Основні категорії пам’яток і матеріальна культура

Рис. ЗО. Системи кладок житлових та громадських споруд I-III ст. н. е.

(за С. Д.

Після деякого занепаду, пов’язаного з подіями кінця 11 — першої полови­ни І ст. до н. е., античні міста починають відроджуватися, розширюється їхня площа (Пантікапей, Фанагорія). Хоча, скажімо, територія тієї' ж Ольвії' після гетської навали зменшилася втроє. В містах здійснювалися масштабні буді­вельні роботи, як правило, на основі планування, що склалося раніше. Бу­дувалися оборонні мури, споруди гро­мадського призначення. При цьому зростає скупченість забудови, у житло­вих кварталах фіксується наявність ви­робничих комплексів. У плануванні ордерних та безордерних житлових споруд домінували традиційні грецькі схеми. Новою прикметною рисою стає поява господарсько-житлових будин­ків. Збільшується відсоток двоповерхо­вих споруд, що зумовлювалося зрос­танням кількості населення та обме­женими можливостями розширення міської території. Ознакою будівельної техніки стає спрощення конструкцій і погіршення їхньої якості. Пік підне­сення будівництва та розвитку архітек­тури припадає на II — першу полови­ну III ст. н. е. (рис. ЗО).

Римський вплив майже не позначився на основних принципах містобуду­вання та архітектури. Римські гарнізони розміщувалися в цитаделях, споруд­жених ще в попередній період (Херсонес). Єдиним винятком є Харакс, пов­ністю побудований римлянами з урахуванням принципів, що використовува­лися при зведенні римських військових таборів. Римський вплив найяскравіше простежується в конструкції терм, де використовувалися типово римські

обігрівальні системи (гіпокаусти), водогони, застосуванні цем’янкового розчину (Херсонес, Харакс, Пантікапей) (рис. 31), мармурових облицювальних плиток, а також у появі специфічних малих архітектурних форм.

Рис. 31. Схематичний план терм другої половини II — першої половини III ст. на території цитаделі Херсонеса (за І. А. Антоновою та В. М. Зубарем): а — печі; б — ванни; в — лавки; 1—9 — приміщення терм

На сільській території Боспору продовжувалося будівництво укріплених поселень та фортець із цитаделями. З’являються добре укріплені невеликі міста, в яких простежуються римські впливи (Ілурат). На європейській стороні Боспору функціонував Узунларський вал, укріплений баштами за часів прав­ління Асандра. На хорі Ольвії городища мали оборонні стіни та вали. А на Ге- раклейському півострові херсонеситами відбудовуються садиби з баштами.

У боспорських некрополях споруджуються кам’яні склепи із циліндричним напівциркульним або коробовим склепінням. Проте їхня кількість зменшуєть­ся. Стіни таких споруд тогочасні майстри тинькували, а потім розписували. В Ольвії поки що відомі лише підкурганні склепи Зевсового кургану та Еврісивія й Арети II-III ст. н. е. В Херсонесі такі підкурганні монументальні споруди невідомі, натомість тут відкриті невеликі поховальні споруди із кам’яних плит, пристосовані для розміщення урн із залишками кремації. Характерною особ­ливістю некрополів стають грунтові склепи, вирізані в материковому грунті або вирубані у скелі, з нішами-лежанками або без них (рис. 32). Появу таких поховальних споруд пов’язують із певними змінами в уявленнях про існуван­ня небіжчика в потойбічному світі. У цей час набувають поширення підбійні могили, водночас продовжують використовуватися також прості грунтові

могили з різними кам’яними кон­струкціями. В Херсонесі до IV ст. дітей ховали в амфорах. Основним типом поховань було тілопокладення. Лише в Херсонесі до середини III ст.

Рис. 32. Склеп, вирубаний у скелі з нішами- лежанками. Херсонес. Західний некрополь

шою ознакою поховань стають багатоярусні стели із фронтоном та зображен­нями померлих. Інколи на могилах ставили статуї померлих. Із Ольвії та Хер­сонеса походять надгробки римських військовослужбовців та членів їхніх сімей з латинськими епітафіями. Продовжувалася традиція встановлення над моги­лами антропоморфних надгробків.

Масовий археологічний матеріал в археологічних шарах представлений ке­рамічною продукцією. Переважають амфори, столова та кухонна кераміка. На відміну від більш раннього часу типологія амфор перших століть н. е. розроб­лена гірше. Тому визначити центри їхнього виробництва сьогодні поки що важко. Серед амфор переважають світлоглиняні екземпляри, що привозилися з центрів Південного Причорномор’я, а також Середземномор’я. На Боспорі виготовлялися великі червоноглиняні амфори, які використовувалися, зокре­ма, для зберігання продуктів.

Найхарактернішою групою археологічного матеріалу є столова червонола- кова кераміка, значну частину якої доставляли із Малої Азії (Самос, Пергам). У Херсонесі та Ольвії представлені зразки майстерень західних провінцій Римської імперії. Виготовлявся червонолаковий посуд і в античних центрах, зокрема в Херсонесі і на Боспорі.

Від середини І ст. до н. е. фіксується широке користування скляним посу­дом. Зі скла виготовлявся столовий посуд, ємності для пиття та парфумерії (рис. 34). Головними постачальниками скляних виробів були Сірія, Алек- сандрія й інші центри Східного Середземномор’я та Апеннінського півостро­ва. Наприкінці ІІ — в першій половині III ст. на городищі Альма-Кермен зафіксована майстерня, в якій скляний посуд виготовлявся солдатами рим­ської залоги. В пізніший час аналогічні майстерні з’явилися у Херсонесі та на Боспорі.

Рис. 33. Червонолакова кераміка I-III ст. н. е.

У зв’язку зі змінами костюма серед населення античних центрів і варвар­ської периферії поширилася мода на використання фібул-застібок для одежі (рис. 35). Такі знахідки є типовими насамперед для некрополів, де вони часто трапляються у II-III ст. н. е. Серед них переважає продукція місцевих майс­терень. Значно рідше трапляються провінційно-римські вироби, прикрашені

Рис. 34. Скляний посуд I-III ст. н. е.

емаллю. У похованнях збільшується кількість прикрас: бронзових та срібних браслетів, сережок, обручок тощо.

Протягом перших трьох століть н. е. в місцевій релігії в цілому зберігся грецький пантеон. Однак найхарактернішими ознаками цього періоду є зане­пад традиційних полісних культів, синкретизація та універсалізація функцій божеств, проникнення нових культів (головним чином східного походження) і релігійних течій, серед яких важливе місце займали вчення про безсмертя душі.

Рис. 35. Фібули I-III cτ. н. е.

культів. Утім, останні практично не вийшли за межі римських залог і не відби­лися скільки-небудь помітно на релігійному світогляді грецького населення.

На честь богів зводилися храми, про архітектурний вигляд яких можна судити хіба що на підставі ордерних деталей та зображень на монетах і над­гробках. Такі споруди вирішувалися в іонійському, дорійському та корінф­ському ордерах на основі архітектурних традицій попереднього часу. На Бос- порі, судячи із зображення на монеті, існував п’ятиколонний храм дорійсько­го ордеру царя Acnypra в Пантікапеї. За епіграфічними джерелами відомі храми Афродіти Апатури, Афродіти Навархіди і Посейдона в Горгіппії, Зевса в Кітеї, Аполлона Простата і Матері Богів в Ольвії, Афродіти в Херсонесі та ін. Відправлення культу римських імператорів, архієреями якого були боспорські царі, зумовило появу в Фанагорії у І ст. так званого Кесарейону. Релігійні дії відправлялися також у приватному порядку, в колі сімей та порівняно невели­ких об’єднань, які називалися фіасами. Значного поширення на Боспорі набу­ли фіаси Бога Найвищого.

У мистецтві простежуються зміни, пов’язані з впливом римської провін­ційної культури та її синкретичним характером, а також зміною смаків насе­лення, що пояснюється певною варваризацією переважної більшості античних міст та поселень. Однак у кожному регіоні розвиток мистецтва мав свою спе­цифіку, зумовлену особливостями культурного та ідеологічного життя. Пока­зовими у цьому відношенні є пам’ятки монументального живопису, відкриті на стінах грунтових боспорських склепів I-II ст. У розписі відбулося об’єд­нання структурного, квіткового та інкрустаційного стилів, що зумовило появу неповторних пам’яток, таких як склеп Деметри, пігмеїв, Анфестерія, Ста- совського в Пантікапеї, Геракла в Горгіппїї та ін.

Рис. 36. Фрагменти розпису боспорських склепів І — початку III ст.

Продовжувала розвиватися і скульптура, яка була як імпортною, так і місцевою. Серед пам’яток скульптури вирізняються мармурова статуя Неокла II ст. із Горгіппії, а також зображення декоративних левів. У Tipi, Ольвії, Херсонесі та Хараксі переважають невеликі вотивні рельєфи так званого фракійського кола із зображеннями богів, що свідчить про тісні зв’язки з По- дунав’ям. У скульптурі поховальних пам’яток переважають надгробки із зобра­женням “загробної трапези”, вершника та портретні зображення померлих. Однак і скульптура поступово деградує. У ній з’являються певний схематизм та примітивізм. Широко представлені пам’ятки гліптики, монетного та ювелір­ного мистецтва. На різьблених каменях зображувалися міфологічні персонажі, грецькі та східні божества. У II-III ст. з’являються гностичні геми, що засвідчує проникнення в місцеве суспільство нових релігійних течій.

Отже, протягом перших століть н. е. античні держави Північного Причор- номор ’я увійшли в орбіту римської політики. В Tipi, Ольвії та Херсонесі дислоку­валися римські війська. На Bocnopi римських залог не було, хоча він залишався союзною Римові державою. Римська військова присутність та розширення зв ’язків зі східними та дунайськими провінціями імперії зумовили економічне підне­сення в усіх античних державах регіону. Його пік припадає на другу половину II — першу половину III ст. У середині III ст. в розвитку античних держав розпочи­наються кризові явища, спричинені змінами етнополітичної ситуації у Північно­му Причорномор 1.