Освоєння заліза і значення цієї події
Попри тривале знайомство з металургією (виплавка міді, а надалі й бронзи) залізо було освоєне доволі пізно. Причина цього крилася в тому, що залізо плавиться за температури 1530 °С, а її не могли досягти за тодішніх умов (мідь плавиться за температури 1089 °С).
Цю перепону здолали завдяки застосуванню так званого сиродутного способу отримання заліза. Суть його полягає у відновленні заліза з його окислу (руди) за допомогою вуглецю за температури 900 °С. Вуглець надходив до плавильної печі — горна — разом із повітрям (звідси й назва). Відтак зводили горн, завантажували його деревним вугіллям (воно дає більше тепла, ніж звичайні дрова) та рудою і, нагнітаючи за допомогою міхів повітря, досягали температури, необхідної для процесу відновлення заліза. Воно стікало густою тістоподібною масою на дно горна й, охолоджуючись, перетворювалося на пористий (ніздрюватий) шматок. Надалі, проковуючи, його ущільнювали й отримували в такий спосіб готовий метал — крицю.Речі виковували з розпеченого до червоного шматка криці. У процесі кількаразового охолодження та розпечення виробу, його проковування метал набував міцності, тобто загартовувався. Таким чином, технологія виготовлення мідних чи бронзових речей і залізних принципово різниться: перші отримували шляхом литва у формах, другі — виковували. Через це серійні речі, яких вимагалося багато, за доби раннього заліза часто виготовляли з бронзи, скажімо, наконечники до стріл, дешеві прикраси. Більше того, збагачення металургійного досвіду позитивно відбилося і на бронзовій індустрії. Саме на першому етапі залізного віку вона досягає небувалого піднесення за рахунок удосконалення прийомів литва, розклепування, витягування дроту й застосування для оздоблення інкрустації, позолоти, плакування іншим металом тощо. Лише за пізнього середньовіччя навчилися сягати температури, необхідної для плавлення заліза.
Завдяки цьому було отримано новий матеріал — чавун.Відкриття заліза дало людині не просто новий міцний матеріал. Поклади залізної руди (на відміну від мідної) є доволі поширеними. Нерідко вона залягає на незначній глибині, у верхніх шарах грунту. Доступність сировини дала можливість колективам позбутися залежності від тих, хто володів раніше покладами міді та інших металів. Розширення сировинної бази, а відтак і виробництва, залучення до цього процесу більшої кількості людей сприяли накопиченню досвіду, винайденню нових знарядь і механізмів. Уже на зламі ер було винайдено майже всі ручні знаряддя, якими ми користуємося й сьогодні. Це відбилося й на інших сферах виробництва, зокрема сільськогосподарського. Щоправда, різні спільноти з різною швидкістю включилися у цей процес (залежно від того, в якій системі зв’язків вони були задіяними або з ким конкурували).
Виникнення Грецької, а згодом і Римської цивілізацій, на плечах яких стоїть сучасна Європейська цивілізація, долучало до цих процесів нові спільноти. Залізний вік — це час розширення меж цивілізаційного процесу, виходу на історичну арену нових народів, зокрема, активної діяльності кельтів у Західній Європі, фракійців — на Балканах, скіфів і сарматів — у Східній Європі. Це водночас і період формування нових народів (слов’ян, балтів, германців), і зрештою, час, коли почав складатися новий спосіб і стиль життя.