Культура кулястих амфор
Інша культура, поховання якої здійснювали у мегалітичних (складених з великих брил) гробницях, досліджена на Заході України. З розпадом спільноти Кукутені-Трипілля терени Волині та Галичини знову стали відкритими для інтенсивних північно-західних впливів, що знайшли логічне втілення в міграції носіїв культури кулястих амфор.
Вони заселили не лише згадані регіони, а й Правобережний Лісостеп та Полісся, вийшовши в районі Києва на лівий берег Дніпра. Окремі комплекси цієї культури виявлені в районі Чернігова (Гришівка) і навіть Смоленська. Матеріали поселення Гришівка засвідчують контакти мігрантів з неолітичним населенням ямково-гребінцевої кераміки. На півдні Лісостепу групи населення кулястих амфор увійшли в контакт із племенами ямної спільноти. Українські пам’ятки віднесено до східної групи культури кулястих амфор. З Верхньої Наддністрянщини вона поширилася на терени Молдови. Середня група охоплювала терени Польщі, а західна — Північну Німеччину. Загалом же ареал цієї культури простятся від Ельби до Дніпра, поступаючись у першій половині НІ тис. до н. е. за площею лише ямній спільноті.Перші згадки щодо кам’яних скринь із кулястими амфорами дійшли до нас від часів Хмельниччини, але наукове дослідження цих споруд розпочалося лише у другій половині XIX ст. польськими археологами (А. Кіркор, Г. Oc- совський). Виділив культуру кулястих амфор німецький дослідник А. Гетце в 1900 р. У 20-ті роки XX ст. до вивчення пам’яток долучилися українські археологи (С. С. Гамченко, І. Ф. Левицький). У другій половині XX ст. найбільший внесок у вивчення східної групи культури кулястих амфор зробив львівський дослідник І. К. Свешников, а нині їх системно вивчає Маржена Шмідт із Познані.
Свою назву культура дістала за характерними формами посуду — кулястими амфорами з невеликими вушками на плічках. Походження цієї культури нині пов’язують з теренами Польщі, де її датують 2900—2000 рр.
до н. е. Часовий діапазон східної групи обмежують серединою — другою половиною III тис. до н. е. Вона змінює локальні групи пізнього Трипілля, передуючи культурам шнурової кераміки. Культура кулястих амфор репрезентована в Україні поселеннями, похованнями у скринях, окремими знахідками. Із семи поселень (переважно на Волині та Житомирщині) досліджувалося В. Коноплею та І. К. Свєш- никовим Межиріччя в Рівненській області, розташоване на першій надзаплавній терасі правого берега р. Стир. На площі селища виявлено чотири напівземлянки овальної форми. Розміри найбільшої з них — 4,7 ? 2,4 м. В її запов-Puc. 15. Матеріали культури кулястих амфор:
І — кам’яна скриня із с. Колодяжне на Житомирщині; 2, 10, 14 — диск з піктограмою та посуд із кам’яної скрині поблизу с. івання на Рівненщині; З, 4 — платівка та вістря стріли з кам’яної скрині 1 в с. Хартонівці на Тернопіллі; 5, 6, 15 — закінчення поясів та амфора з покришкою із кам’яної скрині II в с. Хартонівці; 7, 8, 11—13 — сокири та амфори із кам’яної скрині поблизу с. Межиричі на Рівненщині; 9 — сокира з Хоросткова на Тернопіллі, 16 — амфора з Вінниці (за /. К. Свешниковым).
1 — план та розтин склепу; 2 — бурштин; 3, 7—9 — кремінь; 4 — ріг; 5, 6 — кістка; 10—16 — кераміка
ненні знайдено фрагменти посуду, крем’яні знаряддя праці, кістки тварин та скупчення деревного вугілля.
Значно краще вивчені поховальні комплекси (59 могильників), що дали левову пайку наявного матеріалу. Для східної групи притаманні грунтові поховання (одиничні. парні, групові) в кам’яних гробницях. Небіжчика клали у скорченому стані на спину чи на бік, інколи посипали вохрою. Поруч зі скринями влаштовували офіри свійських тварин — бика, свині (Колодяжне, Суємці, Увисла, Довге). Кістки свині виявлено також у скринях як рештки супровідної їжі. Відомі також окремі могильні насипи та декілька поховань, виконаних за ритуалом кремації.
У матеріалах культури показовими є артефакти з кераміки, кременю, кістки та бурштину (рис. 15). В керамічному комплексі переважають амфори трьох типів: двовухі; з роздутою верхньою частиною корпусу; з яйцеподібним тулубом. Амфори прикрашали вушками, шнуровим візерунком та орнаментом у техніці “риб’ячої луски”. Серед інших типів посуду — лійчасті миски, кубки, посудини з шийкою, що звужується. Амфори накривали пишно декорованими кришками. Серед крем’яних виробів переважають клинцеві сокири та дрібні знаряддя на платівках. Слід згадати також короткі черенкові вістря стріл з двобічними шипами, нуклеуси, товкачі, виготовлені з високоякісного чорного та сірого волинського кременю. Серед виробів із кістки та рогу — рогові мотики, підвіски з ікол диких тварин, але визначальними ознаками культури були парні підковоподібні поясні пряжки з прорізами та отворами для кріплення з широким паском. Поверхня пряжок була вкрита вишуканим нарізним візерунком. Контроль над південним узбережжям Балтійського моря забезпечував постачання бурштину. В похованнях знайдено бурштинові диски та пронизки. На бурштиновому дискові з Івання продряпано епізод епосу за участі героя-лучника. Інший бік цього ж диску прикрашено великим хрестом. Його промені розходилися від невеликого центрального отвору.
Основу господарства населення культури кулястих амфор становило тваринництво м’ясо-молочного напряму (розведення свиней, великої та дрібної рогатої худоби, коней). Велика питома вага свинарства засвідчує осілий спосіб життя її носіїв. Ця обставина, а також наявність родючих грунтів указують на заняття землеробством. Є також знахідки рогових мотик та зернотерок. Численні зразки кам’яних сокир, вочевидь, пов’язані з практикою підсічного землеробства на вирубаних та випалених ділянках лісу.
Кам’яні скрині були сімейними склепами багаторазового використання. Основним осередком суспільства виступала мала патріархальна сім’я (5—7 осіб). Поховання чоловіків виділялися особливим ритуалом, розташуванням щодо інших членів сім’ї та речовим супроводом.