Нижнє Побужжя у другій половині III — І ст. до н. е.
У середині III ст. до н. е. Ольвія вступає в смугу економічної кризи. Причини і характер цього явища крилися у тих процесах, що відбувалися на Балканах та в інших районах Північно-Західного Причорномор’я.
Близько середини IlI ст. до н. е. більшість сільських поселень і садиб ольвійської периферії, розташованих на правому березі Бузького лиману, припиняють своє існування. Беручи до уваги, що економічне піднесення Ольвійської держави наприкінці IV — у першій половині III ст. до н. е. зумовлювалося розширенням сільських володінь, то кризові явища, відмічені у другій половині III ст. до н. е., слід пов’язувати насамперед із припиненням господарської діяльності на поселеннях Нижнього Побужжя. Хоча в безпосередній близькості від Ольвії і на лівому березі Бузького лиману на поселеннях знайдено матеріали другої половини III — середини II ст. до н. е. Проте обсяги виробництва сільськогосподарської продукції тут значно скоротилися. Це, своєю чергою, призвело до негативних наслідків у соціальній сфері. Відсутність нормального постачання продуктів харчування, а також припинення регулярного надходження форосу спричинили дестабілізацію соціально-політичного життя. Громадянська община всіляко намагалася знайти вихід із цього скрутного становища.Загибель сільських поселень на правому березі Бузького лиману й загальна дестабілізація воєнно-політичної ситуації в усьому Північно-Західному Причорномор’ї були пов’язані з просуванням сюди кельтів, які під іменем галатів згадуються в ольвійському декреті на честь Протогена. Ситуацію погіршувало ще й те, що ольвіополіти змушені були періодично сплачувати значну данину варварським правителям. А це спричинило переселення до Ольвії мешканців неукріплених сільських поселень, позбавлених засобів до існування. Втрата значної частини територій і збільшення кількості населення міста у другій половині IIl ст.
до н. е. призвели до погіршення його майнового стану і зростання соціальних суперечностей. Із поглибленням соціальної диференціації пов’язана елітаризація державного устрою Ольвії, унаслідок якої доступ до вищих магістратур став прерогативою небагатьох заможних сімей, представники яких рік у рік займали вищі посади в державному апараті. Основна ж маса населення поступово розорялася.Близько середини II ст. до н. е. Ольвія знову переживає кризову ситуацію, пов’язану з погіршенням відносин із навколишніми варварами. В середині II ст. до н. е. припиняють своє існування поселення лівого берега Бузького лиману, пов’язані з Ольвією. Це змусило громадянську общину шукати підтримки у пізньоскіфського царства Скілура. Ольвіополіти добровільно визнали над собою його владу, що дало їм можливість здобути захист від зазіхань інших варварів. Ольвійсько-скіфський союз існував до розгрому Кримської Скіфії понтійськими військами. Залишившись без скіфської підтримки, Ольвія знайшла собі нового покровителя в особі Мітрідата VI Євпатора. Після розгрому Мітрідата VI Римом соціально-економічна криза в Ольвії поглибилася. Значна частина населення переселилася до інших місць, зокрема на нижньодніпровські пізньоскіфські городища. В середині І ст. до н. е., після того як місто було зруйноване внаслідок одного із грабіжницьких походів гетів, життя на території Ольвії припиняється і відновлюється лише на початку нової ери.