Пізні скіфи

На початку III ст. до н. е. завершилась історія Великої Скіфії, але не скіфів. Розпочинається новий період їхньої історії — у межах Криму і низового Дніпра, позначений зміною способу життя — з кочового на осілий, виникнен­ням міських центрів.

ҐГізньоскіфське царство у Криму виникло як своєрщна опозиція кочовим сарматам та античним містам, насамперед Херсонесу. Його початкову історію відбиває поява на зорі II ст. до н. е. городищ у передгірській смузі (Кермен- Кир, Булганак) та селищ. Одне з таких селищ, засноване на скелястому бере­говому виступі р. Салгір (територія сучасного Сімферополя), стало столицею цього царства. Ймовірно, воно і є Неаполем Скіфським, відомим за писемни­ми джерелами. Обнесений в останній третині II ст. до н. е. могутніми мурами, Неаполь Скіфський перетворюється на фортецю і царську ставку (рис. 16). Можливо, що заснування міста відбулося за активної участі вихідців із Ольвії, яка потерпала від варварів (згадаємо декрет на честь Протогена) і шукала за­хисту у правителів Кримської Скіфії, зокрема царя Скілура. Увесь зовнішній вигляд “міста” — форми його палаців, громадських та культових будівель — несе на собі печать грецької культури (архітектура, оздоблення фресками, скульптура, теракотові статуетки богинь, написи).

Рис. 16. Мури Неаполя Скіфського (реконструкція Т. М. Висоцької)

Останній притулок Скілур знайшов у мавзолеї, зведеному біля воріт, під мурами. Його поховано у кам’яній гробниці, в пишному, розшитому золоти­ми платівками вбранні, у супроводі воїнського обладунку (сагайдак зі стріла-

ми, мечі, списи, дротик, шолом) і трьох коней. Інші поховання здійснено у дерев’яних трунах.

Надалі знать ховали у вирубаних на верхніх терасах балок склепах. Це були доволі обширні підземні приміщення, що слугували сімейними усипальниця­ми. Вони нещадно пограбовані, проте вціліло дещо дуже цінне. Деякі зі склепів оздоблено кольоровими малюнками — орнаментальними і фігуратив- ними зображеннями. Серед них особливо виділяється склеп № 9 з бага­тофігурною композицією (вершник зі списом, чоловік із лірою, полювання собак на кабана, “килими” із шаховим візерунком). Далі на схилах розташо­вано могили рядового населення у вигляді земляних склепів.

Закріпившись у передгірській смузі, скіфи до середини II ст. завоювали во­лодіння Херсонесу в Південно-Західному Криму. Деякі з поселень Херсонесь- кої хори так і не відродилися до життя, інші були заселені переможцями. Опорним пунктом скіфів у Південному Криму стало засноване поблизу гирла р. Альма Усть-Альмінське городище. На якийсь час Херсонес відновив свою міць за допомогою Діофанта, і скіфи не з власної волі стали “друзями” Мітрідата VI. Однак із поразкою Мітрідата все вернулося на свої місця: відно­вилося життя на відвойованих Діофантом поселеннях, засновано нові.

Проте від І ст. ситуація у Криму почала складатися не на користь скіфів. Традиційно добрі стосунки з Боспором було перервано з приходом до влади Acnypra та його послідовників, які намагалися приєднати Крим до Боспор- ської держави. Ворожнеча з Херсонесом спричинила появу римських гарнізонів у цьому місті та на Альма-Керменському городищі. Все це призве­ло до звуження меж життєвого простору пізніх скіфів і приєднання їх до Бос- порської держави.

Мов різноголосий хор звучить відлуння культури кримського населення. Лише окремі нотки нагадують про колишніх скіфів — зокрема, прості ліпні горщики. Усе інше позначено прикметами нового часу, насамперед нового способу життя — осілого. Саме на цьому грунті й могла відбутися консолідація представників різних етносів, які шукали порятунку і від своїх, і від чужих, а заразом — і взаємне збагачення досвідом. Звичні для скіфів фортифікаційні споруди у вигляді валів та ровів нерідко доповнюються кам’яними мурами. Камінь та цегла-сирець стають основними матеріалами у будівельній справі. Осілість означала повернення на шлях комплексного, найбільш перспективно­го землеробсько-скотарського господарства (не за сарматами було майбутнє), до того ж удосконаленого (наприклад застосування жорен) й доповненого значною мірою привнесеними греками галузями, як, скажімо, садівництво, виноградарство, а відтак і виноробство. Осілість, комплексне господарство по­роджують нові потреби, зокрема в розширенні асортименту посуду: простенькі горщики доповнює “столовий сервіз” — миски, кухлі, кружки. Елліни нама­гаються наповнити своє життя (і смерть) милими їхньому серцю речами, а з них беруть приклад й інші, чи то виготовляючи схожі речі, чи то отримуючи їх шляхом обміну. Вагоме місце у матеріальному комплексі займають античні вироби: амфори (а значить олія, вино) з Родоса, Гераклеї, Синопи, а також Херсонесу, Боспору, гарний посуд (кіліки, тарілки, солонки, чаші), черепиця. Усе це визначає еллінізацію пізньоскіфського об’єднання, як і поява, скажімо, надгробків у грецькому стилі поряд із примітивними антропоморфними сте­лами (рис. 17).

Рис. 17. Скілур і Палак. Рельєф із Неаполя Скіфського

Прикметою часу стають грунтові могильники, де сусідять поховання у склепах на зразок катакомб, підбоях, ямах, плитових могилах і навіть дитячі в амфорах.

На час правління Скілура та Палака влада пізньоскіфського царства в Кри­му, мабуть, простягалася аж до Ольвії (про це свідчить, зокрема, карбування там пізньоскіфських монет), а відтак, мабуть, поширювалася і на населення Нижньої Наддніпрянщини. Проте віддаленість цього регіону від Криму та своє­рідність тамтешньої культури дають підстави розглядати його як самостійне явище. Його репрезентовано низкою городищ і селищ понад Дніпром від гир­ла до Нікополя. Вони зазвичай невеличкі (3—4 га), хоча є й значно більші, що складаються з акрополя та передмістя (найбільше, Знам’янське — 27 га). Інко­ли поблизу них розташовано грунтові могильники (Золота Балка, Миколаївка та ін.). Ще на початку XX ст. В. І. Гошкевич висловив припущення, що ці го­родища звели вихідці з Ольвії. Однак треба було пережити момент заперечен­ня, аби знову повернутися до цієї гіпотези. Справді, грецький компонент тут виражено доволі яскраво й у різних деталях: акрополь, а іноді й предграддя, обнесено кам’яними мурами; садиби сплановано кварталами, розділеними ву­лицями, інколи забрукованими. Перші переселенці спочатку споруджували глинобитні оселі на кам’яних підмурках, їхні нащадки — уже кам’яні, вкриті черепицею. Деякі будівлі мали вигляд мегарона.

У керамічному комплексі переважає грецький посуд: амфори з різних центрів (Синопа, Родос, Кос, Боспор, Херсонес), а також такі суто грецькі форми, як кіліки, канфари, світильники, бальзамарії, блюда та інші речі ольвійського виробництва і більш віддалених центрів (Східне та Західне Серед­земномор’я). Трапляються теракотові і навіть мармурові статуетки (голова Геракла у вінку, Золота Балка). Хоча, звичайно, всі ці вироби ще не могли зрівнятися з кращими зразками міської культури.

Проте не лише греки знайшли притулок у тих “городках” на Дніпрі. Стро­катий етнічний склад мешканців городищ і селищ засвідчують могильники. Поховання здійснено у катакомбах, підбоях, простих ямах, зрідка — кам’яних ящиках. Супровід доволі скромний, але показовий в етнічному плані: тут і по­ховання з кіньми, а також із сарматською зброєю і курильницями; кельтська зброя, фібули й браслети; посуд гетського зразка й так звані “коньки” — гли­няні підставки із зооморфними елементами; зрідка трапляються речі заруби- нецької культури. Й усе це прикрито серпанком римської культури. Такий собі симбіоз греко-варварської культури.