Олександр Моця (Київ) ЛІТОПИСНІ ГРАДИ БУКОВИНИ: РЕЗУЛЬТАТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Серед пріоритетних тем досліджень історичних процесів у середовищі східних слов’ян часів функціонування державних структур Київської, а потім і Галицько-Волинської Русі, залишається тема активної діяльності населення урбаністичних центрів - одного із «локомотивів» розвитку східних слов’ян у часи переходу від додержавних структур до епохи цивілізації.
В повній мірі це відноситься і до буковинської території, де за даними Іпатієвського списку, а надалі й «Списку русских городов дальних и ближних» зафіксовано такі населені пункти як Василів (1230 р.), Онут і Плав (1213 р.), Кучелмин (1159 р.) Хотин, Чечин та Городок на Черемоші. Перші із названих знаходилися на правому березі Дністра і згадані в письмових джерелах як географічні орієнтири під час проведення міжкнязівських військових операцій, котрі, в основному, проводив Данило Галицький в часи відстоювання власних законних прав у боротьбі за галицький престол.Останні три увійшли до «ностальгічного» списку давньоруської історичної спадщини вже у післямонгольський трагічний період східнослов’янської минувщини, коли інтерпретація нових реалій не зовсім об’єктивно відображала стан речей: із трьох вищеназваних лише у Хотині виявлені об’єкти епохи Київської Русі та більш раніших часів.
Але в даному випадку нас цікавлять не часи зародження життя в конкретному географічнму пункті і навіть появи тут перших укріплень, а перетворення реальних «градів» в урбаністичні середньовічні центри. Адже в останні десятиліття місто тих часів почали інтерпретувати не як виключно «центри ремесла і торгівлі», але як «центри концентрації, переробки та перерозподілу додаткового продукту», і, відповідно, як «центри сільськогосподарських округ» (А. Куза, П. Толочко). А це у значній мірі відрізняло їх від західноєвропейських поселенських аналогій. Спроба поставити на перше місце в урбанізаційному процесі виключно фактор міжнародної торгівлі (Є.
Носов) не знаходить достатньої аргументації: населені пункти типу скандинавських віків чи східноєвропейських відкритих торговельно-ремісничих поселень сходять із історичної арени вже після зміни старих міжнародних маршрутів у результатів глобальних змін міжнародного рівня (завоювання, нові договори між тогочасними країнами, переорієнтація економічних пріоритетів і т.д.). До вищевказаного ще й слід додати те, що укріплені частини давньоруських міст, як правило, повинні були досягати розмірів не менш як 2-2,5 га, на відміну від тогочасних замків, котрі становили не більш як 1 га при одній укріпленій площадці.Звертаючись же до конкретної буковинської ситуації у перші століття ІІ тис. н.е. слід відзначити, що ще Б. Тимощук відзначав: поділ городищ на окремі типи базується на соціальних, економічних та деякими інших факторах. Оборонні та інші ознаки дозволяють нам шляхом співставлення не лише розкрити історичний зміст, але й встановити певні закономірності історичного розвитку населення на певній території (додамо: в даному випадку - буковинській).
Вищезгаданим атором були виділені такі типи місцевих городищ:
- общинні центри додержавного періоду, що у свою чергу розподілялися на дві групи (колективні сховища, котрі не мали стаціонарного заселення, а також адміністративно-господарські центри, котрі були щільно забудовані стаціонарними житлами);
- князівські (державні) фортеці, котрі з’являлися у результаті окняжіння нових підвладних Києву земель;
- сторожові фортеці, зведені також за ініцативи великокнязівської влади. Особливо вони були характерними для прикордонних територій на межі із войовничим номадським Степом, у тому числі і для буковинського регіону молодої держави;
- феодальні замки, відомі у літописах під назвою «двори» - центральні садиби окремих вельмож, де концентрувалася їх «вся жизнь», а навколо проживав підвладний сільський люд;
- давньоруські міста, котрі часто займали відносно значні укріплені площадки і мали складну територіально-топографічну структуру та найскладнішу фортифікаційну систему (обов’язково - дитинець, посад, приміські садиби).
З формального боку нині у відношенні до укріплених поселень Буковини часів існування перших державних структур у середньовічні часи можливо відносити лише Василів, де зафіксовані й частково досліджені замок в урочищі Холм, торговельна площа в урочищі Торговиця, дитинець в урочищі Замчище, посад, скельний монастир в урочищі Монастир, кам’яний храм, безкурганне кладовище і селище. Але сільська округа даного урбаністичного центру на даний час ще слабо досліджена.
Всі інші вищенаведені літописні пункти Буковини або ще недостатньо досліджені у польовому відношенні, або ж навіть просто не локалізовані. Тож відносити їх до розряду урбаністичних осередків нині неможливо у зв'язку із відсутністю необхідної для цього інформації: адже «автоматично» це робити не можна лише на основі згадки про них на сторінках писемних джерел. Вірогідно, прикордонне розташування буковинського регіону у відношенні до давньоруського державного кордону в цілому й постійні дотації з боку князівської влади накладало тут свою специфіку на сам процес містоутворення. Це треба з'ясовувати подальшими польовими роботами та аналізом нових даних у відповідному контексті вивчення загалом середньовічної проблематики.