіан­тами (за класифікацією Р.Г. Шишкіна [Шишкин, 1999]): І/8/С (рис. 43, 5), І/7/А (рис. 43, 1, 2, 4), ІІ/З/А (рис. 43, 3). Аналогії цим гребеням знайдено серед інвентаря черняхівських поховань, що датуються в межах ІІІ — середини IV ст. н. е.: першо­му — у похованні 8 могильника Каборга, другому — у похованнях 4 і 19 могильни­ка Ружичанка, третьому та четвертому — у похованні 33 могильника Боромля та багатьох інших. Втім, датування таких гребенів у черняхівському ареалі обме­жується серединою IV ст.

Серед намистин, типи яких визнача­ються більш чи менш впевнено, можна виділити екземпляри, які характерні для ранньоримського часу, пізньоримсько- го періоду, а також ті, що побутували у межах усього римського часу. Але серед наявних матеріалів відсутні прикраси, характерні для другої половини IV — по­чатку V ст. [напр.: Гопкало, 2008, рис. 3.4, 65, 68, 69, 72, 74, 76, 79,81, 86, 88, 94].

Таким чином, датуючі матеріали доз­воляють визначити час функціонування поселення в межах кінця II — рубежу IV—V ст. н. е.

•к ∙k ∙k

Порівняльний аналіз керамічних ком­плексів із відповідними датуючими пред­метами дозволив розділити цей період на три хронологічні фази, які відповідають трьом періодам у розвитку поселення.

До І фази належить 17 % від всіх ви­явлених житлових споруд (табл. ІІІ). Їхня хронологія визначається бронзовою кін­цівкою ременя, що відноситься до третьо­го варіанту другого типу за класифікацією Ф. Раддатца [Raddatz, 1957, s. 89]. За Рад- датцом ці прикраси, як визначено вище, датуються у пониззі Вісли та у Мазурсько-

му Поозер'ї другою половиною ІІ — пер­шою половиною ІІІ ст. н. е. [Raddatz, 1957, s. 89]. Так само вони датуються у Сілезії, Чехії, Скандинавії [Кухаренко, 1980, с. 49; Godlowski, 1970, с. 47—48]. Цим же часом датуються дві трубчасті намистини з жит­ла 99 (табл. 42, 10, 11). Одна з них має реберчасту циліндричну форму й виго­товлена із сіро-блакитного скла технікою витягування з додатковим формуванням.

Таблиця ІІІ. Хронологічне співвідношення жител селища

Такі прикраси широко відомі на тери­торії Європейського Барбарікуму й да­туються від стадії В2—С1 [Tempelmann- M⅛czynska, 1985, s. 42, 45, 90].

До стадії В2—С1 можна віднести також трьохскладовий кістяний гребінь з дуго­подібною спинкою з житла 32 (рис. 43, 2). За класифікацією Р.Г. Шишкіна дата гре­бенів цього типу визначається співвідно­шенням висоти спинки до її ширини. Чим менше це співвідношення, тим більш ран­ня дата гребеня. За цим показником, а також за шириною (12 см) гребінь із жит­ла 32 можна віднести до першої половини ІІІ ст. н. е. [Шишкин, 2002, с. 244].

У житлах 32 та 99, де знайдені ці дату­ючі предмети, знаходилась виключно ліп­на кераміка. На цій підставі, до першої фази існування поселення ми відносимо всі інші об'єкти, в яких відсутня гончарна кераміка черняхівського типу (табл. ІІІ).

Крім типово вельбарських форм, у житлах фази І є посудини, що мають ана­логії у пшеворській культурі. Це близькі до банкоподібних за формою, слабопрофі- льовані та опуклобокі горщики, S-подібні миски та невеликі, добре профільовані кухлики з масивними ручками.

Житлами цього періоду були виключ­но напівземлянки прямокутної форми із заокругленими кутами (човникоподібні) та великою кількістю стовпових ям по пе­риметру стін або посередині долівки, що, можливо, свідчить про стовпово-плотову конструкцію стін.

До фази ІІ існування поселення нале­жать 73 % від всіх виявлених житлових споруд. У цих житлах містився ліпний вельбарський і гончарний посуд чер- няхівського типу. У більшості об'єктів ліп­ний посуд переважав, в деяких — кіль­кість ліпної та кружальної кераміки була однаковою.

Ця фаза розвитку поселення харак­теризується великою кількістю індиві­дуальних знахідок. Це, у першу чергу, срібні, бронзові, залізні двочленні фібули підв'язної конструкції групи VI за О. Аль- мгреном: бронзові фібули з накладними рубчастими кільцями на перегині ніжки в дужку й при пружині на верхньому кін­ці дужки, фібули з високим приймачем (житло 86) (табл. 37, 18).

До цього ж часу можна зарахувати кілька кістяних гребенів двоскладової конструкції з дугоподібними спинками, всі срібні та мідні денарії (імператорів Антоніна Пія, Марка Аврелія, Антоніана, Фаустини, Гальби) (фото 61) залізні та бронзові пряжки, вістря стріл, тощо.

Житлами цього часу на поселенні були напівземлянки або споруди зі злегка за­глибленою у материк долівкою, стовпово- каркасною та зрубною конструкцією стін. Усередині кількох жител знаходились вогнища відкритого типу з кам'яною ви- мосткою або без неї, деколи на матери­ковому останці або ж у заглибленні. У кількох житлах біля стін були материкові останці-лежанки.

Новою рисою поселення цього часу є наявність жител наземного типу зі стов­повою конструкцією стін, які облицьову­вали дошками, дерев'яними брусками та обмазували глиною. Причому це були довгі житла типу «Stallhaus» — великі, прямокутні споруди, або ж звичайних розмірів однокамерні будівлі квадратної чи прямокутної форми. Усередині жител розміщено потужне вогнище, черінь яко­го вимощений шаром черепків чи камін­ня, або підсипаний глиною. Присутність цих жител, невідомих раніше на поселен­ні, свідчить про появу тут нових людей з новими культурними традиціями (більш досконалі способи житлобудівництва, ве­лика кількість імпорту з черняхівського середовища, у тому числі широке вико­ристання у господарстві гончарного по­суду). У ряді великих будівель наземно­го типу не зафіксовано характерних для житла ознак. Вони мали, очевидно, госпо­дарське або общинне призначення.

До фази ІІІ функціонування поселення належить лише кілька житлових об'єктів, що свідчить про його занепад. Характер - ною рисою об'єктів третьої фази є наяв­ність у керамічному комплексі переваж­но гончарної кераміки (від 72 до 86 %), властивої для пізнього етапу черняхівсь- кої культури. Посуд добре випалений, переважно з домішкою крупнозернистого піску й шорсткою поверхнею. Серед гор­щиків переважають посудини з потовще­ними вінцями. Багато глеків та піфосів. У кожному з об'єктів присутні також великі гончарні посудини з масивними, широки­ми горизонтальними вінцями (табл. 29, 1; 62, 3; 68, 11; 84, 8).

За спостереженнями В.Д. Барана, такі посудини з'являються на черняхівських пам'ятках не раніше ZV ст. н. е. [Баран, 1981, с. 92].

Добрими хронологічними показника­ми цього часу є шпора пластинчатого типу IV—V ст. н. е., що датується за аналогія­ми у черняхівській культурі, та бронзова фібула, знайдена біля млинової споруди, з грибоподібним ґудзиком на головці. Ос­тання належить до типу bu,gelknopffibeln і датується, як зазначалося вище, у цілому IV — початком V ст. н. е. [Амброз, 1966, с. 78].

Час IV ст. н. е. на поселенні діагностує також підв'язна фібула із загостреною ніжкою (табл. 35, 5).

Обидва житла, що відносяться до за­ключної фази функціонування поселен­ня, були напівземлянками.

Виходячи з наявних матеріалів, ціл­ком очевидно, що поселення як торговий, культовий та, можливо, політичний центр готів приблизно в середині IV ст. переста­ло існувати. Більша частина його меш­канців, очевидно, покинула свої домівки. Кілька сімей, що залишилися на поселен­ні, утворили невеликий хутір, втратив­ши зв'язки з торговими центрами. Вони могли не мати можливостей отримувати імпортні речі, окрім кераміки, яка була, вірогідно, доступнішим товаром.

Розглянемо планіграфію виявлених житлових об'єктів за фазами.

Житла фази І не побудовані за якоюсь системою. Вони розкидані по всій площі поселення без видимого порядку. Ні одне з цих жител не має господарських буді­вель.

Так само розкидані три житла фази III поселення.

Зате, дуже чітким і організованим є простір поселення фази II, тобто в період із другої половини III ст. до середини

IV ст. н. е. Переважна більшість жител цього періоду сконцентрована у середній частині берегової тераси, яка заокругле­ним виступом врізається в річкову доли­ну. Її розміри складають у ширину 205 м, а у глибину 40 м (рис. 18).

Ця ділянка чітко поділяється на три частини з різною системою забудови — північну й південну, між якими є неза- будований простір, та прибережну. Ос­новою забудови південної частини була вулиця шириною до 8 м, яка складалася з двох рядів жител. Відстань між житлами у рядах складала до 4 м. Вулиця тягну­лася від берега річки вглиб поля на 40 м (рис. 18).

Умовно цю частину поселення можна назвати «ремісничою». Саме на цій ділян­ці знайдено більшість фібул, поясних пря­жок, прясел, ножів. Тут виявлено скарб із 9 глиняних ллячок, сильно пропалених, які використовували в ювелірному ви­робництві, а також більшість залізних ножів, срібні денарії, залізні ножиці, кіс­тяні гребені, рибальські гачки, проколки.

V 6 м на південь від вулиці розташована майстерня по розпилюванню та обробці рогу.

Основою забудови північної частини поселення був культовий майдан із гли­няним капищем у центрі. Форма майда­ну майже прямокутна, розміри 15 ? 20 м. З чотирьох сторін капища, у 6—10 м від його країв розташовані житла. Зі сторо­ни берега це були великі наземні будівлі каркасно-стовпової конструкції з високи­ми стінами та потужним стаціонарним вогнищем всередині, а зі сторони поля — великі та глибокі землянки зі складним внутрішнім інтер'єром (приступки, при­лавки). Вхід у всіх житлах був зі сторони капища. У наземних житлах він позначе­ний стовповими ямами, а у землянках — материковим виступом-порогом.

Означені вище дві частини поселення розділені між собою значним незабудова- ним простором.

На прибережній частині поселення, що тягнеться вздовж берегової лінії, роз­ташовані окремі двори, утворені житлом та кількома господарськими спорудами біля нього, або житла типу Stallhaus, які тяжіють до ремісничої або культової час­тини поселення. Такими є житло 48 на­земного типу із трьома господарськими ямами поряд; житло 45 такого ж типу з трьома господарськими ямами поряд та двома господарськими спорудами. Тут виділяється також житло 16 заглиблено­го типу із двома спорудами та двома яма­ми; напівземлянкове житло 50 із трьома ямами поруч; житло 40 із господарською ямою і житло 85 із двома господарськими ямами та двома спорудами.

Таким чином, можна констатувати, що протягом фази І пам'ятка була рядовим поселенням готів, аналогічним десяткам інших, виявлених на Волині.

З середини ІІІ ст. н. е. поселення транс­формується у великий міжплемінний тор­гово-ремісничий та культовий осередок готського народу, що проживав у басейні р. Стир, а можливо й на більш широких територіях.

У той час на поселенні існувало, врахо­вуючи знищену ерозією ділянку, не менше 40 жител, а отже, більше 200 мешканців. Основною господарською одиницею посе­лення був двір, який належав, очевидно, одній сім'ї. Це дає підстави припустити, що поселення було створене десятками та­ких сімей і складало територіальну общи­ну. В якийсь час на поселенні з'являється група людей, які будують свої будівлі дво­ма рядами, що тягнуться від річки вглиб поля. На підставі отриманих археологіч­них даних, можна стверджувати, що це були ювеліри та майстри по обробці рогу та шкіри, воїни та вершники.

Вище ми зазначали таку особливість поселення, як наявність великих назем­них споруд стовпової конструкції, що не мали ознак житлового приміщення. Це були, можливо, торгові склади для збері­гання великої кількості товарів (зер­на, продуктів тваринництва, промислів тощо).

Ще однією властивістю, яка підкреслює особливий статус поселення у Хрінниках серед пам'яток готів на Волині є наяв­ність у керамічному комплексі великої кількості гончарного посуду. Якщо на рядових поселеннях (Боратин, Городок, Линів, Загаї-2) кількість такої кераміки в об'єктах не перевищує 6 %, то у Хрінниках складає від 30 % до 85 %. Причому серед гончарної кераміки переважають вишу­кані форми, зокрема, миски, глеки. По­мітну кількість складають піфоси — по­суд, що набув широкого вжитку у IV ст. переважно у Подністров'ї. До цього пере­ліку треба додати також значну кількість уламків амфор, що свідчить про наявність у жителів поселення товарів, привезе­них із римських провінцій або античних центрів Північного Причорномор'я. Спо­живання цього товару, у свою чергу, дає підстави висловити думку про високий рі­вень культури та побуту готських общин у Хрінниках, у порівнянні з мешканцями інших поселень Волині.

Додамо до цього переліку також фібули, шпори, намисто, червонолаковий посуд знайдені у культурному шарі, в об'єктах поселення та обриві берега. Нами нара­ховано більше 100 екземплярів фібул, ви­готовлених із заліза, бронзи, а також ви­сокоякісного срібла, 5 екземплярів шпор, більше 50 намистин, понад 10 срібних та мідних римських монет.

Ці знахідки можуть свідчити не лише про велику кількість людей, що прожива­ли на поселенні протягом ІІІ—ZV ст., але й про їх елітний статус та тісні відносини з римським культурним середовищем.

Про зв'язки волинських готів із рим­ськими провінціями свідчать численні готські скарби з римськими прикрасами та деталями кінської збруї. Прямим до­казом впливу античної культури на ок­ремих мешканців поселення у Хрінниках є наявність житлового приміщення з вів­тарем, присвяченим античному богу Са- рапісу, і фігурка самого божества [Козак, 2006, с. 60—65]

Отже, можна допустити, що на тери­торію Волині та власне Хрінницьке посе­лення, зручним шляхом по Стиру через Подністров'я й Подніпров'я з Подунав'я, через Прип'ять і Повіслення з Прибалти­ки проникали купецькі експедиції з від­повідним товаром (срібло, залізо, монети, вино, прикраси тощо). Натомість, з нав­колишніх земель у цей центр завозились місцеві товари сільськогосподарського ви­робництва, мисливства, рибальства (зер­но, мед, віск, дьоготь, вироби з дерева). Ці товари могли зберігати у спеціальних приміщеннях-складах, виявлених при археологічних дослідженнях. Їх власни­ками, ймовірно, були відносно заможні люди, купці і воїни-професіонали, які вільно користувалися досягненнями ан­тичної культури або були ознайомлені з нею під час перебування на землях імпе­рії. Це припущення підтверджується ви­явленням кількох просторих дерев’яних заглиблених і наземних жител із доща­тою підлогою, спеціально облаштованими опалювальними спорудами та характер­ними знахідками — срібними та мідними денаріями, фрагментами купецького лан­цюга, античної кераміки та скла.

Цілком очевидно, що саме на базі фун­кціонування торгово-ремісничого центру, на поселенні виник також унікальний, культово-релігійний центр, який обслуго­вував велику кількість готської людності.

Очевидно, що жертовник доглядали спеціально обізнані люди, які мешкали у чотирьох житлових приміщеннях, що ото­чували жертовник з усіх боків.

Цікаво зазначити, що досліджуване нами поселення оточене з усіх боків не­великими готськими селищами, розта­шованими приблизно в 5—8 км від ньо­го. Можливо, вони створювали своєрідне оборонне кільце навколо важливого для готів торгово-ремісничого та культового центру.

Археологічні дослідження свідчать про занепад поселення як торгово-ремісни­чого й культового центру в другій поло­вині — кінці IV ст. н. е.

У той період на поселенні залишилось кілька сімей, побут і культура яких не відрізнялись від інших вельбарських об­щин на Волині.

Причиною занепаду поселення у Хрін- никах, як і вельбарської культури в ціло­му, є військово-політичне становище, яке склалося на землях України після 375 р. t-> ^j- ^j-

Його показниками є експансія гунів, роз­гром ними готських військово-політичних об’єднань, з яких складалася, так звана, «держава Германаріха», розрив торгових шляхів та контактів з античним світом, і, як наслідок, відхід основної маси готсько­го населення в Подунав’я й далі в Півден­но-Західну й Західну Європу та, частково, у Крим.

Свідченням тривожного становища в готських об’єднаннях на Волині в цей час є наявність порівняно великої кількості скарбів (Бранівський, Борочицький, Лас- ківський, Качинський тощо). До їх складу входила велика кількість дорогоцінних речей, награбованих під час походів готів на територію Римської імперії [Козак, 1995, с. 50—66; 1999].

Безумовно, частина готів, очевидно, най­більш активна, покинула Волинь. Інша ж частина залишилась на місці, частково відійшла у північніші регіони Полісся та була асимільована слов’янами. Цілком вірогідно, що з цією частиною асимільо­ваних готів можна пов’язувати наявність у ранньосередньовічному слов’янському керамічному комплексі близьких до вель- барських і пшеворських горщиків із загну­тими всередину плічками та невиділеними вінцями, появу на Поліссі «довгих будин­ків» типу Stallhaus, поширених у вель- барській культурі. Такі житла ще сьогодні можна зустріти на Волині. Саме ці готи могли передати у мову слов’ян такі понят­тя як «князь», «меч», «хліб», «плуг», «котел», «щит», «стайня» і багато інших [Фасмер, 1986—1987; Топоров, 1982, с. 117—263].

При цьому зазначимо, що в готській мові відсутні слов’янські мовні елементи, що вказує напрям асимілятивних про­цесів.

Табл. 30. Знахідки з житла 79

Табл. 31. Знахідки з житла 79

Табл. 32. Знахідки з житла 79

Табл. 34. Знахідки з житла 85

Табл. 35. Знахідки з житла 85

16θ

Табл. 36. Знахідки з житла 86

1 см

2 см

Табл. 37. Знахідки з житла 86

Табл. 38. Знахідки з житла 90

Табл. 39. Ліпний посуд з житла 90

Табл. 40. Знахідки з житла 90 (2, 3); культурного шару (1, 4, 6, 7); господарської ями 100 (5)

Табл. 42. Знахідки з житла 99 (1—11)

2 см

'⅛W⅜

Табл. 43. Знахідки з житла 100

Табл. 44. Знахідки з житла 103

Табл. 46. Знахідки з житла 105 (1—6) і культурного шару (7—14)

Табл. 51. Знахідки з житла 111

Табл. 53. Знахідки з житла 114

Табл. 57. Знахідки з житла 114

Табл. 58. Глиняні тягарці з житла 114 (1, 3, 4) і культурного шару (2, 5—8)

Табл. 60. Ліпний посуд з господарських споруд 33 (7) і 34 (1—6)

Табл. 61. Знахідки з господарських споруд 34 (1—9) і 64 (10—12): ліпна кераміка (1—3); залізні ножі (4, 8); кістяна заколка (7); глиняна намистина (9); наконечники стріл (10—12)

Табл. 62. Знахідки з господарської споруди 64: ліпна (1, 2, 4, 5, 7—14) та гончарна (3, 6) кераміка; глиняні прясла (15—17)

181" class="lazyload" data-src="/files/uch_group74/uch_pgroup253/uch_uch7171/image/image181.jpg">

Табл. 63. Ліпна кераміка (1—3, 6—11) та глиняні пряса (4, 5, 12) з господарської споруди 64

Табл. 64. Ліпна кераміка (1—13), кістяний амулет (14), бурштинова намистина (15) і кістяна проколка (16) з жертовника

обт

Табл. 66. Ліпна кераміка з культурного шару

Табл. 67. Ліпна кераміка (1—4, 6), залізний ніж (5), кістяна проколка (8), залізна бритва (9), залізне шило (10), поясна пряжка (11) з культурного шару

Табл. 68. Ліпна (1—10) та гончарна (11) кераміка з культурного шару

Табл. 73. Ліпна кераміка з культурного шару

Табл. 76. Гончарна кераміка (1—10) та залізний ніж (11) з культурного шару

Табл. 79. Гончарна кераміка з культурного шару

Табл. 81. Гончарна (1—4) та ліпна (5—8) кераміка з культурного шару

2θ6

Табл. 82. Гончарна кераміка з культурного шару

Табл. 84. Гончарна кераміка з культурного шару