ХРОНОЛОГІЯ ТА КУЛЬТУРНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Визначити хронологічні рам­ки даного поселення однозначно важко, у зв'язку з відсутністю добре датованих ре­чей. Тому для датування поселення вико­ристано аналогії в керамічному комплексі.

У попередні роки на поселенні виявле­но середньолатенську скріплену фібулу типу В, які досить поширені в ареалі пше- ворської культури Польщі. Фібули типу В побутують у межах II ст. до н. е. — першої половини I ст. до н. е. Але В.В. Шкоро- пад датує її кінцем II — початком I ст. до н. е., пов'язавши її появу з міграцією пше- ворських племен із північного заходу на Волинь та Подністров'я [Козак, Прищепа, Шкоропад, 2004, с. 31].

Датувати житло 78 можна за кераміч­ним комплексом, для якого характерним є підгранення вінець та шийки із внут­рішньої сторони, валикоподібні потов­щені вінця. Звичай підгранення вінець із внутрішньої сторони є характерним для губінської групи ясторфської культури і побутує в основному в середині III — кінці II ст. до н. е. До фази С1 середнього латену можна віднести горщик зі слабо виділеною шийкою та горизонтально зрізаними він­цями. Такі елементи поморсько-кльошової культури з'явилися в результаті взаємодії з племенами ясторфської культури.

Поява потовщених валикоподібних вінець у поморсько-кльошовій культурі

Поселення праслов'ян поморсько-кльошової культури відбиває процес її латенізації, який роз­почався з другої половини III ст. до н. е. Зарубинецькі форми посуду в поморсько- кльошовій культурі зустрічаються й се­ред керамічного комплексу селищ фази С1 (Гірка Полонка) і С2 — початку D1 (Линів) середнього та пізнього латену [Козак, Прищепа, Шкоропад, 2004, с. 36]. Проаналізувавши керамічний комплекс житла 78, ми схильні датувати його кін­цем II — початком I ст. до н. е.

Для посуду житла 101 характерні по­товщені валикоподібні вінця, які відобра­жають вплив кельтських племен. Посуд із такими вінцями з’являється на початку III ст.

До датування житла 101 можна залу­чити два прясла виявлені в ньому, одне з яких було біконічної, а інше — конічної форми. Біконічна форма прясел характер - на як для пшеворської, так і для заруби- нецької культури. Біконічне прясло мало заокруглений перелом на половині висоти, а у формувальній масі — домішку дрібно­го шамоту та піску. Для більшості прясел біконічної форми пшеворської культури властивим є перелом на половині висоти, а також додавання до глини домішки дріб­ного шамоту та піску [Козак, 1984]. Дані прясла можна датувати III ст. до н. е.

За керамічним матеріалом ми схильні датувати житло 101 III ст. до н. е.

Для споруди 46 датуючим фактором може бути горщик із прямими високими вінцями, миска з «ґудзиком» на бочку та горщик, прикрашений наскрізними про­колами під вінцями та пальцевими вдав­леннями по шийці. Горщики з високими прямими вінцями та різким переходом до плічок С. Чопек датує II—IV фазою поморської культури (табл. 24, 11). За аб­солютними датами період їх існування припадає на рубіж V/IV — III—II ст. до н. е. [Czopek, 2001, s. 41, 219]. В.В. Шко- ропад подібні горщики відносить до фази В2 раннього латену — кінець IV — III ст. до н. е. Орнаментування горщиків проко­лами під вінцями та пальцевими вдав­леннями по шийці є характерним для че- репинсько-лагодівської групи висоцької культури, яка на території Волині дожи­ває до V ст.

Для споруди 63 характерна наявність напівсферичних мисок без шийки з косо зрізаними та прямими вінцями. Горизон­тально зрізані вінця з’явилися в період середнього латену. Форми мисок подібні до форм лужицької культури гальштат- ського часу. Споруду 63 можна датувати III ст. до н. е. До того ж, вона є синхрон­ною житлу 101 і становила з ним один господарський комплекс.

Для керамічного комплексу спору­ди 65 характерними є горщики з гори­зонтально зрізаними вінцями та прямою короткою шийкою, а також горщик з по­товщеними, підграненими із внутрішньої сторони вінцями та короткою потовщеною шийкою. Такі ознаки, характерні для ясторфської культури, є типовими для старожитностей поморсько-кльошової культури Волині. Керамічний комплекс у цілому є характерним для поморсько- кльошової культури, його можна віднести до кінця II — початку I ст. до н. е.

У ямі 79 виявлено керамічний ма­теріал із певними ознаками лужицької культури гальштатського часу, а саме

фрагмент напівсферичної миски зі злег­ка увігнутими округлими вінцями, а та­кож горщик орнаментований пальцеви­ми вдавленнями по бочку. Час існування ями 79 можна визначити початком III ст. до н. е.

Отже, селище в урочищі Шанків Яр можна віднести до кінця IV — початку I ст. до н. е., виділивши дві фази:

I фаза — кінець IV / початок III — се­редина III ст. до н. е. Вона представлена житлом 101, спорудами 46 і 63, ямою 79;

II фаза — друга половина II — початок I ст. до н. е. Її репрезентують житло 78, господарська споруда 65.

Слід зазначити, що В.В. Шкоропад по­чаток першої фази існування поселення в урочищі Шанків Яр відносить до початку III ст. до н. е. [Козак, Прищепа, Шкоро­пад, 2004].

У першій фазі свого розвиту на Волині поморсько-кльошова культура, залиша­ючись частиною загального поморсько- кльошового ареалу, набуває деякого ло­кального забарвлення.

У другій фазі під впливом культур ла- тенського кола поморсько-кльошові ста­рожитності набувають латенізованого вигляду й виділяються в окрему локаль­ну групу основного масиву культури.

Досить цікавим є питання зв'язків поморсько-кльошового населення з на­селенням попередніх та синхронних культур. Перші пам'ятки змішаного по- морсько-кльошового характеру у Мазовії з'являються у першій половині фази А раннього латену. У той же час підкльо- шові чи поморські пам'ятки фактично перестають існувати. Дані, які б свідчи­ли про процес формування поморсько- кльошової культури на Волині, відсутні. Пам'яток підкльошового та поморського типів кінця HaD/LtA, як і поморсько-кльо- шової фази LtA, тут не виявлено. Можна говорити про те, що поморсько-кльошова культура на Волині з'явилася вже у сфор­мованому вигляді.

Пам'ятки поморсько-кльошової куль­тури поширені на території, що раніше входила до ареалу лежницької, чере- пинсько-лагодівської та могилянської груп ранньозалізного часу. Проблема співвідношення поморсько-кльошової культури з лежницькою та черепинсько- лагодівською групами є досить складною. Стан дослідження лежницьких та чере- пинсько-лагодівських старожитностей не дозволяє в повному обсязі розглядати цю проблему. Наявні матеріали дають мож­ливість лише опосередковано говорити про існування можливих контактів між названими групами та поморсько-кльо- шовим населенням.

У фазі С1 середнього латену поморсько- кльошові племена зазнають впливу з боку племен ясторфської культури, які просувалися з Полабсько-Одерського ре­гіону та Ютландії в Причорномор'я. Слід зазначити, що на території Волині, а та­кож Мазовії та Підлясья жодного сели­ща чи могильника ясторфської культури не виявлено. На думку В.В. Шкоропада, ясторфські племена рухалися невелики­ми сімейними групами й не створювали окремих селищ. Вони зупинялися на вже існуючих поморсько-кльошових селищах, вступаючи в контакт з їхніми мешканця­ми. Проживаючи спільно, населення по­чинає змішуватися, втрачаючи при цьому особливості власної культури.

Дискусійним є питання по співвід­ношення поморсько-кльошових та пше- ворських племен. Період існування пше- ворської культури на Волині визначається початком I ст. до н. е. — серединою I ст. н. е. [Козак, 1984, с. 26]. Посилаючись на дату появи пшеворських пам'яток у ре­гіоні, деякі дослідники стверджують про неможливість постановки проблеми щодо взаємозв'язків між цією культурою та по- морсько-кльошовими пам'ятками, оскіль­ки кінцева дата останніх на їх думку виз­начається початком II ст. до н. е.

Проаналізувавши матеріали пше- ворської культури, можна заперечити наявність хронологічної лакуни між пше- ворською та поморсько-кльошовою куль­турами [Козак, 1991 (1992), с. 108—110]. Наявні матеріали свідчать про те, що на території Волині поморсько-кльошове на­селення продовжувало існувати до появи тут племен пшеворської культури, до того

Поселення праслов'ян поморсько-кльошової культури ж, границі цих культур у цілому співпа­дають.

Взявши до уваги матеріали з поселен­ня в урочищі Шанків Яр, можна зроби­ти висновки, що на території Волині на початку I ст. до н. е., мали місце інтег­раційні процеси між поморсько-кльошо- вою культурою й пшеворською, які при­звели до взаємної асиміляції. На думку В.В. Шкоропада, ці процеси розпочалися дещо раніше, і племена пшеворської куль­тури, з’явившись на Волині, вже мали де­які риси поморсько-кльошової культури [Шкоропад, 2000, с. 115].

Дуже цікавим є питання взаємозв’язків поморсько-кльошової культури та заруби- нецької, пам’ятки якої з’явилися на пів­ночі Волині та у Прип’ятському Поліссі в середньолатенський час. Переважна більшість пам’яток зарубинецької куль­тури розташована у нижній течії річок Стир та Стохід, а також у середній течії Горині. На думку деяких дослідників, а саме Ю.В. Кухаренка, Є.В. Максимова, К.В. Каспарової, зарубинецькі пам’ятки Волині та Прип’ятського Полісся гене­тично пов’язані з пам’ятками поморсько- кльошової культури. Хотілося б зверну­ти увагу на те, що на час формування зарубинецької культури на території Волині поморсько-кльошові старожит­ності вступили в II фазу свого розвитку й у класичному вигляді вже не існува­ли.

Контакти зі сформованою зарубинець- кою культурою проявилися в кінці II — на початку I ст. до н. е. Показовими в цьому плані є комплекси селищ Линів і Хрінни- ки, датованих кінцем II — початком I ст. до н. е.

Матеріали поселення Хрінники дозволя­ють говорити, що вони відображають процес латенізації поморсько-кльошової культури, який розпочався з другої половини III ст. до н. е. під впливом ясторфської і пшеворської культур. Поморсько-кльошова культура Волині в результаті цього набула рис но­вої культурної групи зі своєю територією й характерними особливостями. Наявність у керамічному комплексі поселення зару- бинецьких та пшеворських рис дає мож­ливість говорити, що пам’ятки поморсько- кльошової культури на Волині існують до кінця II — початку I ст. до н. е., а її носії відіграли певну роль у процесі формування зарубинецьких старожитностей. Останні більшістю вчених ідентифікуються як носії праслов’янського етнічного субстрату.

Питання етнічної належності творців поморсько-кльошової культури є дискусій­ним. Більшість дослідників наводять ар­гументи, які дають підстави пов’язати поморсько-кльошові пам’ятки з початко­вими етапами формування слов’янського етносу в Європі.

Загальноприйнятою є думка, що утво­рення того чи іншого етносу є результатом розвитку людських спільнот і детерміно­ване відповідними законами природи та людського суспільства.

Етнічний процес не має верхньої хро­нологічної межі. Він розпочався з почат­ком формування людських груп і продов­жується до нашого часу, переходячи від одного якісного щабля до іншого.

Серед вчених, які досліджують етно­генез слов’ян, домінує думка, що історію цього народу, як і інших європейських на­родів, треба починати з часу появи писем­них даних. Стосовно давніх слов’ян таким джерелом прийнято вважати роботу рим­ського історика Корнелія Тацита «Гер­манія», написану на початку І тис. н. е. [1970]. Тут Тацит дав опис народу венедів, що живе між феннами (балтами) та певкі- нами (бастарнами), тобто між Прип’яттю та Середнім Подністров’ям, і який за по­бутом, звичаями, мовою відрізняється від відомих йому германців та сарматів. Цей чисельний і войовничий народ, який про­суваючись з великою швидкістю на окрес­лених землях, озброєний списами, наво­дить жах на сусідні народи.

У дослідників етногенезу слов’ян не викликає сумніву етнічна належність цього народу. Це були вже достатньо сформовані, зі своєю культурою та мовою давньослов’янські племена [Козак, 2008].

Археологічним відповідником цього на­роду є зубрицька культура Подністров’я і Волині та пізньозарубинецькі культурні групи Подніпров’я [Козак, 2008; Поздне- зарубинецкие памятники..., 2010].

Дослідженнями Є.В. Максимова, Р.В. Терпиловського, А.М. Обломського, Д.Н. Козака визначено, що як пізньозару- бинецька, так і зубрицька культура скла­лися на основі інтеграції пшеворських та зарубинецьких культурно-етнічних ком­понентів із включенням балтського та іранського на східних та північних, гер­манського та дакійського на західних і південно-західних околицях.

У свою чергу, спільним компонентом пшеворської та зарубинецької культур була поморсько-кльошова культура, яка виникла на рубежі V — IV ст. до н. е. в ре­зультаті міграції прибалтійських племен поморської культури у середовище лужи­цьких племен та їх внутрішньої взаємодії на землях між Віслою та Одером.

Отже, зафіксувавши певну, сталу лан­ку розвитку давньослов’янського етносу, коли вперше накладаються писемні й ар­хеологічні джерела, ми здатні за допомо­гою ретроспективного методу встановити більш глибокі пласти цього процесу.

Виходячи з аналізу археологічних джерел можна висловити припущення, що виділення поморсько-кльошової та ясторфської культур з ареалу лужицької було, ймовірно, першим поділом єдиного індоєвропейського масиву на потенційно слов’янські та германські групи племен. З того часу й до рубежу ер на території між Віслою та Одером, а дещо пізніше у Вісло-Дніпровському регіоні, проходили, очевидно, досить складні етнокультурні процеси, результатом яких стало виник­нення давньослов’янського етносу, перша історична назва якого була «венеди».

Більшість дослідників, у тому чис­лі один із найавторитетніших вчених- славістів В.В. Сєдов, дотримуються думки про пряме відношення носіїв поморсько- кльошової культури до слов’янського ет­ногенезу.

Основним, вагомим аргументом на ко­ристь цієї гіпотези В.В. Сєдов вважав ево­люційну спадковість розвитку основних культурних елементів аж до ранньосеред­ньовічних слов’янських культур, а також результати лінгвістичних досліджень.

За періодизацією вчених-лінгвістів саме часу існування поморсько-кльошо- вої культури відповідає етап становлення та початкового розвитку праслов’янської мови [Седов, 2002, с. 74—78], а згідно да­них порівняльно-історичного мовознавс­тва, найдавніші праслов’янські етнічні групи знаходилися у певному контакті із західнобалтським, іранським та гер­манським етносом.

До цього можна додати й дані лінгвіс­тичної палеонтології, згідно яких слов’ян­ський етнос формувався на території з лісистою рослинністю, серед озер, боліт. В їхній мові відсутні терміни, що визнача­ють специфіку морів, гірської та степової рослинності [Седов, 2002, с. 77].

Вищевикладене дозволяє нам запропо­нувати гіпотезу, що саме творці поморсько- кльошової культури стали тим етнічним яд­ром, на основі якого із залученням сусідніх етнічних компонентів до І ст. н. е. остаточно сформувався слов’янський етнос, зайнявши територіальну нішу від північних схилів Карпат до Прип’яті і від Вісли до Дніпра.