Становлення мисливських суспільств

Початкові періоди палеоліту — це епоха формування не тільки людини, а й найдавніших суспільств, доба драматичної боротьби людського колективізму з тваринним індивідуалізмом наших зоологічних пращурів.

Як людина походить від мавпи, так людське суспільство розвинулося з мав­пячого стада. Протягом палеоліту воно пройшло три фази розвитку, що відповідають основним формам людських істот: первісне стадо архантропів (Homo habilis, пітекантропи), праобщина палеантропів (неандертальці) та ро­дова община неоантропів (Homo sapiens). Природний добір, що, на думку вче­них, суттєво впливав на формування людини аж до кінця верхнього палеоліту, сприяв також формуванню ранніх мисливських суспільств та розвитку ма­теріальної культури, яку вивчає археологія. Таким чином, фази соціогенезу відповідали етапам антропогенезу, які коригувалися з головними підрозділами археологічної періодизації.

Первісне стадо архантропів ще нагадувало стадо людиноподібних мавп, від якого походило. Разом з тим, групи архантропів були значно згуртованішими внаслідок колективної трудової діяльності, що стимулювала розвиток звукової сигнальної системи, тобто зародження мови. Перші паростки людського ко­лективізму пробивалися крізь панівний тваринний індивідуалізм мавпячої зграї. Були зроблені перші кроки в напрямі статевого поділу праці між дорос­лими чоловіками-мисливцями і тими членами общини, які займалися зби­ральництвом, що передбачало обмін продуктами цих двох галузей мисливсько- збиральницького господарства. Мабуть, у колективах архантропів робилися перші спроби первісно-зрівняльного розподілу продуктів харчування.

Однак, на думку більшості вчених, зоологічний індивідуалізм панував у стаді архантропів не лише у сфері розподілу їжі (насамперед м’яса), а й у ста-

Puc. 7. Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1—4) тевих стосунках. Іншими словами, продукти колективного полювання роз­поділялися на користь найсильніших, самців, які домінували й мали вирішаль­ний пріоритет й у сфері статевих стосунків, тобто право на самок колективу пралюдей.

Таким чином, інстинкт продовження роду у стаді пітекантропів реалізову­вався в жорстоких, тваринних формах, що загрожувало самому існуванню первісного колективу. Суперництво між самцями призводило до зниження життєздатності стада (адже в бійках гинули кращі мисливці), заважало колек­тивній трудовій діяльності мавполюдей, необхідній для подальшого становлен­ня суспільства і людини взагалі, виконанню колективом його основної функції — забезпечення їжею його членів.

Праобщина палеантропів відрізнялася від попередньої форми суспільного устрою пралюдей спробою подолання небезпечного протиріччя між інстинк­тами харчування і продовження роду. У сфері харчування були введені табу на канібалізм усередині колективу, зміцнилися традиції зрівняльного розподілу їжі між усіма членами праобщини, незалежно від їхнього статусу в ній та фізичної сили. Щоб не заважати добуванню їжі, поширилися заборони на статеві стосунки під час колективних полювань, що значною мірою усувало небезпечне протиріччя між задоволенням двох основних інстинктів — харчу­вання і продовження роду. Харчові та статеві табу стали важливим кроком від зоологічного стада до людського суспільства, могутнім стимулом розвитку людства, черговою перемогою соціального над біологічним.

Однак інстинкт продовження роду вимагав періодичного зняття статевих табу. Тому праобщина палеантропів час від часу перетворювалася на проміскуїтетне стадо тварин, у якому людські стосунки перемагав зоологічний індивідуалізм. Шлюбні стосунки усередині одного колективу, члени якого бу­ли кровними родичами, мали негативні наслідки для розвитку суспільства па­леантропів. Через ендогамність (шлюбні зв’язки усередині суспільної групи) праобщина неандертальців була самодостатнім, консолідованим соціальним організмом, який не потребував контактів із сусідами.

Однак кровозмішення серед кровних родичів (інцест) негативно впливало на біологічні процеси усередині популяції неандертальців, яка втрачала біологічну пластичність. Розвиток суспільства гальмувало не тільки статеве су­перництво між самцями усередині общини, а й уповільнення біологічної ево­люції класичних неандертальців.

Родова община неоантропів. Тривалий конфлікт соціального з біологічним остаточно вирішився з винесенням статевих стосунків за межі общини. Соціальні потреби остаточно беруть гору над біологічним інстинктом продов­ження роду, що знаменувало становлення власне людського суспільства. Ця знаменна для людства подія відбулася з появою Homo sapiens, який на зміну ендогамній праобщині неандертальців приніс у прильодовикову Європу екзо­гамну родову общину. Її визначальна особливість — цілковита заборона шлю­бів усередині общинного колективу і встановлення тісних шлюбних контактів із сусідніми общинами.

Ця соціальна революція стала могутнім поштовхом у розвитку первісного суспільства, оскільки припинила конфлікти, викликані статевим суперницт­вом. Заборона шлюбних стосунків між близькими родичами в общині усунула негативні біологічні наслідки інцесту (кровозмішення), що стимулювало ант­ропогенез, сприяло формуванню людини сучасного типу.

Ендогамність праобщини класичних неандертальців прильодовикової Європи призвела до їхнього вимирання. Втрата біологічної пластичності й здатності до еволюційного розвитку, конфлікти усередині колективів на грунті статевого суперництва між самцями, наділеними неабиякою силою, за не- врівноваженого, агресивного характеру і досконалої зброї виявилися фаталь­ними для усієї популяції європейських неандертальців. Вони вимерли близько 28 тис. років тому, поступившись місцем у Європі прогресивнішій формі люд­ських істот — Homo sapiens.