Обробка неорганічних матеріалів
Металообробка Кукутені-Трипілля вивчена ще недостатньо, проте саме наявність відносно нечисленних виробів із міді спонукала до виділення енеоліту як окремої доби в історії людства.
Якість обробленого матеріалу набагато важливіша за фактичну, мінімальну, кількість знахідок. Реально металевих виробів було набагато більше, але їх дбайливо зберігали, а металобрухт ішов на переплавку.Найдавніші вироби з міді, як і технологи їх виробництва, принесли з собою на терени України племена КІС Кукутені-Трипіллля наприкінці VI тис. до н. е. Відтоді Український Лісостеп, а згодом і Степ увійшли до складу Бал- кано-Карпатської металургійної провінції (БКМП), найдавнішої у світі. Сировина (мідна руда) видобувалася із родовищ Балкано-Карпатської рудної області й постачалася на Схід, за Дністер, у вигляді готових виробів, напівфабрикату (смужних заготовок), брухту чи рудного концентрату. Найвідомішою копальнею енеолітичної доби вважається Ай Бунар у Болгарії, де виявлено 11 гірничих розробок, гірничодобувні знаряддя та кераміку культури Гумельниця, синхронної Кукутені-Трипіллю.
Ранньотрипільський осередок металообробки формується наприкінці Трипілля А — початку BL Руда надходила переважно з Ай Бунару. В обробці міді переважала техніка кування та зварювання, хоча відомі окремі зразки литих виробів. Масивних знарядь (тесла-долота, пробійники, сокири-молоти) відомо небагато. Серед дрібних виробів — шила та рибальські гачки. Переважають прикраси (браслети, пронизки, намистини, антропоморфні бляхи, підвіски). З 600 відомих речей 444 виявлено в Карбунському скарбі (Республіка Молдова).
Середньотрипільський осередок металообробки (170 речей) орієнтований уже на трансільванські родовища міді. З’являються нові типи виробів: хрестоподібні сокири-тесла, пласкі тесла-долота, ножі-кинджали. Технологічні традиції обробки металу зберігаються, але вже опановано технологію складного литва.
За фінальної фази розвитку КІС Кукутені-Трипілля, коли відбулася культурна дезінтеграція спільноти, виділялися два осередки металообробки — усатівський у Західному Надчорномор’ї та софіївський на Київщині. На той час завершувалася доба енеоліту та функціонування БКМП і розпочиналася доба бронзи. Терени України потрапляють у сферу діяльності Циркумпонтій- ської металургійної провінції.
Усатівський осередок використовував балканські рудні джерела. Практикувалося виготовлення виробів як із чистої міді, так і зі сплаву міді та миш’яку, тобто з бронзи. Виготовлялися пласкі тесла, кинджали з трапецієподібним виступом з отворами для кріплення заклепками до кістяного чи дерев’яного руків’я, шила, спіральні підвіски, пронизки, кільця. Прикраси нерідко виготовляли зі срібного дроту.
Софіївський осередок продовжував виготовляти артефакти з чистої міді з карпатських родовищ: черенкові та безчеренкові ножі-кинджали, пласкі тесла, долота, чотиригранні та круглі шила, пластинчасті браслети, пронизки, намистини.
Видобуток та обробка кременю становили важливий напрям господарчої діяльності КІС Кукутені-Трипілля, оскільки поширення мідних знарядь праці було обмеженим, а сам метал надто коштовним. Тому абсолютну більшість знарядь праці все ще виготовляли з кременю. Колонізувавши Наддністрянщину, трипільці встановили контроль над великими родовищами якісного кременю й почали активно його видобувати. Археологами досліджено численні шахти енеолітичної доби понад Дністром. Пізньотрипільське населення освоїло великі поклади кременю Східної Волині. Найвідомішими з них доби енеоліту є Біла гора поблизу с. Студениці (дослідження С. М. Бібікова), наддністрянська частина Тернопільщини; розробки поблизу м. Дубно на Волині (обстеження В. Коноплі); район поселення Бодаки (розкопки H. М. Скакун), урочище Рубаний міст Кіровоградської області (обстеження О. В. Цвек).
Від середнього Трипілля відомі майстерні з переробки кремінної сировини, влаштовані безпосередньо на поселеннях (Бодаки, Поливанів Яр III, Жванець-Щовб та ін.).
Згадані поселення мали штучні укріплення, що свідчить про необхідність захисту видобутої сировини та знарядь із неї від сусідів. Тим більше, що вироби з кременю та напівфабрикати поширювалися не тільки в межах ареалу спільноти. Відомі вони, зокрема, й на теренах Словаччини. Пізніше майстерні влаштовували поблизу родовищ кременю. Так, В. Конопля виявив 22 майстерні з обробки кременю поблизу м. Дубна. Номенклатура виробів охоплювала тесла-сокири, відбійники, скребачки, струги, різці, свердла, вістря стріл трикутної форми, вкладні для серпів і набивних дощок для обмолоту збіжжя тощо. Про розмах кременеобробного виробництва свідчать численні знахідки відпрацьованих нуклеусів розміром 3—30 см, які потім використовувалися кременярами як відбійники. Заготовками для крем’яних знарядь слугували довгі платівки, сколоті з високих нуклеусів. Такі платівки- напівфабрикати йшли на експорт, їх знаходять як скарби у східнотрипільсько- му ареалі, де власного якісного кременю не було. Кількість виготовлених крем’яних знарядь зменшилася на фінальній стадії розвитку спільноти, адекватно збільшенню металевих артефактів. Знаряддя із кременю використовували в усіх галузях господарства, побуті та військовій справі, але особливо інтенсивно — в землеробстві. Використовувалися й інші породи каменю для виготовлення тесел, молотів, втульчастих шліфованих сокир, ковадел, шліфувадел тощо. Парадну втульчасту сокиру з крихкого грецького мармуру виявлено серед речей Карбунського скарбу.