Глава 6 ОЛЬВІЯ У 331 р.— СЕРЕДИНІ І ст. до н. е.

Головними подіями, що визначили хронологічні межі цього етапу, стали згадана облога Зопіріона й навала на Оль­вію близько 48 р. до н. е. полчищ гетських племен під проводом Буребісти.

Після облоги Зопіріона Ольвія переживала короткочасну кризу, а потім бурхливий розвиток економіки аж до середини III ст. до н. е. Приблизно від середини III ст. до н. е. спостерігається посту­повий занепад. У середині II ст. до н. е. Ольвія тимчасово, можливо, залежала від скіфів. Нарешті у кінці II ст. до н. е. поліс опинився у залежності від царя Понтійського царства Мітридата VI Євпатора. У 60-ті роки І ст. до н. е. Ольвія, як і інші північнопричорноморські поліси звільнилася від його влади.

Місто Зопіріону взяти не вдалося. Сліди пожеж цього часу вияв­лено при розкопках Західної брами міста, а також північних фор­течних мурів Нижнього міста. Більше того, на зворотному шляху загін Зопіріона знищили скіфи [Justin., XIII, 2, 16]^[765].

Щоб відстояти своє місто, ольвіополітам довелося вдатися до низки заходів, які уможливили наступний, найбільший за всю істо­рію Ольвії, економічний розквіт. Для успішної боротьби із Зопіріо- ном необхідно було не тільки збільшити військо, а й ліквідувати найболючіші протиріччя: було звільнено рабів, надано права гро­мадянства іноземцям, скасовано або зменшено борги [Macrob., Sat., І, 33; IOSPE, І², 25—31]. Таким чином вдалося зняти соціальне напруження. В цьому процесі важливу роль відіграв ольвіополіт Каллінік, син Евксена, на честь якого одразу після облоги (330— 325 рр.) було видано почесний декрет. Є припущення, що під час облоги в Ольвії стався політичний переворот, унаслідок якого до влади прийшли демократи на чолі з Каллініком^[766]. Це було перемо­гою демократичного ладу в суспільстві.

Новій владі довелося насамперед зайнятися розв’язанням еко­номічних проблем, зокрема фінансовою реформою. Так, було внесе­но зміни в грошовий обіг для зміцнення полісної монетної систе­ми — ольвіополіти почали карбувати «борисфени», мідні монети «згідно з розрахунком»^[767]. Таким чином, кількість карбованої мід­ної монети мала співвідноситися з масою золота та срібла, що були на цей час в обігу на ринку Ольвії.

Заслугою Каллініка були й інші дії. Так, він упорядкував розда­чу робіт підрядникам і, можливо, цим збільшив доходи поліса. Та чи не найважливішим його діянням було залагодження соціальних конфліктів за допомогою скасування боргів та відміни оподаткуван­ня громадян, яке існувало до цього часу.

За свої дії Каллінік здобув шану та був удостоєний значної наго­роди — йому було поставлено статую, а грошова нагорода склала IOOO золотих (8,5 кг металу). Така велика нагорода свідчить не тільки про особливі заслуги цього громадського діяча, а й про до­статні можливості поліса. Про це свідчить і той факт, що на почат­ку останньої чверті IV ст. до н. е. на ознаменування перемоги над Зопіріоном ольвіополіти здійснили невелику емісію золотих стате­рів дуже ВИСОКОЇ ЯКОСТІ^[768].

У цей час неспокійною була ситуація на Понті — там діяли морські розбійники, котрі захопили священний острів Ахілла — Левку, святиню не тільки ольвіополітів, а й усього еллінського світу. Ольвіополіти повинні були не тільки захистити острів, а й підтвердити своє володіння, керуючись «заповідями батьків». Громадянин, який здійснив цю операцію, був нагороджений — на знак пошани йому було поставлено статую і пізніше поховано за рахунок поліса [IOSPE, І², 325].

Після облоги Зопіріона дещо змінилася зовнішня політика Оль­вії, з'явилася потреба переглянути міжнародні зв'язки поліса. Зо­крема, це виявилося у відносинах з метрополією Ольвії — Міле- том^[769]. Так, безпосередньо після облоги (близько 329—328 рр.) було поновлено договір між Мілетом та Ольвією про ісополітію, який існував ще в V ст.

У цей же час, можливо, відбувався воєнний конфлікт між, Оль­вією та Херсонесом. Як уже згадувалося, у першій половині IV ст. до н. е. на п-ові Тарханкут ольвіополітами було побудовано невели­ку фортецю — Панське І. Ця фортеця загинула у великій пожежі близько середини або у третій чверті IV ст. до н. е. Напевно, це вказує на сутички між двома полісами, бо Херсонес у цей час актив­но поширює свою владу на аграрні території Північно-Західного Криму. Але вже в останній чверті IV ст. до н. е. ці стосунки між обома полісами знову налагоджуються^[773].

В цілому слід відзначити, що після бурхливих подій традцятих років IV ст. до н. е. військова й політична, як зовнішня, так і внут­рішня, ситуації в полісі стабілізуються. Зокрема, значною мірою сформувалася й система державного устрою Ольвійського поліса.

В означений час Ольвія щодо свого політичного устрою була демократичною республікою земельних власників, органи управ­ління якої розподілялися на законодавчі та виконавчі227. Вищу за­конодавчу владу мали Народні збори, «Народ» і Рада. Від їхнього імені видавалися державні постанови. Народні збори складалися з повноправних громадян поліса, якими, проте, не були жінки, діти, іноземці та раби. Рада складалася з найповажніших меш­канців Ольвії.

До сфери діяльності Народних зборів входили найважливіші для поліса питання зовнішньої політики, оборони, взаємовідносин із навколишніми племенами, від імені цього органу видавалися за­кони про грошовий обіг, торгівлю, надавалися різні привілеї іно­земцям — проксенії, ателії, почесні декрети на пошану тих, що мали особливі заслуги перед містом.

Дещо інші функції мала Рада — її члени попередньо обговорю­вали питання, що вносилися на розгляд Народних зборів, контро­лювали роботу виконавчих органів — різних колегій, які відпо­відали за ту чи ту галузь життя держави. До сфери діяльності Ради входили й деякі інші питання, зокрема, перевірка якостей канди­датів на найважливіші посади в полісі.

Виконавча влада перебувала в руках окремих магістратів (ко­легій або окремих осіб), яких обирали відкритим голосуванням На­родні збори, звичайно, на один рік. Колегіями керувала вища коле­гія архонтів. До її компетенції входило скликання Народних зборів у екстремальних випадках, контроль за фінансами, в тому числі за карбуванням монет.

Діяльність інших магістратів була більш спеціалізованою. Вій­ськовими справами відала колегія стратегів з шести чоловік; коле­гії агораномів і астиномів (їхні обов'язки часто бували аналогічни­ми) виконували певною мірою поліцейські функції — вони стежили за порядком на ринках, особливо на агорі, за точністю міри та ваги, якістю товарів, комунальним міським господарством, водопоста­чанням та каналізацією, станом будівель, доріг та вулиць, гавані, контролювали й ремісницькі майстерні, зокрема керамічне вироб­ництво й клеймування посуду^{[774] [775].}

До складу виконавчих магістратур входили секретарі, гімнасі- арх, глашатай.

Істотну роль відігравав і суд. Він містився в спеціальному будинку — дикастерії, займався різноманітними громадськими та кримінальними справами, мав право на різні санкції — штрафи, вигнання, конфіскацію майна тощо.

Одразу ж після відсічі ворожим військам в Ольвійській державі спостерігається надзвичайне піднесення в усіх сферах економічного життя. Досягає найбільших розмірів і територія міста, забудову­ються схили терасної частини Ольвії. Проводяться перебудови в ме­жах цілих районів^[776].

Максимально за всю історію поліса розширюється сільська ок­руга — відновлюється життя на старих поселеннях, виникають но­ві, збільшується щільність освоєння хори, з'являється нова кате­горія садиб — великі окремо розташовані колективні садиби^[777].

Таким чином, можна констатувати деякі зміни в системі земле­користування поліса. Невеликі сільські громади, перебуваючи на землях поліса, підпорядковувались йому. Є припущення, що сіль­ські поселення належали нерівноправним вільним особам, а сіль­ські індивідуальні садиби — громадянам^[779]. Таке твердження зда­ється не досить переконливим — жителі сільських поселень могли бути і вільними власниками ділянок та будинків на сільській тери­торії, і орендарями. Тим більше, що дослідники відзначають вищий життєвий рівень мешканців селищ, ніж мешканців садиб^[780]. Сади­би могли належати багатим громадянам Ольвії, а управління робо­тами на них могло здійснюватись через управителів, як це було заведено у великих господарствах Греції [Peut., Per., XVI].

Інтенсифікація землеробства і ущільнення заселеності хори призвели до того, що в цілому у полісі в період розквіту могло вироблятись не менш як 30000—55000 т зерна. Однак і внутрішні потреби поліса були значні — вони становили не менш як 24000— 30000 т (для жителів сільської округи й міста), тобто практично Ольвія навіть у період розквіту виробляла майже тільки те зерно, яке потрібно було їй самій для відтворення сільського господарства і харчування населення. Надлишок хліба для продажу був мож­ливий лише в особливо врожайні роки^[781].

Значні зміни відбуваються в елліністичний час у сфері ремісни­чої діяльності: розширюється обсяг продукції та посилюється її то­варність, оновлюється номенклатура й технологія виробів. Ці яви­ща охопили практично всі основні галузі ремесла — будівельну справу, металургію, керамічне виробництво тощо.

Серед ремісничих господарств, вірогідно, переважали дрібні та середні. Про великі ергастерії хоча б таких масштабів, які були на Bocnopi, даних в Ольвії немає, як і про існування суто полісних майстерень. Можна припустити, що під контролем поліса перебу­вала певна доля металургійних майстерень, зокрема бронзо ливар­них, частина яких займалася карбуванням грошей.

Судячи з розкопок, приватні майстерні були невеликими за роз­міром і розташовувалися у будинках ремісників. Невеликими були й майстерні, які розміщувалися на теменосі^[782] й належали до хра­мових володінь.

На жаль, ми майже не маємо конкретних даних про організацію та соціальний характер ремісництва в Ольвії. Лише в одному написі II ст. до н. е. йдеться про майстерні [IOSPE, І², 34], але контекст документа не дає можливості якось їх характеризувати.

Зростання товарності виробництва й збільшення ролі товарно- грошових відносин в економіці та житті суспільства виявилися, зо­крема, в розширенні обсягів торгівлі, як внутрішньої, так і зовніш­ньої. В цей час тривають торговельні зв’язки з Афінами та іншими центрами метрополії (Фасос, Xioc), активізується обмін з антични­ми містами Припонтійського регіону. Починається переорієнтація в основних напрямах торгівлі й спостерігається вихід на ринок нових контрагентів. Так, Синопа, Родос та інші центри поступово витісня­ють з північнопонтійського ринку традиційних партнерів — Фасос, Менду, Xioc, Гераклею, Візантій.

Однак поряд з розвитком торгівлі з античними містами слід за­значити скорочення масштабів обмінних відносин з негрецьким світом, хоча торгові шляхи поширюються далеко на схід, у район Нижньої Волги, де відомі знахідки ольвійських монет^[783].

Активізація торгівлі з античними державами спричиняє поси­лення полісного нагляду за інститутами торгівлі й торговими опера­ціями. Зокрема, колегія агораномів була збільшена до трьох чоло­вік (у IV ст. до н. е. цей магістрат обмежувався однією людиною^[784]) клейма цієї колегії ставилися на мірних посудинах, можливо, і на гирях^[785]. Найімовірніше, в цей час функціонували й колегії астино- мів. У зв'язку із зростанням обсягів торгівлі на агорі перебудову­ються і розширюються торгові ряди, в місті функціонують, при­наймні, два ринки. Розширюється обмін з населенням хори — як натуральний, так і з використанням грошей^[786].

В Ольвії відбувається прискорений розвиток грошової системи, базою якої стає золотий стандарт. На початку етапу випускалися золоті, срібні, мідні монети із схожими зображеннями — голова Деметри (аверс), орел над дельфіном (реверс)^[787]. У середині III ст. до н. е. грошове господарство Ольвії грунтується на сріблі та золоті і має значний обсяг грошової маси. Найпоширенішою монетою в оль- війському полісі стають «борисфени» — обо ли з зображенням річ­кового бородатого божества Борисфена (аверс), зброї, слова OABIO і монограм — скорочення імен ольвійських магістратів (реверс). Бо­рисфени мали різну вагу — 10—11 г та 5—6 г. їх карбування три­вало близько 90 років^[788]. Вони були, очевидно, основним засобом платежу, бо і поза межами ольвійського поліса борисфени відомі в багатьох містах Причорномор'я^[789].

Отже, в цілому розвиток продуктивних сил Ольвії до середини III ст. до н. е. йшов по висхідній, що дало змогу нагромадити сер­йозний економічний потенціал. Це був час найвищого за всю істо­рію поліса економічного розвитку.

Про соціальний склад населення ольвійського поліса початку еллінізму можна дізнатися з деяких наративних джерел. Так, у свідченні Макробія згадані три основні категорії — громадяни (се­ред яких певну роль відігравав прошарок аристократів), ксени (які здобули громадянство), раби (відпущені на волю). Крім них, як і в інших античних полісах, тут, безперечно, існували різні проміжні верстви — напіввільне населення, зокрема згадувані у пізніших до­кументах ойкети (домашні раби), можливо, і мікселліни [IOSPE, І², 32]. У складі ольвійського населення був значний прошарок тор­говців, серед яких немалу роль відігравали іноземці з правами про-

Рис. 63. Західні ворота Ольвії в нижньому місті, кінець IV—III ст. до н. е.

ксенів — вони за постановою Ради і Народних зборів ставали повно­правними громадянами ольвійського поліса і захищали в ньому інтереси співвітчизників. Проксени відігравали роль посередників між своєю батьківщиною та містом, яке надавало їм привілеї.

В общині чимало людей займалися збиранням податків і мита, розподілом робіт [IOSPE, І², 25—31], контролем над карбуванням монет, торговельними операціями та ін. Усі вони були безпосеред­німи представниками поліса. Всеосяжний контроль над більшістю галузей господарського життя вказує на певну тенденцію до дер­жавної монополії.

Бурхливий розвиток Ольвії спиняється приблизно в середині ПІ ст. до н. е., коли унаслідок варварської, можливо, галатської навали^[790], припиняє своє існування більшість поселень сільської округи Ольвії. Життя жевріло тільки на лівому березі Бузького лиману^[791]. Такий стан триває до середини II ст. до н. е., коли вели-

ка хора Ольвії остаточно припиняє своє існування і криза охоплює практично всі сторони суспільного й економічного життя Ольвії.

Про тяжке становище міста в цей час свідчить декрет на честь одного з найбагатших громадян Ольвії Протогена [IOSPE, І², 32], найімовірніший час появи якого — остання чверть — кінець III ст. до н. е.245. Судячи з декрету, Ольвія платила данину не тільки Сай- тафарну — цареві якогось об'єднання племен (можливо, саїв), а й багатьом іншим, яких в декреті названо скіпетроносіями. Ольвія перебуває весь час під загрозою нашестя войовничих племен, зокре­ма галатів і скірів, які уклали союз і зібрали великі сили для зимо­вого походу на Ольвію. Судячи з декрету, галати і скіри були зай­шлими племенами. Про це свідчить страх перед ними у місцевих варварських племен — фісаматів, скіфів і савдоратів, які, побою­ючись жорстокості галатів, шукали укріпленого місця. Становище Ольвії ускладнювалось і зрадою прикордонних мікселлінів та рабів, що були союзниками в якійсь попередній війні. Крім того, в сере­дині III CT. до н. е. ускладнюються відносини поміж понтійськими полісами. Це знайшло відображення і в ольвійській політиці — близько 260 р. до н. е. Ольвія була втягнута у війну із колись друж­нім полісом Істрією і Каллатісом на боці Візантію, який намагався контролювати гавань у Томах, де мали свої інтереси названі центри^{[792] [793].}

Ця військово-політична та економічна криза, очевидно, почи­наючи з двадцятих років III ст. до н. е., дещо ослабла, і Ольвія знову, після 30-річної перерви, карбує срібло протягом майже пів­століття^[794]. Крім цього, поліс намагався подолати кризовий еконо­мічний стан, вживаючи низку заходів, зокрема, вдавався до позик у багатих громадян Ольвії та інших полісів — таких як Протоген або херсонесит Аполлоній та ін. [IOSPE, І², 32; НО, 28, 123; IOSPE, І², 240], жорсткого контролю держави над кредитними та торговель­ними операціями, певного протекціонізму в зовнішній торгівлі, розширення державної монополії на торгівлю хлібом і, мабуть, вином.

Особлива увага приділялася постачанню полісу хліба. Так, було запроваджено ситонію (спеціальні закупки хліба)' і ситометрію (контроль за справедливим його розподілом). Зерно закуповували у багатих громадян, таких, як Протоген [IOSPE, І², 32]. Цим займа- лися спеціальні магістрати — колегія ситонів закуповувала хліб і продавала його за помірними цінами [НО, 72]^[795]. Інші адміністра­тивні особи — ситометри — стежили за розподілом рівних порцій хліба окремим громадянам. Такі функції виконував, зокрема, член колегії Сіми Анфестерій^[796]. Таким чином, держава не тільки до­сягла більш або менш справедливого розподілу основного продукту харчування між громадянами, а й монополізувала право на цей розподіл.

Для боротьби із зовнішньою небезпекою ольвіополіти упоряд­ковують флот і, мабуть, сухопутні сили, що було доручено Анфес- терію^[797]. Різке скорочення обсягу продукції сільськогосподарської галузі, як видно, зумовлює досить активний розвиток ремесла і торгівлі.

Для будівництва характерні численні перебудови споруд, зви­чайно при зниженні якості планування, кладок, конструкцій, деко­ру, хоча нові будинки не зводяться. Починаючи з середини II ст. до н. е. у місті відбувається поступове занедбання деяких периферій­них районів, з'являються пустки^[798]. Гинуть не тільки житлові бу­динки, а й громадські споруди — торгові ряди, гімнасій та ін. Є думка, що у другій половині II ст. до н. е. на теменосі Аполлона Дельфінія взагалі руйнують храми і головний олтар^[799].

Водночас на фоні занепаду міського життя, зокрема, благоуст­рою помітні зростання з середини III ст. до н. е. обсягів ремісничого виробництва і застосування нових прийомів. Одна з характерних рис ремесел цього часу — місцеве виготовлення виробів, що задо­вольняли культурні потреби ольвіополітів, більшість яких раніше привозили з метрополії. Це розписна кераміка, теракоти, культові предмети, мистецькі вироби та ін. Певне піднесення переживає ме­талургія, особливо обробка кольорових металів. Потреби в зростан­ні обсягу виробництва спричинилися до деяких прогресивних змін у технології виготовлення виробів. Ширше використовується де­шева сировина — свинець, низькопробне срібло, бронза, в якій зни­жується відсоток олова через збільшення вмісту свинцю.

Значні зміни сталися й у керамічному виробництві. Значно роз­ширюються його масштаби. Посуду місцевого виробництва стає на­багато більше, ніж раніше, форми його урізноманітнюються. Засто­совується лапоподібне покриття поверхні посуду — не зовсім вдала

Рис. 64. Загальний вигляд житлового кварталу III—II ст. до н. е. в нижньому місті Ольвії.

спроба імітації аттичного лаку, що поступається перед ним за якіс­тю. З'являється сюжетний та орнаментальний розпис із застосу­ванням акварельних фарб, має місце наслідування рельєфної орна­ментації техніки «мегарських чаш».

Хоча обсяги _%внутрішньої торгівлі в цей час дещо зменшують­ся — про це можна судити хоча б із скорочення площі торгових рядів на агорі, але ведеться досить значна зовнішня торгівля. З другої половини III ст. до н. е. дедалі більшої економічної ваги в античному світі набувають центри Південного та Східного Серед­земномор'я, такі, як Делос, Пергам, Олександрія та ін. Це призво­дить до зміни орієнтації щодо контрагентів у торгівлі Ольвії. Через Родос Ольвія могла одержувати єгипетський хліб у неврожайні ро­ки. Крім того Родос широко торгував своїм вином і був посеред­ником у торгівлі островів Кніду, Косу, Паросу. У II ст. до н. е. відзначається розквіт відносин з Пергамом і Делосом. Щодо мате­рикової Греції, то, крім Афін, тут помітна досить активна діяль­ність Коринфа. Треба сказати, що коринфські товари (кераміка, теракоти) практично весь час надходили в Ольвію, але в невеликій кількості. З Аттики надходить розписна кераміка, зокрема пеліки, прикрашені геометричним та рослинним орнаментом, що є викона­ний рідкою глиною, білою та золотою фарбами, різьбленням. Одне з перших місць у зовнішній торгівлі займають у цей час внутріпон- тійські зв'язки, де лідером є Синопа.

Однак відносини з варварськими племенами Північного При­чорномор'я скоротилися до мінімуму.

Слід також відзначити, що торгівля перебувала під захистом держави. Зокрема для другої половини III—II ст. до н. е. відомо не менш як півтора десятки проксеній та почесних декретів, виданих на честь мешканців різних полісів — Родоса, Херсонеса, Смірни — за заслуги перед ольвійським полісом [НО, 17, 34].

Поряд з цим в економіці відбувалися досить сильні інфляційні процеси. Так, активно зростала ціна на хліб, що дуже яскраво вид­но в декреті Протогена. Навіть при продажу ним зерна на пільгових умовах ціна між двома голодними періодами (роками?) при жерцях Геродорі та Плейстарху підвищилась у два-три рази. Держава нама­галася збалансувати напруження у фінансах та економіці за допо­могою запровадження упорядкованих курсів монет, граничних цін.

Відбувалися певні зміни й у номенклатурі імпортованих това­рів — дещо скоротилося ввезення кераміки, очевидно, одночасно з розширенням місцевого виробництва, але залишився на поперед­ньому рівні, а, можливо й зріс імпорт вина та олії. Враховуючи свідчення Полібія, що зерно не тільки вивозилося з Понту, а й вво­зилося [Pol., IV, 38], а також загибель великої хори, не виключено, що в цей час в Ольвії мав місце й імпорт хліба.

Практично всі джерела, що торкаються періоду кризи, свідчать про падіння рівня життя, спустошення казни, занепад господарства тощо. Природно, що поліс намагався боротися з таким становищем. Держава широко використовувала можливості оподаткування, платні за оренду, зокрема казенних майстерень та крамниць, зборів на жертовних тварин тощо [IOSPE, І², 76, 37]. Розвивається лихвар­ство. Кредити видають не тільки держава, а й храми, приватні осо­би, лихварі. Так, у декреті на честь Протогена в різних ситуаціях згадуються збирачі податків, відкупщики та система відкупів. За­для відкупу Конону, потім Форміону державою було віддано споря­дження посольства в резиденцію царя Сайтафарна, великі будівель­ні роботи (ремонт оборонних стін). В тому же декреті згадується іноземець Поліхарм, мабуть, лихвар, якому були заставлені свя­щенні посудини, коли коштів на міські потреби не вистачало. Стяг­нув борги для відновлення вівтарів Анфестерій^[800]. Викупив золоті священні посудини, заставлені архонтами, дарував борги боржни­кам ІІротоген [IOSPE, І², 32], сини херсонесита Аполлонія відстро­чили належні їм платежі [НО, 28, 29, 123; IOSPE, І², 240].

Очевидно, велика кількість почесних декретів і проксеній III— II ст. до н. е. пояснюється саме тим, що економічне становище поліса значною мірою залежало від благодійності багатих людей, діяльність яких держава високо оцінювала.

Фінансова діяльність теж занепала — випуск монет із благород­них металів було практично припинено, всі платежі здійснювалися мідними грішми^[801]. Поширилося накарбування на старих монетах нових зображень і написів. Зменшилася вага монет, зате зріс обсяг грошової маси. Отже, наявні всі ознаки кризового інфляційного стану^[802].

Соціальний склад жителів поліса в розглядуваний період прак­тично не змінився. У декреті на честь Протогена згадуються грома­дяни, ксени, раби, ойкети, мікселліни. Якщо можна більш або менш чітко уявити собі картину юридичного і соціального стану громадян і ксенів, то питання про залежні категорії мешканців оль- війського полісу, дані про яких є лише у двох епіграфічних доку­ментах III ст. до н. е.— декретах на честь Анфестерія^[803] і Протогена [IOSPE, Г², 32] — не з'ясоване.

Це, зокрема, стосується мікселлінів, котрих вважають греко- варварським землеробським населенням, що використовувалось як найманці^[804] або переселених спеціально для охорони кордонів, яких можна порівняти з клерухами, катеками, періеками інших елліністичних держав^[805], або залежними вільновідпущенниками, які займалися сільським господарством на садибах^[806]. Існує й ін­ший погляд, згідно з яким це були вільні скотарі^[807]. Вченими вису­нуто гіпотезу, що «колективні» садиби на північній околиці ольвій- ської хори населялися мікселлінами^[808]. Однак цьому суперечить той факт, що до часу Протогена садиби вже припинили своє існу­вання^[809].

Щодо ойкетів, то вони вважаються варварами, і за соціальним станом — домашніми міськими рабами^[810], або залежним автохтон­ним землеробським населенням.

Невдовзі після остаточної ліквідації близько середини II ст. до н. е. своєї великої хори — сільських поселень на лівому березі Бузь-

Рис. 65. Постамент з присвятою Зевсу Олімпійському. Ольвія, кінець III — початок II ст. до н. е.

кого лиману — Ольвія вступає в заключний етап свого існування — в доримський час. І хоча, судячи з декрету II ст. до н. е. на честь Нікерата [IOSPE, І², 34], ольвіополіти продовжують використовува­ти територію Гілеї, поліс у цілому остаточно втрачає свій колишній сільськогосподарський потенціал. Населення сільської округи, як видно, частково концентрується в Ольвії, частково переміщується до району Нижнього Дніпра, судячи з виникнення тут в II ст. до н. е. нових городищ з дуже еллінізованим характером матеріальної культури^[811]. Загальний занепад поліса виявляється не тільки у пов­ному припиненні життя великої сільської округи, а й у місті, де значно знижується якість будівельної діяльності, на місці деяких житлових кварталів міста виникають виробничі хаотично розта­шовані невеликі будівлі^[812], або, як ми вже відзначали, невеликі пустирі.

Незважаючи на все це, а також на те, що зовнішньополітична ситуація в цей час, як і раніше, залишається неспокійною, Ольвія і в другій половині II ст. до н. е. все ще існує не тільки як місто, а й як держава. Вона карбує свою монету, функціонують Народні збори та Рада, а також міські магістратури, видаються проксенічні дек­рети^[813], проводяться навіть кінські змагання на честь Ахілла. В місті жили досить багаті громадяни, купці, як, наприклад, великий судновласник Посідей^[814].

У 40—20-ті роки II ст. до н. е. на ольвійському монетному дворі карбують монети з ім’ям Скілура, ототожнюваним з царем крим­ських скіфів, що, безперечно, вказує на наявність досить тісних контактів між Ольвією і Неаполем Скіфським. Характер взаємо­відносин Скілура та Ольвії нам достеменно не відомий. Найбільш вірогідною видається гіпотеза, за якою поява монет Скілура, кар­бованих в Ольвії, пояснюється кооперуванням кількох осіб для фінансування випуску монет заради задоволення політичних ам­біцій цього правителя^[815]. Відзначимо тільки, що навряд чи тут мог­ли відігравати істотну роль економічні зв’язки, враховуючи як рід­кість цих монет, так і той простий факт, що поза всяким сумнівом для кримських скіфів були найбажаніші торгові контакти з Хер­сонесом, а не з Ольвією. Суперечить версії про підкорення Ольвії Скілуру й збереження державної самостійності поліса.

В останньому десятиріччі II — першому десятиріччі І ст. до н. е., судячи з фрагментарного напису на честь амісенського капіта­на [IOSPE, І², 35], Ольвія на правах автономного міста ввійшла до Понтійської держави Мітридата VI Євпатора^[816]. Певно, в Ольвію були переселені Мітридатом арменійці (мешканці містечка Армени, розташованого поруч із Синопою), що об'єднувалися в гарнізон, утримання якого взяв на себе цар^[817]. Залежність Ольвії від Мітри­дата мала, як видно, в основному воєнно-політичний характер. Оль­вія перебувала у складі держави Мітридата VI Євпатора до 63 р. до н. е.— часу загибелі царя, причому все більше й більше ущемлюва- лись права автономії міста^[818].

Економічне становище Ольвії погіршувалося, хоч на початку періоду підкорення Мітридату простежується майже пожвавлення торговельної діяльності, про що свідчить досить значне надходжен­ня дрібних номіналів монет Понту і Пафлагонії. Посилюється за­недбання околиць, не відбудовуються й споруди в центрі міста, що загинули внаслідок пожеж. У 70—60-ті роки припиняється кар­бування власної монети.

Остаточно життя в Ольвії переривається між 55—48 рр. до н. е. під час нашестя гетів під проводом Буребісти^[819]. Незважаючи на те, що це нашестя прийнято характеризувати таким гучним визначен­ням як «розгром», але вважати так немає жодних підстав. Ніяких археологічних свідчень цього так званого розгрому немає: сліди руйнувань і в окремих випадках пожеж належать до більш ран­нього часу. Найімовірніше, почувши про наближення гетів, останні мешканці міста поспішили сховатись у нижньодніпровських горо­дищах. А обезлюділа Ольвія для кочовиків особливого інтересу становити не могла. Тому не може бути й мови про будь-яке вхо­дження Ольвії до об'єднання Буребісти^[820].

Так закінчився перший період в історії Ольвії. Період найбіль­шого розквіту держави практично в усіх галузях життя. Саме цей період можна назвати загалом еллінським, бо ніяких суттєвих вар­варських культурних впливів в ці часи місто не зазнало. Суто еллін­ським залишався і склад населення, хоча певний прошарок варва­рів, особливо на поселеннях сільської округи, існував. У полі­тичному аспекті Ольвія як складова частина античного світу у Пів­нічному Причорномор'ї відіграла неабияку роль. З цього приводу достатньо нагадати про постійний інтерес до Ольвії з боку крим­ських скіфів. Добре відома в цей час Ольвія була і в грецьких містах Середземномор'я, з якими підтримувала жваві культурні, торго­вельні, а подекуди й політичні зв'язки.